Державне регулювання відносин у сфері економічної конкуренції: причини, мета, принципи, форми та органи
Теоретичне визначення поняття «економічна конкуренція»:
Г.Азоєв визначає економічну конкуренцію як суперництво на будь-якому полі діяльності між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї мети. З точки зору підприємства такою метою є максимізація прибутку за рахунок завоювання переваг споживачів.
А.Юданов визначає конкуренцію як боротьбу фірм за обмежений плато- спроможний попит споживачів, яка ведеться ними на доступних сегментах ринку.
Р.Фатхутдінов вказує, що конкуренція – це процес управління суб’єктом своєю конкурентною перевагою для отримання перемоги або досягнення іншої мети в боротьбі з конкурентами для задоволення об’єктивних або суб’єктивних потреб у рамках законодавства чи в природних умовах.
Конкуренція також розглядається як економічний процес взаємодії, взаємозв’язку і боротьби продуцентів і постачальників під час реалізації продукції, суперництво між окремими виробниками або постачальниками товарів та послуг за найбільш привабливі умови виробництва і збуту.
Аналізуючи визначення конкуренції різними фахівцями, можна виділити такі підходи до визначення економічної конкуренції:
1)це поведінкове тлумачення конкуренції, відповідно до якого конкуренція – це суперництво, боротьба за гроші покупців та інші майнові блага, шляхом задоволення потреб споживачів.
2)це зміщення уваги з боротьби фірм на аналіз структури ринку, його стану, тих умов, що панують на ньому. Головним є визначення ступеня монополізації ринку, свободи продавця й покупця.
3)через функціональний підхід, що забезпечує реалізацію двох найважливіших функцій конкуренції – порівняльної й селективної. Також розглядається управлінський підхід, коли конкуренція зводиться до внутрішнього процесу управління суб’єктом господарювання власними перевагами, прийняття рішень у сфері підприємництва для отримання перемоги в боротьбі з конкурентами для задоволення власних об’єктивних і суб’єктивних потреб.
Законодавчі визначення:
Згідно з ч. 1 ст. 25 ГК держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їхнім власним досягненням набуття ними певних економічних переваг, у результаті чого споживачі й суб'єкти господарювання одержують можливість вибору необхідного товару, й при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умови реалізації товару на ринку.
Відповідно до ст. 1 Закону "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
В Україні активне запровадження державної політики в сфері конкуренції розпочалося з прийняттям Державної програми демонополізації економіки та розвитку конкуренції, в якій визначались напрями розвитку державної політики у сфері конкуренції.
В Україні державний захист конкуренції у сфері господарювання гарантований ч. З ст. 42 Конституції України, ст. 25 Господарського кодексу України, ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України та спеціальним законодавством.
П.6 ч.1 Ст. 10 ГКОсновними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;
Ч.2ст.19 ГКДержавна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування
Вінник:
Державне регулювання економічної конкуренції (ЕК) - це комплекс заходів, засобів та метолів, в (о застосовує держава в особі уповноважених органів (антимонопольних зокрема) з метою попередження та зменшення негативних проявів конкурентної боротьби, монополізму у сфері господарювання монополізму та посилення позитивних рис економічної конкуренції
Причини державного регулювання ЕК: наявність у ЕК негативних рис, що завдають шкоди конкурентному середовищу, більшості її учасників - виробників та споживачів; у зв'язку з цим держава змушена втручатися в економічну конкуренцію для підтримання значного рівня конкурентності ринкового середовища, захисту законних інтересів економічно слабих йога учасників (дрібних та середніх виробників, споживачів)
Мета державного регулювання ЕК:
- захист прав споживачів як економічно слабшої сторони у відносинах з товаровиробниками;
- забезпечення свободи конкуренції, що стимулює розвиток суперництва між товаровиробниками за споживачів і відповідно - сприяє вдосконаленню виробництва та продажу товарів, розширенню їх асортименту, покращення якості, оптимізації ціни тощо;
- сприяння підприємництву, що забезпечує безперешкодний вибір та втілення заохочуваної законодавством господарської діяльності, а в кінцевому підсумку - пожвавлення конкуренції на ринку
Для споживачів, суспільства, держави неприйнятними (небажаними) є негативні прояви конкуренції та монополізму. В зв'язку з цим держана втручається в економічне життя з метою обмеження або недопущення недобросовісної конкуренції, підтримання конкурентного середовища на товарних ринках, а також заохочення позитивних проявів монополізму та конкуренції.
