Відповідно до Бюджетної класифікації України державний борг класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов'язання

1,2

Державний кредит – це відносини між державою та іншими економічними суб’єктами щодо мобілізації додаткових грошових коштів на умовах добровільності, платності, строковості, в яких держава виступає як позичальник або гарант.
Метою залучення коштів є: 1) покриття бюджетного дефіциту; 2) регулювання грошового обігу; 3) акумуляція коштів для інвестиційних програм.
Забезпеченням державного кредиту виступає все майно, що є у власності держави, але обсяг застави в кредитній угоді не вказується.
Суб’єктами державно-кредитних відносин з боку держави виступають:
- Кабінет Міністрів України;
- Органи влади АРК;
- Органи місцевого самоврядування;
- Мін.Фін.;
- НБУ.
В сучасних умовах державний кредит виконує такі функції:
1) фіскальну – сприяє акумуляції додаткових коштів до централізованих фондів держави;
2) регулюючу – регулює грошовий обіг за допомогою операцій на відкритому ринку, що впливає на пропозицію грошей і відповідно на процентну ставку.
Державний кредит може мати дві форми: ощадна справа і державні позики.
Ощадна справа належить до державного кредиту, коли ощадні установи виконують рол посередників при наданні позик державі за рахунок позичкових коштів населення без повідомлення реальних власників про купівлю державних ЦП.
Основною формою державного кредиту виступають державні позики, які за правовим оформленням поділяють на:
- державні позики, що забезпечені випуском ЦП;
- державні позики, що надані на підставі угод.
За правом емісії розрізняють державні і місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управління. Надходження від них спрямовуються у Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.
Оформлення державних позик здійснюється двома видами ЦП – облігаціями і казначейськими зобов’язаннями.
Основними напрямками використання коштів, акумульованих за допомогою облігацій є:
1) покриття бюджетного дефіциту;
2) цільове використання;
3) поповнення позабюджетних фондів.
Державні позики, що оформляються угодами, - це, як правилоо, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів (МВФ, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку).
За суб’єктами позичкових відносин державні позики поділяються на ті, що розміщуються:
- Центральними органам управління;
- Місцевими органами управління.
За строками, на які позичаються кошти, державні позики поділяються на:
- короткострокові (для покриття тимчасових касових розривів, строк погашення до 1 року);
- середньострокові (1-5 років);
- довгострокові (до 5 років і більше).
За ознаками забезпеченості боргових зобов’язань – на без закладні і закладні; за методом визначення доходів позики поділяються на зобов’язання: 1) з твердим доходом – ставка відсотків фіксується на весь період; 2) з плаваючим доходом – ставка відсотків визначається під дією різних чинників, зокрема, від попиту і пропозиції на ЦП на фінансові ринки.

