Види платіжних інструментів з безготівкових розрахунків
Інкасове доручення– документ, що відіграє роль платіжної вимоги, складається і подається в банк підприємствами у тих випадках, коли вони мають підставу для беззаперечного утримання коштів з платника.
| Вид платіжного інструменту | Строк виконання | Наявність аналітичного рахунку |
| Платіжне доручення | 10 (день оформлення не враховується) | – |
| Платіжна вимога-доручення | – | |
| Розрахунковий чек | Чек для фізичної особи для одноразового розрахунку – 3 міс. (день оформлення не враховується), чекова книжка для юридичної чи фізичної особи - 1 рік (можлива пролонгація). Для чекодержателя – 10 днів (день виписування чека не враховується) | Розрахунки чеками |
| Платіжна вимога | – | |
| Акредитив | Розрахунки за акредити-вами (покритий) | |
| Вексель | Строк вказаний у векселі | – |
Попередня оплата і планові платежі провадяться з використанням платіжних доручень. Платіжні дорученняприймаються банком лише за наявності коштів на рахунку банку, якщо інше між підприємством і банком не оговорено. Платіжні доручення можуть бути терміновими, достроковими і відстроченими.
Платіжні доручення використовують у разі:
· попередньої оплати;
· оплати за фактом;
· планових платежів;
· оплати з відстрочкою платежу;
· перерахування грошових коштів громадянам, наприклад, заробітної плати, аліментів,
· перерахування податків та інших платежів у бюджет і позабюджетні фонди.
Планові платежі застосовуються у випадках:
· коли контрагентів не влаштовує ні передоплата, ні оплата за фактом;
· угода реалізується в тривалий період і оплата її здійснюється, як правило, рівними частками незалежно від ритму постачань;
· обсяг угоди відомий приблизно і може уточнюватися в ході її реалізації.
Прикладом планових платежів є виплата підприємством заробітної плати своїм працівникам.
Банк приймає від платника платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, відкриті в банках, або грошовий чек на отримання заробітної плати лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування цільових централізованих соціальних платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці, або документального підтвердження їх сплати раніше. Платіжне доручення на перерахування коштів для сплати відповідних соціальних сум або документи, що підтверджують фактичну сплату цих сум, банк приймає в порядку, визначеному Пенсійним фондом України, узгодженому з Національним банком і центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.У разі, якщо платник перебуває на казначейському обслуговуванні, то він подає до банку, в якому відкрито рахунок для обліку коштів, що перераховуються Державним казначейством України для здійснення цільових виплат готівкою, лише грошовий чек на отримання заробітної плати. Порядок подання платіжного доручення на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці відрахувань, регулюється нормативно-правовими актами Державного казначейства України з питань обслуговування державного бюджету за видатками.Якщо фізична особа не має рахунка в банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, перераховуючи кошти за платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.Виплата коштів із цього рахунку здійснюється згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку з питань готівкового обігу. Якщо банк не здійснив виплату готівкою коштів, переказаних отримувачу (фізичній особі) на відповідний рахунок, унаслідок його неявки протягом 30 робочих днів з дня надходження цих коштів до банку або зазначеної платником дати валютування, то банк отримувача зобов’язаний протягом трьох робочих днів повернути їх платнику (ініціатору). За недотримання цих строків банк отримувача несе відповідальність згідно з законодавством України.Якщо платіжне доручення є платіжним інструментом між підприємством і фізичною особою й ця фізична особа не має рахунка в банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв’язку шляхом перерахування відповідної суми на рахунок з переказних операцій підприємства зв’язку.Через підприємства поштового зв’язку здійснюють перекази:· на ім’я окремих фізичних осіб коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо);· підприємствам коштів на виплату заробітної плати, для організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо в тих населених пунктах, в яких немає банків.Доставку платіжнихвимог-доручень до платника може здійснювати банк отримувача через банк платника на договірних умовах.Етапи виконання фінансово-господарських зобов’язань із використанням платіжного доручення та платіжної вимоги-дорученнянаведені нижче.
І. Укладання договору про виробництво продукції (виконання робіт, послуг) із вказівкою оплати за фактом (часткової/повної) або попередньої.
ІІ. Надання отримувачем коштів на відвантаження або продаж продукції (робіт, послуг).
