Економічно активне населення

Економічно активне населення складається з населення обох статей, яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили для ринкового виробництва товарів та послуг, а також деяких видів неринкового виробництва, що входять до Системи національних рахунків і є економічною діяльністю.

Основні визначення та поняття щодо економічної активності населення розроблені за рекомендаціями МОП та 13-ї Міжнародної конференції статистиків праці від 29 жовтня 1982 року з урахуванням національних особливостей та чинної нормативно-правової бази. Такий підхід забезпечує можливість здійснення міжнародних порівнянь для оцінки розвитку робочої сили й аналізу виконання ратифікованих Україною міжнародних конвенцій МОП та ООН у сфері соціально-трудових відносин.

До складу економічно активного населення входять тільки ті особи, які займались економічною діяльністю або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як „зайняті” або „безробітні”.

Відповідно до вищезазначених рекомендацій МОП при вивченні економічної активності визначають вікову групу населення, для якої буде здійснюватись аналіз цього явища.

Найважливішим є визначення нижньої вікової межі населення для вивчення економічної активності. Тому крім норм, установлених законом щодо мінімального віку початку трудової діяльності, до уваги беруть у першу чергу обсяги та рівень участі молоді в економічній діяльності.

У рекомендаціях ООН щодо проведення переписів населення і помешкань уточнюється, що мінімальний вік для визначення економічно активного населення у таких випадках не повинен перевищувати 15 років.

З метою забезпечення міжнародних співставлень рекомендовано виділяти осіб молодших 15 років та 15 років і старше.

Окрім мінімального віку, в ряді країн установлено максимальний вік. Прийняття верхньої межі означає, що осіб старше цього віку виключають із підрахунку економічно активного населення. У різних країнах ця межа різна. Проте у більшості країн максимальний вік не встановлено(у країнах Європейського Союзу економічну активність визначають щодо осіб віком 15 років і старше).

З урахуванням рекомендацій МОП та вікової структури зайнятого населення економічну активність населення в Україні визначають щодо осіб обох статей віком від 15 до 70 років включно.

Відповідно до міжнародних стандартів передбачено два уточнюючі показники економічно активного населення:

– звичайно активне населення;

– населення, активне в даний період.

Концепція „звичайної активності” базується на критерії „основного виду активності” впродовж тривалого періоду часу, наприклад року. У випадках, коли зайнятість має нерегулярний характер (неповний робочий день, тиждень), основну активність визначають з урахуванням кількості днів зайнятості чи безробіття. В рамках концепції„звичайної активності” допускається, що особи, віднесені до безробітних, упродовж року можуть мати яку-небудь роботу.

Населення, активне у даний момент (або робоча сила) показує поточну ситуацію на ринку праці відносно економічної активності населення. Це миттєва фотографія зайнятості та безробіття впродовж конкретного обстежуваного періоду (тиждень, місяць, день).

У рамках національної концепції економічно активного населення застосовують поняття „населення, активне у даний період” стосовно короткого періоду часу – обстежуваного тижня.

Концепція економічної активності або робочої сили передбачає віднесення осіб до однієї з трьох взаємовиключних категорій, у залежності від характеру їхньої діяльності впродовж короткого обстежуваного періоду, з урахуванням правил пріоритетності: зайняті, безробітні та особи, які є поза робочою силою, тобто економічно неактивні (додаток 1). Відповідно до цих правил зайнятості надається перевага перед безробіттям, а безробіттю – перед відсутністю економічної активності. Цей зв'язок можна представити так:

Н=Еа+Ен,

(1)

де:

Н – кількість населення у віці 15–70 років;

Еа – кількість економічно активного населення (робоча сила) у віці

15–70 років;

Ен – кількість економічно неактивного населення (поза робочою силою) у віці 15–70 років.

Еа = З+Б

(2)

де:

З – кількість зайнятого населення у віці 15–70 років;

Б – кількість безробітного населення (за методологією МОП) у віці

15–70 років.

Для характеристики економічно активного населення у міжнародній практиці застосовують методи групувань, які умовно можливо об'єднати за двома типами: загальнодемографічні та соціально-економічні.

Загальнодемографічні групуваннястосуються не тільки економічно активного населення (зайнятих і безробітних), але й усього населення. До цього типу групувань у національній статистичній практиці належать групування:

– за статтю та віком;

– за місцем проживання та типом місцевості (міська, сільська) на основі адміністративно-територіального устрою країни;

– за рівнем освіти.

Соціально-економічні групування стосуються безпосередньо економічно активного населення та характеризують його місце у процесі економічної діяльності. Характерним прикладом такого групування є Міжнародна класифікація статусу зайнятості. На основі абсолютних даних про кількість економічно активного, зайнятого та безробітного населення як за окремими статево-віковими групами, так і для всієї сукупності осіб віком 15–70 років розраховують рівні економічної активності, зайнятості та безробіття. Названі рівні можливо розраховувати по відношенню до:

– загальної кількості населення;

– кількості економічно активного населення.

У національній статистичній практиці рівні економічної активності та зайнятості зазвичай розраховують по відношенню до всього населення відповідного віку, а безробіття – до економічно активного населення.