Іі. аналіз активів і пасивів підприємства

Аналіз фінансового стану починається з його загальної оцінки на основі балансу. Для полегшення процедури аналізу будується стислий порівняльний аналітичний баланс шляхом злиття деяких однорідних балансових статей і доповнення його показниками структури (вертикальний аналіз) і динаміки (горизонтальний аналіз).

Аналіз балансу починають із встановлення зміни валюти балансу. Це дозволяє зробити важливі висновки про масштаби діяльності. Зменшення валюти балансу за звітний період свідчить про скорочення підприємством господарського обороту. Збільшення валюти балансу (із врахуванням інфляції) свідчить, як правило, про зростання виробничих можливостей підприємства. Ідеальною вважається ситуація, коли зростання валюти балансу супроводжується пропорційним зростанням основних його статей.

Крім зміни валюти балансу в цілому, необхідно проаналізувати характер зміни окремих статей активів і пасивів, тобто провести горизонтальний та вертикальний аналіз балансу.

Аналіз активів підприємства проводиться за наступними напрямами:

- загальна оцінка величини та динаміки активів, яка свідчить про зміну економічного потенціалу підприємства;

- аналіз частки оборотних і необоротних активів. Позитивним у зміцненні фінансового стану треба вважати підвищення частки оборотних активів, що підвищує віддачу капіталу внаслідок прискорення оборотності оборотних коштів;

- аналіз структури активів за критерієм їх ліквідності. Підвищення частки високоліквідних активів є свідченням підвищення поточної платоспроможності і стійкого фінансового стану;

- аналіз необоротних активів: їх динаміки, структури та ефективності використання. За динамікою основних засобів, які, як правило, переважають у структурі необоротних активів, можна дати оцінку щодо зростання економічного потенціалу підприємства. Велику увагу приділяють також зміні довгострокових фінансових інвестицій, які свідчать про стратегію економічного розвитку.

- аналіз оборотних активів. Від їх раціонального розміщення та ефективності використання фінансовий стан залежить найбільше. Для добре і стабільно працюючого підприємства характерною є стійка структура поточних активів. Структурні зміни можуть бути зумовлені цілями внутрішнього менеджменту та зовнішніми факторами, визначальним серед яких є інфляція. В умовах високих темпів інфляції зростає невизначеність і ризик, що вимагає особливої уваги аналітиків в оцінках оборотних активів. При інфляції суттєве значення має поділ активів на монетарні і немонетарні. Вкладення у грошові активи призведуть до втрати їх купівельної спроможності.

Аналіз пасивів підприємства проводиться за наступними напрямами:

- аналіз співвідношення власного та залученого капіталу. Якщо частка власного капіталу є більшою ніж залученого, то фінансовий ризик кредиторів та інвесторів менший. Ефективність співвідношення власних і залучених коштів значною мірою визначається економічною рентабельністю підприємства і процентною ставкою за позичковий капітал;

- аналіз динаміки та питомої ваги довгострокового залученого капіталу. Наявність довгострокових позик свідчить про довіру до підприємства з боку банку та інших кредиторів та про зростання фінансових можливостей. Довгострокові зобов’язання та власний капітал в сумі становлять довгостроковий капітал підприємства, який вважається основним джерелом фінансування необоротних активів. Чим більша сума і частка довгострокових зобов’язань тим кращий фінансовий стан господарського суб’єкта.

- аналіз динаміки та структури поточних зобов’язань. У його структурі найсуттєвіший вплив на фінансовий стан має кредиторська заборгованість, яка свідчить про стан платіжної дисципліни підприємства.

Важливим показником для оцінки фінансового стану є наявність власних оборотних коштів (робочого капіталу) (ВОК), який визначається як різниця між оборотними активами (ОА) та поточними зобов’язаннями (ПЗ):

ВОК = ОА - ПЗ

ІІІ. Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості.

В загальному вигляді зміни дебіторської та кредиторської заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального та вертикального аналізу балансу. Значне зростання дебіторської заборгованості загрожує фінансовій стійкості підприємства та потребує залучення додаткових джерел фінансування, і, відповідно, має бути виправданим розширенням виробничої та збутової діяльності і зростанням виручки від реалізації. Збільшення кредиторської заборгованості позитивно оцінюється лише у випадку, коли темпи її росту співпадають із темпами росту дебіторської заборгованості.

Особливу увагу в процесі аналізу приділяють статтям „Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги” та „Кредиторська заборгованість за товари роботи послуги”, які як правило займають значну питому вагу та відображають стан розрахунків з основними дебіторами та кредиторами підприємства. Для глибшого аналізу цих статей заборгованість класифікується за часом виникнення та очікуваними строками погашення, при цьому визначається питома вага простроченої та безнадійної заборгованості, яка підлягає списанню.

Аналіз стану дебіторської та кредиторської заборгованості на кінець звітного періоду передбачає їх порівняльний аналіз за кожною окремою статтею. У процесі виробничої діяльності часто трапляються випадки, коли кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську. З одного боку це свідчить про раціональне використання коштів, оскільки підприємство залучає в оборот більше коштів, ніж відволікає з обороту. Однак негативною стороною цього явища є те, що підприємству може не вистачити коштів для погашення поточних боргів через малий обсяг високоліквідних активів.

