Промисловість як головна ланка господарського комплексу країни
Промисловість України – найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, виробництво засобів виробництва й товарів споживання (заводи, фабрики, шахти, електростанції, комбінати тощо).
Промисловість створює основну частину національного доходу і валового суспільного продукту. Від розвитку промисловості значною мірою залежить рівень задоволення безпосередніх потреб населення. Внаслідок поглиблення територіального поділу праці, процесів спеціалізації й кооперування відбувається її галузева диференціація й формується галузева структура, що показує склад галузей, кількісні та якісні співвідношення і зв'язки між ними.
Галузь промисловості – це сукупність підприємств (об'єднань), яка характеризується: єдністю економічного призначення виробленої продукції, однорідністю перероблюваної сировини й основних матеріалів, спільністю технологічного процесу й виробничо-технічної бази, професійним складом кадрів і специфічними умовами праці.
За характером виробництва і предметів праці промисловість поділяється на видобувну і обробну.
Видобувна промисловість об'єднує галузі, зайняті видобуванням сировини, а також палива з надр землі, вод і лісів. Вона включає підприємства й організації з видобутку палива (вугілля, нафти, природного газу, горючих сланців, торфу), підприємства з видобутку і збагачення залізних марганцевих руд, руд кольорових металів, нерудних корисних копалин і лісозаготівлі.
Обробна промисловість – це сукупність галузей промисловості, підприємств які обробляють і переробляють сировину й матеріали.
Структура промисловості України може бути представлена в генералізованому вигляді – у вигляді міжгалузевих комплексів, серед яких виділяють паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний, лісопромисловий, будівельний, соціальний, агропромисловий. Провідне місце займають міжгалузеві комплекси, які спеціалізуються на виробництві сировини, палива, енергії (паливно-енергетичний і металургійний).
Важливою особливістю територіальної організації промисловості України є формування її територіальної структури. Основними її елементами виступають: промислові райони, вузли, центри і пункти.
Промисловий район - інтегральний район з переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузі виробничої спеціалізації (Донбас, Придніпров'я та ін.). В Україні виділяються також галузеві промислові райони, які утворюються поєднанням і виробничими взаємозв'язками підприємств однієї або кількох галузей промисловості. Чітко визначились вугільно-металургійний, металургійний, залізорудний, нафтогазоносний та інші райони.
Промисловий вузол – це зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується. Підприємства промислового вузла об'єднані між собою економічними і виробничими зв'язками, єдиною виробничою і соціальною інфраструктурою. Це забезпечує в межах промислового вузла ефективне використання економічних і природних ресурсів. В Україні існує понад 70 промислових вузлів. Найбільшими є Донецько-Макіївський, Київський, Запорізький, Харківський, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський.
Промисловий центр– це місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств і які є основною спеціалізованою містоутворюючою галуззю.
Промисловий пункт- промислове підприємство разом з поселенням, яке виникло при ньому.
Рівень розвитку промисловості і характер її розміщення в країні не відповідають сучасним вимогам. Це стосується в першу чергу організації виробництва і його технічного оснащення. Надто велика частка застарілого і спрацьованого обладнання; наприклад, на деяких підприємствах чорної металургії до 90%.
За таких умов Україні потрібна структурна перебудова промисловості в напрямі зменшення частки матеріало- і енергомісткнх галузей. Натомість необхідно стимулювати розвиток трудомістких сучасних галузей промисловості. Одним з найважливіших шляхів підвищення ефективності виробництва в країні є розумна територіальна організація промислового виробництва. Вона передбачає науково обґрунтоване розміщення взаємозв'язаних окремих галузей і виробництв на території країни, ліквідацію великої нерівномірності в розвитку промисловості, формування оптимальних територіально-виробничих комплексів, промислових районів, вузлів і центрів. Нині серед областей з високим рівнем розвитку промисловості – Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька та ін., з низьким рівнем – Тернопільська, Рівненська, Чернівецька тощо.
