Перспективи розвитку правових форм лісокористування.
Новелою нової редакції Лісового кодексу України є форми власності на ліси, а саме: державна, комунальна та приватна (ст. 7 Лісового кодексу України).
Упродовж двох століть у наукових працях ведуться дискусії щодо форм власності на ліси. Деякі економісти і фахівці з лісового господарства України схильні до думки, що лісами повинна опікуватись не інакше як держава, оскільки на їх думку, причиною масового зведення лісів у минулому була приватна власність на ліси1. В той же час у багатьох країнах Європи, під впливом ефективної національної політики, приватні ліси стали високопродуктивними. Саме тому їхнє сьогоднішнє лісове господарство істотно відрізняється від його стану на початку двадцятого сторіччя.
1. Обґрунтування удосконалення юридичного визначення поняття “ліс”, у якому має фіксуватися значення лісу як самостійного елемента географічного ландшафту, його складна структура, що включає різноманітні природні компоненти, домінуюче положення дерев у цій структурі, а також інших ключових понять лісового законодавства.
2. Обґрунтування поняття “стале лісокористування”, особливості його запровадження у міжнародно-правовій практиці, пропозиції щодо застосування у національному лісовому законодавстві.
3. Характеристика становлення еколого-правового регулювання лісокористування як еволюційного процесу від окремих актів, що мали фрагментарний, локальний вплив на вирішення проблем охорони, раціонального викорис-тання лісів, до актів, що посилювали комплексність, системність у регламентації лісових відносин, безпосередньо пов’язували використання лісів із здійсненням заходів щодо їх охорони, захисту.
4. Аргументування: 1) запровадження “лісової сертифікації” у практику лісокористування та врегулювання цьо-го питання на законодавчому рівні (лісова сертифікація визначається як метод, за допомогою якого незалежна тре-тя сторона проводить оцінку лісогосподарської діяльності на предмет її відповідності екологічним, економічним та соціальним стандартам, яка підтверджується видачею письмового документа, – сертифіката), що сприятиме прак-тичному застосуванню такої сертифікації; 2) визначення умов і критеріїв розмежування державної і комунальної власності на ліси; 3) пропозицій щодо встановлення на законодавчому рівні порядку надання у приватну власність земельних ділянок деградованих і малопродуктивних угідь для залісення; 4) визначення умов надання лісів в оре-нду; 5) вимог щодо регламентації права власності на лісову інформацію.
5. Рекомендації щодо використання у Лісовому кодексі України положень Земельного кодексу України в части-ні права земельного сервітуту (стосовно земельних ділянок лісового фонду) та положень Цивільного кодексу Укра-їни (стаття 333), присвячених визначенню права власності, що має реалізовуватися у зв’язку із забезпеченням ві-льного доступу громадян до лісів, їх права на загальне лісокористування.
6. Обґрунтування вдосконалення державного управління лісовим господарством: 1) повноваження центрально-го органу виконавчої влади з питань лісового господарства мають бути сфокусовані на здійсненні координаційних, програмних, методично-інструктивних та регулюючих функцій; 2) державні підприємства лісового господарства мають бути звільнені від прямого втручання держави в їх господарську діяльність (основою державного впливу на них мають бути фінансове регулювання (плата за лісові ресурси тощо), ліміти й квоти на лісокористування; 3) не-обхідно усунути паралелізм в управлінні лісовим господарством з боку Міністерства аграрної політики України та Державного комітету лісового господарства України.
7. Обґрунтування та рекомендації щодо утворення у складі Держкомлісгоспу України державної служби лісів, яка має зосередитися на забезпеченні раціонального ведення лісового господарства всіма власниками лісів та лісо-користувачами.
8. Висновки про те, що: 1) важливою умовою прийняття рішення про створення на землях лісового фонду при-родних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків має стати наявність розробленої програми вирішення соціально-економічних проблем населення, життєдіяльність якого пов’язана з територіями, призначеними для створення відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду; 2) усі вимоги, які містяться у різних нормативно-правових актах щодо організації та проведення рубок у лісах України доцільно сис-тематизувати, уніфікувати і викласти в єдиному акті – порядку проведення рубок у лісах України. Наголос у цьому порядку має бути зроблений на забезпеченні збереження біорізноманіття лісів та сталого лісокористування; 3) по-трібно чітко визначити критерії стиглості лісу (сьогодні розрізняють, зокрема, технічну, фінансову, біологічну сти-глість, а також поновлювальну, кількісну, захисну, господарську стиглість).
9. Пропозиції щодо вдосконалення складу лісових правопорушень: слід вилучити з переліку лісових правопо-рушень (стаття 98 Лісового кодексу України) такі, що не відповідають ознакам екологічного правопорушення; з метою посилення впливу юридичної відповідальності на забезпечення належного ведення лісового господарства доцільно було б конкретизувати склади правопорушень, пов’язаних із веденням лісового господарства (зокрема, виділити такі правопорушення, як недотримання порядку ведення обліку лісів, вимог щодо проведення лісовпоря-дкування та врахування матеріалів лісовпорядкування при організації лісового господарства тощо).
10. Обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення адміністративної, кримінальної та цивільної відповідаль-ності за порушення вимог законодавства щодо використання, відтворення та охорони лісів:
доцільно застосовувати при визначенні об’єктивної сторони однакових за змістом (але різних за ступенем сус-пільної небезпеки) лісових злочинів та лісових адміністративних проступків одне поняття - “ліс” або “лісовий ма-сив” (це усуне можливість їх неоднозначного тлумачення);
враховуючи особливу небезпечність забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами, виробнични-ми й побутовими відходами, стічними водами, доцільно такі забруднення віднести до загальнонебезпечних спосо-бів знищення чи пошкодження лісових масивів, за застосування яких передбачена кримінальна відповідальність;
слід посилити відповідальність за незаконну порубку лісу, для чого необхідно уточнити його кваліфікуючі ознаки (систематичність здійснення порубки), передбачити більш суворі санкції для службових осіб, які сприяли здійсненню незаконних порубок чи організовували їх.