Механізм антикризового управління

Механізмом антикризового управління є вся сукупність і цілісність елементів, що входять в теорію і практику антикризового управління:

- субстанціональні елементи (суб'єкти антикризового управління; відносини і зв'язки учасників антикризового процесу, законодавча база антикризового регулювання);

- функціональні елементи (принципи антикризового регулювання, антикризові політика й стратегія підприємства, прогнозування антикризових процедур, програми з фінансового оздоровлення підприємства, моніторинг стану підприємств, маркетинг антикризового управління, прийняття управлінських рішень, координування і організація їх виконання, введення системи стимулів, облік і контроль результатів функціонування).

У механізмі антикризового управління пріоритетним є:

- мотивації, орієнтовані на антикризові заходи, економію ресурсів, уникнення помилок, обережність, глибокий аналіз ситуацій, професіоналізм та ін.;

- установка на оптимізм і впевненість, соціально-психологічну стабільність діяльності;

- ініціативність у вирішенні проблем і пошук найкращих варіантів розвитку;

- корпоративність, взаємоприйнягність, пошук та підтримка інновацій.

Основою механізму антикризового управління є комплексний механізм оперативного управління, в якому на різних етапах посилюється значимість тих чи інших конкретних механізмів, а також застосовуються специфічні ресурси. Найбільш чітко проявляється посилення правового механізму в період проведення процедур оздоровлення та банкрутства підприємств і політичного механізму, що регулює формування механізмів антикризового управління стратегічними підприємствами та суб'єктами природних монополій. Істотно перебудовуються також мотиваційний механізм і механізм державної підтримки.

Склад комплексного механізму управління підприємством залежить від його організаційно-правової форми. Так, в економічному механізмі акціонерного товариства присутній акціонерний механізм інвестування та реінвестування розвитку виробництва. На підприємствах інших форм механізм інвестування побудований на інших принципах. Є також відмінності у механізмах позикових коштів і державної підтримки.

Мотиваційний механізм управління є більш універсальним для всіх організаційно-правових форм підприємств, проте і в ньому можуть мати місце відмінності у конкретному змісті мотивів.

Диференціація організаційних механізмів з організаційно-правовими формами стосується в основному структурних механізмів, тому що управління розвитком носить багаторівневий характер, основною ланкою якого є підприємство. Механізм управління на мікрорівні формується під впливом закономірностей виробничого процесу та його зв'язків з ринковим середовищем. На механізми, що діють на мікрорівні, повинні орієнтуватися регіональні органи управління при формуванні стратегії економічного розвитку і розробці норм господарського нрава.

В антикризовому управлінні діють також специфічні механізми:

- економічні - за допомогою фінансових інструментів антикризового управління;

- організаційні - основою яких є інформаційна система антикризового управління;

- мотиваційні - з мотивацією виживання;

- правові - обумовлені правовідносинами, що виникають в процесі реалізації заходів з попередження банкрутства;

- політичні, що є економічною політикою фінансового оздоровлення підприємств.

Комплексний механізм управління належить до класу цілеспрямованих систем, і постановка (вибір) цілі є вихідним пунктом формування механізму. Цілі антикризового управління диференціюються за типами управління і характером сигналів про небезпеку настання кризи. Вибір цілі завжди має суб'єктивний характер, а наближення мети до об'єктивного подання залежить від мотивації діяльності людей. У силу цього провідна роль у складі комплексного механізму управління належить мотиваційному механізму.

Загальним елементом ринкової економіки є мотивація діяльності, заснована на поєднанні різних форм власності, що супроводжується посиленням свободи вибору кожною особистістю роду і типу занять, а цс - основа особистої свободи людей, фундамент розкриття їх потенціалу.

Мотиваційний механізм є одним з компонентів механізму зацікавленості в досягненні максимальних економічних і соціальних результатів підприємницької діяльності. Поняття мотивації означає всю сукупність факторів, механізмів і процесів, забезпечують виникнення у людей спонукань до досягнення життєво необхідних цілей. Таке прагнення передбачає активність у мінливому середовищі і вимагає ситуативної реакції. У процесі ситуативного розвитку мотивації оцінюється можливість і визначається спосіб досягнення необхідного результату. Таким чином, мотиваційний механізм слід розглядати як упорядковану результативну сукупність мотивів досягнення стратегічної мети.