Найбільша роль у формуванні територіальної організації промислового виробництва належить промисловим вузлам. Вони мають різний рівень розвитку і спеціалізації. Найпотужнішими серед них є Київський, Харківський, Донецько-Макіївський, Дніпропетровський та Одеський. Ці та інші промислові вузли разом зі зв'язками між ними становлять економіко-географічний каркас усього промислового комплексу країни. В Україні розвинуті майже всі відомі галузі промисловості. За часткою продукції серед усіх галузей перше місце посідає чорна металургія (близько 23%). Потім – електроенергетика (16,5%), машинобудування (понад 15%) і харчова (14,5%) промисловість, паливна(11,6%) та хімічна і нафтохімічна галузі (6,4%).
Структура промислового виробництва, тобто співвідношення галузей, в Україні весь час змінюється. Так, протягом останнього десятиліття поступово зростає частка чорної металургії, електроенергетики, паливної промисловості. Суттєво зменшилася питома вага машинобудування та металообробки, деревообробної і целюлозно-паперової та харчової промисловості. Майже у вісім разів зменшилася частка легкої промисловості. Несуттєво зросла питома вага кольорової металургії та хімічної і нафтохімічної галузі. Незначне зменшення частки промисловості будівельних матеріалів.
Кожне сучасне промислове підприємство, кожна галузь має свою спеціалізацію, що передбачає виготовлення однорідної продукції. Спеціалізація виробництва сприяє підвищенню продуктивності праці, поліпшенню якості продукції, зниженню витрат тощо. Деякі види промисловості, наприклад, паливна й електроенергетична, чорна і кольорова металургія та інші, формують міжгалузеві промислові комплекси. Це системи економічно зв'язаних між собою виробництв, діяльність і розміщення яких технологічно і територіально зумовлені. Найважливішими міжгалузевими промисловими комплексами є: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, лісопромисловий.
Основні проблеми розвитку сучасної промисловості нашої країни зумовлені її кризовим станом, який став наслідком відсутності радикальних економічних реформ. Дуже високий рівень морального і фізичного спрацювання промислового обладнання. Якість продукції, що випускається, неконкурентоспроможна не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому ринках. Значні проблеми і в розміщенні та територіальній організації промислового виробництва. Вони зумовлені нерівномірністю розвитку промисловості, нераціональним розміщенням багатьох підприємств, їх територіальною несумісністю, неефективною системою виробничо-територіальних зв'язків.
Вирішення цих проблем можливе, як показує світовий досвід, лише шляхом радикальних економічних реформ і впровадження ринкової системи господарювання. Економічні реформи будуть стимулювати розвиток трудомістких галузей промисловості, впровадження нових передових технологій і технічне переоснащення промислового виробництва країни.
Структурна перебудова промислового виробництвапередбачає розвиток тих галузей, які переробляють сільськогосподарську продукцію, забезпечують агропромисловий комплекс необхідними продуктами. Не є раціональним і практично повне викорінення легкої промисловості, яка нещодавно була однією з провідних у структурі промислового виробництва країни. Значно більша питома вага повинна належати і будівельному комплексу. В територіальному відношенні – значні перспективи у розвитку всього комплексу галузей промисловості, що обслуговують АПК в раніше промислово відсталих областях, особливо в центральній і західній частині країни. Розвивати паливно-енергетичний комплекс, забезпечувати суспільство енергетичними ресурсами – одне з найважливіших завдані будь-якої держави. Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торфова) та електроенергетики. У розвитку продуктивних сил України він відіграє всезростаючу роль, що пов'язано, з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а з іншого – з енергомісткістю господарства та обмеженими енергоресурсами держави. Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, а й на територіальну організацію господарського комплексу, насамперед промисловості. Існують і гострі екологічні проблеми. В районах шахтного видобутку значні площі зайняті териконами. В Донбасі 1270 відвалів. Понад 500 з них горять, забруднюючи повітря. При добуванні бурого вугілля відкритим (кар'єрним) способом із сільського господарства вилучаються великі площі родючих земель. Водночас вугільна промисловість України має перспективи для розвитку. Так, у Донбасі можна освоювати 78 розвіданих ділянок із можливим сумарним видобутком 127 млн.т вугілля нарік. У найближчі роки можна чекати на нові великі відкритті родовищ нафти й газу.
