Поняття праці та особливості трудової діяльності людини

Вся історія становлення і розвитку людства нерозривно пов'язана з його трудовою діяльністю. Праця є першоосновою і природною умовою існування і життєдіяльності людини.

Праця– це діяльність, у процесі якої з природних ресурсів продукуються матеріальні та духовні блага. Вона здійснюється людиною з примусу (адміністративного, економічного) чи за внутрішньою спонукою. Та чи інша конкретна праця в матеріальному виробництві характеризується насамперед своїми предметами і засобами.

Праця– це першооснова й необхідна умова життя людини та суспільства, його атрибут і невід’ємна складова. Протягом усієї історії людства змінювалися способи праці та виробництва, їх засоби, форми і типи власності. Але при всьому залишалась незмінною вирішальна роль праці в житті людини. Економічний і соціальний прогрес забезпечує людину гідною працею, та ніколи не звільнить її від роботи. Зрештою праця – не лише необхідність, а й потреба здорового організму та інтелектуально розвинутої особистості.

Робота– поняття фізичне і може виконуватися не лише людиною, а і машинами, тваринами.

Праця є, перш за все, процесом поєднання і взаємодії трьох видів ресурсів:

1) інтелектуально-фізичних зусиль людини (жива праця);

2) об'єктів, які піддаються дії цих зусиль (предмети праці);

3) засобів, за допомогою яких здійснюються такі дії (знаряддя або засоби праці).

Завершальним підсумком такої взаємодії є перетворення використовуваних ресурсів в матеріальні або духовні блага – продукт праці.

До предметів праці відносяться: земля і її надра, флора і фауна, сировина і матеріали, напівфабрикати і комплектуючі вироби; об'єкти виробничих і невиробничих робіт і послуг, енергетичні, матеріальні і інформаційні потоки. За винятком добувної промисловості, яка знаходить свій предмет праці в природі, як гірська справа, полювання, рибальство і т. д., інші галузі промисловості мають справу з таким предметом, який є сирим матеріалом, тобто предмет праці, вже профільтрований процесом праці, і який сам вже є продуктом праці. Більш того, людина сьогодні штучно одержує такі матеріали, які не існують в природі, наприклад, полімери.

Предметом праці медичних працівників є людський організм, предметом праці у сфері освіти є інтелектуальний ресурс людини.

До засобів праці відносяться: машини, прилади і устаткування; інструменти, пристосування і інші види технологічного оснащення; засоби програмного забезпечення; організаційне оснащення робочих місць; «запас інтелекту» (інтелектуальний капітал). Більшість засобів праці несе в собі сліди минулої праці.

Зміст праці – це сукупність виконуваних працівником функцій. Він зумовлюється технікою та технологією виробництва та визначає місце працівника в системі суспільного виробництва.

Поняття «зміст праці» характеризує взаємодію особових і речовинних чинників трудового процесу, складність, обсяг і структуру трудових функцій людини, його професійні знання, необхідні для здійснення процесу праці, навики і уміння. До основних елементів, що оцінюють зміст праці, відносяться такі категорії як «продуктивна сила», «інтенсивність», «якість», «складність» і «тяжкість» праці.

Продуктивна сила праці визначається технічними, організаційними, культурними і іншими можливостями виробничої діяльності людини; це, як правило, об'єктивні обставини праці (параметри устаткування, рівень загальної і професійної культури, методи організації виробництва, ступінь оснащеності праці і т.д.), які обумовлюють дієздатність працівника і результативність зусиль. Повнота реалізації можливостей продуктивної сили в значній мірі залежить від її інтенсивності.

Інтенсивність праці характеризує обсяг трудових витрат (фізичної і розумової енергії) в одиницю робочого часу, напруженість праці. Людина за певний період робочого часу здатна витратити якусь кількість своєї життєвої сили, енергії. Залежно від обсягу такої енергії, тобто інтенсивності трудових зусиль, повністю або частково реалізується наявна продуктивна сила праці. Підвищення інтенсивності праці по своїх результатах рівнозначне збільшенню тривалості робочого дня.

Особливості витраченої робочої сили, відмінні риси її внутрішніх властивостей характеризують категорію якості праці, яка визначається рівнем професійної майстерності працівника, його утвореною, старанністю, зацікавленістю, комунікабельністю, творчістю.