Комплексний механізм являє собою багаторівневу різноцільову систему, що включає ряд конкретних механізмів. Оскільки дерево структури будь-якої складної системи багатоваріантне, при його побудові завжди постає питання про вибір раціонального варіанту композиції або декомпозиції системи. Тому формування комплексного механізму доцільно здійснювати, дотримуючись низки системних принципів.

Дерево мотиваційного механізму повинно знаходитися у взаємній відповідності з деревом цілей суспільства (сфер діяльності) та підприємств, тобто кожній меті на всіх рівнях системи цілей повинен відповідати певний мотиваційний комплекс (елемент мотиваційного механізму або його підсистема), що забезпечує досягнення цієї мети. Отже, вихідним для визначення структури мотиваційного механізму буде виявлення структури мотиваційно значимої системи цілей (від мети - до

шсобу її досягнення). Цей процес носить ітеративний характер, оскільки мошви виступають засобом досягнення цілей. Якщо не можна на тому чи пішому етапі суспільного розвитку сформувати необхідний мотиваційний комплекс, мета повинна бути переглянута і приведена у відповідність з реальними можливостями мотивації (від засобу - до мети). Наприклад, якщо в умовах скорочення виробництва не можна встановити рівень шробітної плати, що забезпечує достатній ступінь мотивації високоякісної продуктивної праці, слід урівняти темпи зростання науково-технічного ріння виробництва та підвищення конкурентоспроможності продукції (рівень мети) з реальним рівнем мотивації праці. Положення, однак, можна поправити, якщо вдасться посилити внутрішні мотиви праці працівників (мотиви задоволення працею і очікування успіху).

Зазвичай при вирішенні проблеми обмежуються постановкою цілей і вишукуванням ресурсів їх досягнення, вважаючи, що в суспільстві вже існує мотиваційний механізм використання ресурсів ефективний для досягнення всієї безлічі цілей розвитку суспільства. Практика показує, що це далеко не так. Реальна різноманітність умов діяльності і людей, шііпятих нею, призводить до необхідності при вирішенні будь-якої проблеми формувати специфічний мотиваційний механізм.

Мотиваційний механізм повинен мати властивість раціональної цілісності та відокремленості його елементів. Це означає, що в ньому бигато елементів взаємопов'язані між собою і зміна одного з них зажадає гих чи інших змін. Так, взаємопов'язані між собою оплата праці, с прийняття нововведень у виробництво і якість праці. Зміна змісту одного і цих елементів неминуче призводить до необхідності зміни змісту інших елементів. Інакше, мотиваційний механізм стає малоефективним. У той же час необхідна певна ступінь відособленості елементів з тим, щоб зміна чмісту окремого елемента певною мірою компенсувалася іншими елементами мотиваційного механізму, забезпечуючи його ефективність. Іаісими елементами можуть бути, наприклад, диференціація оплати праці чіілсжно від умов господарської діяльності.

Основними елементами мотиваційного механізму з різною іривалістю їх життєвого циклу є: з тривалим, у тому числі «вічним», тобто чміпа здійснюється тільки зі зміною природи людини (традиції суспільства); коротким, тобто змінюються зі зміною соціально-економічної пік) виробничої ситуації; проміжним між тривалим і коротким життєвим циклом. Такий склад мотиваційного механізму забезпечить його стійкість і динамічність розвитку шляхом заміни найбільш рухливих елементів.

Виробничо-господарська діяльність залежить від трьох взаємодіючих мотиваційних комплексів: науково-технічного розвитку виробництва, в тому числі інженерної творчості, підвищення продуктивної праці та ефективності підприємництва і господарювання. Ці механізми мають ряд спільних елементів і взаємно доповнюють один іншого, проте слід розрізняти їх.

Розвиток виробництва спрямований, в першу чергу, на підвищення науково-технічного рівня виробництва, створення та освоєння нових видів продукції, підвищення конкурентоспроможності продукції і конкурентного статусу підприємства (компанії), пов'язаний з мотивами нововведень у виробництво, що генеруються внутрішніми елементами виробничого процесу і зовнішнім середовищем, мотиви сприйняття нововведень виробничою системою, мотивами інженерно-технічного персоналу як безпосередніх учасників процесу технічного розвитку.

Мотиваційний механізм високоякісної продуктивної праці має цільову спрямованість на раціональне використання виробничих ресурсів, підвищення продуктивності праці, бездефектне виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), скорочення термінів освоєння виробництва нової конкурентоспроможної продукції. У його основі - внутрішні мотиви, що визначаються нахилом особистості до праці, зовнішні позитивні мотиви, що викликають у працівників позитивну реакцію і спонукають до праці, і зовнішні негативні мотиви, що викликають негативну реакцію і примушують до праці.

