Права і обов'язки прнродокористувачів 6 страница

46. Попередження екологічних правопорушень: усунення законодавчих прогалин і поліпшення роботи природоохоронних органів.

Профілактика в правовій охороні природи визнається за­гальною спрямованістю природоохоронної політики нашої дер­жави. Більше того, їй належить провідне місце в системі при­родоохоронних заходів, оскільки вона допомагає запобіганню екологічних правопорушень.

Профілактика екологічних правопорушень грунтується перш за все на екологічному законодавстві, профілактичний потенціал якого значно зріс у зв'язку з прийняттям низки но­вих законів, присвячених охороні різних об'єктів природи. В екологічному законодавстві існує розгалужена система пра­вових актів і норм, направлених на профілактику екологічних правопорушень. Такі норми є в Земельному, Водному, Лісо­вому кодексах, в Законах України «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-запо­відний фонд України» та інших екологічно-правових актах.

У Земельному кодексі України профілактичне значення мають статті, які визначають правовий режим усіх складових частин державного земельного фонду (земель сільськогоспо­дарського призначення, населених пунктів, промисловості, транспорту, інших земель); статті, які передбачають захист і гарантії прав власників землі та землекористувачів, а також здійснення державного контролю за використанням і охоро­ною земель.

У Водному кодексі профілактичне значення мають статті, які передбачають:

державний облік вод;

встановлення нормативів у галузі використання і охорони вод;

умови скидання зворотних вод у водні об'єкти;

заборону введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод.

Багато норм профілактичного спрямування містить Лісо­вий кодекс України, зокрема норми, які регулюють організа­цію лісового господарства, розміщення, проектування, будів-

ництво і введення в дію споруд та інших об'єктів, що вплива­ють на стан і відтворення лісів та інші норми.

загрузка...

У законодавчих актах про тваринний світ до профілактич­них норм відносяться:

охорона середовища перебування, умов розмноження, шляхів міграції тварин;

запобігання загибелі тварин під час здійснення виробни­чих процесів й експлуатації транспортних засобів;

охорона, відтворення і використання рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тварин.

У Законі України «Про охорону атмосферного повітря" є норми, які регулюють стандартизацію і нормування у галузі охорони атмосферного повітря, викиди забруднюючих речо­вин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами, конт­роль у галузі охорони атмосферного повітря.

Профілактиці екологічних правопорушень сприяє прове­денню екологічної експертизи. Згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» її про­ведення є обов'язковим^ процесі законотворчої, інвестицій­ної, господарчої та іншої діяльності, що впливає на стан нав­колишнього природного середовища.

Екологічній експертизі підлягають проекти законодавчих і нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріа­ли,/проекти нормативно-технічних та інструктивно-методичних документів, проекти створення нової техніки, технологій ма­теріалів, речовин, господарські рішення та інші об'єкти і ком­плекси, реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на стан навколиш­нього природного середовища та здоров'я людей.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуа­ції, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також екологічно небезпечні діючі об'єкти та комплекси, в то­му числі військового та оборонного призначення.

Більш детально питання проведення екологічної експерти­зи регулюються Законом України «Про екологічну експерти­зу» від 9 лютого 1995 р.

Профілактиці екологічних правопорушень сприяє моніто­ринг навколишнього природного середовища. Створення сис­теми державного моніторингу передбачено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Моні­торинг здійснюється з метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроб­ки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефек­тивних управлінських рішень.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 23 верес­ня 1993 р. затвердив «Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища», згідно з яким до ос­новних завдань системи державного моніторингу відносяться:

а) спостереження за станом навколишнього природного середовища;

б) аналіз стану навколишнього природного середовища та прогнозування його змін;

в) забезпечення органів державної виконавчої влади сис­тематичною та оперативною інформацією про стан навколиш­нього природного середовища, а також прогнозами і попере­дженнями про можливі його зміни;

г) розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Спостереження за станом навколишнього природного се­редовища і рівнем його забруднення здійснюють Міністерство екології та природних ресурсів, інші спеціально уповноважені державні органи, а також підприємства, установи та органі­зації, діяльність яких призводить або може призвести до по­гіршення стану довкілля.

Спеціально уповноважені державні органи разом з відпо­відними науковими установами забезпечують організацію ко­роткострокового і довгострокового прогнозування змін навко­лишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм та заходів щодо економіч­ного та соціального розвитку держави, в тому числі щодо охорони навколишнього природного середовища, використан­ня і відтворення природних ресурсів та забезпечення еколо­гічної безпеки.

Моніторинг відповідних об'єктів природи передбачають Зе­мельний кодекс, Закон України «Про тваринний світ», Закон України «Про охорону атмосферного повітря» та інші.

