Загальна географічна характеристика та особливості природних умов Південної Америки. Історія дослідження та відкриття

Південна Америка — материк тропічних широт, у природі якого багато спільних рис із Африкою та Австралією. Проте він має свої особливості. Це — найвологіший на Землі материк. Тут поряд з найбільшою низовиною світу простягся велетенський гірський ланцюг. Найвищі на Землі вулкан і водоспад, найповноводніша річка, найсухіша пустеля, найменший птах та найкровожерливіша риба — все це також у Південній Америці.

Географічне положення. Площа Південної Америки разом із прилеглими островами становить 18,3 млн км кв. Південна Америка своїми контурами нагадує трикутник. Крайньою північною точкою його є мис Гальїнас, а південною — Фроуерд. Найбільшої ширини Південна Америка досягає в приекваторіальних широтах між крайньою східною точкою (мис Кабу-Бранку) та крайньою західною (мис Париньяс).
Вплив океанів на природу внутрішніх областей Південної Америки обмежений, оскільки берегова лінія континенту слабо розчленована. Тільки на сході трапляються невеликі півострови і затоки, найбільша з яких Ла-Плата. Єдиний великий острів — Вогняна Земля, розміщений на крайньому півдні, відділяється від материка Магеллановою протокою. Крайня південна острівна точка Південної Америки — мис Горн — розташована на березі найширшої у світі протоки Дрейка, якою материк відокремлюється від Антарктиди. Північні береги континенту омивають води Карибського моря.
Як і інші материки тропічних широт, Південна Америка відчуває вплив морських течій.
Панамський перешийок сполучає Південну Америку з Північною, які разом утворюють частину світу — Америку.

Дослідження та освоєння. Першими європейцями, які 1498 р. підійшли до берегів Південної Америки, були учасники третьої експедиції Христофора Колумба. Та сам Колумб не підозрював, що відкрив новий материк. Здогадався про це флорентійський мореплавець АмерігоВеспуччі, який брав участь у кількох іспанських і португальських експедиціях (1499-1504 рр.) до берегів Південної Америки. У своїх щоденниках він уперше описав природу й населення відвіданих ним земель і дав їм назву Новий Світ. З 1507 р. ці землі стали називати "країна Амеріго". Пізніше на честь Амеріго вся частина світу дістала назву Америка.
Починаючи з XVI ст. у нововідкриті землі за золотом і сріблом ринули тисячі іспанських і португальських завойовників. Вогнем і мечем було знищено цивілізацію інків, що існувала на території сучасної країни Перу. Південну Америку було перетворено в колоніальні володіння. Переселенці з Європи заселяли прибережні та придатні для землеробства райони, а місцеве населення відтісняли у внутрішні та гірські райони материка.
Водночас із завоюванням Південної Америки відбувалось її вивчення й провадились наукові дослідження. Найбільше в пізнанні континенту зробили Олександр Гумбольдт і Чарльз Дарвін.
Олександр Гумбольдт — німецький учений, один із головних дослідників природи Південної Америки. Він уперше комплексно описав окремі області материка, перетнувши його від саван у басейні річки Ориноко до пустель західного узбережжя. Вчений відкрив багато невідомих раніше видів рослин і тварин. Піднявшись на вершину Чимборасо (6310м), склав опис висотної поясності Анд, а також пояснив причини утворення берегових пустель.
Чарльз Дарвін — один із перших натуралістів, який здійснив навколосвітню подорож на судні "Бігль" він пройшов уздовж усього узбережжя Південної Америки. Ним були зібрані численні колекції тварин і рослин. Саме дослідження Південноамериканського континенту наштовхнуло вченого на розроблення еволюційної теорії розвитку органічного світу Землі.

Рельєф. За особливостями рельєфу материк можна умовно поділити на дві частини. На сході та в центрі розташовані великі рівнини різної висоти. На півночі та заході, повторюючи обриси узбережжя, тягнеться найдовша (9 000 км) гірська система Землі — Анди (мовою інків — "мідні гори").