Складність праці можна оцінити функціями, які виконують працівники в процесі виробництва, ступенем точності робочих дій на предмет праці, необхідністю своєчасного виявлення і обліку регламентуючих вимог, рівнем багатогранності і глибини параметричних і структурних взаємозв'язків трудового процесу. Чим складніша праця, тим більше високої спеціальної професійної підготовки і кращих здібностей працівника вона вимагає.

У будь-якому трудовому процесі на організм людини впливають умови виробничого середовища, які визначають важкість праці. Вона оцінюється рівнем фізичних зусиль і нервовою напругою, необхідною для нормального виконання роботи. Фізична важкість праці, як правило,

властива для робіт невисокої складності, психологічна важкість – для робіт високої складності і відповідальності. До найважчих відносяться роботи, виконання яких зв'язане з великими фізичними і психологічними навантаженнями, з виникненням небезпеки для життя і здоров'я виконавців.

Всі компоненти праці відображають різні сторони трудової діяльності людини і схильні до постійних змін під впливом трансформацій в змісті праці, які відбуваються під впливом науково- технічного прогресу.

Зміст праці і характер праці тісно взаємозв'язані. По суті вони характеризують одні і ті ж явища з сфери взаємодії людини і природи. Різниця між ними у тому, що характер праці, відображаючи особливості трудового процесу, який здійснюється в тих або інших організаційно- технічних умовах, одночасно оцінює взаємозв'язки людей в ході їх спільної трудової діяльності, специфіку взаємостосунків між ними залежно від їх участі в процесі праці.

Різноманітності характеру і змісту трудового процесу, як відзначають фахівці, знаходять своє відображення в різноманітності видів праці.

По характеру і змісту трудової діяльності в соціальному плані розрізняють такі види, як найману і приватну (власника або орендаря) працю. Соціальний характер праці знаходить також своє віддзеркалення в його організаційних формах (індивідуальна або колективна), в способах мотивації трудового процесу (за бажанням, з потреби, з примусу). Структурний аспект характеру праці формується під впливом особливостей змісту праці в плані рівня інтелектуалізації і кваліфікаційної складності трудових функцій, що дозволяє виділити фізичну і розумову працю, репродуктивну і творчу діяльність, працю різного ступеня кваліфікаційної складності, яка визначається складом і кількістю елементів трудової функції, їх різноманітністю, новизною, умовами регламентації.

Залежно від предмету і продукту праці класифікація базується на професійному, функціональному і галузевому розподілі праці. По професійних якостях розрізняється праця наукова, інженерна, управлінська, виробнича і т.д. По функціональних ознаках залежно від цільового призначення трудових зусиль, сфери їх застосування і функціональної ролі в економічному циклі господарської діяльності можна виділити працю підприємницьку, інноваційну, творчу (відтворюючу), комерційну.

По ознаці галузевої приналежності класифікація видів праці здійснюється з урахуванням специфічних особливостей процесів основної діяльності. Це дає можливість виділити промислову, сільськогосподарську, будівельну, транспортну, комунікаційну працю і безліч їх різновидів.

Застосування певних засобів і способів праці дозволяє сформувати такі поняття як: праця ручна (технічно неозброєна), механізована (технічно озброєна), автоматизована (комп’ютеризована); низько-, середньо-, високотехнологічна; праця з різним ступенем участі людини. Для ідентифікації цих видів праці необхідно встановлювати відповідні кількісні індикатори, враховуючи як ознаки робочого місця, так і характеристики зайнятості працівника.

За умов трудової діяльності, ступеня їх дії на організм людини, його фізіологічні і психологічні функції під час трудового процесу, а, отже, на його працездатність, здоров'я, відчуття психофізичного комфорту (або дискомфорту) виділяється праця стаціонарна і нестаціонарна; наземна і підземна; важка, середньої тяжкості, легка; приваблива, неприваблива; вільна (нерегламентована), з різним рівнем регламентації.

Особливе місце в схемі класифікації видів праці займає праця регламентована, інноваційна і духовна. Специфічність цих видів праці визначається глибиною і усебічністю їх впливу на творчий, культурний і економічний потенціал держави, їх роллю в забезпеченні добробуту і процвітання країни.

