Облік основних господарських процесів

План лекції

1. Облік процесу праці та її оплати.

2. Облік процесу постачання.

3. Облік процесу виробництва.

4. Облік процесу реалізації.

Облік процесу праці та її оплати

У ході використання коштів та матеріальних засобів підприємства, які перебувають у безперервному русі внаслідок проведення господарських операцій, здійс­нюються господарські процеси. Вони є найважливі­шими об'єктами бухгалтерського обліку і відобража­ють господарську діяльність кожного підприємства. Під господарським процесом розуміють сукупність однорідних операцій, спрямованих на виконання пев­ного господарського завдання.

Здійснення будь-якого господарського процесу обов'язково пов'язане із застосуванням праці та її оплатою. Облік цього процесу має забезпечити конт­роль за використанням праці, рівнем її оплати, здійс­ненням розрахунків з робітниками і службовцями.

Усі дані первинних документів, що в них відображе­но затрати праці та нараховану оплату її, групують окремо за прізвищами працівників з тим, щоб підраху­вати оплату кожному, а також за напрямами витрат від­повідно до процесів, за виконання яких було нараховано оплату. Це дає можливість віднести нараховану оплату на витрати саме того виробництва, з яким її пов'язано.

У бухгалтерському обліку розрахунки з оплати праці фіксуються на рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці». Це пасивний рахунок. На кредиті цього рахунка відобра­жають нараховану оплату, установлені доплати, премії та інші виплати, а на дебеті відображають суми встановлених утримань та фактичних виплат заробітної плати. Сальдо за вказаним ра­хунком є кредитовим і показує заборгованість підприємства робі­тникам і службовцям з оплати праці. Чинними положеннями пе­редбачено, що на суму нарахованої оплати всі підприємства в обов'язковому порядку здійснюють установлені законом нараху­вання (на створення пенсійного фонду, на соціальне страхування, збір на випадок безробіття). Ці нарахування є додатковими ви­тратами підприємства і їх відносять на витрати тих виробництв і господарств, на які було віднесено нараховану базову оплату праці. При цьому на суму вказаних нарахувань у пенсійний фонд та на соціальне страхування і на суму збору на випадок безробіт­тя кредитують рахунок 65 «Розрахунки зі страхування».

Із нарахованої заробітної плати здійснюють утримання, які передбачені чинним законодавством, воно ж визначає і відповід­ну величину цих утримань. До них відносять: прибутковий пода­ток з громадян, стягнення за виконавчими листами (аліменти та ін.), відрахування в пенсійний фонд та на соціальне страхуван­ня. Усі види утримань відображають на дебеті рахунка 66 «Роз­рахунки з оплати праці».

Виплата заробітної плати відображається на дебеті рахунка 66 «Розрахунки з оплаті праці» і кредиті рахунка 30 «Каса». За­робітна плата виплачується робітникам і службовцям протягом трьох повних робочих днів. Своєчасно не одержана працівником заробітна плата називається депонованою і обліковується на окремому субрахунку рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці».

Облік процесу постачання

Необхідною передумовою успішного здійснення ви­робничого процесу, як головної ланки діяльності підприємств, є наявність та раціональне використання предметів праці. Саме з них виготовляється відповідна продукція і вони, будучи її матеріальною основою, відіграють найважливішу роль у здійсненні цього процесу взагалі.

У господарській діяльності підприємств використовуються рі­зні види предметів праці. До них належать сировина й матеріали, паливо, запасні частини, будівельні матеріали та ін. Для обліку кожного виду вказаних матеріальних цінностей відведено в плані рахунків окремий синтетичний рахунок 20 «Виробничі запаси». Цей рахунок є активним. На дебеті його відображають надхо­дження матеріалів, а на кредиті — їх списання. Сальдо за цим рахунком завжди є дебетовим і показує наявність відповідних видів товарно-матеріальних цінностей на кінець звітного періоду.

Вартість, за якою придбано виробничі запаси, називається купі­вельною. Крім того, підприємство несе витрати для транспорту­вання цих матеріалів, виконання вантажно-розвантажувальних та інших робіт. Ці витрати називаються транспортно-заготі­вельними. Якщо їх додати до купівельної вартості відповідних предметів праці, то це і буде їх фактична вартість.

Основними завданнями обліку процесу заготівлі предметів праці є забезпечення інформації про кількість і вартість одержа­них видів матеріальних цінностей, контроль за станом запасів та відповідність їх чинним нормативам, контроль за правильним зберіганням та раціональним їх використанням, за визначенням фактичної вартості придбаних та списаних виробничих запасів.

У господарській діяльності підприємств використовується до­сить широка номенклатура матеріалів, яка нерідко нараховує ти­сячі назв. За таких умов досить трудомістким є визначення фак­тичної вартості кожного виду матеріалів. У зв"язку з цим у поточному обліку матеріали обліковують за купівельними (опто­вими) або планово-обліковими (незмінними протягом року) ці­нами і на окремому аналітичному рахунку до кожної групи вироб­ничих запасів обліковують транспортно-заготівельні витрати або відхилення від облікових цін. Унаслідок цього на синтетичному рахунку виробничі запаси будуть відображені за фактичною вар­тістю, а в аналітичному обліку окремо за складовими частинами: купівельною вартістю і транспортно-заготівельними витратами.