Великі низовини — Амазонська, Оринокська і Ла-Платська — розміщені в прогинах давньої Південноамериканської платформи. Вони займають майже половину материка. Амазонська низовина — найбільша рівнина земної кулі. її площа — понад 5 млн км кв., що майже у вісім разів перевищує територію України. Переважно плоска низовина складена різноманітними осадовими відкладами потужністю в кілька тисяч метрів.
На сході материка виступи фундаменту платформи утворюють Бразильське та Гвіанське плоскогір'я, що подекуди досягають висоти близько 3 000 м. У минулі епохи тут по розколинах виливалися на поверхню розплавлені породи, утворюючи покриви із застиглої лави. Плоскогір'я материка помережені густою сіткою численних річкових долин.
Гірська система Анд простяглася вздовж узбережжя Тихого океану кількома паралельними хребтами, розділеними високими нагір'ями. Середні висоти Анд становлять 3 000-5 000 м. Найвищою вершиною є гора Аконкагуа, висота якої 6 960 м.
Анди — переважно молоді гори, що утворилися під час зіткнення літосферних плит на заході материка. Тут, де океанічна плита занурюється під континентальну, і нині відбуваються горотворчі процеси, що супроводжуються сильними землетрусами і вулканізмом.
Льодовики Анд надають рельєфу гір різноманітних, часто примхливих, форм. Тут багато гребенів і піків, кріслоподібних заглиблень на схилах гір.

Корисні копалини. На Бразильському та Гвіанському плоскогір'ях є руди майже всіх металів. Тут добувають залізну руду, руди марганцю, алюмінію, урану, золото тощо. В Андах зосереджені значні родовища мідних, свинцевих і цинкових руд, коштовного каміння. Приблизно на 1 000 км тягнеться так званий олов'яний пояс Центральних Анд, де в рудах міститься багато рідкісних металів. З вулканізмом Анд пов'язані значні поклади сірки і будівельних матеріалів.
В осадових відкладах у прогинах платформи і передгір'ях є поклади кам'яного вугілля, нафти, газу. Найбільші родовища нафти зосереджені в передгір'ях Анд і на узбережжі Карибського моря. На західному пустельному узбережжі материка є майже невичерпні запаси селітри, з якої виробляють азотне добриво.

Загальні особливості клімату. Більша частина Південної Америки знаходиться в екваторіальних і тропічних широтах, що зумовлює надходження значної кількості сонячної радіації протягом усього року. В липні найбільшу кількість тепла дістає північна частина материка. Температура повітря тут досягає +24°С. У цей час на півдні материка, де зимовий період року, середня температура становить +2 — +4°С, а в окремі роки трапляються і морози. Найнижчі температури на материку спостерігаються у високогірних районах Анд.
Південна Америка — найвологіший материк земної кулі. Середня річна кількість опадів тут приблизно вдвічі більша, ніж на будь-якому іншому материку. Причина цього — пасатна циркуляція.
На відміну від Африки та Австралії, утворенню опадів у Південній Америці сприяють пасати обох півкуль. Вони приносять на материк вологі повітряні маси Атлантичного океану теплі Бразильська та Гвіанська течії додатково насичують повітря вологою.
Внаслідок дії пасатів східні узбережжя Південної Америки дістають близько 2000-3000 мм опадів за рік. Навіть внутрішні рівнинні області подекуди отримують упродовж року понад 1 000 мм опадів. На більшій частині західного узбережжя материка опадів набагато менше — 150-200 мм за рік. Це пояснюється існуванням постійної області підвищеного атмосферного тиску біля південно-західного узбережжя континенту, а також впливом потужної холодної Перуанської течії. (Пригадайте, біля якого узбережжя Африки та Австраліїспостерігається вплив холодних течій.)
На формування клімату Південної Америки впливає також рельєф. Анди на заході заступають шлях вітрам із Тихого океану. Рівнини на сході, навпаки, дають змогу безперешкодно проникати з Атлантики теплим і вологим повітряним масам углиб материка аж до Анд.