2,3.4Якщо в країні розвинута економіка і надходження до державного бюджету мають стабільний характер, то така країна не потребує запозичень для фінансування своїх функцій.
Проте для фінансування соціальних заходів, реконструкції економіки необхідне залучення зовнішніх запозичень, одержати які з внутрішніх джерел часто неможливо.
Державний кредит - це метод добровільної мобілізації державою додаткових грошових коштів в дохід держави. У найзагальнішому розумінні державний кредит - це відносини позики, в яких однією із сторін завжди виступає держава. Вона може бути кредитором, позичальником або гарантом, хоча в більшості випадків переважає запозичення.
В тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або інших зобов'язань, взятих фізичними або юридичними особами, вона є гарантом. На відміну від відносин, а яких держава виступає позичальником або кредитором, що зразу впливають на величину централізованих грошових фондів, гарантування не обов'язково приводить до зміни цих фондів.
Особливості державного кредиту:
- в якості одного із суб'єктів кредитних правовідносин обов'язково виступає держава
- даний спосіб залучення грошових коштів здійснюється за загальними принципами кредитування
Державний кредит є складним явищем. Цей процес супроводжується певним ризиком як на стадії виникнення даних правовідносин (чи зацікавляться кредитори можливістю вкладати кошти в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернення, включаючи винагороду за використання. Наслідком і показником ефективності таких операцій є державний борг.
Економічний зміст та юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його до-ходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися. Кошти державних позик держава може вільно використовувати, але на відміну від інших доходів одержані суми державних позик тягнуть за собою видатки з державного бюджету на погашення державного боргу. Характерні ознаки добровільності, терміновості, платності і поворотності відрізняють кошти державного кредиту від інших доходів держави.
Отже, державний кредит - це сукупність суспільних відносин, що виникають з приводу надання і залучення грошових коштів відповідно з та в державний бюджет.
Так як обов'язковим суб'єктом правовідносин державного кредиту є держава, ці відносини носять владно-майновий характер. Тобто природа цих відносин фінансово-правова.
При отриманні державних позик забезпеченням виступає державне майно, під кредити МВФ - валютні резерви.
Цільовим призначенням державного кредиту часто є покриття дефіциту державного бюджету.
З досвіду відомо, що найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок запозичених коштів, визначаються терміни запозичень, з тим щоб сплата процентів та повернення здійснювалися за рахунок одержаних доходів від проінвестованих галузей.
Використання позик на погашення заборгованості з заробітної плати, погашення раніше випущених позик не вирішує проблему боргу, і навіть збільшує її.
Види державного кредиту:
1) в залежності від статусу позичальника:
— централізований кредит - цінні папери випускає уряд;
— децентралізований кредит - місцеві органи влади.
2) в залежності від сфери розміщення боргових зобов'язань:
— внутрішні позики - розміщуються в державі;
— зовнішні позики - розміщуються за кордоном.
3) в залежності від строків погашення державою боргових зобов'язань:
— короткострокові позики - поточні, до одного року;
— середньострокові - 1-5 років;
— довгострокові - понад 5 років. З одного боку, є недоцільними, бо обтяжуються наступні покоління. Але, з іншого боку, чим коротше термін позики, тим складніше систематизувати управління і досягти економічного й соціального ефекту від позики.
4) за видами дохідності:
— процентні - власники цінних паперів отримують дохід, як правило, з розрахунку фіксованих процентів;
— безпроцентні (дисконтні) - цінні папери реалізуються по ціні нижчій їх номіналу, різниця між ціною придбання і номінальною відшкодовується в момент погашення, складаючи дохід;
— виграшні - власники цінних паперів отримують дохід при умові включення даного номера цінного паперу в виграшний тираж погашення.
Найпоширенішим способом реалізації державного кредиту є державні облігації. Це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Розповсюджуються на добровільних засадах.
Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймають відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві ради. Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Рішення про Їх випуск приймає Кабінет Міністрів України.
Іншим видом оформлення державного кредиту виступають казначейські зобов'язання. Їх ознаки аналогічні облігації. Рішення про випуск приймає Кабінет Міністрів України, про випуск короткострокових - Міністерство фінансів України. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.
Рух державних цінних паперів формує відповідний сегмент фондового ринку. Проведення операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку здійснює Національний банк. Він виступає генеральним агентом з організації функціонування ринку державних цінних паперів. Можуть здійснювати продаж і комерційні банки, отримуючи в розпорядження високоліквідні та надійні активи.

4.

1) потреба суб'єктів економічної діяльності в банківському кредиті виникає в зв'язку з нерівномірністю руху вартості в процесі виробництва й обміну; потреба в державному кредиті виникає через фінансові ускладнення країни, а також для пом'якшення диспропорцій між готівково-грошовою масою в обігу й товарних ресурсах для її покриття;

2) при банківському кредиті економічні інтереси позичальника і кредитора збігаються; при державному кредиті - економічні інтереси учасників угоди відносно відособлені;

3) при банківському кредиті банківський відсоток є засобом економічного впливу на діяльність позичальника; при державному кредиті - відсоток за позику є економічним стимулом реалізації економічних інтересів кредитора з приводу передачі власних коштів у розпорядження держави;

4) банківський кредит є пов'язаним з тією частиною грошового обігу, в якій гроші виконують функцію засобу платежу; при державному кредиті гроші використовуються не тільки у функції платіжного засобу, але й у функції засобу обігу;

5) банківський кредит має строго цільове призначення; державний кредит використовується для фінансування капітальних вкладень і витрат, пов'язаних із рішенням соціальних проблем;

6) при банківському кредиті терміни повернення коштів строго регламентуються, у виразі їх порушення банківські заклади застосовують до позичальника штрафні санкції; при державному кредиті відносини між позичальником і кредитором складаються на добровільній основі, щодо позичальника не застосовуються санкції, взяті у борг наявні кошти мають бути повернуті позичальником кредитору в міру закінчення терміну дії позики;

7) банківський кредит пов'язаний переважно з безготівковим грошовим обігом: притягнення і надання коштів здійснюється за допомогою перерахувань їх з одного рахунку на іншій; державний кредит є поширеним здебільшого в сфері готівково-грошового обігу;

8) при банківському кредитуванні при зарахуванні кредиту на розрахунковий рахунок одержувача створюється можливість одержання готівки для виплати заробітної плати, премій, виплат на відрядження та інших виплат. Державний кредит сприяє скороченню обсягу готівки в обігу. У державному кредиті держава може виступати в якості позичальника кредиту, кредитора і гаранта кредиту.

5.

