Суть та показники масштабів міжнародної торгівлі

Тема 3. Світовий ринок товарів і послуг.

1. Міжнародна торгівля товарами

1.1. Суть та показники масштабів міжнародної торгівлі.

1.2. Ціноутворення в міжнародній торгівлі.

2. Міжнародна торгівля послугами

1. Суть та класифікація послуг

2. Особливості міжнародної торгівлі послугами

Суть та показники масштабів міжнародної торгівлі.

Важливою складовою міжнародних економічних відносин є міжнародні торговельні відносини між суб’єктами світового господарства в галузі обміну товарами та послугами.

В системі міжнародних торговельних відносин розрізняють зовнішню, міжнародну та світову торгівлю.

Зовнішня торгівля становить собою сукупність експортно-імпортних операцій окремої країни, тобто торгівлю однієї країни з іншими суб’єктами світового господарства.

Міжнародна торгівля – це обмінтоварами та послугами між державнооформленими національними господарствами або їх представниками.

Світова торгівля – становить собою сукупність зовнішньої торгівлі країн світової співдружності.

Міжнародна торгівля є однією з найбільш динамічних форм міжнародних економічних відносин. Темпи її зростання на багато вищі, ніж темпи зростання промислового виробництва. Вони відображають загальносвітові тенденції поглиблення поділу праці, спеціалізації та кооперації виробництва, тобто тенденції посилення взаємозалежності країн світової співдружності.

На рівень взаємозалежності роблять вплив такі чинники:

1. територія країни,

2. рівень її економічного розвитку,

3. обсяг внутрішнього ринку,

4. наявність чи відсутність природних ресурсів і т.ін.

Під їх впливом формується структура міжнародної торгівлі.

Як правило, структуру міжнародної торгівлі розглядають з двох точок зору:

1. з точки зору географічного розподілу (географічна структура)

2. з точки зору товарного наповнення (товарна структура).

1. Географічна структура міжнародної торгівлі становить собою розподіл експорту-імпорту між окремими країнами та їх групами, що класифікуються за 1) територіальнимиабо 2) організаційними ознаками.

1) Територіальна географічна структура торгівлі характеризує стан міжнародної торгівлі країн, що належать до великої групи країн (індустріальні країни, країни, що розвиваються), або до однієї з частин світу ( Африки, Азії, Європи ).

2) Організаційнаструктура характеризує стан міжнародної торгівлі між країнами окремого інтеграційного чи іншого торгово-політичного об’єднання ((країни Європейського союзу, країни СНД, країни АСЕАН) або між країнами, виділеними в окрему групу за тим чи іншим аналітичним критерієм (країни-експортери нафти, країни – чисті боржники ).

Географічна структура міжнародної торгівлі в сучасних умовах включає в себе характеристику експорту-імпорту індустріальних країн з ринковою економікою, країн, з перехідною економікою та країн, що розвиваються, в тому числі країн Латинської Америки, Африки, Західної Азії, Південної та Східної Азії.

Основні обсяги міжнародної торгівлі припадають на розвинуті країни, передусім такі як США, Німеччина, Японія, Франція. Індустріальні країни забезпечують майже 70% вартісного обсягу світового експорту, в той час як на країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються, припадає третина світового експорту.

2. В товарній структурі світового експорту майже 75 % припадає на продукцію обробної промисловості і приблизно 25 % - на сировину і продовольчі товари. В рамках продукції обробної промисловості майже 50% припадає на обладнання і транспортні засоби, в рамках сировини і продовольчих товарів найбільші потоки становлять продовольчі товари і напої, мінеральне паливо та інша сировина.

Міжнародна торгівля характеризується системою показників, які відображають різноманітні аспекти функціонування та розвитку торговельних відносин між країнами світової співдружності.

Показники групуються: за напрямами руху товарів, за обсягом, за динамікою і результативністю.

Показники, що характеризують напрям руху товарів:

· експорт та імпорт ;

· реекспорт, тобто вивезення раніше ввезених товарів, які не піддавалися переробленню ;

· реімпорт, тобто ввезення раніше вивезених товарів, які не піддавалися переробленню.