ІV. Аналіз фінансової стійкості підприємства.

Аналіз фінансової стійкості проводиться для відповіді на питання: наскільки підприємство незалежне з фінансової точки зору, зростає чи знижується рівень цієї незалежності і чи відповідає стан його активів і пасивів завданням фінансово-господарської діяльності.

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або нестача джерел для формування запасів і затрат, який визначається у вигляді різниці величини джерел запасів і затрат.

Спочатку визначається загальна величина запасів і затрат (ЗЗ) по балансу.

Для характеристики джерел формування запасів і затрат використовується декілька показників, які відображають різні види джерел:

1. Наявність власних оборотних коштів (ВОК);

2. Наявність власних і довгострокових позичкових коштів – довгостроковий капітал (ДК):

3. Загальна величина основних джерел формування запасів і затрат (ЗВД)).

Методика визначення даних показників за статтями балансу відображена в таблиці.

Таблиця 4.4.1.

Показники	Методика визначення (за статтями балансу)
1.Загальна величина запасів і затрат (33)	ЗЗ = від р.1100 до р.1110
2.Наявність власних оборотних коштів (ВОК)	ВОК = р.1495 - р.1095
3. Наявність власних і довгострокових позичкових коштів (ДК)	ДК = р.1495 + р.1595 - р.1095
4.Загальна величина джерел (ЗВД)	ЗВД = р.1495 + р.1595 + р.1600 + р. 1610 - р.1095

Цим показникам наявності джерел формування запасів і затрат відповідають три показника забезпеченості запасів і затрат джерелами формування:

1. Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів: Ф= ВОК- 33

2. Надлишок (+) або нестача (-) власних і довгострокових позичкових джерел формування запасів і затрат: Ф= ДК- 33.

3. Надлишок (+) або нестача (-) основних джерел (загальної їх величини) для формування запасів і затрат: Ф= ЗВД- 33.

Цей показник носить ще назву фінансово-експлуатаційної потреби.

За допомогою цих показників можна визначити трьохкомпонентний

ì 1, якщо Ф>0

показник типу фінансової ситуації: S= í

î 0, якщо Ф<0

Можливо виділити чотири типи фінансової ситуації:

1.Абсолютна стійкість фінансового стану. Цей тип ситуації зустрічається вкрай рідко, являє собою крайній тип фінансової стійкості, тобто трьохкомпонентний показник типу фінансової ситуації: S={1,1,1};

2.Нормальна стійкість фінансового стану , яка гарантує платоспроможність, тобто S={0,1,1};

3.Нестійкий фінансовий стан, пов’язаний з порушенням платоспроможності, але при якому все ж зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів, за рахунок скорочення дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів, тобто S={0,0,1}.

4.Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство на межі банкрутства, оскільки у даній ситуації грошові кошти , короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості, тобто S={0,0,0}.

Крім абсолютних показників для аналізу фінансової стійкості застосовують такі коефіцієнти:

1. Коефіцієнт фінансової незалежності – відношення власного капіталу до валюти балансу. Відображає питому вагу власних засобів в загальній сумі джерел фінансування.

2. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу – відношення зобов’язань до валюти балансу. Відображає питому вагу зобов’язань в загальній сумі джерел фінансування.

3. Коефіцієнт довгострокового фінансування – відношення суми власного капіталу та довгострокових зобов’язань до валюти балансу. Відображає, яка частина активів фінансується за рахунок стійких джерел.

4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу – відношення різниці між оборотними активами та поточними зобов’язаннями до власного капіталу. Відображає частину власних коштів, які вкладено в господарський оборот.

5. Коефіцієнт забезпечення запасів робочим капіталом – відношення різниці між сумою оборотних активів та поточних зобов’язань до матеріальної частини оборотних активів. Показує, якою мірою матеріальні запаси покриті власними коштами.

Методика визначення коефіцієнтів фінансової стійкості за статтями балансу та їх нормативне значення відображені у таблиці.

Таблиця 4.4.2.

Показник	Формула	Методика розрахунку за статтями балансу	Нормативне значення
Коефіцієнт фінансової незалежності	Кфн =		≥ 0,5
Коефіцієнт концентрації залученого капіталу	Кз =		< 0,5
Коефіцієнт довгострокового фінансування	Кдф =		≥ 0,6
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	Км = =		Оптимальне значення 0,5, але > 0,3
Коефіцієнт забезпечення запасів робочим капіталом	Кзз = =		0,6-0,7, нижня критична величина – 0,5.
Умовні позначення: ВК – власний капітал, Б – валюта балансу, З – зобов’язання, ДЗ – довгострокові зобов’язання, ПЗ – поточні зобов’язання, ОА – оборотні активи, МОА – матеріальна частина оборотних активів, ВОК – власні оборотні кошти (робочий капітал)

V. Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов’язань. Від ліквідності балансу слід відрізняти ліквідність активів, яка визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворення їх у грошові кошти. Чим менше часу необхідно для того, щоб даний вид активів перетворився у гроші, тим вища їх ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів по активу, згрупованому за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку убування ліквідності, з зобов’язаннями по пасиву, згрупованому за строками їх погашення і розташування у порядку зростання строків.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів по активу, згрупованому за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку убування ліквідності, з зобов’язаннями по пасиву, згрупованому за строками їх погашення і розташування у порядку зростання строків.