ІІІ. Надання платником коштів банку платіжного доручення до виконання.
IV. Здійснення банком платника за його поінформованості списання суми, вказаної в платіжному дорученні.
V. Перерахування банком платника коштів на розрахунковий рахунок отримувача суми, вказаної у супровідних документах.
VІ. Зарахування банком отримувача коштів на основі надходження на відповідний розрахунковий рахунок суми та супровідних документів.
VІІ. Повідомлення банком отримувача коштів за допомогою витягу з розрахункового рахунку про надходження коштів.
Відмінністю операцій із використанням платіжного доручення та платіжної вимоги-доручення є система оформлення документів, які супроводжують операції першого етапу, а саме:
· за платіжного доручення відвантажена продукція надається із рахунком-фактурою;
· за платіжної вимоги-доручення – передається платіжна вимога-доручення до сплати.
Схема розрахунку платіжними дорученнями та платіжними вимогами-дорученнями наведена на рис. 2.1.
Крім цього, платіжна вимога-доручення зобов’язує покупця продукції сплатити за відвантажений товар. Це вигідніше для отримувача коштів – виробника товарів, менш вигідно для – платника – покупця, оскільки покупець товару може бути не впевненим за фактом відвантаження у якості, кількості, ціні товару, який зазначено в договорі до сплати, у строках або адресі виконання фінансових зобов’язань.
Рис. 2.1. Розрахунки платіжними дорученнями та платіжними вимогами-дорученнями
За фактом укладання договору покупець товару дає згоду на сплату за товаром (платіжна вимога-доручення з акцептом), може дати часткову згоду на сплату (платіжна вимога-доручення з частковою відмовою) чи відмовитися від сплати (платіжна вимога-доручення без акцепту) у випадку порушення отримувачем умов договору (рис. 2.2).
Рис. 2.2. Акцептна форма розрахунків
У даний час безакцептне (без згоди підприємства) списання засобів з розрахункового рахунку платника провадиться у випадках:
· застосування штрафних санкцій з боку податкових органів і позабюджетних фондів;
· за рішенням суду;
· сплати послуг банку за розрахунково-касове обслуговування.
Розрахункові чеки використовуються в безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Розрахункові чеки є складовими елементами чекової книжки. Механізм відкриття, закриття, втрати та руху коштів по чековій книжці, зіпсування чеків тощо наведений в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Саме списання коштів та їх перерахування на рахунок чекодержателя оформлюється меморіальним ордером банком-емітентом.Розрахунки чеками провадяться в межах депонованих на дані цілі на спеціальному рахунку коштів. Як покриття чека в банку чекодавця можуть служити грошові кошти:
· депоновані на окремому рахунку;
· на відповідному рахунку чекодавця, але не вище суми гарантованої банком за узгодженням із чекодавцем при видачі чека.Чеки використовуються лише для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок отримувача коштів і не підлягають сплаті готівкою. Але за бажанням фізичної особи обміняти чек на готівку або отримати здачу із суми чека готівкою можна на суму не більше 20% від суми цього чека.Чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором НБУ чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов’язкових вимог. Чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку. Чеки (дод. М1) брошуруються в розрахункові чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій (дод. М2), виготовляються як окремі бланки, облік яких банки ведуть окремо від чекових книжок. Видача чеків на пред’явника не проводиться. Порядок ведення документації та зберігання документів за розрахунками із застосуванням розрахункових чеків визначається внутрішніми правилами банку з урахуванням вимог нормативно-правових актів Національного банку.Приймаючи чек до оплати за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель перевіряє:· відповідність його встановленому зразку;· правильність заповнення;· відсутність виправлень;· відповідність суми корінця чека сумі, зазначеній на самому чеку;· строк дії;· достатність залишку ліміту за чековою книжкою для оплати чека;· наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та даних чекодавця (прізвища, ім’я, по батькові фізичної особи, даних документа, що засвідчує цю особу).Після цього чекодержатель установлює особу пред’явника чека за документом, що її посвідчує.Закінчивши перевірку чекодержатель відриває (відрізає) чек від корінця, ставить на його зворотному боці та корінці календарний штемпель і підписує цей чек, а також робить відмітку у відомості про прийняті до оплати розрахункові чеки.У разі здійснення фізичною особою розрахунку за одноразовим чеком працівник підприємства торгівлі або сфери послуг ставить на зворотному боці цього чека свій штамп і календарний штемпель, підписує його та робить відмітку у відомості про прийняті до оплати розрахункові чеки.Чеки, оформлені з порушенням наведених вимог, до оплати не приймаються. Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки або використання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у випадку його закінчення. Якщо після повного використання чеків із чекової книжки її ліміт буде невикористаним, то чекодавцю може надаватися нова чекова книжка на суму невикористаного ліміту. Строк дії нової чекової книжки встановлюється з дня її видачі.У разі відмови банку-емітента оплатити чек чекодержатель має право звернутися з позовом до суду.Чекодавець, якому видана чекова книжка (чек), відповідає за неправильне використання чеків, за збитки в разі передавання чекової книжки або окремих чеків іншій особі, втрати або крадіжки, а також через зловживання осіб, уповноважених підписувати чеки.У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може позбавити його права користуватися цим платіжним інструментом, якщо це передбачено умовами договору банківського рахунка.Етапи виконання фінансово-господарських зобов’язань із використанням розрахункового чеканаведені нижче.