Негативні аспекти	Позитивні аспекти
1. Регулювання економічних процесів поступово звільняється від безпо середнього державного впливу. Велика питома вага кредитів від міжнародних фінансових організацій створює їм умови для необмеженого втручання в економіку держави-боржника 2. Сплата відсотків і основної суми зов нішнього боргу потребує передавання частини національного продукту у власність інших країн. Утворюється ефектзниження державних видатків: спрямовуючи дедалі більшу частину бюджетних ресурсів на платежі кредиторам, держава вимушена скорочувати фінансування на власні економічні та соціальні потреби 3. Поглиблення процесу перерозподілу позикового капіталу на світових фінан сових ринках пов'язане з підвищенням чутливості економіки окремої держави до фінансових криз у світовому масштабі 4. Відбувається ефект витіснення ін вестицій (характеризує передусім внутрішні запозичення): залучаючи вільні позикові кошти на фінансування дефіциту державного бюджету, держава позбавляє підприємства ресурсів, які можна було б інвестувати у виробництво 5. Розширення державою запозичень призводить до підвищення процентних ставок на ринку державних цінних паперів. Це впливає на підвищення процентів в інших секторах фінансового ринку, у тому числі й на кредитному: кредитні ресурси стають менш доступними для позичальників, і рівень інвестиційної активності знижується 6. Обмеженість кредитних ресурсів по в'язана з перетіканням грошей на ринок державних цінних паперів, що в умовах економічної нестабільності спричинює загострення кризи неплатежів 7. У довгостроковій перспективі держав ний кредит неминуче призводить до зменшення споживання й доходу на душу населення внаслідок зменшення обсягів інвестицій 8. Витіснення приватних інвестицій зумовлює підвищення ставки процента, внаслідок чого ставка заробітної плати зменшується. Питома вага оплати праці в національному доході знижується, що спричинює зниження добробуту певних верств населення, тому державні позики погіршують структуру доходу 9. За наявних державних видатків зрос тання державних запозичень, з одного боку, сприяє зниженню податків, а з іншого — збільшує державний борг та відсотки, що виплачуються державою і, отже, рівень оподаткування. Коли реальна процентна ставка за державними зобов'язаннями підвищується швидше, ніж виробництво у країні, постає проблема збільшення податкового тягаря для обслуговування державного боргу 10. Безперешкодний допуск нерези дентів на ринок державних цінних паперів, їх активне залучення шляхом створення сприятливих умов (надвисокої дохідності) породжує небезпеку в разі погіршення економічної ситуації масового відпливу коштів з ринку країни-позичальника. Це призводить до підвищення попиту на іноземну валюту і девальвації національної грошової одиниці. Вихід нерезидентів з ринку державних зобов'язань змушує уряд використовувати внутрішні валютні резерви центрального (національного) банку	11. У короткостроковому періоді інтенсифікація державного запозичення (як внутрішнього, так і зовнішнього) поліпшує стан економіки: зменшується оподаткування, підвищуються дохід і приватне споживання 12. Завдяки зовнішнім запозиченням з'яв ляється можливість прискорити темпи збільшення національного доходу країни за рахунок можливих додаткових інвестицій 13. Державний кредит як інструмент покриття дефіциту державного бюджету сприяє підвищенню внутрішнього попиту. Зниження цього кредиту спричинює так званий ефект мультиплікатора: спад виробництва призводить до зниження рівня зайнятості та попиту на товари виробничого призначення. Це зменшує споживчі витрати домогосподарств та інвестиційні витрати підприємств, що, у свою чергу, ще більшою мірою обмежує макро- попит 14. Зовнішня заборгованість дає змогу країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж це уможливлює вироблений національний дохід 15. Необхідність використання державно го кредиту зумовлена циклічністю економічного розвитку. На стадії зниження економічної активності податкові надходження до бюджету скорочуються і водночас постає потреба у додаткових витратах для стабілізації економіки та підтримки певних верств населення з метою недопущення поглиблення економічної кризи. При переході на стадію піднесення податкові надходження збільшуються, а державні витрати мають зменшитися. Надлишок бюджетупри цьому необхідно спрямовувати на погашення боргів, які утворилися під час кризи в економіці 16. Акумулювання вільних коштів на ринку державних запозичень сприяє стримуванню інфляції 17. Ринок боргових зобов'язань держави створює конкуренцію на валютному ринку, що сприяє стабілізації курсу національної грошової одиниці 18. Сукупність різноманітних форм державного кредиту створює сприятливі умови для запозичень як з боку держави, так і з боку її кредиторів, нівелюючи суперечності між ними 19. Зацікавленість у кредитах міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку) пояснюється низькими процентними ставками (порівняно з комерційними кредитами), довгостроковістю позик і значними пільговими періодами сплати боргів 20. Надходження кредитів від міжнарод них фінансових організацій (МВФ, Світового банку) є сигналом для іноземних інвесторів щодо вкладання коштів 21. Використання державних позик до цільне також для фінансування державних капіталовкладень (самоокупних проектів); ці позики сприяють задоволенню суспільних потреб, економічному розвитку і водночас забезпечують повернення позикових коштів, залученихна їх фінансування. Це інвестиції, які збільшують майбутні доходи держави і базу оподаткування

6.