Регламентованою називається така діяльність, коли працівник повинен діяти в строгій відповідності із заданою технологією (інструкцією), і не має об'єктивної нагоди змінити цю технологію. Типовим прикладом такої праці можна вважати виконання виробничої операції працівником на конвеєрі з регламентованим ритмом, або діяльність урядовця, яка зводиться до чіткого і однозначного виконання інструкцій.

До інноваційної, творчої відноситься діяльність, яка виявляється в створенні нового в науці, техніці, мистецтві, економіці і інших сферах. Як результати інноваційної праці виступають нові ідеї і образи. Щонайвищим проявом творчості є мистецтво, оскільки в цій сфері діяльності немає місця копіюванню, продукт праці суто індивідуальний, відображає особові якості автора.

Інноваційна праця і регламентована праця характерні для трудової діяльності в галузях матеріального виробництва. У сфері нематеріальної зайнятості людини (література, мистецтво, філософія і т.п.) все більш велику значущість придбаває духовна складова людської діяльності.

Духовною вважається діяльність, метою якої є дія на моральні основи існування людства. Така праця може бути як позитивної, направленої на примноження сил добра, так і негативної, орієнтованої на нагнітання ворожості, нетерпимості, жорсткості (зосередження сил зла). Позитивна духовна праця створює естетичні, правові, емоційно сприятливі умови для зростання продуктивності і поліпшення взаємостосунків між людьми. Негативна праця веде до деградації людини, природи і суспільства.

Нарощування виробництва і споживання матеріальних, соціальних, інтелектуальних, естетичних і духовних благ, можливо лише за рахунок 1) збільшення обсягів споживаних природних і людських ресурсів; 2) поліпшення використовування природних і людських ресурсів; 3) вдосконалення взаємостосунків між людьми.

Результат регламентованої праці (обсяг продукції) можна збільшити тільки шляхом підвищення тривалості або інтенсивності роботи. Результат інноваційної праці не залежить безпосередньо від тривалості або інтенсивності роботи. Він визначається, перш за все, творчими здібностями до цей діяльності, умотивованістю, активністю, схильністю людини і можливостями їх реалізації в суспільстві в цілому, зокрема на конкретному робочому місці окремо.

Важливою характеристикою праці є її змістовність, що виражає ступінь складності та різноманітності виконуваних функцій, насиченість трудового процесу розумовою діяльністю, елементами творчості. Підвищення змістовності праці називають інтелектуалізацієюпраці.

Праця має дві сторони: природно-технічну (відношення людини до засобів виробництва) та соціально-економічну (відносини людей між собою у процесі праці). Перша не виходить за межі продуктивних сил. Друга, яка означається терміном характер праці, втілює специфіку тієї чи іншої соціально-економічної формації. Характер праці виражається через трудові відносини, тобто такі, що пов’язані або безпосередньо з працею, або з присвоєнням її результатів.

Людина може працювати:

а) з необхідності – щоб мати засоби для життя;

б) за бажанням – для задоволення тих чи інших потреб;

в) з примусу, принуки.

Мотиви трудової поведінки змінюються залежно від ті чи іншої соціально-економічної ситуації, у якій колектив або особистість опиняються у різні періоди життєдіяльності це в свою чергу визначає пріоритети у потребах та інтересах. У сфері праці до основних мотивів слід віднести:

- мотиви забезпеченості(формуються за допомогою заробітку);

- мотиви визнання (прагнення до професійного, кваліфікаційного, творчого зростання);

- мотиви особистого та суспільного престижу (оцінка суспільством результатів та місця прикладання праці).

Методологія пізнання дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини»

Як матеріальний процес праця є взаємодією людини з природою, а як суспільне явище вона є сукупністю певних дій і взаємостосунків, в які люди вступають між собою в ході спільної трудової діяльності. Ці дві сторони трудової діяльності не тільки тісно переплітаються між собою, але і виступають як найважливіша характеристика єдиного, цілісного поняття – «праця». Одночасно праця є також і процесом споживання людського капіталу як сукупності фізичних і розумових здібностей людини, який виступає особовим чинником виробництва. Саме цей виробничий чинник приводить в дію засобу виробництва, створює і удосконалює техніку і технологію, організує виробництво і визначає його мету. Поза живою працею, без з'єднання з ним матеріальні чинники виробництва залишаються лише набором речовинних елементів.