І. Укладання договору про виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг) із вказівкою оплати за фактом.
ІІ. Надання отримувачем коштів відвантаження або продажу продукції (робіт, послуг).
ІІІ. Передача чека платником коштів – покупцем товару – отримувачу.
IV. Надання отримувачем коштів – постачальником банку чеку платника.
V. Пред’явлення банком отримувача коштів чека для сплати до банку платника.
VІ. Списання банком платника коштів з його рахунка із наступним повідомленням про це.
VІІ. Переказ банком платника банку отримувача коштів і зарахування останнім коштів на рахунок отримувача – продавця товару за умов повідомлення його про здійснення цієї операції.
Акредитив – це окремий договір від договору купівлі-продажу або іншого контракту, навіть якщо в акредитиві є посилання на них. Частіше акредитивна форма розрахунків здійснюється в міжнародних фінансово-господарських операціях.Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:· покритий – акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку (кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами» відповідних балансових рахунків);· непокритий – акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту. Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. Якщо немає такої відмітки, то акредитив є безвідкличним. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом). Відкликання акредитива не створює зобов’язань банку-емітента перед бенефіціаром.Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару лише через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній – бенефіціара. Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива (за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком). Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються лише після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були подані.Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті.У разі здійснення виконуючим банком платежу до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов’язаний відшкодувати втрати виконуючому банку, уповноваженому здійснювати платіж. Безвідкличний акредитив – це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий.Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку.Безвідкличний акредитив являє собою зобов’язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітента і дотримані строки та умови акредитива.Умови акредитива є чинними для бенефіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін до нього того банку, який авізував ці зміни. Бенефіціар має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесення змін. Прийняття часткових змін не дозволяється. Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива. Бенефіціар може подати пропозиції про внесення змін до умов акредитива, звернувшись безпосередньо до заявника акредитива, який в разі згоди вносить зміни до акредитива через банк-емітент, останній надсилає повідомлення виконуючому банку.Етапи виконання фінансово-господарських зобов’язань із використанням акредитива за кількістю залежать від виду цього платіжного документа, загальна схема їх використаннянаведені нижче.
І. Укладання договору щодо виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) із вказівкою оплати за умовами акредитиву.
ІІ. Надання платником доручення банку-емітенту відкрити акредитив та поінформування банком платника про здійснену операцію.
ІІІ. Поінформування банком-емітентом виконуючого банку про відкриття акредитива на визначену суму та виконуючим банком про здійснений факт отримувача коштів (виконуючий (авізуючий) банк про відкриття та умови акредитива повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).
IV. Здійснення отримувачем коштів відвантаження або продажу продукції (робіт, послуг). Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом.
V. Отримання банком-емітентом вказівки від платника про відкриття акредитиву.VI. Переказ банком-емітентом виконуючому банку суми коштів з акредитива.VIІ. Зарахування виконуючим банком на відповідний рахунок коштів за поінформованості отримувача.У всіх акредитивах обов’язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акредитива. Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитива, зазначеним у заяві.У день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку. Останній наприкінці операційного дня списує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли.Переваги акредитивної форми розрахунків:
1) прискорюються строки розрахунку для постачальників;
2) наявність гарантій у платника (оплата під конкретне постачання) і в постачальника (оплата гарантована депонованими під нею коштами).