Показники, що характеризують обсяг торгівлі в грошовому вираженні :

· зовнішньоторговий оборот, тобто сукупний обсяг експорту-імпорту за певний період, як правило, за рік;

· фізичний обсяг торгівлі, тобто оцінка експорту й імпорту в постійних цінах в межах одного періоду, як правило, року ;

· генеральна торгівля, тобто вартість зовнішньоторгового обороту і вартість транзитних товарів ;

· спеціальна торгівля, тобто чистий зовнішньоторговий оборот (ввезена або вивезена продукція ).

Показники, що характеризують динаміку розвитку міжнародної торгівлі:

· темпи зростання експорту, які обраховуються за формулою

ТЗЕ = ,

· де ТЗЕ – темпи зростання експорту, ЕЗР – обсяг експорту у звітному році, ЕБР – обсяг експорту у базовому році;

· темпи приросту експорту, які обраховуються за формулою :

ТПЕ = ,

де ТПЕ – темпи приросту експорту, ТЗЕЗР – темпи зростання експорту у звітному році, ТЗЕБР – темпи зростання експорту у базовому році ;

· темпи зростання імпорту, які обраховуються за формулою :

ТЗІ = ,

де ТЗІ – те темпи зростання імпорту, ІЗР – обсяг імпорту у звітному році, ІБР – обсяг імпорту у базовому році ;

· темпи приросту імпорту, які обраховуються за формулою :

,

де ТПІ – темпи приросту імпорту, ТЗІЗР – темпи зростання імпорту у звітному році, ТЗІБР – темпи зростання імпорту у базовому році ;

· темпи зростання зовнішньоторгового обороту, які обраховуються за формулою :

ТЗЗТО = ,

де ТЗЗТО – темпи зростання зовнішньоторгового обороту, ЗТОЗР – обсяг зовнішньоторгового обороту звітного року, ЗТОЗР – обсяг зовнішньоторгового обороту базового року ;

· темпи приросту зовнішньоторгового обороту, які обраховуються за формулою :

ТПЗТО = ,

де ТПЗТО – темпи приросту зовнішньоторгового обороту, ТЗЗТОЗР – темпи зростання зовнішньоторгового обороту у звітному році, ТЗЗТОБР – темпи зростання зовнішньоторгового обороту у базовому році.

Показники, що характеризують результативність міжнародної торгівлі :

· - сальдо торгового балансу, тобто різниця між вартісним обсягом експорту та імпорту товарів окремої країни. Якщо експорт більший імпорту, то сальдо називається позитивним, якщо імпорт більший експорту, то сальдо називається негативним. В Україні у 90-х роках ХХ століття сальдо торгового балансу було негативним ;

· сальдобалансу послуг, тобто різниця між вартістю послуг, які надає дана країна, і вартістю послуг, які вона імпортує. Сальдо балансу послуг також буває позитивним і негативним. В 90-х роках ХХ століття сальдо балансу послуг в Україні було позитивним ;

· сальдо балансу некомерційних операцій, тобто різниця між доходами від інвестицій, грошових переказів, внесків, переміщення грошових коштів за спадщиною, при вирішенні сімейних проблем. Баланс сальдо некомерційних операцій може бути позитивним і негативним ;

· сальдо балансу поточних операцій, тобто сума сальдо торгового балансу, балансу послуг та некомерційних операцій ;

· експорт на душу населення, який обраховується за формулою :

де ЕДН – обсяг експорту на душу населення в даному році, ЕДР – обсяг експорту в даному році, ЧН – чисельність населення в даному році ;

· імпорт на душу населення, який обраховується за формулою :

де ІДН – обсяг імпорту на душу населення в даному році, ІДР – обсяг імпорту в даному році, ЧН – чисельність населення в даному році ;

· зовнішньоторговий оборот на душу населення в даному році, який обраховується за формулою :

ЗТОДН = ,

Де ЗТОДН – обсяг зовнішньоторгового обороту на душу населення, ЗТОДР – обсяг зовнішньоторгового обороту в даному році, ЧН – чисельність населення в даному році ;

· експортна квота, тобто відношення обсягу експорту до валового внутрішнього продукту. Вона обраховується за формулою :

ЕК = х 100%,

де ЕК – експортна квота, ЕДР – обсяг експорту в даному році, ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту;

· імпортна квота, тобто відношення обсягу імпорту до ВВП. Вона обраховується за формулою :

ІК = х 100 %,

де ІК – імпортна квота, ІДР – обсяг імпорту в даному році, ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту ;

· квота зовнішньоторгового обороту, тобто відношення обсягу зовнішньоторгового обороту до ВВП. Вона обраховується за формулою :

КЗТО = х 100 %,

де КЗТО – квота зовнішньоторгового обороту, ЗТОДР – обсяг зовнішньоторгового обороту в даному році, ВВП – валовий внутрішній продукт.