Електроенергетика – одна з найдавніших галузей господарства України. Вона забезпечує всебічний науково-технічний прогрес у всіх без винятку виробництвах, поліпшує умови праці та побуту. Розвиток електроенергетики, будівництво потужних електростанцій сприяють створенню нових промислових вузлів. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30% всіх твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини. За цим показником електростанції зрівнялися з підприємствами металургії і випереджають всі інші галузі промисловості. Важливою для України є безпека атомних станцій. Екологічні чинники в розвитку ядерної енергетики завжди мають бути на першому місці, інакше не буде для кого виробляти електроенергію. Вирішення екологічних проблем паливно-енергетичного комплексу в наш час можливе лише з використанням сучасних технологій. Ці новітні технології нині широко використовуються під час виробництва енергії. Крім того, Україна має всі можливості використання альтернативних або нетрадиційних джерел енергії. Це, як правило, екологічно безпечні електростанції, наприклад вітрові-, геліо-, термальні тощо.
Для аналізу економічного розвитку і функціонування виробничої інфраструктури використовується система показників, яка поділяється на три групи.
До першої групи показників належать показники відносної характеристики ефективності функціонування виробничої інфраструктури:
- рівень розвитку виробничої інфраструктури – це відношення загального обсягу основних виробничих фондів виробничої інфраструктури і -го виду, які приходяться на одного зайнятого в регіоні:
, (7.1)
де РРві – рівень розвитку виробничої інфраструктури;
ОФіві – загальний обсяг основних виробничих фондів і –го виду;
Звк – чисельність зайнятих у виробничому комплексі.
- рівень забезпеченості регіону виробничою інфраструктурою:
(7.2)
де Р3ві – рівень забезпеченості регіону виробничою інфраструктурою;
В – обсяг виготовленої продукції в даному регіоні.
До другої групи належать абсолютні показники, що характеризують кількісний обсяг діяльності виробничої інфраструктури:
- загальний обсяг виробництва промислової продукції;
- обсяг виробництва окремих видів промислової продукції;
- обсяг виробництва промислової продукції на душу населення;
- питома вага окремих галузей промисловості у валовому випуску продукції;
- індекс зміни обсягу промислової продукції в поточному році до обсягу продукції в базовому році;
- доходи та витрати від виробничої діяльності;
- прибутковість підприємств окремих галузей промисловості;
- кількість працівників;
- продуктивність праці та середньомісячна заробітна плата у промисловості.
Третю групу складають структурні показники, які характеризують співвідношення між різними видами виробничої інфраструктури.
Одним із структурних показників є:
- співвідношення обсягів послуг, наданих відповідним замовникам тими чи іншими видами інфраструктури:
, (7.3)
де nе – частка е-го виду виробничої інфраструктури в загальному обсязі послуг виробничої інфраструктури даного регіону;
Пе – обсяг послуг, наданий е-м видом виробничої інфраструктури.
(7.4)
де Дзе – частка зайнятих в е-му виді інфраструктури в загальній чисельності зайнятих в виробничій інфраструктурі регіону.
(7.5)
де Дофе – частка основних фондів виробничої інфраструктури е-го виду в загальному обсязі виробничих фондів виробничої інфраструктури регіону.
Таким чином, порівняння основних показників регіонального розвитку протягом останніх років дає можливість об'єктивно оцінити наявні досягнення та приховані можливості промисловості України, також окремих регіонів для наочного покращення ситуації, збільшення обсягів виробництва, підвищення його ефективності в умовах самостійності, соборності, демократизації суспільства, використання різних форм господарювання, для значного покращення економічного та соціального стану людей.
Металургійний комплекс
Металургійний комплекс забезпечує металом машинобудування та інші галузі господарського комплексу країни. Він складається з чорної і кольорової металургії, що в свою чергу об'єднують основні й допоміжні виробництва – від добування сировини і палива та одержання допоміжних матеріалів (наприклад, флюси) до випуску прокату й металевих виробів.