Недоліком акредитивної форми розрахунків є уповільнення оборотності обігових коштів, тому що акредитив виставляється на значний (до одного місяця) термін.
Вексель як форма грошового зобов’язання широко застосовується в господарському обороті України, тобто це борговий цінний папір при комерційному розрахунку – інструмент комерційного кредиту. Його застосування як засобу обігу і розрахунку у цій сфері пов’язане з тим, що частина обігу здійснюється за рахунок кредиту. Вексель – це безумовне, абстрактне, суворе формальне зобов’язання або наказ сплатити відповідну суму грошей.
Основні учасники вексельних правовідносин – векселедавець, векселедержатель та платник.
Сучасний вексельний обіг визнає наступні векселі (класифікація векселів):
а) за юридичною природою:· переказні;· прості;б) за векселедержателями: · іменні; · на пред’явника;в) за наявності або відсутності в момент складання векселя економічної або правової підстави видачі векселя: · ґрунтовні (валютні);· безпідставні (безвалютні або безгрошові).Серед них:ґрунтовні векселі: · товарні (простий, переказний);· фінансові (простий, переказний);· зустрічні (простий, переказний);· зворотні (переказні);безпідставні векселі: · авансовий (переказний);· бронзовий;· дружній (переростає в зустрічний);г) за дійсністю: · справжні;· підроблені (вигадані);д) за країною походження: · внутрішні;· іноземні;· міжнародні (транзитні);е) за валютою: · в іноземній валюті;· у національній валюті;ж) за особистістю боржників: · банківські (простий, різновид фінансового); · казначейські; · торговельні (різновид товарного);з) залежно від того, чи припускають права за векселем одержання доходу: · дохідні (відсоткові, дисконтні);· недоходні;і) за співвідношенням місць платежу й складання: · вексель-деплац;· вексель-плац;· доміцільований;к) залежно від стадії обігу: · живі;· преюдиційовані;· опротестовані;· погашені;л) залежно від того, чи є вексель предметом будь-якої угоди:· депозитні;· депоновані;· індосирувані;· пансіоніовані (переобліковані);· враховані;м) залежно від способу позначення в них строку платежу: · вексель до запитання;· вексель-узо (вексель зі строком платежу «за звичаєм»);· вексель ярмарковий.Євекселі у документарній формі.Вексель в Україні являє собою бланк з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за узгодженням з Національним банком України.Вексельне зобов’язання утворюється одностороннім волевиявленням з боку векселедавця. Проведення юридичними та фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності (СПД) розрахунків з використанням векселів не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами.
Векселі можуть передаватися так само, як і фінансові зобов’язання, зазначені в них. Передача векселів може здійснюватися векселедержателем шляхом індосаменту іншим суб’єктам підприємницької діяльності України у рахунок погашення заборгованостей та інших зобов’язань, у заставу, а також для здійснення інших операцій відповідно до законодавства України; норма дисконту з суми векселя при цьому не обмежується.
З настанням строку платежу за векселем його в установленому порядку пред’являють векселедавцеві або індосантам до платежу. У разі відмови у платежі вексель підлягає опротестуванню в установленому порядку.Сфера вексельного обігу розповсюджується не тільки на господарські відносини між підприємствами і фізичними особами. За податковими операціями наявна можливість сплати податкових платежів за фактом погашення векселя (тобто пролонгації податкових платежів). У даному разі механізм роботи таких векселів має бути достатньо ґрунтовним та ефективним для фінансової системи через встановлені правила виконання підприємствами та фізичними особами фінансових зобов’язань перед бюджетом.