В економічній літературі види міжнародної торгівлі класифікують за об’єктами, взаємодією суб’єктів та характером регулювання.

За характером об’єкту в міжнародній торгівлі виділяють :

- торгівлю товарами - сировиною, паливом, продовольством, напівфабрикатами, готовими виробами виробничого і невиробничого призначення;

- торгівлю послугами, які в залежності від способу їх доставки споживачам поділяються на : 1) послуги, зв’язані з інвестиціями, тобто банківські, готельні і професійні послуги; 2) послуги, зв’язані з торгівлею, тобто послуги транспорту і страхування; 3) послуги, зв’язані одночасно з інвестиціями і торгівлею, тобто послуги зв’язку, комп’ютерні та інформаційні послуги, особисті, культурні, рекреаційні послуги.

За характером взаємодії суб’єктів міжнародної торгівлі розрізняють :

- традиційну торгівлю, тобто експорт-імпорт товарів і послуг ;

- торгівлю продукцією, що виробляється на основі довготривалої спеціалізації та кооперації виробництва країн-партнерів;

- зустрічну торгівлю, головним чином бартерну, операції з давальницькою сировиною та операції на компенсаційній основі.

За характером регулювання міжнародну торгівлю поділяють на :

- звичайну міжнародну торгівлю, регулювання якої здійснюється у повному обсягу у відповідності з національним законодавством ;

- дискримінаційну міжнародну торгівлю, яка характеризується запровадженими державою обмеженнями на експортно-імпортні операції ;

- преференційну міжнародну торгівлю, при здійсненні якої застосовуються різноманітні пільги ( податкові, митні і т.п. ).

В сучасних умовах у зв’язку із зростанням обсягів зовнішньоторгового обороту склалися два способи торгівлі : торгівля без посередників і торгівля через посередників. Історично першою була торгівля без посередників (безпосередня торгівля), тобто торгівля, здійснювана самими суб’єктами міжнародних торгових відносин. Торгівля через посередників – це торгівля при посередництві фізичних та юридичних осіб.

В міжнародній торговельній практиці використовуються два основні методи: торгівля напряму і торгівля через посередників. Щодо першого методу, то його перевагами є: відсутність комісійних витрат на послуги посереднику, пришвидшення торговельного обороту та скорочення трансакційних видатків. Разом з тим, необхідними умовами успішної торгівлі напряму є ґрунтовне знання партнера, наявність комерційної кваліфікації та досвіду торговельної діяльності.

При торгівлі через посередників значно підвищується оперативність збуту, прискорюється обіг капіталу, оскільки посередники краще обізнані з ринковою кон’юнктурою, мають спеціальну фахову підготовку та розвинуту мережу інфраструктурних служб.

В сучасних умовах розрізняють такі основні види посередників(індивідуальні):

- прості посередники, тобто це фізичні та юридичні особи приватного права, які сприяють пошуку партнерів та заключенню міжнародних господарських контрактів, але які не беруть участі у їх виконанні ;

- повірені посередники – це фізичні та юридичні особи, які реалізують контракти від імені та за рахунок осіб, що їх підписали;

- комісіонери, якими виступають фізичні та юридичні особи, котрі заключають міжнародні господарські контракти від свого імені, але за рахунок продавців та покупців ( комітентів ), які несуть при цьому комерційний ризик ;

- консигнатори – фізичні та юридичні особи, які приймають товари на свої склади, реалізують їх, а нереалізовані повертають їх власникам ;

- агенти – це фізичні та юридичні особи, які здійснюють операції від імені і за рахунок своїх клієнтів, але не підписують міжнародні господарські контракти ;

- збутові посередники – фізичні та юридичні особи, які здійснюють перепродаж товарів від свого імені, надають покупцям послуги сервісного характеру, рекламують продукцію ;

- дилери – це фізичні та юридичні особи, які здійснюють перепродаж товарів довірителів від свого імені і за свій рахунок.

