Інвестиційний попит: його чинники, чистий прибуток від інвестування, інвестиції і відсоткова ставка, автономні інвестиції, інвестиційна функція

Одним з важливих чинників сукупних видатків є інвестиції. У короткостроковому періоді вони впливають на рівень виробництва через зміни в сукупному попиті. У довгостроковому періоді вони впливають на виробництво через процес капіталоутворення, що змінює рівень потенційного ВВП.

Мотиваційним чинником інвестиційного попиту є читсий прибутко, який інвестори очікують отримати від інвестування. Вихідною базою для його кількісної оцінки є дохід від інвестування. Чистий прибуток менший за дохід від інвестування на величину затрат. пов’язаних із сплатою відсотків за використання інвестиційних коштів і податку на прибуток. Це можна виразити такою формулою: . Де I_i – очікуємий дохід від інвестицій, r – реальна відсоткова ставка, t – ставка податку на прибуток.

Попит на інвестиції має місце лише тоді, коли NP>0. Чим вищий чистий прибуток, тим більший інвестиційний попит.

Серед чиників інвестиційного попиту найбільш мінливим є відсоткова ставка. Тому модель інвестиціного попиту будується на основі залежності інвестицій від відсоткової ставки. Відсоткова ставка – ціна інвестицій. При її зростанні зменшується прибутковість інвестування. Це зменшує кількість проектів, що зменшує інвестиційний попит. Отже, між відсотковою ставкою та інвестиційним попитом існує обернена залежність.

Крім відсоткової ставки, на чистий прибутко та інвестиційний попит впливають інші чинники. Серед них можна виділити такі: технологічний прогрес; рівень забезпеченості галузі основним капіталом; витрати на придбання (крім ціни), експлуатацію та обслуговування устаткування; рівень оподаткування прибутку; ділові очікування.

Інвестиції, які перебувають під впливом інших чинників (крім відсоткової ставки), є автономними інвестиціями, а чинники, що впливають на них, – чинниками автономних інвестицій. У моделі інвестиційного попиту чинники автономних інвестицій зміщують криву інвестиційного попиту у відповідний бік. Звідси випливає інвестиційна функція: . b – коефіцієнт чутливості інвестицій до зміни відсоткової ставки (реальної). Він показує, на скільки грошових одиниць змінюються інвестиції при зміні відсоткої ставки на один пункт.

Спираючиь на інвестиційну функцію. можна визначити зміну інвестицій за формулою: .

Видатки і ВВП в умовах приватної економіки закритого типу: сукупні, автономні та індуційовані видатки; модель простого мультиплікатора видатків; визначеність впливу автономних видатків на ВВП в різних цінових умовах

В умовах приватної економіки споживання та інвестиції ви­значають сукупні видатки, від яких залежить обсяг ВВП:

Оскільки економіка постійно тяжіє до рівноваги між попитом і пропозицією (АD = AS), то в наведеній формулі сукупні видатки еквівалентні сукупному попиту (С + I = АD), а ВВП — сукупній пропозиції (Y=АS) Але між ВВП і окремими компонентами су­купних видатків існує різний зв’язок.

Споживання змінюється залежно від зміни наявного доходe, який у спрощеній економіці дорівнює сукупному доходу, тобтo ВВП: . Інвестиції у формулі ВВП за методом видатків не залежать від доходу. Видатки, які не залежать від доходу, на­зиваються автономними (АЕ). У приватній економіці закритої типу, крім інвестицій, до них ще входить автономне споживання ().

До автономних видатків відносять також державні закупівлі та чистий експорт:

Зміна ВВП звідси визначається:

Отже,

Множинник 1/1-с називається мультиплікатором видатків. Він показує, на яку величину змінюється ВВП (наслідок) при збільшенні автономних видатків на одиницію (причина).

Мультиплікатор більший за одиницію (с<1). Тому приріст автономних видатків на 1 грн. спричиняє збільшення доходу більше ніж на 1 грн. Приріст автономних видатків лише започатковує зміни в сукупних видатках. Але завдяки цьому у подальшому виникає ланцюг вторинних змін. Так, на початковому етапі збільшення автономних видатків на величину створює дохід лише в об­сязі . Надалі ті економічні агенти, які збільшили свій дохід, витратять його на споживання згідно з граничною схильністю до споживання, тобто приріст їх споживчих видатків становитиме с*. Виробники споживчих товарів та послуг, які збільшили свій дохід на величину с • , у свою чергу, збільшать своє спо­живання на величину с² • і т. д.

Наведений ланцюг перетворень видатків у доходи, а доходів у видатки відбувається у формі нескінченно спадної геометричної прогресії, в якій на кожному наступному етапі економічного кру­гообігу приріст видатків і доходу зменшується відносно поперед­нього етапу, оскільки с>с² >с³ і т. д.