Платіж за векселем на території України здійснюється лише в безготівковій формі. За українським законодавством забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду господарського товариства.Етапи виконання фінансово-господарських зобов’язань із використанням векселівваріюються від трьох до двадцяти залежно від виду векселя, кількості учасників, взаємної готовності підприємств виконувати фінансово-господарські зобов’язання тощо.Примусове списання коштів банки виконують за вимогами-дорученнями з рахунків, відкритих клієнтами в банках відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.Примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та органом державного казначейства, або повертаються стягувачу без виконання. Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами. За необґрунтованість примусового списання коштів, недостовірність даних, наведених у платіжній вимозі, стягувач несе відповідальність згідно із законодавством України.Види банківських рахунків
Відкриття банківських рахунків пов’язане із діяльністю підприємства. Кількість банківських рахунків підприємства залежить від специфіки функціонування підприємства. Не зважаючи на це один банківський рахунок визначається як основний, з якого здійснюється сплата податкових та інших державних платежів. Для держави є важливим той факт, що підприємство має банківській рахунок, за яким здійснюється основна маса платежів. За рахунок можливостей, закладених нормативно-правовими актами, органи фінансового контролю здійснюють загальнодержавний фінансовий контроль з виконання підприємствами зобов’язань перед бюджетом та державними цільовими фондами. Фінансовий контроль здійснюється державною податковою службою та іншими державними органами відповідно до законодавства.Фінансові установи відкривають рахунки платникам податків і зборів (обов’язкових платежів) лише за умови пред’явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік в органі державної податкової служби. Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у фінансових установах платник податків і зборів (обов’язкових платежів) – юридична чи фізична особа-суб’єкт підприємницької діяльності – подає особисто або надсилає на адресу відповідного органу державної податкової служби, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов’язкових платежів), з повідомленням про вручення. Фінансові установи, у свою чергу, зобов’язані надіслати повідомлення про закриття рахунка платника податків і зборів (обов’язкових платежів) – юридичної чи фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності до органу державної податкової служби, в якому обліковується платник податків. Фінансові установи починають видаткові операції за рахунком платника податків з дати отримання фінансовою установою документально підтвердженого повідомлення органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби. Фінансові установи зобов’язані надавати органам державної податкової служби на їх письмовий запит відомості про наявність і рух коштів на поточних та вкладних (депозитних) рахунках платників податків – клієнтів цих установ – у порядку, встановленому законом. Фінансові установи виконують доручення платників податків і зборів (обов’язкових платежів) на перерахування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів у встановлений законом термін.Порядок проведення операцій за рахунками клієнтів, відкритих у національній та іноземних валютах, регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Операції за рахунками здійснюються за допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами (нормативно-правовими актами Національного банку, внутрішніми положеннями банку тощо). Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Вкладний (депозитний) рахунок – це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений відсоток (дохід) відповідно до умов договору. До вкладних (депозитних) рахунків також належать пенсійні депозитні рахунки, що відкриваються фізичним особам відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» для накопичення заощаджень на виплату пенсії.Поточний рахунок – це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать:· рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України;· поточні рахунки типу «Н», що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України; · поточні рахунки типу «П», що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;· карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог Інструкції (операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкцією та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток);· поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів;· інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам-інвесторам в уповноважених банках України відповідно до вимог цієї Інструкції для здійснення інвестиційної діяльності в Україні, а також для повернення іноземної інвестиції та прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.Кореспондентський рахунок– це рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Підприємці можуть відкривати лише один поточний рахунок для формування статутного фонду (статутного або складного капіталу, пайового або неподільного фонду) (у національній та(або) іноземній валюті) й один поточний рахунок (у національній та(або) іноземній валюті) за кожною угодою спільної діяльності без створення юридичної особи. За поточними рахунками, що відкриваються банками суб’єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб’єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, для здійснення інвестицій за кордон, розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України, для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті, для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України, а також для проведення операцій, передбачених генеральною ліцензією Національного банку на здійснення валютних операцій.Відповідно, підприємства та їх підрозділи можуть відкривати такі рахунки у національній валюті:
· поточні;
· бюджетні (для цільового використання бюджетних коштів, які відкриваються на підставі дозволів і видаються фінансовими органами);
· кредитні (для обліку кредитів, переказаних на поточні рахунки відповідно до умов кредитної угоди);
· депозитні (вкладні).
Підприємства та їх підрозділи можуть мати такі рахунки в іноземній валюті:
· поточні рахунки;
· розподільчі (в рамках розрахунків за поточними рахунками);
· кредитні;
· депозитні.