В залежності від ступеня ліквідності активи підприємства поділяються на групи:

А1. Найбільш ліквідні активи – до них відносяться всі статті грошових коштів і поточні фінансові інвестиції.

А2. Активи, що швидко реалізуються – дебіторська заборгованість.

А3. Активи, що реалізуються повільно.

А4. Активи, що важко реалізуються.

Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їх оплати:

П1.Найбільш термінові зобов’язання – до них відноситься кредиторська заборгованість.

П2. Короткотермінові пасиви.

П3. Довготермінові пасиви.

П4. Постійні пасиви.

Методика розрахунку показників за даними балансу відображена в таблиці:

Таблиця 4.5.1.

Актив	Методика розрахунку за статтями балансу	Пасив	Методика розрахунку за статтями балансу
А1	р.1160+ р.1165	П1	сума рядків від р.1615 до р.1630 (крім р.1621)
А2	р.1125	П2	р.1600+ р.1610 + р.1660 + р. 1665 + р.1690 + р.1700
А3	р.1100 + р.1110 + (сума рядків від р.1130 до р.1155) + р.1170 + р.1190 + р.1200	П3	р.1595
А4	р.1095	П4	р.1495

Для визначення ліквідності балансу слід співставити підсумки наведених груп по активу і пасиву. Баланс рахується абсолютно ліквідним, якщо має місце наступне співвідношення:

А1³П1; А2³П2; А3³П3; А4£П4.

Якщо виконуються перші три нерівності у даній системі, то це веде до виконання четвертої нерівності. У випадку, коли одно або декілька нерівностей системи мають протилежний знак від зафіксованого у оптимальному варіанті, ліквідність балансу у більшій чи меншій ступені відрізняється від абсолютної.

Для аналізу платоспроможності застосовують такі основні показники (розраховуються за даними балансу):

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності – відношення грошових коштів до поточних зобов’язань. Він показує яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити у найближчий час за рахунок грошових коштів.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності – відношення грошових коштів і дебіторської заборгованості до поточних зобов’язань. Він показує, яка частина короткострокових зобов’язань підприємства може бути погашена за рахунок надходжень по розрахунках та наявних грошових коштів.

3. Загальний коефіцієнт покриття – відношення оборотних активів до поточних зобов’язань. Він показує, яку частину поточних зобов’язань можна погасити, мобілізуючи всі оборотні кошти.

Методика визначення коефіцієнтів платоспроможності за статтями балансу та їх нормативне значення відображені у таблиці.

Таблиця 4.5.2.

Показник	Формула	Методика розрахунку за статтями балансу	Нормативне значення
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	Кал =		0,25 - 0,35
Коефіцієнт швидкої ліквідності	Кшл =		≥ 1
Загальний коефіцієнт покриття	Кп =		2,0 - 2,5
Умовні позначення: ГК – грошові кошти, Д – дебіторська заборгованість, ПЗ – поточні зобов’язання, ОА – оборотні активи.

VІ. Аналіз грошових потоків підприємства

Для забезпечення поточної платоспроможності підприємству необхідний певний обсяг грошових надходжень, достатній для погашення поточних боргів. Тому аналіз фінансового стану поглиблюється аналізом грошових потоків.

Грошовий потік підприємства – це сукупність розподілених у часі надходжень і виплат коштів, які генеруються його господарською діяльністю.

Основним напрямком аналізу є дослідження збалансованості позитивного та негативного грошових потоків у загальному обсязі та за видами діяльності (операційна, фінансова, інвестиційна), при цьому вивчається динаміка показника чистого грошового потоку. Розрахувати чистий грошовий потік від операційної діяльності (ЧГП) можна за формулою:

ЧГП = ЧП + А – ПН – ∆З – ∆ДЗ + ∆КЗ + ∆ЗВ;

де ЧП – чистий прибуток, А – амортизація основних засобів та нематеріальних активів, ПН – прибуток від не операційної діяльності, З – запаси, ДЗ – дебіторська заборгованість, КЗ – кредиторська заборгованість, З – забезпечення наступних витрат і платежів.

У процесі аналізу визначається роль і місце чистого прибутку підприємства у формуванні його чистого грошового потоку, виявляється ступінь достатності амортизаційних відрахувань для відновлення основних засобів і нематеріальних активів.

Основним джерелом аналізу є Звіт про рух грошових коштів, дані якого доповнюються показниками Балансу та Звіту про фінансові результати.

Аналітичні дослідження руху грошових коштів передбачають їх оптимізацію за рахунок:

- виявлення та реалізації резервів, які допомагають зменшити залежність підприємства від зовнішніх джерел;

- забезпечення збалансованості позитивних та негативних грошових потоків у часі та за центрами відповідальності;

- збільшення обсягу і якості чистого грошового потоку.