Як відомо, державний борг за своєю економічною сутністю являє собою саме те, що визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

Державний борг - загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Бюджетним кодексом визначається граничний розмір державного боргу. Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого само­врядування, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожний бюджетний період відповідно до Закону про Державний бюджет України на поточний рік чи рішення про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищу­вати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою ст. 2 Бюджетного кодексу, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями Кодексу.

Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями та за запо­зиченнями до місцевих бюджетів.

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів на його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом п'яти наступних років.

Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів установлю­ється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом. У ст. 12 Кодексу передбачена класифікація боргу. Ця класифікація систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

Виходячи з того, внутрішнім чи зовнішнім кредиторам заборгувала держава, державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній державний борг- сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім. громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Внутрішній державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі визначаються форми державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг- це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави на визначені періоди. Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, протягом яких він повинен бути погашений.

Поточний борг –це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) у поточному році.

Згідно з Законом України "Про державний внутрішній борг України", до державного внутрішнього боргу відносяться строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. До складу внутрішнього боргу входять позики уряду, а також позики, здійснені при безумовній гарантії уряду. Державний борг складається із заборгованості минулих років та поточних зобов'язань. Боргові зобов'язання уряду включають випущені цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Внутрішня заборгованість включає також частину боргових зобов'язань колишнього СРСР, прийняту на себе Україною.

Внутрішній державний борг включає сукупність всіх боргових зобов'язань держави, включаючи адміністративно управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, які виникають у зв'язку з залученням коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов'язання виплат державних пенсій. Розрізняють борги держави, які є офіційно визнаними (експліцитні борги) і не підтверджені (імпліцитні борги). Останні зобов'язання, як правило, не враховуються у складі державного боргу, але в дійсності вони повинні включатись до його структури.

До складу внутрішньогодержавного боргу Українивходятьтакі зобов'язання:

• 
  заборгованість КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в державні боргові цінні папери;
• 
  заборгованість з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками;
• 
  зобов'язання щодо погашення та компенсації виплат на­селенню на залишки вкладів в Ощадному банку України;
• 
  грошові кошти, які призначені для погашення зобов'язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших передбачених законодавством обов'язко­вих виплат громадянам;
• 
  зобов'язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик;
• 
  компенсація заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ.

Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Зовнішній державний борг класифікують за такими ознаками:

1. 
   за видами кредитів (банківські і фірмові) ;
2. 
   за формами представлення (валютні та товарні);
3. 
   за цільовим використанням (інвестиційні та неінвестиційні);
4. 
   за умовами надання (пільгові, зі сплатою високих відсотків, на компенсаційній основі);
5. 
   за термінами повернення заборгованості (короткострокові, середньострокові, довгострокові);
6. 
   за умовами повернення боргу (одноразові, рівними час­тинами, нерівними частинами).

Державний зовнішній борг складається з:

• 
  позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;
• 
  позик на підтримку національної валюти;
• 
  позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
• 
  гарантій іноземним контрагентам щодо виконання кон­трактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;
• 
  державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Відповідно до Закону України про Державний бюджет на відпо­відний рік визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів. Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.

Вважається, що наявність внутрішнього боргу є більш сприятли­вим для фінансового розвитку країни, ніж нарощування зовнішніх запозичень. Це пов'язано з тим, що державним органам управління відносно простіше здійснювати управління внутрішнім боргом, включати проведення його реструктуризації. Крім того, виплати держави за внутрішніми зобов'язаннями є вкладами в національну економіку, а не відволікають капітал закордон. Разом з тим, іноземні запозичення дають змогу державним органам управління залучити додаткові фінансові ресурси з метою фінансування тих програм, які неможливо забезпечити внутрішніми джерелами.

Відповідно до Бюджетної класифікації України державний борг класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов'язання.

За формою залучення коштів державний борг поділяється на держанні запозичення та гарантії.

Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють:

а) державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;

б) державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що роз­міщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою фінансування дефіциту державного бюджету, підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів, на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку. Державна гарантія- зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути випуск (емісія) державних цінних паперів, укладення угод про позику та гарантійних угод, інші способи, передбачені законодавством України. При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті. Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валютівиникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на між­народних ринках капіталів.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють:

• 
  короткостроковий борг(з терміном погашення до одного року),
• 
  середньостроковий(від одного до п'яти років),
• 
  довгостроковий (від п'яти років і більше).

7.