Основним виробництвом металургійного комплексу є випуск готового металу, допоміжним – виробництво сплавів. У чорній металургії – феросплавів, переробки вторинної сировини та прокат чорних і кольорових металів. Металургійний комплекс відіграє важливу роль у господарстві нашої країни. Це пов'язано з тим, що він визначає її економічний потенціал і зумовлює розвиток інших галузей господарства, передусім машинобудування і металообробки. У наш час Україна є одним з найбільших виробників металу на планеті. Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб на світовий ринок. Для розвитку металургійного комплексу Україна має декілька сприятливих чинників:
- близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривів, відкриті в останні роки великі запаси різноманітних руд кольорових металів;
- густа мережа шляхів сполучення між родовищами;
- велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами;
- розвиток металомісткого машинобудування;
- велика кількість металобрухту;
- висококваліфіковані кадри.
Чорна металургія України за сучасної технології і відсталого, спрацьованого обладнання – дуже матеріаломістка галузь, яка споживає близько 30% палива, майже 20% електроенергії та води, які використовуються в господарстві країни. Тому основним чинником розміщення підприємств галузі є сировинний, тобто максимальне наближення до джерел сировини.
Кольорова металургія використовує руди металів, які містять у своєму складі в багато разів менше корисного компоненту, ніж залізна руда. Крім того, на виплавку однієї тонни магнію потрібно до 22 тис. кіловат-годин електроенергії. Тому ця галузь – енергомістке виробництво. Металургійний комплекс дає близько 50% усіх валютних надходжень.
Разом з тим, підприємства металургійного комплексу є провідними забруднювачами довкілля в країні. Основну частку залізної руди в Україні дає Криворізький басейн (близько 90%). Видобуток ведеться переважно відкритим (кар'єрним) способом, але багаті руди добувають і в шахтах з великої глибини. Відкриті родовища залізної руди в Харківській області та поблизу Маріуполя в Донецькій. Марганцеворудна база чорної металургії зосереджена в Придніпровському басейні, який складається з Нікопольського, Інгулецько-Дніпровського і Токмацького районів (Нікополь, Марганець, Токмак).
У виплавці чорних металів основним технологічним паливом є кокс. Коксівне вугілля видобувають переважно в Донецькій області, а коксохімія зосереджена в Донбасі та Придніпров'ї. Сировинною базою чорної металургії є і видобуток нерудної сировини – флюсів і вогнетривких глин.
Титанові руди (ільменіт) є в Житомирській, Дніпропетровській, Київській і Харківській (Краснокутськ) областях. Ртутні руди (кіновар) розробляються в Донецькій і Закарпатській областях. Нікелеві руди знайдено в Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Алюмінієві руди: боксити (Черкаська і Херсонська області), нефелінові сієніти (Приазов'я і Хмельницька область), алуніти (Закарпаття).
Мідні руди – Харківська, Волинська, Рівненська області. Магнієві руди є в оз. Сиваш, Запорізькій області і в Калуші (Івано-Франківська область).
Хромітові руди виявлено в долині р. Південний Буг. Олов'яні й цинкові руди – на півночі Житомирської області. Поліметалічні руди (Закарпаття, Луганська і Львівська області).
Десятками років металургійний комплекс технічно майже не переоснащувався. Тому близько 90% обладнання фізично і морально спрацьовано. На світовому ринку продукції металургійного комплексу йде гостра боротьба за ринки збуту, в якій Україні ще потрібно завоювати своє місце. Технологія виробництва металів у нашій країні відстала, внаслідок нього витрачається невиправдано багато палива, електроенергії і води. Металургійний комплекс породжує екологічні проблеми.
Машинобудівний комплекс
Машинобудівний комплекс – це сукупність галузей промисловості, що виробляють машини й устаткування для всіх ланок господарського комплексу. У сучасному житті немає жодної галузі, де б не використовувалися вироби машинобудування. Це – і телевізор, і магнітофон, і холодильник, і пральна машина, і радіоприймач, і міксер, і велосипед, і автомобіль. Всі вони також виготовлені машинами або із застосуванням машин.
Машинобудування – провідна галузь промисловості України. В майбутньому вона набуде значення «галузі-організатора», здатної вдосконалювати економіку країни. Машинобудування в нашій країні є органічною складовою майже кожного більш-менш значного промислового комплексу. Це одна з територіально найбільш поширених галузей господарства України.
