Право на судовий захист та правовий статус іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та держав у цивільному процесі

Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, несуть такі ж обов’язки як і громадяни України, за окремими винятками, встановленими законодавством. Зокрема відповідно до ст. 410 ЦПК іноземні фізичні та юридичні особи, особи без громадянства, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися за захистом своїх прав та законних інтересів до судів України та можуть бути суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин.

Національне законодавство України встановлює національний правовий режим в галузі захисту прав та інтересів іноземних осіб, це означає що на іноземців, осіб без громадянства, іноземних організацій поширюється такий самий режим як і на фізичних і юридичних осіб України та на них розповсюджуються однакові процесуальні права (ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців»). При чому поширення національного принципу на вищевказаних осіб ґрунтується на принципі безумовності, тобто не пов’язане з якими-небудь вимогами щодо обов’язковості проживання останніх на території України тощо. Цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність іноземця визначається правом держави, громадянином якої він є. Цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність особи без громадянства визначається правом держави, в якій ця особа постійно або переважно проживає. Проте, навіть, якщо особа, відповідно до права своєї держави не є процесуально дієздатною, вона може бути визнана такою на території України, якщо вона має цивільну процесуальну дієздатність відповідно до цивільного процесуального законодавства України. Процесуальна правоздатність іноземних юридичних осіб визначається правом держави, в якій її засновано. Тому правосуб’єктність даної категорії учасників цивільних процесуальних правовідносин повинна бути підтверджена документами відповідної держави, які повинні бути легалізовані з особливостями, визначеними Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (05.10.1961 р.). Отже, норми національного права, якими визначається правила процесуальної правосуб’єктності, підвідомчості та підсудності справ з іноземним елементом, процесуального становища учасників справи поширюються на фізичних та юридичних осіб іноземних держав незалежно від того, чи передбачено законодавством їх держави рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України. Проте, законом України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридичних осіб України. Суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин можуть бути не тільки вищевказані особи, а й іноземні держави. На відміну від всіх інших суб’єктів іноземні держави користуються судовим імунітетом.

Судовий імунітет (від лат. immunitas – недоторканість, звільнення від чого-небудь), полягає в тому, що до іноземної держави не може бути пред’явлений позов, до неї не може бути застосовано забезпечення позову, звернено стягнення на її майно, що знаходиться на території іншої держави. Отже, судовий імунітет базується на суверенній рівності держав, і полягає у непідсудності іноземних держав суду інших держав. В деяких країнах судовий імунітет держави надається лише у тих випадках, коли мова йде про дії держави публічно-правового характеру. В Україні зберігається дія принципу абсолютного імунітету. Тобто, іноземці, як і громадяни України можуть пред'явити позов до іноземної держави, просити суд про забезпечення позову шляхом звернення стягнення на її майно, що знаходиться на території України, лише за згодою компетентних органів відповідної іноземної держави.

Судовий імунітет поширюється також на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав, їх службові особи. На відміну від іноземних держав вони підлягають юрисдикції судів України, проте в лише межах визначених принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами з відповідною державою.

Процесуальна правоздатність міжнародної організації визначається на основі міжнародного договору, відповідно до якого її створено, її установчих документів або угоди з компетентним органом України. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у цивільних справах в межах, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або законами України.