Типи клімату. Південна Америка розміщена в екваторіальному, двох субекваторіальних, тропічному, субтропічному і помірному кліматичних поясах.
В екваторіальному поясі розміщені західна частина Амазонської низовини та північно-західне узбережжя Тихого океану. Клімат тут постійно жаркий і вологий.
У субекваторіальному поясі розташовані Оринокська низовина і Гвіанське плоскогір'я, східна і південна частини Амазонської низовини, північна і центральна частини Бразильського плоскогір'я. У цьому поясі жарке вологе літо та суха, іноді дуже жарка зима. Особливо багато опадів спостерігається на східних схилах плоскогір'їв.
У тропічному поясі розміщені південно-східна частина Бразильського плоскогір'я, північна частина Ла-Платської низовини. Тут посилюються контрасти в температурах за сезонами, а також у кількості опадів у прибережних і внутрішніх областях. На сході Бразильського плоскогір'я клімат тропічний вологий, а у внутрішніх районах і на західному узбережжі материка — тропічний пустельний. Такий, зокрема, як у пустелі Атакама, де по кілька років поспіль не буває дощу.
У субтропічному поясі також є істотні відмінності в кліматі. На сході — він теплий ірівномірно вологий впродовж року. У внутрішніх районах — сухий континентальний. На Тихоокеанському узбережжі сформувався середземноморський тип клімату.
На відміну від Африки і Австралії, частина Південної Америки розташована у помірному поясі. Клімат тут формується під впливом західного перенесення повітряних мас і характеризується чітко вираженими порами року. На заході клімат помірний морський. Циклони, що переміщуються на материк із заходу, приносять сюди багато опадів. їх кількість щорічно становить близько 3 000 мм. Температури впродовж року майже не змінюються.
На сході помірного поясу формується помірний континентальний тип клімату, для якого характерні різкі коливання температур. Узимку бувають морози навіть до -30°С. Опадів значно менше: 250-300 мм.
В Андах кліматичні умови змінюються не тільки з півночі на південь, а й з висотою. Тут формується високогірний тип клімату.

Води суходолу. Річки. На території Південної Америки сформувалися великі річкові системи Амазонки, Парани, Ориноко. Утворенню їх сприяли як кліматичні умови, так і особливості рельєфу.
Розташування велетенської гірської системи на заході зумовило нерівномірність розподілу стоку між океанами. В Атлантичний океан впадає 90% усіх річок материка. Тільки 5% площі континенту займає басейн внутрішнього стоку.
Більшість річок Південної Америки мають винятково дощове живлення. Тому вони постійно повноводні в екваторіальних областях, де впродовж року бувають зливи. В річках субекваторіального та тропічного поясів, де опади випадають нерівномірно, рівень води значно змінюється за сезонами.
Амазонка — найбагатоводніша річка планети. Вона має найбільший у світі басейн (близько 7,2 млн км кв.), в якому може розміститися майже вся Австралія. Витоки Амазонки — в Андах, після їх злиття річка кілька тисяч кілометрів тече рівниною. Живиться Амазонка дощовими водами. В неї впадає більш як 500 приток. Ліві та праві притоки розливаються влітку, але оскільки вони розташовані у субекваторіальних поясах Північної та Південної півкуль, то Амазонка повноводна протягом року.
Уявлення про величезну масу води, що несе Амазонка, дає її глибина. У нижній течії вона становить понад 100 м. Щосекунди річка скидає в Атлантичний океан у 130 разів більше води, ніж Дніпро. Під час повені вона розливається на 80-100 км.
Парана — друга за величиною річка Південної Америки, яку корінне населення називає "матір'ю моря". Каламутний слід річки помітний в Атлантиці на відстані 100-150 км від берега. За водністю Парана посідає шосте місце з-поміж найбільших річок планети. Парана прокладає свій шлях крізь міцні породи фундаменту платформи, тому для неї звичайними є пороги і водоспади. Мальовничий водоспад Ігуасу на притоці з тією самою назвою спадає з висоти 72 м, розбиваючись на кілька сотень струменів і потоків.