В процесі історичного, соціально-економічного, науково-технічного розвитку роль особового виробничого чинника постійно зростає. Науково-технічний і соціальний прогрес, озброюючи людину могутніми засобами виробництва, підвищує його роль, висуваючи нові, значно вищі вимоги до якості робочої сили.

В зв'язку з цим стає очевидним, що в контексті теоретико-методологічних принципів побудови економіки праці і трудових відносин по суті праця проявляє себе через сукупність функцій, які вона виконує щодо людини і суспільства, будучи основною сферою життєдіяльності і розвитку людини, необхідною умовою існування суспільства і складною формою взаємостосунків людей в процесі виробничої діяльності. Продуктивна праця у сфері матеріального і нематеріального виробництва – основа економічного зростання, добробуту населення, розвитку конкретної людини і прогресу суспільства в цілому. Саме цим диктується настійна необхідність створення технічних, організаційних, соціальних, економічних умов для такої праці і забезпечення нормальних, збалансованих соціально-трудових відносин між учасниками виробничого процесу (працедавцями; працівниками; їх суб'єктами і органами).

Роль і важливість трудової діяльності в розвитку людини і суспільства виявляється у тому, що в процесі праці створюються не тільки матеріальні і духовні цінності, призначені для задоволення потреб людей, але розвиваються і самі працівники, придбаваючи нові навики, розкриваючи свої здібності, доповнюючи і збагачуючи свої знання. Творча праця сприяє виникненню нових ідей, вдосконаленню засобів праці, появі прогресивних технологій, нової продукції, матеріалів, енергії, що, у свою чергу, формує нові потреби, відкриває можливості їх задоволення, благотворно впливаючи на відтворення населення, на підвищення його матеріального благополуччя і культурного рівня.

Роль і значення праці в життя людини і суспільства визначаються його найважливішими функціональними особливостями:

− праця є основним, природним, суспільно визнаним, етичним способом задоволення всіх матеріальних і безлічі духовних потреб як окремої людини, так і людства в цілому;

− праця створює суспільне багатство, перетворює навколишнє середовище на користь людства, опосередкує, регулює, контролює отримання індивідом природних благ;

− праця формує співтовариство людей, суспільство в цілому і визначає суспільний прогрес; праця і її результати признаються суспільством як природна основа соціальної диференціації, будучи серцевиною всіх соціальних відносин;

− праця і підготовка до неї стають основною рушійною силою розвитку людини; створюючи і удосконалюючи матеріальні і духовні блага, людина придбаває знання, трудові навики, уміння ефективно взаємодіяти з іншими людьми; праця – це визначальна сфера соціалізації людини в суспільстві;

− у процесі праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку, так і закони природи; інтелектуальна, творча праця відкриває перед кожною окремою людиною і людством в цілому шлях до свободи, включаючи свободу від природних катаклізмів і потрясінь, від хвороб, від матеріального неблагополуччя і не влаштованості.

Безпрецедентна значущість праці в становленні і розвитку людства вимагає неординарного методологічного підходу до пізнання внутрішньої суті праці як економічного процесу, і трудових відносин як суспільного явища. Основу такої методології пізнання повинні складати три важливі положення:

1. Діалектичний метод, який, будучи загальним методологічним принципом пізнання тенденцій розвитку суспільної праці і соціально-трудових відносин, передбачає необхідність:

− розглядати всі економічні і соціальні аспекти трудової діяльності в їх взаємозв'язку і взаємо обумовленості, в динаміці, оновленні і розвитку;

− керуватися законом переходу простих кількісних змін в складні якісні перетворення;

− враховувати протиборство між старими і новими відносинами у сфері праці, властивими їм внутрішніми суперечностями.

2. Історичний підхід до оцінки суті і трансформації соціально-трудових процесів, суспільних і виробничих умов їх існування, світового досвіду гармонізації і регулювання відносин у сфері трудової діяльності.

3. Підхід із загальнонаукових позицій економічної теорії, яка, будучи теоретичною основою економіки праці, розкриває її суть, визначає принципи економічних відносин, формулює економічні закони, форми їх прояву в соціально-трудовій сфері. Пізнання і використовування цих законів, аналіз об'єктивних і суб'єктивних чинників, які впливають на механізм їх дії, є найважливіші умови цілеспрямованої трансформації соціально-трудових відносин відповідно до вимог і регламентів сучасних життєвих реалій.