В сучасних умовах поряд з названими видами посередників широкого розвитку набули організаційні форми посередників:

1. Міжнародні товарні біржі становлять собою торговельні установи, де здійснюється продаж товару великими партіями.

2. Міжнародні аукціонистановлять собою міжнародні установи, де здійснюється продаж предметів розкоші, дорогоцінних речей тощо. Аукціони поділяються на гласні, негласні, автоматизовані. Гласні аукціони – це такі, на яких покупці відкрито називають свою ціну на товар. Негласні аукціони – це такі, на яких покупці подають умовний сигнал. Автоматизовані аукціони - це такі, де застосовується відповідна техніка і пропозиція покупців висвітлюється на табло.

Міжнародні торги становлять собою купівлю-продаж права на володіння якимсь важливим об’єктом або його будівництво.

За предметом торгівлі тендери можуть бути на поставку товарів, виконання підрядних робіт та комбіновані, що включатимуть у майбутньому як поставку необхідних товарів, так і виконання робіт, надання послуг. Враховуючи, що предметом торгів є, як правило, комплектне обладнання, що потребує й інжинірингових послуг, найпоширенішими за цим критерієм є комбіновані тендери.

Рішення щодо кількості та якісного складу майбутніх учасників тендеру приймає замовник або тендерний комітет, тому доступ до участі в тендері може бути обмеженим. Залежно від рівня свободи доступу до участі в тендерах їх поділяють на два основні типи: відкриті і закриті. Додатковим обмеженням на участь у закритих торгах може бути попереднякваліфікація учасників.

Принципова відмінність між міжнародних товарних бірж і міжнародних аукціонів від міжнародних торгів полягає в тому, що перші організовують продавці, а останні – покупці.

1.2. Ціноутворення в міжнародній торгівлі.

Як відомо, ціна – це грошовий вираз вартості товару. В основі вартості лежать затрати на виробництво та реалізацію продукції з врахуванням чистого доходу та платежів до бюджету. Із зміною вартості, як правило, змінюються і ціни на товари. В міжнародній торгівлі використовуються світові ціни. Вони виступають як ціни, що їх узгоджують між собою найбільші продавці та покупці, або як ціни основних світових торгових центрів, таких, наприклад, як Чикагська торгова біржа, Лондонська біржа металів тощо.

Процес ціноутворення на світовому ринку можна дослідити в результаті аналізу експортних цін. Прийнято розрізняти початкові ціни і ціни проникнення. Початкові ціни– це ціни, що встановлюються при першому входженні на ринок. Вони можуть бути високими у випадку, коли на ринок надходить новий удосконалений продукт і дещо нижчими, якщо на цьому ринку вже є товари, які пропонує експортер. В першому випадку початкову ціну визначає сам експортер, в другому – вона формується в умовах конкуренції на ринку.

Ціни проникнення – становлять собою низькі ціни, що їх встановлюють експортери заради перехоплення масового споживача в надії, що втрати на зниження цін будуть компенсовані виручкою від збільшення обсягу продажу, та відповідного зниження виробничих витрат і вартості маркетингу.

Світові ціни ділять на дві групи :

1. ціни на продукцію обробної промисловості

В ролі світових цін на продукцію обробної промисловості виступають, як правило, експортні ціни великих фірм, які виробляють та експортують значну частину продукції галузі. При цьому базою експортних цін служать ціни на внутрішньому ринку.

2. ціни на сировину.

Ціни на сировину, до якої, згідно з класифікацією статистичного бюро ООН, відносяться енергоресурси, мінеральна сировина, сільськогосподарські продукти, добриво, кольорові метали, залежать не від величини внутрішніх затрат, а від таких факторів як :

- співвідношення між попитом і пропозицією на ринку сировинних товарів ;

- поєднання цін основних виробників – експортерів і біржових котирувань в ролі світових цін для значної частини сировинних товарів ;

- регулювання цін окремими державами чи їх групами, які є головними експортерами ( країни ОПЕК ) ;

- панування монополій, які продають свої товари за монопольно високими цінами, а купуються монопольно низькими ;

- інфляція, оскільки очікування примушує виробників закуповувати сировину та обладнання з врахуванням того, що в майбутньому за них треба буде платити більше.