Оріноко бере початок на Гвіанському плоскогір'ї, тому в її долині дуже багато стрімких схилів та уступів, де утворюються водоспади. На одному з притоків Оріноко розташований найвищий водоспад світу — Анхель. Його води спадають з висоти 1 054 м (мал. 118). Ориноко також живиться дощовими водами і найповноводнішою буває з червня до серпня.
Озера материка зосереджені переважно на півдні Анд і мають льодовикове походження. В Центральних Андах на висоті 3 812 м розташоване найбільше високогірне озеро світу Тітікака, що має тектонічне походження. Найбільше озеро Південної Америки — Маракайбо виникло у западині земної кори на півночі материка, воно є найбільшим лагунним озером світу.
Незважаючи на значну висоту Анд, сучасне зледеніння не набуло тут великого поширення. Це пояснюється розташуванням гір переважно в екваторіальних та тропічних широтах. Снігова лінія проходить тут дуже високо — пересічно на висоті 4 500 м, а подекуди й на висоті 6 500 м.
Територія Південної Америки добре забезпечена підземними водами. Вони зосереджені в прогинах давньої платформи на низовинах.

Природні зони. У Південній Америці порівняно з іншими материками тропічних широт простежується найбільша кількість природних зон. В екваторіальному поясі, на заході Амазонської низовини, поширені вологі екваторіальні ліси. У Південній Америці вони називаються сельвою, що у перекладі з латинської означає "ліс". У сельві, де переважають червоно-жовті фералітні ґрунти, налічується близько 40 тис. видів рослин, більше, ніж в будь-яких лісах планети. Дерева тут утворюють до дванадцяти ярусів. У найвищому з них росте близько 200 видів пальм заввишки 80 м, окремі дерева сельви мають висоту 100 м.
Одна з найцінніших деревних порід сельви — гевея, із соку якої добувають каучук. Сельва є батьківщиною какао, з плодів якого виробляють шоколад; молочного дерева, що дає солодкий сік; динного дерева, їстівні плоди якого нагадують диню. Тут росте трав'яниста рослина ананас, а також хінне дерево, з кори якого виробляють протималярійний препарат хінін.
Нижні яруси сельви — це справжні непрохідні хащі, переплетені ліанами, стовбури яких укриті яскравими квітами химерної форми — орхідеями. У тихих затонах росте дивовижне латаття вікторія-регія, листя якої досягає 2 м у діаметрі і витримує вантаж до 50 кг.
Тваринний світ сельви багатий і дуже різноманітний. Більшість тварин живе на деревах. Тут налічується 38 видів мавп. Трапляються деревні жаби, які завдяки липким подушечкам на лапах вільно рухаються навіть гладенькою поверхнею листка. На гілках дерев зависають лінивці, що все життя іноді проводять у кроні одного дерева.
Господарями сельви є два хижаки, що однаково вільно почувають себе на землі, у воді і на деревах. Це дика кішка ягуар (мал. 122) та удав анаконда — найдовша змія світу. В Амазонці та її притоках водяться алігатори та невелика риба піранья. Табун цих риб за кілька хвилин залишає від бика тільки кістяк.
Досить різноманітний світ птахів сельви: від хижака гарпії завдовжки близько 1 м до найменшого птаха на земній кулі — колібрі, маса якого менша 2 г. Значно ускладнюють життя людині в сельві тисячі видів комах і павуків, більшість з яких зустрічається тільки тут. Саме в сельві водяться велетенські павуки-птахоїди завдовжки більш як 10-12 см.
У субекваторіальному поясі, на Гвіанському, Бразильському плоскогір'ях та Оринокській рівнині є сухий сезон. Тому ліси тут поступаються саванам і рідколіссю на червоних та червоно-коричневих грунтах. Савани північної і південної частин материка дещо відмінні між собою. На півночі вони в загальних рисах нагадують африканські савани, але замість баобабів тут височать окремі пальми. Савани на півдні материка посушливіші, тому дерев тут майже немає. Трапляється дерево кебрачо з дуже щільною деревиною, яка тоне у воді, але не гниє. На місці дерев у південних саванах ростуть чагарники та деревоподібні кактуси, стебло яких накопичує воду.
