Елементи грошової системи та їх характеристика

Грошова система містить низку елементів, їх визначає законодавство кожної країни.

Загальними для грошових систем усіх без винятку країн є такі елементи[5]:

1. найменування грошової одиниці;

2. масштаб цін;

3. види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

4. регламентація безготівкових грошових розрахунків;

5. регламентація готівкового грошового обороту;

6. регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;

7. державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

1. Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної країни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Найменування грошової одиниці, як правило, пов'язується з історією країни. Коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, учинила й Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі - високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в X-XI ст. Тим самим проведена своєрідна лінія зв'язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

2. Масштаб цін – це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін установлюється і змінюється у законодавчому порядку. При металевому грошовому обігу масштаб цін являє собою вагову кількість металу, прийняту в даній країні за грошову одиницю. Ямайською валютною реформою 1976-1978 pp. було офіційно скасовано золотий вміст грошових одиниць. Нині масштаб цін складається стихійно та використовується для порівняння вартостей товарів через їх ціни.

У проведеній в Україні роботі виявилась активна роль держави у формуванні масштабу цін в умовах функціонування нерозмінних на золото кредитних грошей. Для зручності користування грошова одиниця поділяється на певну кількість частин, як правило, на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називаються копійками.

3. Види грошових знаків, що застосовуються в національній грошовій системі кожної країни, визначаються відповідними юридичними актами і мають статус законного платіжного засобу на її території. До них належать: банківські білети (банкноти), казначейські білети та розмінна монета (білонна), яка використовується для зручності обслуговування роздрібного товарообороту.

Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна країна самостійно (якщо вона не входить до валютного угруповання). Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. Таким органом, як правило, є центральний банк країни. За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються скарбничими білетами. Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

4. Сучасні висококомп'ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту. Разом з тим депозитна форма не захищає гроші від знецінення. Адже безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, що призводить до повної чи часткової втрати вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються.

5. У готівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються в межах розглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). З огляду на те, що готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Мова йде про обслуговування наркобізнесу, грального бізнесу, сексбізнесу, ухилення від сплати податків, контрабанду тощо. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки в готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.

Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи певною мірою обмежують право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження.

6. Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями - надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.

Складовою національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система - це форма організації економічних зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національна валютна система охоплює такі елементи:

- національна валюта - грошова одиниця держави. Вона існує як у готівковій формі (банкноти, монети), так і в безготівковій (залишки на банківських рахунках), її емітентами є комерційні та центральні банки. У післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці - СПЗ та ЕКЮ.

- валютний паритет як основа валютного курсу;

- режим курсу національної валюти. Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Вона базується на їх об'єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну.

Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів, кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складають банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інституції.

7. Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією та Законом "Про Національний банк України". Інші органи державного управління економікою – Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ. Грошова система забезпечує правову та організаційну базу для розроблення та реалізації грошово-кредитної (монетарної) політики в країні. З цього погляду монетарну політику можна розглядати як продукт функціонування грошової системи. Тому успішна реалізація цілей монетарної політики є одночасно свідченням ефективного функціонування грошової системи. І навпаки, не можна вважати ефективною грошову систему, якщо в країні проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належної стабільності грошей.

Епоха фінансизму.

Починаючи з 1976 року, за наслідками угод Ямайської валютної конференції, світове господарство вступає в епоху фінансизму. Термін "фінансизм" характеризує особливий період розвитку світового господарства, при якому рентабельність фінансової системи - надбудови - господарства є визначальною щодо рентабельності в сфері виробництва нефінансової сфери, здебільшого матеріальних благ - базису.

Починаючи з 1976 року, світова економіка стає на шлях дещо збоченого розвитку, оскільки первинною була, є і буде нефінансова сфера. Людям потрібні матеріальні блага, а не гроші. Останні - інструмент для досягнення перших, а не навпаки. За логікою розвитку господарства, визначальним є базис, а не надбудова. Епоха фінансизму запропонувала протилежні умови економічних взаємовідносин. Поява можливості у банків емітувати грошові знаки визначила панування в економіці банківського відсотка. Підтвердженням даної тези є думка фінансового генія Сергія Мавроді: "Навіщо качати нафту, якщо можна качати гроші".

Якщо середня рентабельність бізнесу нефінансового сектора в Європі за два останні десятиліття перебуває у межах 25-30%, то прийнятна рентабельність в фінансовій сфері перевищує 3% на місяць, тобто більше 36% річних. Справді, для чого отримувати 25-30%, якщо можна отримувати 36% і більше? На думку відомого російського фінансового аналітика Хазіна, ключовим інструментом системи фінансизму є облікова ставка центральних банків.

Якщо ж говорити про світову господарську систему, то передусім слід мати на увазі облікову ставку Федеральної резервної системи США. Аналізуючи період розвитку фінансизму, неважко помітити, що облікова ставка ФРС, починаючи з 1980-х років, падала. У 1980 році вона становила 17%, у 1990 році - 8%, у 2000 році - 6%, у 2005 році - 4%, нині - 0-0,25%. З позиції логіки розвитку даної системи така тенденція закономірна: дорогі гроші внаслідок оптимізації господарства перетворюються на дешеві. В такому випадку в економічних суб'єктів - банків - завжди існуватиме інтерес не лише до кредитів ФРС чи інших центробанків, а й до виробництва у нефінансовій сфері, оскільки з тілом кредиту потрібно повертати ще й відсоток. Такий перебіг подій посилював фінансові установи. Це спричиняло зменшення облікової ставки центробанками і привласнення першими все більшої маржі. Зрозуміло, це було можливим лише при здатності центробанків зменшувати ставку.