Вартісні показники розраховуються, як правило, в національній валюті і переводяться в долари США з метою міжнародного співставлення. Щоправда, є країни, передусім країни з високим рівнем інфляції, які розрахунки експорту та імпорту здійснюють відразу в доларах США.

Оскільки основна частка товарів у міжнародній торгівлі перевозиться морським транспортом, то за основу (базу) розрахунку цін експорту та імпорту береться транспортування морем. З метою міжнародного співставлення експорт розраховується у світових цінах на момент перетину товаром кордону на базі ФОБ ( від англійської абревіатури ( FOB –free on board ), що означає “вільно на борту”, а імпорт – на базі цін СІФ ( від англійської абревіатури СІF – cost, insurance, freight ), що означає “вартість, страхування і фрахт”. Згідно з загальноприйнятими правилами тлумачення міжнародних комерційних термінів експортна ціна ФОБ передбачає включення в ціну товару витрат на доставку товару, в порт і вантаження його на судно, а імпортна ціна СІФ передбачає включення у ціну товару витрат на доставку товару в порт, вантаження його на судно, купівлю страховки, оплату фрахту та інших зборів. Експорт на умовах ФОБ, в свою чергу може виступати в різноманітних варіантах в залежності від того, в якій мірі розподіляється між продавцем та покупцем відповідальність за доставку товарів і транспортні витрати :

- експорт на умовах франко-вагон із зазначенням пункту відправлення. За цих умов експортер забезпечує вантаження товару у залізничні вагони, вантажні автомобілі або інші транспортні засоби і несе відповідальність за збереження товару лише до завантаження його на транспортний засіб. За переміщення товару від пункту відправлення відповідальність бере на себе покупець, сплачуючи всі транспортні витрати і експортні податки та послуги ;

- експорт на умовах франко-вагон із зазначенням пункту відправлення з попередньою оплатою вартості перевезень до пункту призначення. За таких умов ціна включає вартість перевезень, і покупець не несе витрат на транспортування товару від пункту відправлення до пункту призначення ;

- експорт на умовах франко-вагон із зазначенням пункту відправлення з включенням в ціну вартості перевезень без оплати її експортером. Цей варіант відрізняється від попереднього тим, що експортер зменшує ціну товару на суму транспортних витрат, які будуть сплачені покупцем при одержанні товару ;

- експорт на умовах домовленості між експортером та імпортером про те, що експортна ціна включає вартість перевезення товару до пункту призначення. Тоді експортер сплачує витрати транспортування, а покупець несе відповідальність за пересування товару від пункту відправлення і сплачує всі податки, збори і вартість послуг;

- експорт на умовах, коли ціна включає всі витрати експортера по транспортуванню товару до місця перебування транспортного засобу покупця і вартість завантаження товару на нього ;

- експорт на умовах франко-пункт призначення в країні імпортера. За таких умов ціна включає вартість товару в пункті відправлення і всі транспортні витрати на доставку товару у визначений партнерами пункт призначення в країні покупця, а також експортні податки, збори та інші витрати. Всі ці витрати сплачує продавець.

В результаті відмінностей в базах розрахунків сукупна вартість світового експорту буде завжди менша вартості світового імпорту на величину, яка приблизно дорівнює сумі витрат на страхування товару, його перевезення та інші портові збори.

В практиці міжнародних торгових відносин трапляються випадки, коли в експорт і імпорт включають не тільки міжнародне переміщення товарів, а й переміщення факторів виробництва. Скажімо, поставка в Україну обладнання для підприємства, що належить німецькій фірмі, може розглядатися і як імпорт товарів, і як імпорт капіталу. Участь українських спеціалістів в експлуатації металургійного комбінату в Індії може вважатися експортом товару ( послуги по технічному обслуговуванню ) або експортом робочої сили.