Якщо значення машинобудування в господарстві України завжди залишається великим, то місце і роль галузі постійно змінюється. Так, в останні роки машинобудування за експортним потенціалом значно поступилося чорній металургії. Кризові явища тут теж були глибинними. Не завжди успішною була і конверсія підприємств машинобудування. Майже всі вони в минулому виконували замовлення військових відомств і в нових умовах господарювання не змогли втримати кадри і виробничій потенціал.
Машинобудування – надзвичайно складна галузь в Україні. Вона поділяється на кілька десятків галузей і виробництв. Підприємства машинобудування об'єднуються в одне ціле на основі спільності технології, сировини, а також призначення готової продукції. Великі галузі, наприклад, сільськогосподарське, енергетичне, транспортне машинобудування, поділяються на менші. Так, транспортне машинобудування складається з авто-, судно-, вагоно-, тепловозо-, літакобудування тощо. Розміщення окремих галузей машинобудування залежить від характеру виробництва, його трудомісткості, потреб у кваліфікованій робочій силі, показників витрат сировини, енергії, устаткування з розрахунку на випуск одиниці продукції. Залежно від дії цих чинників галузі машинобудування територіально об'єднуються в такі групи:
- радіотехніка, електроніка, конвеєро-, приладо-, верстатобудування, робототехніка, інструментальна промисловість та ін. Підприємства цих галузей розташовуються в промислових центрах, де є кваліфіковані кадри, науково-дослідні інститути відповідного профілю, виробнича і невиробнича інфраструктура;
- авто-, двигуно-, тракторо-, вагонобудування, виробництво устаткування для легкої і поліграфічної промисловості. Заводи цих галузей знаходяться в машинобудівних центрах, де є кваліфіковані кадри, а також виробляються метал та енергія;
- виробництво сільськогосподарських машин, хімічного устаткування, промислової арматури, будівельних і шляхових машин. Ці галузі машинобудування розміщуються ближче до районів споживання готової продукції;
- виробництво гірничошахтного, металургійного, підйомно-транспортного устаткування, металевих виробів. Ці галузі знаходяться біля джерел металопостачання і районів споживання готової продукції;
- підприємства галузі металообробки (ремонт машин та обладнання, виробництво окремих нескладних металевих виробів і конструкцій). Вони орієнтуються на споживача і можуть знаходитися майже повсюди.
Підприємства металомістких галузей важкого машинобудування розміщуються переважно в Донбасі, Придніпров'ї, а також у Харкові.
До центрів приладобудування, які випускають електронну техніку, електровимірювальні та інші прилади, належать Київ, Харків, Львів, Суми, Дніпропетровськ, Одеса та інші великі міста.
Тракторне і сільськогосподарське машинобудування представлене у Харкові, Кіровограді, Одесі, Дніпропетровську, Тернополі, Херсоні, Умані, Ніжині, Коломиї, Новоград-Волинському.
У Києві, Сумах, Полтаві, Дніпропетровську, Одесі, Львові, Фастові, Дрогобичі випускають обладнання для хімічної промисловості.
У Києві, Харкові. Дніпропетровську, Одесі, Полтаві, Черкасах, Смілі, Львові, Сімферополі виробляють устаткування для харчової промисловості.
Легка промисловість забезпечується машинами з підприємств Харкова, Києва, Полтави, Чернівців, Херсона, Мелітополя, Одеси, Івано-Франківська, Бердичева та ін.
Основними формами територіальної організації машинобудування є:
- машинобудівні центри;
- вузли;
- райони.
У машинобудівному центрі зосереджено машинобудівні підприємства певної спеціалізації.
Машинобудівний вузол охоплює кілька машинобудівних центрів.
Машинобудівні райони формуються навколо одного або кількох великих вузлів і охоплюють кілька областей.
В Україні налічується понад 70 машинобудівних вузлів. Вони різні за обсягом спеціалізації, рівнем сформованості. Найбільшим машинобудівним вузлом України є Харківський.
