Характеристика окремих природних ресурсів як об’єктів екологічного права.

Форми власності — це юридичне визначені напрями суб'­єктивної належності об'єктів власності. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про власність» власність в Україні виступає в трьох формах: приватна, колективна, державна. Оскільки природні ресурси теж є об'єктом права власності, то це положення закону поширюється і на них. Екологічним законодавством визначені природні ресурси дер­жавної власності, колективної власності і природні ресурси приватної власності. Але враховуючи їх особливу значимість для суспільства питома вага форм власності на природні ре­сурси різна, хоча всі форми власності є рівноправними, мають рівні умови для їх розвитку та захисту. Відповідно до ст. 13 Конституції України, ст. 9 уже названого Закону «земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключної власності народу України». Отже, законом встановлено загаль­нонародну власність на вказані природні ресурси. Це особлива форма привласнення в інтересах народу, якій притаманний найвищий, порівняно з іншими формами привласнення, ступінь усуспільнення. Народ України як єдине джерело державної влади в республіці має право безпосередньо, шляхом референдуму вирішувати питання щодо правового стану природних об'єктів, їх використання і охорони або здійсню­вати своє повновладдя в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів через республіканські органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Рівень управління і закріплення природних об'єктів за певними формами власності визначається значенням окремих природних об'єктів, ресурсів, систем для масштабів всієї республіки та суспільства в цілому. Тому в державній власності розрізняють загальнодержавну власність і власність адміністративно- територіальних одиниць (комунальну, муніципальну власність) на природні ресурси. У приватну та колективну власність природні ресурси, що знаходяться у державній власності, передаються у випадках і з дотриманням умов, передбачених законодавством. Об'єкти права власності на природні ресурси. Об'єктом права власності загалом є індивідуалізовані пред­мети та об'єкти матеріального світу. Відповідно об'єктом права власності на природні ресурс є природні чи штучно ство­рені, але невіддільні від природних умов і екологічно взає­мопов'язані об'єкти та екологічні системи, які виконують життєзабезпечувальні екологічні функції і зареєстровані в обліково- кадастрових та інших юридичне визнаних документах як об'єкти володіння,користування і розпорядження. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про власність» об'єктами права власності серед інших об'єктів та майна (як то будови, споруди, цінні папери та ін.) можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства континен­тального шельфу, виключна (морська) економічна зона. Практично визнаються об'єктами власності повітряний простір та інші природні об'єкти у натуральному стані (п. 1 ст. 1 Закону України «Про власність»), які знаходяться в ме­жах території України. Саме повітряний простір в межах території України є об'­єктом прававласності, а не атмосферне повітря, як його складовий компонент. Останнє всилу його функціонально­го призначення як природного компонентажиттєдіяльності всіх живих організмів не може бути індивідуалізованимоб'­єктом будь-чиєї власності — належати будь-якому одному власнику:громадянину чи державі. Отже, встановлення пра­ва власності на природніоб'єкти залежить від ступеня їх матеріалізованості та функціональногозначення. Саме тому не може бути об'єктом власності сонячна енергія. Всі природні ресурси як об'єкти права власності за загаль­ноприйнятою схемою характеризуються сукупністю прита­манних їм внутрішніх властивостей:а) властивості природного об'єкта — типові для даного об'єкта ознаки (наприклад: родючість грунтів земель сільсько­господарського призначення, продуктивність лісових насад­жень і їх корисні властивості та ін.);б) стан природних об'єктів чи ресурсів — зміни, які ви­никли в них в результаті природних процесів чи господар­ської діяльності (наприклад, зміна родючості грунтів внаслі­док розвитку вітрової та водної ерозії, заболочення і засо­лення земель; руйнування берегів, дамб в результаті шкідли­вої дії вод забруднення і засмічення вод внаслідок втрат ма­стила, хімічних, нафтових речовин; зсуви гірських порід);в) природні процеси, що відбуваються в даному природно­му об'єкті (наприклад, втрата гумусу, погіршення структури грунту, пошкодження насаджень кореневою губкою і т. ін.). Крім того, природні об'єкти характеризуються їх екологіч­ними зв'язками з іншими природними об'єктами та екологіч­ною системою в цілому. Все це в сукупності визначає значущість природних ре­сурсів для суспільства, розпорядження ними з боку держав­них законодавчих органів та органів управління. Залежно від форм власності природні ресурси класифіку­ються на природні ресурси державної власності, природні ресурси колективної власності, природні ресурси приватної власності. За видовою ознакою об'єкти власності на природні ресурси об'єднані в фонди — земельний, водний, лісовий і т.д. Але залежно від сукупності якісних характеристик природ­них об'єктів, що входять до складу кожного окремого фонду, існує внутрішня класифікація всередині кожного фонду. Землі державної власності відповідно до цільового призна­чення поділяються на:1) землі сільськогосподарського призначення; землі, на­дані для потреб сільського господарства;2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населенихпунктів);3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;5) землі лісового фонду — вкриті лісовою рослинністю чи які тільки підлягають залісенню, зайняті спорудами лісового господарства, його сільськогосподарськими угіддями, боло­тами і водоймами в межах земельнихділянок лісового фонду;6) землі водного фонду — зайняті морями, річками, озе­рами, водосховищами, іншими водоймами, а також остро­вами, прибережними смугами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами;7) землі запасу — не передані у власність, що перебувають у віданні сільських, селищних, районних та інших рад на­родних депутатів призначаються для передачі у власність або надання у користування.Висновки: Відповідно до ст. 2 Закону України «Про власність» власність в Україні виступає в трьох формах: приватна, колективна, державна. Оскільки природні ресурси теж є об'єктом права власності, то це положення закону поширюється і на них. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про власність» об'єктами права власності серед інших об'єктів та майна (як то будови, споруди, цінні папери та ін.) можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства континен­тального шельфу, виключна (морська) економічна зона. Практично визнаються об'єктами власності повітряний простір та інші природні об'єкти у натуральному стані (п. 1 ст. 1 Закону України «Про власність»), які знаходяться в ме­жах території України. Залежно від форм власності природні ресурси класифіку­ються на природні ресурси державної власності, природні ресурси колективної власності, природні ресурси приватної власності. За видовою ознакою об'єкти власності на природні ресурси об'єднані в фонди — земельний, водний, лісовий і т.д. Але залежно від сукупності якісних характеристик природ­них об'єктів, що входять до складу кожного окремого фонду, існує внутрішня класифікація всередині кожного фонду. Список використаної літратури 1. Ворушило С.В. Шляхи оптимізації адміністративної відповідальності за порушення законодавства у галузі охорони атмосферного повітря / С.В. Ворушило // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2009. – №4. – С. 97-1062. Книш В.І. Особливості адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів / В.І. Книш // Право і безпека. – 2011. – №1. – С. 54-57

3. Баб'як О. С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000. - 216 с.

4. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.

5. Екологічне право України За редакцією професорів В.К. Попова і А.П. Гетьмани. Харків, «Право». 2011р.

Наши рекомендации