Деяку особливість має ціноутворення транснаціональних корпорацій. В них розрізняють два види цін: зовнішні міжнародні ціни і внутрішні міжнародні ціни. Зовнішні міжнародні ціни( ціни міжнародних корпорацій ) – це ціни, за якими корпорації реалізують свої товари на міжнародному ринку.Внутрішні міжнародні ціни( трансфертні ціни ) – це ціни, за якими здійснюється обмін товарами і послугами між материнською компанією та її закордонними філіалами, а також між філіалами. При встановленні трансферних цін фірма ставить перед собою мету забезпечити конкурентоздатність продукції корпорації на ринках. А тому прагне діяти в тих країнах, в яких більш низькі податки і тарифи.

В більшості країн держава активно втручається у процес ціноутворення щодо товарів і послуг, які реалізуються на зовнішньому ринку. Вплив держави на ціни здійснюється через фінансування науково-дослідних робіт, бюджетне фінансування експорту, а також за допомогою відповідної митної політики. З метою зниження експортних цін і підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів уряди надають своїм експортерам субсидії ( своєрідну доплату до експортної виручки ), якщо внутрішні ціни вищі експортних. Крім того, уряди можуть опосередковано впливати на експортні ціни через систему оподаткування експортних товарів, знижуючи або навіть відмінюючи податки на товари і сировину, з якої вони виробляються.

Бюджетні фінансування експорту дають можливість фірмам в окремих випадках застосовувати демпінгові ціни, які можуть бути нижчі собівартості. За таких умов фірми експортери покривають свої збитки за рахунок прямих чи опосередкованих доплат з боку держави. Продаж товарів за низькими цінами дає можливість фірмам усунути з ринку своїх конкурентів і зберегти на ньому своє панування.

На ціноутворення у міжнародній економіці поряд з національними державними структурами впливають організації міжнародного співробітництва й інтеграції. Серед них найбільший вплив роблять ЄС, МВФ, Світовий банк, ГАТТ, а також сімка найбільш розвинених країн. Певний вплив на міжнародне ринкове ціноутворення роблять різноманітні асоціації вільної торгівлі, митні союзи, вільні економічні зони та інші регіональні об’єднання.

2.1 Суть та класифікація послуг

Розвиток міжнародного ринку товарів обумовив формування та інтенсивний розвиток міжнародного ринку послуг, який займає знач­не місце в економіці держав світу. Так, частка послуг у ВВП розви­нутих країн становить зараз близько 70 %, а країн, що розвивають­ся, – 55 %. У сфері послуг розвинутих країн світу зайнято понад 60 % працюючих.

Зазвичай, під послугами розуміють будь-який захід чи вигоду, які одна сторона може запропонувати іншій.

У довіднику "Лібералізація міжнародних операцій з послуга­ми", розробленому у середині 90-х років ЮНКТАД та Світовим банком, дається таке визначення послуг: "Послуги – це зміна у становищі інституційної одиниці, яка відбулася внаслідок дій та за взаємною згодою з іншою інституційною одиницею".

Виробництво послуг має свої особливості. Воно може бути, а може і не бути пов'язане з товаром у його матеріальному вигляді. У зв'яз­ку з цим розрізняють два види послуг:

- виробничі (матеріальні);

- невиробничі (нематеріальні).

Послуги першого виду опосередковуються матеріально пов'язані з матеріальними продуктами. Надання таких послуг за змістом не відрізняється від процесу праці в матеріальному виробництві. Другий вид послуг не пов'язаний з матеріальними продуктами і на­правлений безпосередньо на людину або її оточення.

Є різні підходи до класифікації послуг.

Класифікація послуг становить досить серйозну проблему, що розв'язується по-різному. Наприклад, у країнах ОЕСР і публікаціях ЮНКТАД послуги поділено на п'ять категорій:

фінансові;

інформаційні (комунікаційні);

професійні (виробничі);

туристичні;

соціальні.

На практиці широко використовується класифікація послуг, запропонована МВФ:

морські перевезення;

інші види транспорту;

подорожі;

інші приватні послуги;

інші офіційні послуги.

Але найбільш прийнятною та найчастіше вживаною є класифікація Секретаріату СОТ, який поділив послуги на 12 секторів:

бізнес-послуги (з урахуванням професійних та комп'ютерних);

послуги зв'язку;

будівельні та інженерні послуги;

послуги дистриб'юторів;

освітні послуги;

екологічні послуги;

фінансові послуги (страхувальні та банківські);

медичні послуги;

послуги в галузі туризму та подорожей;

рекреаційні, культурні та спортивні послуги;

транспортні послуги;

інші послуги.