Нині в машинобудуванні України необхідно формувати нову мережу доцільних економічних зв'язків і насамперед у межах держави. Зокрема, треба враховувати раціональні радіуси кооперованих зв'язків, що не перевищують 500-600 км. У минулому в Україні дуже багато підприємств машинобудування було розмішено бо врахування їхньої об'єктивної територіальної доцільності.
Підприємства машинобудування в Україні розмішені вкрай нерівномірно. Це теж одна з проблем машинобудування. Особливо низький рівень цієї галузі характерний для Західного і Подільського машинобудівних районів.
Подальший розвиток машинобудування потребує технічного переоснащення, реконструкції, переспеціалізації підприємств, що виробляють непотрібну суспільству продукцію. Нові напрями – це створення приватних невеликих і середніх заводів, що випускатимуть прилади, продукцію загально машинобудівного призначення, товари народного споживання.
Значні перспективи і у галузей, які забезпечують машинами та обладнанням агропромисловий комплекс. З часом почнуть з'являтися перспективи розвитку і в інших машинобудівних виробництв.
Хімічний комплекс
Хімічна промисловість – одна з провідних галузей промисловості нашої країни, їй належить значна роль у формуванні галузевої і територіальної структури господарського комплексу України. Вона добре комбінується з іншими галузями, особливо металургією, і використовує їхні відходи як сировину. Значною є роль хімічної промисловості і в зовнішніх економічних зв'язках України. Експортний потенціал цієї галузі промисловості нині поступається лише чорній металургії. Не зменшиться роль хімічної промисловості і в найближчий час.
Розвиток хімічної промисловості в тому чи іншому районі зумовлюється природними, економічними і соціальними причинами. Спеціалізація хімічної промисловості та розміщення її підприємств в Україні залежать переважно від наявності сировини та необхідності найповнішої переробки відходів інших галузей господарства. Важливий чинник розміщення хімічних підприємств – споживач. Природно-сировинною базою для хімічної промисловості є кам'яне і бурс вугілля, нафта, кам'яна і калійна сіль, фосфати, крейда, вапняки, супутні і природні гази, сірка тощо. Найбільші поклади цієї сировини зосереджені в Донбасі, Лівобережжі, озері Сиваш, Передкарпатті тощо.
Хімічна промисловість країни використовує також відходи чорної і кольорової металургії, харчової промисловості, лісопромислового комплексу.
Найбільше вторинної сировини у вигляді відходів у Донбасі і Промисловому Придніпров'ї. Хімічна промисловість складається з кількох галузей, таких як:
- гірнича хімія (видобування сировини);
- основна хімія (виробництво мінеральних добрив, неорганічних кислот і соди);
- хімія органічного синтезу (виробництво полімерних матеріалів).
Однією з найбільш розвинутих галузей хімічної промисловості, що базується на потребах чорної металургії Донбасу і Придніпров'я, є коксохімічне виробництво. Воно є комплексоутворюючою галуззю основної хімії. Коксохімія служить базою для розвитку супутніх і допоміжних підприємств, які переробляють доменні і коксові гази, феноли, смоли тощо. З них виробляють сірчану кислоту, медичні препарати, пестициди і гербіциди, барвники, пластмаси, мінеральні добрива.
До провідної галузі основної хімії належить виробництво мінеральних добрив: азотних, калійних, фосфорних, комбінованих гранульованих. Виробництво сірчаної кислоти і соди – теж галузі основної хімії.
До хімії органічного синтезу належить лакофарбова промисловість. Вона має широкі виробничі зв'язки з різними галузями господарства України, зокрема нафтопереробною і нафтохімічною, кольоровою та чорною металургією, лісохімічною, олійно-жировою та ін. До інших важливих галузей хімії органічного синтезу в Україні належать анілінофарбова промисловість, виробництво синтетичних смол, пластмас, хімічних волокон, нафтохімічна та гумо азбестова промисловість. Елементи ринкового господарства, вільна гра цін призводять до постійних змін у галузевій структурі хімічної промисловості. Впливають на це і геополітичні аспекти взаємодії з деякими сусідніми державами, які використовують нафту як засіб політичного тиску на нашу країну.