Нинішня нульова облікова ставка може говорити лише про неможливість подальшого використання зазначеного фінансового інструмента, його вичерпання. Справді, якщо центробанки дають позики під нульовий відсоток комерційним банкам, то в останніх з'явиться можливість не вкладати ресурси у виробництво нефінансової сфери. Таким чином, нульова облікова ставка відриває фінансову сферу від не фінансової. Гроші відриваються від товарів. Відтак, банки стають осередками нестабільності. "Роздута" фінансова система обслуговує значно меншу нефінансову сферу. Дешеві гроші відриваються від товарних благ, а грошові інструменти господарської політики втрачають свій зміст та роль в регулюванні господарської діяльності. Звичайно, аналіз ситуації та моделювання ймовірних напрямків розвитку подій на найближчі роки неможливо уявити без кризи. Однак автору найменше хотілося б спекулювати цим словом або навіть взагалі його вживати. Криза як економічне явище знайоме економічним суб'єктам, особливо розвинутих країн. Описана ж вище ситуація веде не до кризи системи, вона веде до її КРАХУ.

Однією з тез останньої кризи була така: підйоми економічного розвитку змінюються кризами і навпаки. Нині ж мова йде не про циклічність економічного розвитку, а про відхід від базових принципів функціонування економіки і появу нових. Звісно, є висока ймовірність протікання цього процесу у формі кризи. Підтвердженням такого алгоритму розвитку подій є слова одного з найвідоміших фінансових прогнозистів США Чарльза Неннера. На його думку, вже у 2012 році варто очікувати обвалу на світових ринках. Однак на увагу заслуговує не сам прогноз обвалу, а передбачення його результатів. Наслідками, каже фінансист, будуть бойові дії світового масштабу, які приведуть не лише до колапсу світової господарської системи, а й до перерозподілу сфер впливу на глобальному рівні. Такі умови сприятимуть запровадженню нових принципів функціонуваннягосподарської системи світу. Неннер передбачає рекордний обвал індексу Доу-Джонса - до 5 000 - в кінці 2012року. Як відомо, падіння індексу під час останньої світової фінансової кризи зупинилося на позначці 6 547. Обвал ринку, на думку фінансиста, триватиме два-три роки.

Єдиною причиною спаду стане зміна циклів - "війна" і "перемир'я". В таких умовах саме інвестиції у військові дії, а значить, і нарощування ВПК буде засобом економічного зростання. Таким чином, циклічний розвиток господарської системи підміняється штучним циклом "війна-перемир'я" задля все того ж економічного зростання. Експерти та аналітики звертають увагу, що фінансисти такої величини як Чарльз Неннер не завжди намагаються слідувати кон'юнктурі ринку, вони здатні самі її визначати. Іншими словами, тезу фінансиста можна розглядати як спосіб формування потрібних настроїв нелише серед трейдерів, а й серед суспільства.

Події в Тунісі, Єгипті та Лівії показують, наскільки хиткою є влада в нафтоносному регіоні, що може породити "ланцюгову реакцію" в інших "гарячих" точках планети. В умовах глобального середовища Україна не може залишатися осторонь. Остання криза довела, що вітчизняна економіка, особливо фінансова сфера, чутливо реагує на процеси загальнопланетарного масштабу. Її інтегрованість у глобальний ринок ускладнює можливості уряду впливати на ці виклики. Правда, досвід показує, що такий вплив і не потрібен, оскільки нині формується нова глобальна економіка, в якій кожнакраїна є її складовою частиною. Найбільш імовірна тенденція економічного розвитку в глобальному масштабі вимальовується все чіткіше. Короткочасні періоди стабілізації та зростання будуть змінюватися затяжними кризами або кризою з непередбачуваними наслідками. Питання нової, альтернативної фінансизму, системи взаємовідносин господарюючих суб'єктів та інструментів їх регулювання залишається відкритим. Зараз можна спрогнозувати лише нестабільність фінансової системи світу в майбутньому, перетворення її на дисбалансуючу силу господарського розвитку, а також трансформацію банківського та фінансового капіталу з найприбутковішого та найризикованішого в найризикованіший і не завжди прибутковий.

На момент макроекономічної нестабільності найприйнятнішими інструментами мінімізації впливу кризи будуть інвестиції в товарні ринки, зокрема в золото. І хоча щодо динаміки його вартості є діаметрально протилежні прогнози, все ж втратити 20%, за песимістичним варіантом розвитку подій, краще, ніж 100% активів.

Серед товарних ринків виділяється ринок аграрної продукції. Зважаючи на кризу і зростаючу кількість населення планети, ця сфера в останні роки перетворюється на провідну і може врятувати економіку України.