Ці сектори ще діляться на 155 підсекторів.

Світовий Банк використовує класифікацію послуг, яка має на меті пов'язати їх із рухом факторів виробництва:

- факторні послуги, які включають платежі, що виникають у
зв'язку з міжнародним рухом факторів виробництва (доходи та
інвестиції, роялті та ліцензійні платежі, зарплата нерезидентам);

- нефакторні послуги, які включають решту видів послуг (транс­
порт, подорожі та інші нефінансові послуги).

Ця класифікація так само, як і попередня, використовується при обговоренні проблем врегулювання міжнародної торгівлі послуга­ми в рамках ГАТС, які зазвичай зосереджуються на нефакторних послугах.

Зазначаючи, що надання послуг переважно відбувається одно­часно з продажем товару або здійсненням інвестицій, А. Кірєєв пропонує класифікувати послуги залежно від способу їх доставки споживачам:

а) послуги, пов'язані з інвестиціями, – банківські, готельні, професійні послуги;

б) послуги, пов'язані з торгівлею, – транспортні, страхування;

в) послуги, пов'язані одночасно з торгівлею та інвестиціями, – зв'язок, будівництво, комп'ютерні та інформаційні послуги, особисті, культурні і рекреаційні послуги.

Існує корисний, з аналітичної точки зору, поділ міжнародних угод з послугами в залежності від характеру поведінки продавця і покупця послуг

Як видно дана класифікація включає не тільки послуги в традиційному розумінні , але і рух факторів виробництва, які є носієм цих послуг.

В Україні з метою аналізу зовнішньоекономічної діяльності використовується класифікація з виділенням транспортних, інфор­маційних, інжинірингових, консалтингових, туристичних послуг тощо (тобто класифікація нефакторних послуг).

Одним із поширених видів послуг на міжнародних ринках є інжи­ніринг – інженерно-технічні та консультативні послуги щодо ство­рення об'єктів промисловості, виробничої та соціальної інфраст­руктур.

Ці послуги містять комплекс робіт, який включає перед-проектні техніко-економічні дослідження та обґрунтування, лабора­торні або експериментальні дороблення технології чи прототипу, розроблення детальних структур проекту від ескізного варіанта до видання специфікації на обладнання, технологічне супроводження в процесі освоєння технології чи обладнання, консультування в процесі реалізації проекту тощо.

Об'єктами інжинірингу можуть бути цілі проекти або окремі заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва. Пов­ний комплекс послуг І поставок, необхідних для спорудження но­вого об'єкта, називається комплексним інжинірингом.

Консалтингові послуги – консультування виробників, продавців та покупців з питань економічної діяльності підприємства, фірм та організацій.

Надаються консалтинговими фірмами, які здійснюють дослідження та прогнозування ринку, оцінюють експортно-імпортні операції, розробляють техніко-економічне обґрунтування на об'єкти міжнародного співробітництва та створення СП, проводять комп­лексне маркетингове дослідження та розроблення маркетингових програм, розробляють експортні стратегії на конкретних ринках тощо.

Зростання масштабів продажу за кордон обладнання та машин­ної техніки викликає необхідність їх технічного обслуговування і забезпечення запасними частинами, що супроводжується наданням відповідних послуг.

Технічне обслуговуванняздійснюється як у сфері обігу, так і у сфері споживання.

Технічне обслуговування у сфері обігу містить надання послуг з передпродажного сервісу і передпродажного дороблення. Перед­продажний сервіс охоплює розпакування товару, виправлення пошко­джень, отриманих при транспортуванні, випробовування вузлів і сис­тем, інструктаж споживачів і надання їм допомоги при встанов­ленні чи монтажі.

Передпродажне дороблення передбачає доукомплектування екс­портної продукції згідно з вимогами країни-імпортера та її адапта­цію до місцевих умов.

У сфері споживання технічне обслуговування полягає в обслуго­вуванні у гарантійний і післягарантійний періоди.