Підприємства гірничої хімії розмішуються в районах видобування корисних копалин, які використовуються як хімічна сировина. Сірку видобувають у Новому Роздолі (Львівська область), кам'яну сіль – у Слов'янську, Артемівську (Донбас) і Криму. Поклади калійної солі розробляються у Калуші (Івано-Франківська область) та в Стебнику (Львівщина). Коксохімічна промисловість – комплексо-утворююча галузь основної хімії – розвинута в Донбасі і Придніпров'ї. Основними центрами виробництва азотних добрив є Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Горлівка, Лисичанськ, Сіверськодонецьк. Вони розмішуються в районах коксохімічного виробництва.
До провідних галузей основної хімії країни належить виробництво сірчаної кислоти. Основними центрами цієї галузі є Костянтинівка, Суми, Рівне, Новий Роздал, Дніпродзержинськ. Виробництво соди розміщується біля родовищ кухонної солі і ропи солоних озер, оскільки це дуже матеріаломістка галузь – у Слов'янську, Лисичанську. Каустичну соду виробляють у Калуші. Хімія органічного синтезу має широку сировинну базу, але в основному використовує нафту і газ.
Найбільшого розвитку і територіального зосередження хімічна промисловість набула в Донбасі, Придніпров'ї та Передкарпатті.
Хімічна промисловість України має великі перспективи для розвитку, які ґрунтуються на наявності природної сировинної бази, великих інших галузей господарства, чия продукція може бути використана як вторинна сировина, практично необмежених потребах у цій продукції, особливо в агропромисловому комплексі. Закономірно зростатиме питома вага виробництва мінеральних добрив, хімії органічного синтезу та нафтохімії. Є перспектива розвитку і у гумоазбестової промисловості.
Лісопромисловий комплекс
Лісопромисловий (лісовиробничий) комплекс охоплює лісове господарство, деревообробну, целюлозно-паперову, лісохімічну і гідролізну промисловості.
Продукція одного виробництва є сировиною для іншого. Лісозаготівельні підприємства дають деревину для лісопильних заводів. Пиломатеріали – вихідна сировина для меблевих фабрик. Відходи лісозаготівлі і деревообробки використовують у лісохімії. Тому вигідно створювати лісохімічні комбінати, де послідовну обробку деревини можна поєднувати з повною переробкою відходів. Нині господарське значення деревини в нашій країні дуже велике. Це пов'язано як з обмеженими місцевими її ресурсами, так і з широким використанням у різних галузях господарства. Деревина широко застосовується в будівництві, різних галузях промисловості, на транспорті, в сільському господарстві. Це пов'язано з цінними і дуже різноманітними властивостями деревини різних порід дерев.
Значення лісопромислового комплексу зростає і у зв'язку з необхідністю різкого збільшення виробництва в державі різноманітних пакувальних матеріалів, виготовленням високоякісного паперу для друкування грошей та інших цінних паперів тощо. Ліси в Україні використовуються не лише для заготівлі деревини. Вони відіграють ґрунтозахисну, водоохоронну роль, є «легенями» великих міст. Лісові ресурси нашої країни обмежені.
Головне завдання лісового господарства – поліпшувати екологічну ситуацію і сприяти забезпеченню держави лісовими ресурсами. Для виконання цього завдання треба садити багато лісу, плантаційно його вирощувати, зменшувати лісопиляння, раціональніше і повніше використовувати деревину.
Останнім часом в усіх регіонах країни з'явилися приватні майстерні й заводи, що виготовляють меблі. У великих містах і довкола них створюються все нові приватні підприємства деревообробної промисловості. Вони виготовляють за новітніми іноземними технологіями вікна та двері, паркет і вагонку, дерев'яні панелі тощо. Асортимент і якість продукції постійно зростають. Відбувається і подальша територіальна конкуренція виробництва з наближенням його до масового споживача. Папір в Україні почали виробляти дуже давно, більш як 400 років тому. Нині підприємства целюлозно-паперової промисловості орієнтуються у своєму розміщенні на сировинні, водні ресурси, електроенергію і кваліфіковану робочу силу.