Своєрідним є також тваринний світ саван. На відміну від африканських, у саванах Південної Америки мало копитних. Водяться тільки тапіри та невеликі дикі свині пекарі, на яких полює пума. Дуже багато комах: хижих мурахів і термітів, які будують міцні споруди — термітники. У ці своєрідні башти і замки може проникнути тільки мурахоїд, який має міцні кігті та довгий клейкий язик. Роль санітара, яку в Африці відіграє гієна, в саванах Південної Америки належить броненосцю. Він швидко знищує загиблих тварин.
На південь від саван кількість опадів значно зменшується і з'являються трав'янисті степи — пампа, що мовою місцевих індіанців означає "рівнина". На червоних дуже родючих грунтах пампи поширені такі злаки, як ковила, пампасова трава, бородач, тонконіг. Внаслідок розорювання й безсистемного випасання худоби природна рослинність пампи дуже змінена. З тварин цієї зони досить рідкісними є страус нанду, пампаський олень, гуанако. У річках пампи водиться нутрія — цінна хутрова тварина. Звідси вона була розселена по всьому світу.
На крайньому півдні материка у помірному поясі сформувалася не дуже характерна для таких широт природна зона напівпустель і пустель. Вона є єдиною у світі, що виходить до узбережжя океану в межах помірного поясу. За умов незначної кількості опадів (близько 200 мм за рік) на тонкому шарі сіроземних і бурих ґрунтів окремими плямами розкидані злаки, кактуси та подушко-подібні чагарники. Тваринний світ бідний, численними є тільки гризуни та плазуни.
Берегові пустелі та напівпустелі простягаються вузькою смугою (від 5 до 28° пд. ш.) і на західному узбережжі Південної Америки. Близькість океану сприяє тут високій вологості повітря, значну частину року береги оповиті туманами. Проте трапляється, що дощі не випадають по 10 — 20 років. Причиною цього є не лише переважаючі потоки повітря, а й холодна Перуанська течія. Повітря над нею охолоджується і стає важким, а тому не піднімається вгору й не утворює дощових хмар.
Найсухіша частина природної зони — берегова пустеля Атакама. На її переважно піщаній поверхні зрідка трапляються поодинокі посухостійкі рослини, зокрема кактуси. Атакама піднімається схилами Анд до 3 000 м, де переходить у високогірну пустелю.
На південь від берегових пустель на західному узбережжі материка і на острові Вогняна Земля розміщені ліси помірного поясу, де з'являються хвойні дерева: чилійські кедри, кипариси та араукарії.

Висотна поясність. В Андах спостерігається велика кількість висотних поясів. В екваторіальному поясі Анд підніжжя гір вкриті вологими екваторіальними лісами — це так звана гірська гілея. Вище вона переходить у гірські ліси, де з'являються хвойні породи. Теплолюбні види поступово зникають. У високогір'ях, де панують сильні холодні вітри, дерева утворюють криволісся, які з висотою поступаються гірським лукам. Типовою погодою тут є мряка, що часто переходить у сніг. Вище 5 000 м сніг ніколи не тане, перетворюючись з часом на лід.

На материку є такі природні країни: Гвіанське плоскогір'я, Амазонія, Бразильське плоскогір'я, Внутрішні рівнини, Пампа, Патагонія і Анди.
Амазонія розташована між Гвіанським і Бразильським плоскогір'ями. На сході вона виходить до Атлантичного океану, а на заході підступає до Анд. Особливості природи цієї природної країни визначаються переважно низовинним рельєфом і положенням її в екваторіальних широтах.
Більшу частину території Амазонії займає майже плоска низовина, що утворилась у велетенському прогині давньої платформи. Ця територія неодноразово вкривалася морем, яке залишило потужні товщі осадових відкладів.