Профілактика екологічних правопорушень досягається та­кож за допомогою інформування про стан навколишнього природного середовища, яке передбачене Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Цим Законом на Міністерство екології та природних ресурсів, йогр органи на місцях та інші спеціально уповноважені державні органи покладається підготовка та подання щорічно Верхов­ній Раді України Національної доповіді про стан навколишньо­го природного середовища в державі, а також забезпечення «зацікавлених державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій та громадян інформацією про стан нав­колишнього природного середовища, випадки і причини його екстремального забруднення, рекомендаціями щодо заходів,

спрямованих на зменшення його негативного впливу на при­родні об'єкти і здоров'я населення".

Профілактичне спрямування мають заходи заборонного характеру, які закріплені в екологічних законодавчих актах. Зокрема, забороняється самовільне захоплення земельних ділянок, вилучення особливо цінних продуктивних земель для несільськогосподарських потреб 1 використання земель не за цільовим призначенням.

Забороняється введення в дію об'єктів і застосування технологій, що не забезпечують вимог захисту земель від деградації або порушення. При розміщенні, проектуванні, бу­дівництві та введенні в дію нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд та впровадженні нових технологій повинні передбачатися екологічні та санітарно-технічні вимоги щодо охорони земель.

Забороняється здійснення проектів господарської та іншої діяльності без оцінки їх впливу на стан вод, скидання будь-яких зворотних вод у водні об'єкти, що віднесені до категорії лікувальних, скидання у водні об'єкти відходів 1 сміття.

Згідно із Законом України «Про охорону атмосферного повітря» забороняється будівництво та введення в експлуата­цію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмос­ферного повітря.

Поряд з нормами екологічного права профілактиці еколо­гічних правопорушень сприяють норми інших галузей права, зокрема, адміністративного, цивільного, кримінального. Ці норми передбачають міри юридичної відповідальності за по­рушення вимог екологічного законодавства. Залежно від вчи­неного злочину може наступити адміністративна, цивільно-і правова або кримінальна відповідальність.

Щоб перебудувати свідомість потенційних порушників за­конодавства про охорону природи, змінити їх ставлення до навколишнього природного середовища, треба застосовувати ' на практиці заходи юридичної відповідальності, навіть самої незначної. Екологічне правопорушення не повинно залиши­тися непоміченим, громадськість або посадова особа обов'яз­ково мають відреагувати на нього. Профілактичне значення покарання обумовлюється не жорстокістю, а його невідворот­ністю.

Значним недоліком е те, що в екологічних відносинах не­відворотність покарання не забезпечується належним чином. Рідко практикується прилюдне осудження правопорушень і правопорушників, не створено атмосфери нетерпимості до них.

Для запобігання багатьох порушень екологічного законо­давства не треба створювати якісь нові правові або органі­заційні форми. Достатньо ефективно використовувати комп­лекс тих запобіжних заходів соціального, економічного, орга­нізаційного і виховного характеру, які вже існують.

Не менш важливо піклуватися про ефективність профілак­тики та її дієвість. Держава і суспільство мають неабиякі можливості для проведення профілактичної роботи, але пов­ною мірою вони не використовуються.

Під час організації профілактики насамперед треба врахо­вувати характер правопорушень та їх причини. Причинами екологічних правопорушень є недоліки в економічній, органі­заційній, правовій, виховній сферах діяльності. Без усунення причин, що призводять до екологічних правопорушень, важко забезпечити додержання вимог щодо екологічного законо­давства.

При організації та проведенні профілактичної роботи важ­ливо враховувати також дані прогнозування стану навколиш­нього природного середовища на близьку і тривалу перспек­тиву.

Важливим профілактичним заходом в екологічній сфері є формування сталої еколого-правової свідомості людини. Адже всі екологічні правопорушення завжди учиняються людиною:

господарським керівником, іншою посадовою особою, просто громадянином. Тому екологічне виховання людини є неодмін­ною умовою запобігання екологічним правопорушенням.

Еколого-виховна робота заслуговує на увагу ще й тому, що з давніх-давен людство виховувалося на споживацькому відношенні до природних багатств і безкарності щодо їх вико­ристання.

Незважаючи на велике значення профілактики правопо­рушень у екологічній сфері, їм приділяється недостатньо ува­ги в наукових дослідженнях і на практиці.

Посилення охорони навколишнього природного середови­ща вимагає підвищеної уваги до теоретичного обрунтування питань профілактики. Вивчення й аналіз причин правопору­шень у галузі екологічних відносин є слабким місцем як для екологічного, так і для інших галузей права. Причини право­порушень вивчаються здебільшого стосовно кримінальних злочинів, а цього явно недостатньо, їх треба виявляти і ви­вчати стосовно порушень екологічного і всіх інших видів за­конодавства. Адже зміцнення законності необхідно не тільки у сфері діяльності кримінального права, айв інших галузях суспільного життя.