Гідролізна промисловість порівняно нова. На підприємствах цієї галузі методом гідролізу деревини (тирси) і нехарчової сировини (кукурудзяних качанів без зерна, соломи, костриці, соняшникового лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білкові дріжджі, кристалічний цукор (глюкозу та ін.).
Перед Україною в сучасний період досить гостро стоїть проблема підвищення рівня самозабезпечення лісовими ресурсами. Водночас відходи деревини використовуються лише на 50 – 60%. У лісопаркових зонах зрубані дерева гниють на землі. Важливо розширювати площі швидкоростучих і цінних порід дерев, підвищувати продуктивність насаджень. Особливо перспективним є вирощування лісів плантаційним способом. Свого паперу в Україні не вистачає. Вихід – будувати целюлозні заводи, які б працювали на соломі. Дуже важливо також збирати макулатуру. Це дозволить зекономити деревину, зменшити витрати енергії й води та забруднення довкілля. У перспективі потреба в пиломатеріалах буде менша, а в картоні, пресованих виробах, пакувальних матеріалах і деревних плитах – зросте. Розвиток цих напрямків галузі, що базуються на її відходах, для України дуже актуальний. Велике значення має також широке впровадження у виробництво новітніх технологій. Вони дозволяють значно зменшити витрати сировини, кількість витрат води та електроенергії, покращити якість продукції, що випускається.
Будівельний комплекс
Сучасна будівельна індустрія нашої країни багатогалузева, вона складається з цементної промисловості, виробництва стінових матеріалів, збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій і деталей, в'яжучих та оздоблювальних матеріалів, будівельного скла, покрівельних матеріалів, будівельної кераміки і фаянсу, санітарно-технічних виробів тощо. З кожним роком ця структура ускладнюється, розширюються її зв'язки з іншими галузями промисловості. Зростає і значення будівельного комплексу. Це пов'язано з тим, що від цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлового фонду, будівництво промислових і сільськогосподарських підприємств, транспортних об'єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо. Отже, сучасне життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексу просто неможливе. Він підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства. Нині найбільше значення будівельного комплексу у сфері приватного сектору економіки та індивідуального будівництва громадян.
Рівень та особливості розвитку будівельного комплексу визначаються рівнем і структурою господарського комплексу країни, потребами в будівництві, загальним станом економіки тощо. Велике значення має також наявність природної сировинної бази та відходів різних галузей господарства, які можуть бути використані як вторинна сировина.
Сучасне розміщення підприємств промисловості будівельних матеріалів склалося переважно під впливом двох чинників: сировинного і споживчого. На сировину орієнтуються в розміщенні видобувні виробництва. Вони зайняті видобутком і первинною переробкою піску, щебеню, гравію, виробництвом цементу, вапна, гіпсу і стінових матеріалів. На споживача зорієнтоване виробництво залізобетонних конструкцій, будівельного і віконного скла, шиферу тощо. Переважно у великих містах знаходяться і значні будівельні організації, які будують житло, промислові об'єкти, дороги, школи, лікарні, торгові центри, спортивні споруди. Багато підприємств сировинної орієнтації територіально наближені до відходів металургійних заводів та електростанцій (шлаки), а також до районів лісозаготівель і лісопильної промисловості. Все більшого значення набувають у розвитку і розміщенні комплексу соціально-економічні чинники. До них належать можливості і потреби населення окремих регіонів, державна регіональна політика тощо.
Найбільшого розвитку цементна промисловість набула в Донбасі та Придніпров'ї, де для цього є всі умови: високоякісна карбонатна сировина, шлаки металургійних заводів, необхідність комплексного використання гірських порід залізорудних і марганцеворудних кар'єрів. Великий центр цементної промисловості – Амвросіївка Донецької області. Крім того, на Донеччині цементні заводи є в Краматорську і Єнакієвому. У Придніпров'ї цементні заводи працюють у Дніпродзержинську і Кривому Розі. Велике цементне підприємство знаходиться в Балаклеї Харківської області, а також на північному сході України – в Новгород-Сіверському.
У різних регіонах нашої держави нині відкриті нові родовища різноманітної цементної сировини. Це створює практично необмежені можливості для подальшого розвитку цементної промисловості нашої держави.