Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації в осьовий час
Розпочинаючи розгляд даного питання, перш за все слід визначити, що таке «осьовий час» і чому саме його ми беремо за вихідну точку формування суспільств сучасних цивілізацій.
Формування двох сучасних цивілізацій пов’язують із так званим «осьовим часом», який, на думку вчених, припадає десь на проміжок між 800 та 200 рр. до н. е. Саме в цей період відбувається «найрізкіший поворот в історії»: з’являється людина такого типу, що зберігається донині; на Сході та Заході зароджується філософія, виникають нові релігії та їхні пророки, а людина усвідомлює своє буття і саму себе.
Зміна людини зумовила досить глибокі зрушення в різних сферах суспільства, включаючи господарську і техніко-технологічну сфери, політичну систему та соціальну структуру.
Отже, можна зробити висновок, що осьовий час – це період трансформації всієї життєдіяльності людства, який характеризувався принциповими змінами в соціально-економічній, політичній та етнічній сферах. Його слід розглядати як найважливішу віху в історії, котра визначає і попередній, і подальший розвиток людства.
Починаючи розгляд загальної характеристики суспільств Східної цивілізації, насамперед слід зосередити увагу на процесах формування держав у цьому регіоні, вивчити окремі етапи цього процесу та провести паралель із першими формами державних утворень на етапі ранніх цивілізацій.
Важливим аспектом цих процесів є те, що держава виникає як певний центр, що опосередковує всі суспільні процеси. Особливості утворення держав у суспільствах Східної цивілізації накладають свій відбиток на формування господарської сфери, основою якої були землероби-общинники, які перебували в особистій залежності від владного центру, передусім від царя-деспота, в особі якого втілювались і влада, і власність.
Необхідно розкрити причини домінування в східному суспільстві владного центру, збереження принципу влада-власність. Як це залежало від природно-кліматичних умов, організації іригаційного землеробства, чому була потрібна централізована організація громадських робіт тощо?
Аналіз господарського життя Давньої Індії в осьовий час слід розпочинати з установлення ролі буддизму. Саме він визначав статус людини як такий, що походить від природи, виховував почуття відповідальності за долю природи, утверджував розуміння суті та ролі держави у розвитку суспільства, розкривав етапи її становлення.
Неоціненним джерелом для вивчення питань господарського розвитку давньоіндійського суспільства є видатна пам’ятка того періоду – трактат «Артхашастра». Слід розглянути основні положення трактату, розкрити їхню суть і взаємозв’язок із реальним господарським життям.
Досліджуючи господарський розвиток Давнього Китаю, треба звернути увагу на існуючий поділ суспільства на верстви-ранги, які залежали від верховного правителя.Представники кожної з верств отримували матеріальні блага суворо відповідно до рангу: розміри житла та якість його оздоблення, одяг, харчування, навіть умови поховання – все було різним, чітко регламентованим залежно від соціального стану.
Розглядаючи роль влади, потрібно звернутися до праць Конфуція (551–479 до н. е.), в яких він розкривав значення держави в забезпеченні добробуту суспільства і окремих індивідів і пропонував реформи суспільно-економічної сфери. Потрібно також розглянути його рекомендації, що були спрямовані на моральне вдосконалення людини та зміцнення держави.
На відміну від конфуціанців, котрі розглядали здебільшого морально-етичні питання, представники легізму (Лі Куй (424–386 до н. е.), Гуньсунь Ян(390–338 до н. е.) велику увагу приділяли питанням організації державного управління, яке, на їхню думку, мало ґрунтуватися не на традиціях і ритуалах, а на досконалому законодавстві.
До критиків конфуціанства належить також Мо Ді (Мо-цзи) (479–400 до н. е.) – засновник школи моїстів. Він та його прихильники виходили з принципу природної рівності всіх людей, виступали проти станового поділу суспільства, засуджували рабство, розкіш і паразитизм панівних станів, гноблення ними землеробів і ремісників. Вони вважали фізичну працю джерелом багатства й закликали всіх старанно працювати, щоб досягти щастя та добробуту.