Досягнення успіху і виживання підприємництва в конкурентному середовищі в найближчій і віддаленій перспективі залежить від гнучких дивсрсифікованих реакцій на зміни зовнішнього середовища підприємства (компанії) та здійснення безперервного ланцюга нововведень в продукцію і технологію. Дієвість цього механізму забезпечують мотиви створення нової продукції і технології, мотиви підприємницького ризику та реакцій на зміни зовнішнього середовища, мотиви внутрішньофірмового підприємництва, що забезпечує гнучкість управління і відповідного сприйняття нововведень.

Мотиваційний механізм господарювання спрямований на максимізацію доходу, його оптимальний розподіл і найбільш вигідне використання в подальшій виробничо-господарської діяльності, а також на посилення і найбільш повне використання потенціалу підприємства. Основу цього механізму складають мотиви відповідальності за результати виробничо-господарської діяльності і за розвиток підприємства, мотиви активної участі в управлінні виробництвом і справами акціонерного

суспільства, професійного зростання, раціоналізації організаційної структури підприємства і системи управління.

Стрижнем економічного механізму антикризового управління підприємством є ринковий механізм конкуренції і ціноутворення на основі розвитку виробництва, відтворення основних фондів і політика кредитування.

Так, успішно діюче акціонерне товариство підсилюється механізмом позикових коштів, який реалізується через традиційне інвестиційне кредитування, принципово новий для наших підприємств механізм венчурного (ризикового) фінансування, а також шляхом випуску акціонерним товариством власних облігацій. Областю венчурного фінансування є ризикові підприємства, які висувають і готові реалізувати перспективні ідеї та проекти. При отриманні венчурного капіталу ці підприємства не пов'язані з виплатою відсотків і поверненням отриманих сум. Інтерес інвестора (власника венчурного капіталу) задовольняється придбанням прав на всі запатентовані нововведення і ноу-хау, а також отриманням засновницького прибутку від включення ризикових підприємств, які домоглися успіху, до складу корпорації.

У США і Західній Європі сформувався особливий інститут венчурного капіталу. Фірми, що здійснюють венчурне фінансування, є або самостійними, або належать великим корпораціям і фінансовим групам. Для української економіки цей вид фінансування може виявитися ефективним через наявність необхідного наукового потенціалу, який в даний час не може бути повністю реалізований через великі обмеження в ресурсах, що мають місце на багатьох підприємствах.

На відміну від венчурного фінансування випуск облігацій компанії розрахований на масового інвестора і може стати ефективним механізмом розвитку тільки успішно діючих підприємств, що володіють високим іміджем.

Розвиток народного господарства промислово розвинених країн, інтегрованих у світову економіку, свідчить про те, що ринкових механізмів саморегулювання недостатньо, щоб забезпечити загальну економічну рівновагу і поступальний розвиток економіки в інтересах всього суспільства. Потрібно державне регулювання економічних процесів.

Цілями втручання держави в економічний процес з досвіду країн з розвиненою ринковою економікою є: стабілізація рівня цін; високий рівень зайнятості; забезпечення рівноваги зовнішньоторговельних операцій (позитивний баланс зовнішньої торгівлі); співрозмірне економічне зростання (постійний, рівномірний і екологічно нешкідливий).

У якості найважливіших механізмів державного впливу на економічні процеси можна виділити регулювання ринку і участь держави в капіталі компаній (підприємств). Регулювання ринку здійснюється за допомогою обмеження монополістичної діяльності, контролю за рівнем цін і підтримки конкуренції. Участь у капіталі компанії шляхом володіння контрольними (більше 25%) пакетами акцій компаній стратегічно важливих галузей народного господарства (паливно-енергетичний комплекс, металургія тощо), а також використання спеціального права на участь України, суб'єктів держави або муніципальних утворень в управлінні акціонерними товариствами («золота акція») забезпечують державі можливість цілеспрямовано впливати на певні галузі в інтересах досягнення цілей економічної політики.