На заході Амазонії типово екваторіальний клімат, який на сході переходить у субекваторіальний з тривалим вологим періодом. Річки Амазонії мають дощове живлення і повноводні протягом року. Води часто вкривають великі простори Амазонії. Амазонія — це безмежний простір сельви, побачити який повністю можна тільки з космосу. Якщо на одному гектарі нашого мішаного лісу трапляється 10 різних порід дерев, то в Амазонії — близько 200.
Амазонські ліси дають більш як третину всього кисню, що виробляють зелені рослини Землі, який надходить в атмосферу. Ось чому сельву називають легенями планети. Нинішній стан лісів Амазонії викликає занепокоєння, оскільки щорічно площа сельви скорочується на 1%. Ліси знищуються з метою розширення пасовищ для великої рогатої худоби та збільшення території під плантації бавовника, цукрової тростини, кави тощо. Значної шкоди природі завдало і спорудження Трансамазонської автомагістралі, що перетнула Амазонію з заходу на схід більш як на 5 000 км.
Зменшення площі сельви, пов'язане також із видобуванням відкритих тут родовищ корисних копалин, особливо нафти. Забруднення може стати останнім ударом, який не витримає сельва.
Бразильське плоскогір'я розташоване на південь від Амазонії, якій воно не поступається за площею. У рельєфі воно представлене горбистою рівниною, східна частина якої підвищена і різко обривається до океану.
Бразильське плоскогір'я розміщене в субекваторіальному та тропічному кліматичних поясах. Проте через різні абсолютні висоти і віддаленість від океану між окремими територіями плоскогір'я спостерігаються кліматичні відмінності. У південно-східній частині Бразильського плоскогір'я, де завдяки пасатам багато опадів, поширені вологі тропічні ліси. У центрі та на півночі переважають савани різних типів. Тут серед трав підносяться кактуси та агави, трапляються поодинокі невеликі пальми та чагарники заввишки 3-5 м.
Річкова сітка густа, долини річок глибокі та вузькі, з численними порогами і водоспадами.
Савани Бразильського плоскогір'я освоєні людиною. Частина їх — це плантації цукрової тростини, рису, олійної пальми, кавового дерева, бананів, винограду. Великі площі займають пасовища. Крім того, надзвичайно багате на мінеральні ресурси плоскогір'я має безліч кар'єрів, шахт, відвалів пустої породи. Усе це виснажило грунти, а подекуди перетворило колишні сільськогосподарські угіддя на безживну поверхню.
Пампа розташована на півдні Ла-Платської низовини і простягається з півночі на південь на 2000 км. Оскільки низовина розміщена на тектонічному прогині , рельєф її рівнинний, майже плоский.
Пампа лежить у субтропічному кліматичному поясі. Літо тут жарке, зима тепла, хоча бувають похолодання, пов'язані з проникненням вітру з Антарктиди. Кількість опадів поступово зменшується з 1 000 мм за рік на сході, де переважають субтропічні лісостепи, до 300 мм — на заході, що зайнятий степом, а на крайньому заході напівпустелями.
Природна різнотравно-злакова рослинність Пампи збереглася тільки окремими невеликими ділянками. Трав'яні простори на сході перетворені нині на лани пшениці, льону, кукурудзи, на заході — на пасовища. Знищення первинної рослинності викликало ерозію ґрунтів, зникнення численних тварин, що населяли колись Пампу.
Анди — система паралельних велетенських хребтів які утворилися під час герцинського та альпійського горотворення.
Глибока розчленованість Анд зумовлює різкі контрасти між природними комплексами навіть на одному хребті. Проте загальними рисами природи для всієї гірської системи є притаманний їй набір і послідовність висотних поясів, високе положення снігової лінії та наявність пустельного висотного поясу на заході.
На природу гірської частини материка, як і рівнинної, дуже впливає господарська діяльність людини: у нижніх висотних поясах швидкими темпами зростає заготівля цінних порід дерев, дедалі вище в гори завозиться сучасна гірничодобувна техніка.