Отже, приріст доходу спричиняється збільшенням автономних видатків: .

Мультиплікатор видатків простий:

Мультиплікатор видатків перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання. Оскільки 1-с=s, то це дає підстави стверджувати, що гранична схильність до споживання і мультиплікатор видатків залежить від рівня залучень у формі заощаджень. Чим більша частка приросту доходу вилучається на заощадження, тим менша його частка спрямовується на споживчі видатки і приріст доходу. Мультиплікатор видатків перебуває в оберненій залежності від граничної схильності до заощадження:

Це простий мультиплікатор. При визначенні впливу автономних видатків на ВВП слід враховувати інфляцію. Якщо ціни стабільні, то зміна реального ВВП в періоді t визначається за формулою: .

Інфляція не впливає на мультиплікатор, оскільки він залежить лише від рівня вилучень із доходу. В умовах інфляції його ефект реалізується в режимі номінальних величин. Останнє стосується автономних видатків. Автономні видатки змінюються номінально, що з урахуванням мультиплікатора визначає зміну номінального ВВП в періоді t:

Вплив на ВВП може сприяти зміна одного компонента автономних видатків чи кількох, але за умови, що решта не змінюються.

19. Рівноважний ВВП за методом “видатки – випуск” в умовах приватної закритої економіки: фактичні і заплановані видатки, графічна інтерпретація

В умовах закритої приватної економіки ВВП цим методом можна обчислити ВВП за формулою Y=E+C+I. У процесі економічного кругообігу сукупні видатки зазвичай не збігаються з ВВП. Якщо E<Y, то це означає, що економіка виробляє продукції більше, наж цього вимагає сукупний попит. Така ситуація свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується збільшенням товарних запасів і незаплановим приростом інвестицій у товарні запаси (+І’). За цих умов у підприємтсв з’являється мотиваія зменшувати виробництво до рівня попиту, що породжує тенденцію до відновлення рівноваги між ВВП та сукупними видатками.

Якщо, навпаки, E>Y, то це є ознакою недовиробництва, яке супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси (-І’) і слугує для підприємств підставою збільшувати виробництво до рівня попиту, завдяки чому виникає тенденція до відновлення рівноваги.

Незаплановані інвестиції виконують балансуючу рольв економіці. Завдяки цим інвестицім фактичні сукупні видатки (E+I’) завжди дорівнюють ВВП: Y=E+I’. Це означає. що в умовах рівноваги I’=0.

Умови досягнення рівноваги між сукупними видатками та ВВП можна продемонструвати набазі графічної моделі „видатки-випуск”, яка досить частоо іменується „кейнсіанський хрест”.

На мал. економічна рівновага забезпечується в т. Т₁, коли І’=0, а Y₁=E₁. Нерівновага в т. Т₂ означає, що E₂<Y₂ і тому І’>0. Нерівновага в т. Т₃ означає, що E₃>Y₃ і тому I’<0.

20. Рівноважний ВВП за методом “вилучення – ін’єкції” в умовах приватної закритої економіки: фактичні, заплановані і незаплановані інвестиції, графічна інтерпретація, механізм досягнення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями

В основі цього методу лежить та обставина, що в економічному кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) та ін’єкції (збільшення видаків). Вилучення відбуваються в формі заощджень, податків. імпорту. Ін’єкції здійснюються у формі інвестицій, державних закупок, експорту. Економічна рівновага існує лише за умов, коли вилучення дорівнюють ін’єкціям.

У спрощеному варіанті, яким є приватна економіка закритого типу. вилучення відбуваються лише у формі приватних заощаджень, а ін’єкції – лише у формі приватних інвестицій. За цихх умов модель економічнї рівноваги матиме акий вигляд: S=I, де І – заплановані інвестиції.

Фактичні інвестиції, як правило, відхиляються від запланованих на величину незапланованих інвестицій і дорівнюють І ± І’. Завдяки незапланованим інвестицім фактичні інвестиції завжди дорівнюють заощадженням: S = І ± І’. Це положення кореспондується з методом „видатки-випуск”, за яким фактичні сукупні видатки завжди дорівнюють ВВП за рахунок незапланваних інвестицій.

Згідно з мал. лише Y₁ є рівноважним, оскільки виробляється в умовах, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям: S₁=I, а I’=0. Y₂ більше рівноважного. оскільки вилучення в формі заощаджень більше запланованих інвестицій: S2>I, а I’>0. Y₃ менше рівноважного, оскільки вилучення у формі заощаджень менше запланованих інвестицій: S₃<I, а I’<0.