Теоретичні дослідження проблем профілактики правопору­шень мають стати вихідною посилкою організації профілакти­ки на науковій основі.

Проблема профілактики правопорушень багатогранна. Во­на охоплює не тільки теоретичні, а й широке коло практичних питань. Дуже важливо, щоб профілактична робота проводи­лася більш масштабно і цілеспрямовано. Проведення профі­лактичної роботи входить в обов'язки всіх державних органів, але перш за все її зобов'язані проводити правоохоронні ор­гани, які мають для цього всі можливості.

47. Правова охорона водних ресурсів через охорону інших природних об'єктів: охорона земель водного фонду, ділянок дна річок, озер, морів та інших водних об'єктів.

Правова охорона водних ресурсів через охорону інших природних об'єктів: охорона земель водного фонду; охорона ділянок дна рік озер, водоймищ, морів та інших водних об'єктів.Водний кодекс України Стаття 95. Охорона вод (водних об'єктів) Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), може бути припинена за рішенням суду.При веденні водного господарства охорона земель водного фонду здійснюється шляхом обмеження антропогенного впливу на них і додержання особливого режиму їх використання відповідно до закону. При розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції та експлуатації водогосподарських об'єктів передбачаються заходи, спрямовані на запобігання підтопленню, заболоченню, засоленню та забрудненню продуктивних земель, погіршенню якості ґрунтів. Забороняється скидання стічних вод та вод, що забираються із забруднених джерел, якщо внаслідок цього може відбутися деградація і забруднення ґрунтів небезпечними речовинами. Особливості використання земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються законом. На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

48. Правовий режим водоохоронних зон і зон санітарної охорони, прибережних захисних смуг, смуг відводу, берегових смуг водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. На території водоохоронних зон забороняється: 1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; 3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України. Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.ВК Стаття 93. Зони санітарної охорони

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими Радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.Стаття 90. Обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; 3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу;

4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

49. Правова охорона вод від забруднення, засмічення і виснаження: умови розміщення та будівництва підприємств, що можуть впливати на стан водних об'єктів.

проектування, будівництва, реконструкції і запровадження в дію підприємств, споруджень та інших об'єктів, що можуть впливати - на стан вод і рибогосподарських водяних об'єктів: заборона скидання у водні об'єкти відходів і сміття; охорона поверхні водозборів і льодового покриву водойм, водостоків, морів, їх заток і лиманів; охорона вод від утрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин; запобігання забрудненню вод добривами і хімічними засобами захисту рослин; особливості охорони внутрішніх морських вод і територіального моря.Глава 20. ВК Охорона вод від забруднення, засмічення і вичерпання

ВК Стаття 95. Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), може бути припинена за рішенням суду.Стаття 96. Під час розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, а також під час впровадження нових технологічних процесів повинно забезпечуватися раціональне використання вод. При цьому передбачаються технології, які забезпечують охорону вод від забруднення, засмічення і вичерпання, попередження їх шкідливої дії, охорону земель від засолення, підтоплення або переосушення, а також сприяють збереженню природних умов і ландшафтів як безпосередньо в зоні їх розміщення, так і на водозбірній площі водних об'єктів. Забороняється проектування і будівництво прямоточних систем водопостачання промислових підприємств, за винятком підприємств, які за технологією виробництва не можуть бути переведені на оборотне водопостачання. Забороняється здійснення проектів господарської та іншої діяльності без оцінки їх впливу на стан вод.Під час розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів на рибогосподарських водних об'єктах здійснюються заходи, що забезпечують охорону риб, інших водних тварин і рослин та їх відтворення. До основних заходів для забезпечення охорони і відтворення рибних запасів, водних тварин і рослин належить обладнання рибозахисними пристроями водозабірних та інших споруд відповідно до затверджених проектів, будівництво риборозплідників, штучних нерестовищ, рибопропускних споруд, підготовка ложа водоймища тощо.

Стаття 99. Забороняється скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття.Підприємствам, установам, організаціям і громадянам забороняється забруднювати, засмічувати поверхні водозборів, льодового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток і лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами.Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плавучих та інших споруд на водних об'єктах, а також інші юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечувати охорону вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин.З метою запобігання забрудненню вод сільськогосподарські, лісогосподарські підприємства, селянські (фермерські) господарства та громадяни зобов'язані дотримувати встановлених правил зберігання, транспортування та використання добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин.Ст. 102 У внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря. Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, інших актів законодавства.

50. Економічні ти екологічні функції лісів і стан законодавства про охорону лісових ресурсів: піввідношення вимог лісового і земельного законодавства.

