Міжнародні аспекти забезпечення екологічної безпеки

Природоохоронні проблеми не знають національних кордонів. Через кордони держав повітряними масами перекидаються десятки тисяч тонн забруднюючих речовин, зокрема сірчистий ангідрид – джерело кислотних дощів. Транскордонні ріки, котрі протікають по території кількох держав, також є джерелами перекидання забруднень з однієї країни в іншу. Промислова або інша діяльність суміжних країн тією чи іншою мірою впливає на стан природи: захворювання лісів, забруднення морів тощо. Широке використання в промисловості та в побуті фреонів руйнує озоновий шар всієї планети. Вирубування лісів, нафтове забруднення Світового океану та масове спалювання органічного палива є причиною порушення газового балансу в атмосфері, збільшення вмісту в ній вуглекислого газу, що може зумовити глобальну зміну клімату та інші негативні наслідки. При цьому страждають не лише винуватці цих змін, але й все населення Землі. Таким чином, екологічні проблеми є міжнародними і вимагають міжнародного співробітництва.

Більшість природних ресурсів (вода, корисні копалини, ліс тощо) розподіляється вкрай нерівномірно, і без взаємовигідного обміну ними жодна країна світу не може нормально розвиватися. Крім національних ресурсів, котрі повністю знаходяться під суверенітетом тієї чи іншої країни, існують багатонаціональні ресурси (прикордонні ріки, мігруючі тварини та птахи тощо). Існує також багато міжнародних прикордонних ресурсів, котрі не належать якійсь конкретній країні, а є спільні. Це, насамперед, ресурси Світового океану, що виходять за межі територіальних вод, ресурси атмосферного повітря, Антарктиди та космосу.

Існування біосфери Землі сьогодні залежить від того, чи зможе людство протистояти початку атомної, бактеріологічної, хімічної та екологічної воєн.

Міжнародне співробітництво України з питань охорони НПС. Україна є стороною більш ніж 40 міжнародних природоохоронних конвенцій глобального та регіонального значення та протоколів до них. Наведемо деякі співпраці України.

ЄС в рамках програми TACIS: управління промисловими відходами; моніторинг та оцінка якості води річок Ужа, Латориці та Зах. Бугу; управління водними ресурсами, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття Буковинських Карпат; захист довкілля в Чорноморському регіоні.

Протягом останніх років триває двостороння співпраця України зі створення на прикордонних територіях спільних природоохоронних об’єктів: “Дельта Дунаю”, “Пониззя р. Прут” (Україна, Молдова, Румунія), заповідників “Східні Карпати” (Україна, Словаччина, Польща), “Західне Полісся” (Україна, Польща), регіонального ландшафтного парку “Притисянський” на кордоні з Угорщиною.

Програми екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро (Україна, Росія, Білорусь), Відновлення та захисту екосистем Чорного моря від забруднення (Україна, Росія, Грузія).

Українсько-данське співробітництво в галузі охорони довкілля посідає одне з провідних місць за обсягами фінансування та різноманітністю напрямків (утилізації та переробки побутових відходів, підтримку Чорнобильського фонду “Укриття”, усунення ризиків від накопичення непридатних пестицидів тощо)

Українсько-голандське співробітництво спрямоване на впровадження в Україні загальноєвропейської стратегії збереження біологічного і ландшафтного різноманіття.

Міжнародні організації, які займаються дослідженням наслідками впливу діяльності людини на стан оточуючого середовища: ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища), створена в 1973 р., котра координує всі види діяльності в галузі захисту НПС, розробляє програми подальших спільних дій в цій галузі; ВМО (Всесвітня метеорологічна організація); ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури); ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я); ЄЕК (Європейська економічна комісія); ММО (Міжнародна морська організація); МАГАТЕ (Міжнародна спілка охорони природи, природних ресурсів); Римський клуб, Конвенція з роззброєння, Комісія сталого розвитку, Глобальний екологічний фонд та інші. Деякі міжнародні угоди в охороні НПС:

1. Конференція із роззброєння (організована в 1961 р., до якої спочатку входило 18 країн, а сьогодні вже 5 ядерних і 35 неядерних країн). Вона сприяла розробці і укладенню низки важливих угод в галузі обмеження роззброєння, у підготовці Договорів про заборону ядерних випробувань, про не розповсюдженість ядерної зброї, ліквідацію бактерійної зброї.

2. 1982 р. – міжнародна угода – конвенція ООН з морського права (“Хартія морів”) – в обговоренні якої брало участь 156 країн. За цією конвенцією держави, які підписали угоду, мають зберігати морське середовище та захищати його від забруднень.

4. Після підписання Монреальського протоколу (Канада, 1987 р.) про заборону виробництва озоноруйнівних речовин їх випуск у світі скоротився у 7 разів.

5. 1992 р. на Всесвітній нараді з проблем навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро прийнято рамкову конвенцію про зміну клімату, яку підписали представники 180 держав.

6. У грудні 1997 р. у Кіото (Японія) підписали Кіотський протокол – про скорочення шкідливих викидів а атмосферу. Проте Кіотський протокол не мав реальних шансів стати справді міжнародним договором. У березні 2001 р. Президент США оголосив, що США виходять із домовленості про скорочення шкідливих викидів.

Наши рекомендации