Теоретичні основи кодифікації законодавства

Вступ

Як показує історичний досвід і сучасний стан, суспільні відносини розвиваються в динамічному хаотичному порядку. Натомість така динаміка в деяких випадках може виходити за норми загальноприйнятого, усталеного. Тому в будь-якому нормальному суспільстві існує система регуляторів суспільних відносин, метою яких є встановлення певної дозволеної поведінки (міри дозволеної поведінки). Саме одним з таких регуляторів є закон.

В сучасній доктрині права (теорії права) не існує єдиного, загальноприйнятого визначення поняття «Закон», що є цілком логічним результатом свободи, плюралізму науки тощо. Натомість не будемо заходити в доктринальні погляди науковців, а визначемо для цього дослідження закон як нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною радою України, що регулює визначені у відповідному законі суспільні відносини.

В процесі життєдіяльності людей виникають нові (наприклад, відносини в сфері інтернет), змінюються та припиняються «старі» суспільні відносини. Разом з тим виникає нагальна проблема в регулюванні саме нових відносин. Одним з таких механізмів є прийняття законів. З часом виникає величезний масив законів, які в певних конкретних життєвих відносинах можуть створювати колізії. Як наслідок, виникають проблеми з невизначеністю правового регулювання. Одним з шляхів вирішення цієї проблеми є кодифікація законів, метою якої є створення єдиного «монолітного» закону, який узгоджує в собі норми попередніх законів, а також зменшення нормативного масиву шляхом створення загальної частини, видалення повторних положень тощо.

Однією з сучасних актуальних проблем для правової системи України є вирішення питання: "Чи потрібен нам Екологічний кодекс?". Тому вбачається актуальним дати відповідь на це питання, а також дослідити доктринальні підходи до вирішення цього питання.

Теоретичні основи кодифікації законодавства

Слід розпочати з того, що кодифікація є різновидом систематизації. Як зазначає Скакун О. Ф. «систематизація нормативно-правових актів – офіційна діяльність, спрямована на впорядкування та вдосконалення законодавчих і підзаконних актів, приведення їх до єдиної внутрішньої погодженої системи» [19, c. 379]. Тому систематизацію законів, на нашу думку, можна визначити як процес впорядкування та вдосконалення законодавчих актів, а також приведення їх до єдиної внутрішньої погодженої системи.

Слід зазначити, що кодифікація не є єдиним видом систематизації. Окрім неї виділяють інкорпорацію та консолідацію.

Скакун О. Ф. дає наступні визначення інкорпорації, консолідації та кодифікації [19, c. 380-382].

"Інкорпорація - поєднання та розміщення нормативно-правових актів повністю чи частково в тому чи іншому порядку ... у збірнику чи зібранні після певної технічної обробки без зміни їх змісту". Наприклад, зібрання нормативно-правових актів у бюлетені "Відомості Верховної Ради" чи доктринальні збірники (Екологічне законодавство України. В 4-х книгах / За ред. акад. В.І. Андрейцева. - К.: Видавничий Дім "Слово", 2007.).

"Консолідація - подолання розрізненості нормативно-правових актів, виданих у різний час стосовно самого предмета правового регулювання, шляхом їх поєднання в єдиний укрупнений нормативно-правовий акт з усуненням повторень і суперечностей без зміни змісту. В Україні не зустрічається такий вид систематизації, натомість в ряді країн існують такі консолідовані акти (наприклад, У Франції є Кодекс про працю Франції)

"Кодифікація - створення нового, вдосконаленого, об'єднаного загальним предметом правового регулювання, нормативно-правового акта на основі старих нормативних актів шляхом часткової або значної зміни їхнього змісту (усунення дублювання, розбіжностей і суперечностей, їх узгодження, заповнення прогалин, звільнення від застарілих і неефективних норм, виробленням нових)".

Різниця між відповідними видами систематизації полягає саме у зміні змісту. Тому визначальною ознакою є саме зміна змісту нормативно-правових актів.