Реалізація розглянутих підходів робить методологію економіки праці сполучною ланкою між теорією і практикою, за допомогою якій закони соціально-економічного розвитку знаходять своє втілення в політиці управління соціально-трудовими процесами і відносинами на всіх рівнях. У такому звучанні і значенні методологія економіки праці є сукупністю загальних прийомів і методів пізнання суті трудової діяльності, принципів її організації, пізнання соціально-трудових відносин і процесів, методів відробітку рішень щодо їх удосконалення з метою забезпечення соціального розвитку і економічної ефективності. Ці прийоми і методи взаємозв'язані між собою, оскільки орієнтовані на пізнання взаємозв'язаних проблем економіки праці і соціально-трудових

відносин, і їх застосування обумовлене належною послідовністю залежно від задач і цілей аналізу, що проводиться. Але вони можуть приймати і конкретно-специфічну спрямованість відповідно до характеру цих задач. У числі таких методів можна виділити:

– історико-логічний метод, використаний при аналізі соціально-трудової спрямованості економічної думки, еволюції праці як чинника виробництва, характеристик відтворення населення, концепцій людського капіталу і людського розвитку, міжнародного досвіду регулювання зайнятості трудових ресурсів і розвитку соціального партнерства;

– кваліфікаційно-аналітичний метод, вживаний для оцінки компонентів трудового потенціалу, якості робочої сили, основних видів інвестицій в людський капітал, рівня зайнятості, безробіття, соціально-трудових відносин, умов праці, форм і систем його оплати;

– економіко-математичні методи, незамінні при виявленні взаємозв'язків між інвестиціями в людський капітал і економічними результатами людської діяльності на всіх рівнях, при розрахунку показників зайнятості і безробіття, при розробці методики безтарифної моделі оплати праці і т.п.;

– методи статистичного аналізу, які дозволяють оцінити стан і динаміку змін різних показників трудового потенціалу, зайнятості, безробіття, рівня життя населення і т.п.;

– графоаналітичний метод, що забезпечує можливість проведення графічного аналізу соціально-економічних явищ і процесів, їх наочно-ілюстративного уявлення діаграмами, графіками, циклограмами.

Таким чином, методологічно економіка праці і трудових відносин є складною конструкцією основоположних концептуальних підходів. Складність пояснюється тим, що в цій сфері відбувається взаємодія в тісному переплетенні об'єктивних закономірностей суспільно- виробничих процесів і суб'єктивно-об'єктивних чинників людських відносин, що праця неминуче породжує трудові відносини, що трудові відносини неминуче набувають суспільного характеру. Поняття суспільних відносин, у свою чергу, включає відносини не тільки з приводу виробництва, але і з приводу виконання інших фаз відтворювального циклу: вивчення попиту, дослідження і розробки конкурентноздатної продукції, її реалізації і споживання.

Суспільні відносини розрізняються по їх:

– характеру: класові, національні, міжнародні, регіональні;

– змісту: організаційно-економічні, соціально-трудові, організаційно-правові;

– формі: між-особові, між-групові.

Всі ці різновиди категорій суспільних відносин в тих чи інших поєднаннях знаходять віддзеркалення у формуванні відносин між людьми, наприклад, між власником засобів виробництва (орендодавцем) і орендарем, між власником підприємства (працедавцем) і найнятим робітником, між замовником і виконавцем, між начальником і підлеглим. Єдиною загальною межею всіх цих різновидів суспільних відносин є їх трудовий характер, тобто та обставина, що вони складаються, трансформуються і розвиваються в процесі трудової діяльності.

Трудові відносини починаються як відносини між працівником і працедавцем на ринку праці. Продовжуючись далі в процесі праці і торкаючись таких важливих проблем, як організація і нормування праці, оцінка його ефективності, умови і охорона праці, заробітна платня, особисте споживання і розвиток людини, як основа відтворення його самого і його сім'ї, інших проблем соціального забезпечення і соціального захисту, трудові відносини набувають широкого багатоаспектного характеру. У їх складі чітко виявляються дві складові: організаційно-економічна і соціально-трудова.

Організаційно-економічні відносини складаються в процесі функціональної трудової діяльності людей. Соціально-трудові відносини відображають відносини людей з приводу власності на засоби виробництва, предмети праці, матеріальні і духовні блага, з приводу формування, розподілу, привласнення, обміну і використовування результатів трудової діяльності.