Ліси є національним надбанням України. Площу земель лісового фонду держави становить близько 10,8 млн га, з них 9,5 млн га вкрито лісовою рослинністю. Лісистість становить 15,7 % площі країни. Юридичне поняття лісів пов'язане з формуванням лісового фонду, який становлять усі ліси на території Україні, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них (ч. З ст. 1 Лісового Кодексу України). Тож екологічними функціями лісів є виконання ними кліматорегулю-ючих, середовищезахисних, ґрунтозахисних, водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних, інших екологічних функцій, бути джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. У цьому значенні закон вживає термін «корисні властивості лісів», які полягають у їх здатності зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню. За таких умов ліси мають велике естетичне, виховне, науково-пізнавальне та інше значення та використовуються для задоволення цих суспільних потреб (ч. 2 ст. 6 Лісового кодексу України).Економічними функціями лісів є те, що вони є основним джерелом лісових ресурсів, тобто деревних, технічних, лікарських та інших продуктів лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. Зокрема, ліси — це основа кормової бази для тваринництва, ведення мисливського господарства, основа паперової, меблевої, фармацевтичної та інших видів промисловості.Правові норми лісового права містяться у відповідних джерелах, що формують систему лісового законодавства. Такими джерелами є Конституція України, Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», Лісовий кодекс України, Закон України «Про рослинний світ», інші нормативні акти. Лісовий кодекс України розроблений відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», і тому таке співвідношення їх як частини до цілого спонукає визначити лісове законодавство як складову загальної галузі екологічного права.

Складовою лісового законодавства є також численні акти Кабінету Міністрів України: Санітарні правила в лісах України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р.; Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних земельних ділянок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 р.; Порядок спеціального використання лісових ресурсів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р.; Правила поліпшення якісного складу лісів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. тощо.Землі, зайняті лісом, не включаються до складу лісового фонду, оскільки вони включаються до складу земель лісового фонду. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ч. 1 ст. 55 ЗК України).

51. Державне управління і державний контроль в області охорон и, захисту і відтворення лісів.

організація і ведення лісового,господарства як способи забезпечення охорони лісів; розподіл лісів групи захисту: основні заходи даодо відтворення лісів і підвищення їх продуктивності.Управління в галузі використання, відтворення та охорони лісів — це визначена лісовим законодавством виконавчо-розпорядча діяльність органів держави, самоврядних та громадських інститутів у цій галузі. Таке управління слід розмежовувати також як управління з боку держави та внутрігосподарське управління з боку лісокористувачів.Державне управління є формою здійснення функцій, які випливають зі змісту права власності держави на ліси. Воно поділяється на загальне та спеціальне.Відповідно до статтей 25-27 ЛК України загальне державне управління в галузі ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів здійснюють Президент України, Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та деякі інші органи відповідно до законодавства.Спеціальне державне управління в цій сфері здійснюють Державне агентство лісового ресурсів України, Міністерство екології та природних ресурсів та їх органи на місцях. ЗАТВЕРДЖЕНО Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 458/2011 ПОЛОЖЕННЯ про Державне агентство лісових ресурсів України Компетенція цих органів визначається статтями 28, 29 ЛК України та Положеннями про них, затвердженими, відповідно, постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. та Указом Президента України від 14 серпня 2000 року.Стаття 33. ЛК Завдання організації лісового господарства Організація лісового господарства має своїм завданням забезпечувати правову і технічну регламентацію його раціонального ведення і використання лісових ресурсів залежно від природних та економічних умов, цільового призначення, місцерозташування, породного складу лісів, а також функцій, які вони виконують.Стаття 34. Основні вимоги щодо організації ведення лісового господарства Державні органи та постійні лісокористувачі, які здійснюють планування, організацію, ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів, з урахуванням господарського призначення лісів і природно-кліматичних умов, зобов'язані забезпечувати:

- збереження лісів, охорону їх від пожеж, захист від шкідників і хвороб;

- посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою охорони здоров'я людей і поліпшення навколишнього природного середовища;

- безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісів для планомірного задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції;

- розширене відтворення, поліпшення породного складу і якості лісів, підвищення їх продуктивності;

-раціональне використання земельних ділянок лісового фонду;

- підвищення ефективності лісогосподарського виробництва на основі єдиної технічної політики, досягнень науки і техніки.

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Мінагрополітики України та в установленому порядку подає їх Міністрові;

2) вносить Міністрові пропозиції щодо загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів, мисливських тварин, розвитку мисливського господарства;

3) здійснює міжнародне співробітництво, бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України, забезпечує виконання зобов'язань України за міжнародними договорами у сфері лісового та мисливського господарства;