Незважаючи на те, що трансформація форм власності дозволяє акціонерним підприємствам самостійно здійснювати фінансування науково-технічного розвитку виробництва, обов'язковою складовою економічного механізму управління розвитком залишається механізм державної підтримки. Це пояснюється рядом обставин. По-перше, тривалістю ігеріоду, протягом якого окупаються витрати. Саме в цей період підприємства потребують фінансової підтримки, компенсуючи в подальшому витрати держави підвищенням податкових відрахувань за рахунок зростання ефективності виробництва. По-друге, викликані вимогами ринку радикальні і особливо перетворюють нововведення (перехід до нового життєвого циклу технології/попиту і зміна технологічної спеціалізації) є капіталомісткими і вимагають концентрації великих ресурсів. Держава зацікавлена в таких нововведеннях, бо їх реалізація веде до підйому промислового виробництва на якісно новий рівень. По-третє, наступаюча ігостіндустріальна епоха характеризується створенням нових технологій і ггродуктів, розрахованих на прищеплювання нових потреб. Тривалість інноваційного циклу таких виробництв збільшується, оскільки в нього включається етап визнання нової продукції споживачем. У гой же час переведення виробництва на рівень постіндустріальної епохи надає широкі можливості для включення економіки держави у світове народне госггодарство.

Механізм державної підтримки науково-технічного розвитку виробництва різноманітний. Основу цьог о механізму складають бюджетне фінансування науки і освіти і раціональна система податків. Наука покликана створювати принципово нові технології та продукти, система освіти - готувати висококваліфіковані кадри робітників, фахівців і менеджерів; система податків повинна дозволити підприємствам мати достатній рівень реінвестування прибутку та амортизаційних відрахувань, забезпечуючи тим самим самостійність підприємств у розвитку виробництва.

Іншими механізмами державної підтримки є:

різні форми заохочення інвестиційної активності і прогресивних технологій: венчурне фінансування з боку держави ризикових проектів, реалізація яких дозволяє створювати лідируючі технології; надання інвестиційного податкового кредиту;

раціоналізація структури державного попиту в цілях досягнення рентабельності державних замовлень на рівні не нижче рентабельності ринкового попиту;

створення регіональних фондів підтримки науково-технічної діяльності з метою сприяння ініціативним проектам наукових досліджень, що відбираються на конкурсній основі Урядом України;

дотаційне регулювання попиту, що стимулює високе завантаження виробничих потужностей і за рахунок цього зростання обсягу прибутку, а отже, і збільшення обсягу реінвестицій; державна фінансова підтримка неплатоспроможних підприємств щодо їх фінансового оздоровлення, що надається, в першу чергу, підприємствам, які виробляють товари народного споживання, лікарські засоби; забезпечують обороноздатність і безпеку держави, а також працюють за регульованими державою цінами;

- державна підтримка розвитку малого та середнього підприємництва.

Особливого значення в антикризовому управлінні набувають механізми фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств.

Приклад організаційного механізму антикризового управління, його складових наведено на рис. 4.4, де функціонують структурні, організаційно-адміністративні, інформаційні механізми, що мають властивість комплексною виливу, оскільки, будучи організаційними за основним характером їх дії, вони носять одночасно риси економічного та мотиваційного механізмів.

Для підприємства та корпорацій характерний наступний склад структурних механізмів: механізм гнучкої перебудови системи цілей (виділення пріоритетів), посилення організаційного потенціалу підприємств і корпорацій за рахунок раціоналізації їх організаційної структури (реструктуризації), диверсифікації діяльності, конверсії виробництва, заміщення активів і механізм взаємодії суб'єктів

господарювання. На регіональному та міжрегіональному рівнях даний склад доповнюється механізмом структурної перебудови економіки.

ОРГАНІЗАЦІЙНИМ механізм підсистеми

1. Структурні

1.1 Виділення пріоритетів

1.2 Механізм посилення організаційного потенціалу (диверсифікація діяльності, конверсія виробництва, заміщення активів, раціоналізація організаційної структури підприємства)

1.3 Взаємодія і взаємопроникнення суб’єктів господарювання

2. Організаційно- адміністративні

— 2.1 Інвестиційні програми

2.2 Технічне регулювання

— 2.3 Стандартизація

2.4 Сертифікація

2.5 Стратегічне і оперативне планування

3. Інформаційні

3.1 Організація роботи з науково-технічною інформацією

3.2 Механізм розповсюдження (дифузії) нововведень

3.3 Механізм використання маркетингової інформації

3.4 Рефлексивна взаємодія

3.5 Інформаційна система аіггикризового управління

Мотивація

виживання

ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ

Рисунок 4.4 - Організаційний механізм антикризового управління

Основними підсистемами організаційно-адміністративного механізму є програмно-цільове планування розвитку виробництва (інвестиційні програми, бізнес-плани); технічне регулювання, стандартизація та сертифікація. Програмно-цільове планування має організаційно-економічний зміст, а технічне регулювання, стандартизація та сертифікація - організаційно-технічне. Цим механізмам на рівні організації властива, як правило, адміністративна природа виливу, тому що вони в більшості випадків носять обов'язковий характер. Комплексність їх впливу може бути досягнута включенням планів стандартизації та сертифікації до складу цільової програми.