Облік процесу виробництва

Процес виробництва відбиває, з одного боку, процес спожи­вання засобів виробництва та живої праці, що становить вироб­ничі витрати підприємства, а з другого — виготовлення продук­ції, виконання робіт чи надання певних послуг як матеріального втілення понесених виробником витрат.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом конкретного виду про­дукції, становлять її виробничу собівартість. Для визначення її здійснюється аналітичний облік витрат на виробництво. Аналі­тичні рахунки відкривають за видами виготовленої продукції, виконуваних робіт чи послуг. За способом віднесення витрат на конкретні об'єкти (аналітичні рахунки) вони поділяються на прямі й непрямі.

Прямі — це такі витрати, які пов'язані з виробництвом певно­го виду продукції: в момент їхнього здійснення їх відносять на собівартість цієї продукції і відображають безпосередньо (прямо) в складі витрат з її виробництва.

Непрямі витрати пов'язано з роботою господарських підроз­ділів або підприємства в цілому, тому в момент їхнього здійс­нення вони не можуть бути віднесені на виробництво конкретно­го виду продукції. Ці витрати в поточному обліку відображають­ся на окремих рахунках і лише після завершення звітного періоду їх розподіляють між окремими видами продукції пропорційно встановленій базі.

Облік прямих витрат на виробництво здійснюється на рахунку 23 «Виробництво», а для обліку непрямих витрат призначено рахунок 91 «Загальновиробничі витрати». Облік процесу виробництва на вказаних рахунках ведеться з метою здійснення контролю за виконанням завдання з випуску кожного виду продукції та ви­значення її фактичної собівартості.

На аналітичних рахунках виробництва в поточному обліку про­тягом місяця відображають лише прямі витрати, а в кінці місяця на них відносять і непрямі витрати в порядку їх розподілу. Отже, на дебеті рахунків виробництва відображають всі витрати, пов'язані з виробництвом продукції. На кредиті цих рахунків відображають витрати, які ввійшли в собівартість закінченої продукції, тобто ви­пуск продукції за її фактичною собівартістю. Сальдо цих рахунків може бути лише дебетовим і воно показує витрати, що відносяться до незакінченої продукції, тобто відображає вартість незавершено­го виробництва. На аналітичних рахунках витрати відображають у розрізі їх окремих видів — статей, перелік котрих визначається типовими положеннями окремо для кожної галузі. Така побудова аналітичних рахунків забезпечує необхідну інформацію для здійс­нення контролю та аналізу.

За даними аналітичних рахунків визначають (калькулюють) собівартість кожного окремого виду виробленої продукції.

Непрямі витрати обліковують за групами в розрізі встановле­ної номенклатури статей, що уможливлює контроль за їх рівнем, дотримання встановленого кошторису цих витрат та визначення загальної їх суми за звітний період. У кінці звітного періоду не­прямі витрати розподіляють між видами виробництва пропорційно сумі оплати праці чи всім прямих витратам, віднесеним на виробництво відповідних видів продукції, як це передбачено галузевими положеннями.

Облік процесу реалізації

Реалізація продукції, робіт і послуг є важливим і за­вершальним етапом кругообігу засобів підприємства. Тут нату­ральна їхня форма набирає характеру грошової.

Основними завданнями обліку процесу реалізації є забезпе­чення інформації про обсяг реалізованої продукції в розрізі її окремих видів та виявлення фінансових результатів як щодо під­приємства в цілому, так і щодо окремих видів продукції, а також забезпечення контролю за формуванням повної собівартості про­даної продукції та рівнем реалізаційних цін.

Процес реалізації завжди передбачає, з одного боку, переда­чу відповідної продукції від виробника покупцеві, а з другого — проведення розрахунків згідно з договірною ціною цієї продукції. Отже, кожен вид продукції, що реалізується, матиме дві оцінки: одну для самого виробника — виробничу собівартість, іншу — для покупця (ціну реалізації). Облік процесу реалізації відображується на рахунках класу 7 і 9. На дебеті рахун­ків класу 9 відображують виробничу собівартість реалізованої продукції, витрати при реалізації продукції ( рахунки 90, 93, 92), а на кредиті рахунків класу 7( рахунок 70, 71 , 72 та ін.) — її реалізаційну вартість, суму виручки. При цьому на дебеті цих рахунків (класу 7) відображують податки, що підлягають оплаті, та вирахування з доходів, як-от: знижки, надані покупцеві, повернення ним уже оплачених товарів і ін. Порівнювання цих двох оцінок продукції дає змогу визначити фінансовий результат від її реалізації ( рахунок 79).

Готова продукція на промислових підприємствах щоденно, чи з певною періодичністю протягом місяця, надходить з виробниц­тва. У цей же період її відпускають (реалізують) відповідним по­купцям за встановленою конкретною ціною.

Оскільки готова продукція в поточному обліку відображається за плановою собівартістю, то на кінець місяця виникає необхідність розрахувати та списати відхилення фактичної собівартості від планової щодо реалізованої частини продукції.