У IV–III ст. до н. е. з’явилася книжка «Дао де цзин», що в ній викладалося вчення даосизму. Автором її вважають Лао-цзи (VI–V ст. до н. е.) – основоположника даосизму й сучасника Конфуція. Поняття «дао» (буквально шлях, закон) тлумачиться як природний, закономірний рух і мінливість усього сутнього. Цей рух не допускає будь-якого зовнішнього втручання.
Вагомий вплив на господарський розвиток Китаю справили постійні реформи в напрямку посилення ролі держави. Ці реформи спиралися на ідеї мислителів, викладені у трактаті «Гуань-цзи», зі змістом якого необхідно ознайомитися.
Формування західної цивілізації пов’язують зі становленням і розвитком античних держав – Давньої Греції та Давнього Риму.
Перш за все слід усвідомити, що єдиної держави, єдиного політичного цілого у Греції на той час не існувало, а суспільно-економічне та політичне життя зосереджувалося у полісах – містах-державах, розташованих на берегах і островах Егейського та Іонічного морів. Поєднувала еллінів (так греки називали себе в ті часи) спільність релігії та релігійних центрів. Тут слід пояснити суть поліса, розкрити соціальний склад населення, його повноправної (громадяни поліса) та неповноправної (іноземці-метеки та раби) частин.
Історія формування господарської системи Давньої Греції в осьовий час передбачає виокремлення двох етапів її розвитку – патріархального та торговельно-ремісничого.
Слід звернути увагу, що на першому етапі (патріархальний період) основою господарської системи була велика (патріарххальна) родина, а господарство мало натуральний характер. У господарській діяльності брали участь усі члени такої родини, включаючи рабів, де кожний мав місце, зумовлене поділом праці.
Потрібно розкрити особливість господарської системи Спарти, в якій натуральне господарство тривалий час становило її підвалини. Важливо осмислити роль законів Лікурга в розвитку господарської системи та показати, як господарський лад Спарти відбився в економічних поглядах Ксенофонта.
Вивчаючи господарський лад Афін, важливо зрозуміти роль ремесел і торгівлі, розкрити процеси формування відносин власності, зокрема на землю; розглянути закони, що захищали власність (Драконт, Солон). Господарська система Афін дозволяє продемонструвати еволюцію господарських форм натурального виробництва, появу елементів товарного господарства. Економічні погляди відомих грецьких філософів – Платона та Арістотеля відбивали проблеми власності та її правового регулювання, грошей, лихварства, ролі й місця рабів тощо.
Аналіз господарського ладу Давнього Риму слід розпочати з відносин власності та їх відображення у знаменитих Законах XII таблиць. Важливим також є розуміння соціальної структури суспільства, обмеженості натурального господарства та появи паростків товарних відносин, податкової справи, лихварства тощо.
Слід опанувати особливості організації сільського господарства, пов’язані з формуванням великого землеволодіння та його господарської спеціалізації, зубожінням і поступовим витисканням із рільництва вільних селян, поширенням праці рабів, що стала базою великих господарств, розглянувши при цьому ознаки так званого класичного рабства. Важливо показати, як ці процеси зумовили реформи братів Гракхів, проаналізувати їхню суть і наслідки.
Криза полісного устрою та формування єдиної держави на чолі з імператором стали важливим моментом господарського розвитку цього періоду. Відбуваються зміни в організації сільського господарства, починає домінувати така господарська форма, як рабовласницька вілла. Слід з’ясувати її устрій, проаналізувавши праці Катона Старшого (зокрема «Землеробство»), показати особливості поєднання натурального та товарного виробництва.
Особливу увагу слід звернути на причини та наслідки кризи рабовласницької системи господарства, поширення такої форми господарства, як латифундія. Для того щоб розкрити суть латифундії, розкрити характер праці рабів у ній, з’ясувати, чи застосовувалась у ній праця рабів, слід звернутися до праць Варрона та Колумелли, які дозволять простежити еволюцію цієї господарської форми та перехід до системи колонату, яка поступово перетворюється на систему, що вже має принципово нові ознаки порівняно з рабовласницькою системою.