На державному рівні управління основне значення має технічне регулювання, та сертифікація, які носять обов'язковий характер. Як норми права, технічне регулювання і сертифікація є механізмами реалізації промислової політики держави, тобто механізмами державного регулювання виробництва. Стандартизація здійснюється на основі національних стандартів і тому містить рекомендаційні норми, забезпечуючи свободу вибору. Однією з найважливіших завдань стандартизації є забезпечення конкурентоспроможності та високої якості продукції (робіт, послуг).

У ринковій економіці, в умовах децентралізації управління зростає роль інформаційних механізмів, особливо для виробництв, потенціал яких відповідає постіндустріальній спосі. Включення підприємств і корпорацій в міжнародну виробничу кооперацію можливе за умови істотного зростання їх інформаційного потенціалу. Інформаційний механізм повинен стати найважливішою складовою комплексного механізму управління діяльністю і розвитком виробництва.

Для сучасного етапу розвитку виробництва доцільно використовувати інформаційний механізм в складі:

- оперативної та фундаментальної науково-технічної інформації про новітні досягнення вітчизняної та зарубіжної науки і техніки;

- поширення (дифузії) нововведень на основі різноманітних взаємодій розробників і споживачів технічних і організаційних нововведень;

маркетингової інформації про стан ринку споживчих товарів (робіт, послуг), ринку технологій та ринку промислової (інтелектуальної) власності;

- інформації про міжгалузеві взаємодії підприємств, що конкурують на рннку, і змагаються з розробниками нових видів продукції і технологій;

- інформаційної системи антикризового управління.

Правовий механізм управління виробничою діяльністю організації покликаний здійснювати регулювання правовідносин між суб'єктами господарювання, що реалізуються через п’ять правових норм:

- норми, що регулюють способи дії підприємств (внутрішню організаційно-економічну діяльність) і процеси їх організації (створення, реорганізації, ліквідації);

- узгоджують правовідносини у процесах виробничо-господарської

діяльності: при створенні продукції та технології, при розвитку

виробництва, при виготовленні продукції (виконання робіт), при реалізації

продукції та наданні послуг, у маркетинговій діяльності, а також при банкрутстві;

- регулюють правовідносини між органами державної влади та управління (в межах компетенції кожного рівня) і підприємствами різних організаційно-правових форм;

- положення про арбітражний розгляд господарських спорів та процедур банкрутства (норми арбітражного процесуального права).

Слід мати на увазі, що регулюючу функцію виконує не сама норма права, а сформована в рамках цієї норми мотивація діяльності та відповідні цієї мотивації економічні та організаційні механізми. Ступінь об'єктивно- суб'єктивного характеру законодавчих норм залежить від того, наскільки законодавець близький до об'єктивного розуміння економічної, соціальної та організаційної сутності нормованих правовими актами господарських процесів. Суб'єктивний характер правових норм не дозволяє виключити суперечливого характеру результатів впливу однієї і тієї ж правової норми на різні механізми, коли під впливом цієї норми одні механізми посилюються, а інші слабшають. Так само не можна розглядати суперечливий характеру впливу інших правових норм на один і той же механізм управління.

Таким чином, використання організаційно-економічних методів для розв'язання завдань антикризового управління дає змогу визначити механізм антикризового управління як організаційно-економічний, що поєднує концептуальні, методичні і програмні інструменти для моделювання варіантів прийняття рішень, розробки засобів їх аналізу й реалізації. Організаційно-економічний механізм антикризового управління є підсистемою загальної системи антикризового управління, об'єктивність його існування визначено потребою в управлінні процесами функціонування й розвитку суб’єктів в умовах запобігання кризі та її подолання.

Механізм антикризового управління соціально-економічної системи є комплексним механізмом оперативного управління, в якому на різних етапах посилюється значимість тих чи інших конкретних механізмів і застосовуються специфічні ресурси.

Емпіричний матеріал, отриманий при дослідженні соціально- економічної системи є основою для побудови моделей в діагностиці, спрямованих на рішення теоретичних і практичних завдань, призначених до побудови ефективних соціально-економічних систем, а також розширює межі емпіричного дослідження кризи.

Методп аітлпу кризових явищ