Форми та засоби державного регулювання ЕК:
• нормативно-правового регулювання;
- надання в передбачених законом випадках дозволів на економічну концентрацію та/або узгоджені дії (у разі, якщо позитивний ефект від цього є більшим, ніж негативні наслідки), погодження установчих документів та угод, що опосередковують ці процеси;
• контролю за станом рийку та дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою попередження порушень, відновлення стану ринку у разі порушення зазначених правил;
- виявлення порушень у сфері економічної конкуренції та застосування до порушників передбачених законом санкцій
Позитивні та негативні риси ЕК
Позитивні риси: ЕК стимулює суб'єктів господарювання до ефективної діяльності з метою отримання прибутку за рахунок забезпечення споживачів товарами (роботами, послугами) високої якості, у необхідній кількості та асортименті та за доступними цінами (нормальна або добросовісна ЕК); добросовісна конкуренція прийнятна для споживачів і суспільства в цілому, оскільки приносить підвищення життєвого рівня та сприяє прогресові в економіці
Негативні риси: для суб'єктів господарювання участь в економічній конкуренції досить виснажлива, через що частина суб'єктів господарювання з метою полегшення участі в конкурентній боротьбі використовує несумлінні способи (недобросовісна ЕК), зловживає своїм домінуючим становищем на ринку, вчиняє інші антиконкурентні дії, що завдають шкоди економічній конкуренції та призводять до погіршення якості товарів (робіт, послуг), зменшення їх асортименту, необгрунтованого підвищення цін, а також дозволяють отримувати позароблений прибуток конкуренції чи є незначна конкуренція і, крім них, на ринку немає жодного конкурента або попи, разом узяті, не зазнають значної конкуренції
Система органів
Нормативне регулювання здійснюються насамперед Верховною Радою України шляхом прийняття відповідних законів: Конституції України (ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, відповідно до п. 8 ст. 92 виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106, голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України);
Кабінет Міністрів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Антимонопольний комітет України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Національні комісії регулювання природних монополій та ін.
Проте, незважаючи на множинність органів державного управління в сфері економічної конкуренції цілісної системи органів не створено. Тому варто на законодавчому рівні визначити систему органів державного управління, провести розподіл повноважень з метою усунення дублювань повноважень, а також запровадити систему особистої та колегіальної відповідальності посадових осіб органів державного управління за рішення, що приймаються в сфері економічної конкуренції.
Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Він обіймає центральне місце серед органів виконавчої влади щодо реалізації державної політики в сфері конкуренції. Спеціальний статус Антимонопольного комітету пов’язаний з тим, що Антимонопольний комітет України є єдиним органом виконавчої влади, що здійснює функції державного контролю за дотриманням конкурентного законодавства всіма суб’єктами господарювання, а також органами державної влади.
До системи антимонопольних органів входять:
- Антимонопольний комітет України, що утворюється у складі Голови, призначеного на строк до семи років Президентом за погодженням а Верховною Радою України, та десяти державних уповноважених, з числа яких призначається перший заступник та три заступники Голови. Формами роботи AM К є засідання як вищий колегіальний орган і постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії АМК, що створюють для розгляду окремих справ про порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства з державних уповноважених та голів територіальних відділень;
- створені АМК територіальні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (у разі необхідності можуть створюватися і в інших адміністративно-територіальних одиницях); забезпечують реалізацію завдань АМК на відповідних територіях та підставі затверджених АМК положень.
Дві системи антимонопольних органів у світі:
1) дворівнева (США: існує 2 органи: 1)центральний орган державної влади, що забезпечує державний захист конкуренції в США та 2)орган, що виконує функцію державного обвинувача, допомагає 1 органу у проведенні розслідувань. Україні варто запозичити досвід США щодо взаємодії АМКта прокуратури, але без створення окремого органу. Німеччина: 1)орган є основним, 2)дорадчий.
2) Єдиного органу (ЄС – Генеральна дирекція з конкуренції
Журик Ю.В. пропонує створити окремий орган щодо захисту конкурентних відносин, - Комітет з питань розвитку конкуренції. Однак, позиція критикується. Лук’янець пропонує вдосконалювати вже існуючу систему, посилюючи взаємодію АМК із правоохоронними органами.
АМК підконтрольний Президенту та підзвітний ВРУ. Критикує Журик Ю.В.: утворення, підзвітність, підпорядкованість АМК Верховній Раді забезпечило б його незалежність, сприяло б виконанню контрольних завдань щодо всіх виконавчих органів. Але ця ідея не відповідає світовій практиці.
Щодо необхідних змін ч.1ст.1.ЗУ«Про АМК»(«Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом(А), метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель(Б)»
А) ЗУ«Про центральні органи виконавчої влади», ст..24 – АМК-центральний орган викон.влади зі спец.статусом. Ч.1ст.1 ЗУ«Про АМК»-АМК-державний орган зі спеціальним статусом, але не зазначає, що АМК є органом виконавчої влади. Тому доцільно доповнити ч.1ст.1.ЗУ«Про АМК»:«є органом виконавчої влади».
Б) Конкуренційні відносини складаються не лише в межах підприємницької діяльності, а сфера державних закупівель не охоплює всі некомерційні господарьскі відносини. Ч.1ст.4 ЗУ«Про захист економічної конкуренції»:Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності… Тому доречно викласти
ч.1ст.1.ЗУ«Про АМК» у редакції: «Антимонопольний комітет України є державним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у господарській діяльності»
Функції АКМ
Бакалінська О.О.: в залежності від функцій управління, що здійснюються Антимонопольним комітетом України, його повноваження можна класифікувати на організаційно-розбудовчі, контрольно-попереджувальні та репресивні.
АМК уповноважений розглядати справи про адмін.правопорушення, приймати постанови, перевіряти їх законність, обгрунтованість (п.3ч.1ст.7 ЗУ«Про АМК»)
Журик Ю.В. вказує, що АМК-не судовий орган, тому ця функція є неприпустимою. Але АМК є спеціалізованим органом із необхідною компетенцією. Рекомендації Президії ВГСУ «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 29жовтня2008р., Постанова Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 26.12.2011: АМК дає оцінку правомірності дій особи, стосовно якої видано розпорядження, а суд лише вирішує, чи було таке розпорядження законне, чи входило до компетенції АМК. Сам суд не оцінює дії суб’єкта господарювання як такі, що порушують або не порушують конкурентне законодавство.