Перший з цих видів передбачає сприяння в монтажі та пуску, в експлуатації, кон­сультації споживачів; усунення виявлених дефектів, здійснення профілактичних оглядів. Обслуговування в післягарантійний період передбачає такі ж послуги, але надаються вони на комерційних засадах.

Однією з найбільш динамічних форм у міжнародній торгівлі послугами є туризм. В останні двадцять років середньорічні темпи зростання кількості іноземних туристів у світі становили 5,1 % валютних надходжень – 14 %. За прогнозами експертів очікуєть­ся, що при збереженні таких темпів зростання, кількість міжнарод­них подорожей на 2005 р. досягне 900 млн чол., а на 2010 р. -937 млн чоловік.

Міжнародний туризм входить у трійку найбільших галузей-експортерів, поступаючись лише нафтовій промисловості та автомобі­лебудуванню, частка яких у світовому експорті становить 11 % та 8,6 % відповідно. Сумарний дохід країн світу від міжнародного туризму становить 7 % від загального обсягу світового експорту і З % від світового експорту послуг.

Частка туристичного бізнесу становить близько 6 % світового ВНП, 7 % сумарних капітальних вкладень та 5 % всіх податкових послуг. Це обумовлює особливу увагу до розвитку цієї сфери бізне­су. Туризм як товар реалізується у формі послуг (матеріальних і нематеріальних). Туризм не є товаром першої необхідності, тому він стає потребою людини лише при певному рівні її доходів та певному рівні багатства суспільства.

За міжнародною статистикою, туристом є будь-яка людина, яка тимчасово відвідує іншу країну з будь-якою метою, крім професій­ної діяльності, що оплачується в цій країні. У міжнародній еко­номіці туристами вважають осіб, які провели за кордоном понад 24 години. В іншому випадку їх вважають екскурсантами.

Розрізняють міжнародний туризм трьох видів:

- рекреаційний — з метою відпочинку, лікування, занять спортом, поїздки до родичів, знайомих тощо;

- науковий — для участі в конференціях, симпозіумах, конгре­сах, наукових виставках тощо;

- діловий туризм — зустрічі з діловими людьми, відвідування з метою відвідання виставок, ярмарок та ін.

Класифікація СОТ передба­чає поділ усіх країн на дві групи:

- країни-постачальники туристів, або країни, які імпортуютьтуристичні послуги. До цих країн ВОТ відносить США, Бельгію, Данію, Німеччину, Голандію, Нову Зеландію, Швецію, Канаду, Англію;

- країни, які приймають туристів, або країни, які експортують туристичні послуги. До цих країн ВОТ відносить Австралію, Грецію, Кіпр, Італію, Іспанію, Мексику, Туреччину, Португалію, Францію, Швейцарію.

ВОТ має статус міжурядової організації, яка відповідає за розви­ток туризму.

Міжнародні транспортні послуги –це послуги всіх видів транспорту, які забезпечують переміщення товарів (вантажів) та людей (пасажирів) між двома чи більше країнами, та які надаються Резидентами однієї країни резидентам іншої країни.

Залежно від виду транспорту, що використовується для переве­зень, розрізняють морські, річкові, повітряні, трубопровідні, космічні, залізничні та автомобільні сполучення. Міжнародні сполучення бувають прямі і комбіновані. Прямі міжнародні сполучення обслу­говує один вид транспорту, а комбіновані – послідовно два або де­кілька видів транспорту.

Найбільш універсальним і ефективним засобом транспортування великих обсягів товарів (вантажів) є морський транспорт. Його ча­стка становить близько 80 % від загального обсягу міжнародних перевезень.

У міжнародних пасажирських перевезеннях лідирує повітряний транспорт, який забезпечує перевагу у швидкості перевезень.

Все більше застосування у міжнародних перевезеннях знаходить пан'європейська транспортна система з використанням мультимодальних перевезень – перевезень, коли переміщаються модулі (ван­таж пакується в контейнери, в пакети на піддонах і трейлерах).

Міжнародний інформаційний обмін –це передача і отриман­ня інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг одній країні через державний кордон іншої країни.

Об'єктами міжнародного інформаційного обміну є: документо­вана інформація; інформаційні продукти та інформаційні ресурси; інформаційні послуги, засоби інформаційного обміну.