Складання аудиторського висновку.

Аудиторський висновок складається за установленою формою і повинен мати три частини: вступ, аналітичну і підсумкову.

У вступній частинівказуються:

• для аудиторської організації - юридична адреса і телефони;

• порядковий номер, дата видачі і найменування органу, що видає ліцензію на здійснення аудиторської діяльності, а також термін дії ліцензії; номер реєстраційного посвідчення; номер розрахункового рахунка; прізвище, ім'я та по батькові всіх аудиторів, які беруть участь у перевірці;

• для аудиторів, котрі працюють самостійно - прізвище, ім'я, по батькові, стаж роботи як аудитора; дата видачі і найменування органа, що видав ліцензію на здійснення аудиторської діяльності, а також термін дії ліцензії; номер реєстраційного посвідчення; номер розрахункового рахунку.

В аналітичній частинівказуються:

• найменування суб'єкта ЕА і період його діяльності, за який проводиться перевірка;

• результати експертизи відповідності чинному еко­логічному законодавству, екологічним нормативним актам, стандартам, сертифікатам, правилам, вимогам, постановам і розпорядженням державних і природоохоронних органів з забезпечення екологічної безпеки, складання відповідної звітності і стану внутрішнього контролю, що забезпечує виконання вимог екологічної безпеки;

• факти виявлених у ході аудиторської перевірки сер­йозних порушень екологічного законодавства і правил скла­дання нормативної і статистичної документації підприємства (суб'єкта ЕА), а також порушень екологічного законодавства, що завдали чи можуть завдати шкоди державі і проживаючому населенню.

У підсумковій частиніаудиторського висновку міститься запис про підтвердження відповідності чинному екологічному законодавству, екологічним нормативним актам, стандартам, сертифікатам, правилам, вимогам,

Формулюється висновок про професійну компетентність працівників природоохоронних служб підприємств, їхню забезпеченість сучасними технічними засобами контролю за дотриманням припустимих величин забруднення.

Оцінюється інформованість керівного і виробничого персоналу про величину і характер забруднення навколишнього середовища їхнім підприємством, наявність матеріального і морального стимулювання за зниження рівня забруднення, енерго- і матеріаломісткості продукції, що випускається.

Кожна сторінка аудиторського висновку підписується аудитором, що проводив перевірку, і засвідчується його особистою печаткою.

41. Органи управління в сфері екологічного аудиту.

Державне управління в сфері ЕА здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими радами, органами виконавчої влади на місцях, Міністерством охорони навколишнього середовища і природних ресурсів.

Функції Кабінету Міністрівполягають у:

• призначенні проведення обов'язкового ЕА екологічно небезпечних об'єктів, негативний вплив яких на стан навко­лишнього середовища може підсилюватися чи поширюватися за межі однієї області;

• призначенні проведення ЕА військових і оборонних об'єктів;

• призначенні проведення обов'язкового ЕА національних, державних, галузевих, регіональних екологічних програм і природоохоронних заходів;

• затвердженні переліку екологічно небезпечних видів діяльності;

• визначенні лімітів відрахувань на проведення обо­в'язкового ЕА з Державного фонду охорони навколишнього середовища при підготовці проекту державного бюджету.

Функції місцевих рад:

1)несуть відповідальність за свою територію і приймають рішення про проведення ЕА;

2)визначають граничні розміри відрахувань на ЕА з позабюджетних фондів охорони навколишнього середовища;

3)інформують населення про результати ЕА;

4)проводять контроль за виконанням вимог законодавства про ЕА.

Функції Аудиторської палати в сфері екологічного аудиту:

1)проводить сертифікацію аудиторів;

2)затверджує стандарти ЕА і процедури окремих типів природоохоронних і спеціальних екологічних аудитів;

3)відповідно до міжнародних стандартів розробляє і затверджує кваліфікаційні вимоги для сертифікації еко-аудиторів;

4)затверджує список офіційно акредитованих аудиторів з питань екології, регулярно його уточнює, переглядає і публікує.

42. Сертифікація екоаудиторів.

Сертифікація (визначення кваліфікаційної відпо­відності) екоаудиторів здійснюється Аудиторською палатою України.

Ступінь відповідності кваліфікаційним вимогам про­водиться у вигляді письмового чи усного іспиту (атестації).

Особи, які не склали іспит, мають право перекласти його не раніше, ніж через рік.

Термін дії сертифіката не може перевищувати 5 років.

Якщо екоаудитор не займається роботою за профілем більш як два роки, він автоматично втрачає право займатися ЕА і для відновлення сертифіката повинен повторно пройти серти­фікацію.

Призупинення дії сертифіката можливо в випадках:

• кількаразового встановлення фактів низької якості екоаудиторських перевірок;

• систематичного чи грубого порушення діючого законо­давства України, встановлених норм і стандартів екоаудиту

43. Права екоаудиторів.

Екоаудитори і екоаудиторські організації мають право:

1. Самостійно визначати форми і методи ЕА на умовах чинного законодавства, норм і нормативів, умов договору з замовником;

2. Одержувати необхідні роз'яснення в письмовому вигляді, усній формі від замовника та об'єкта аудита;

3. Вносити пропозиції про залучення на договірних умовах до участі в проведенні ЕА технічних експертів, вчених і т.д.;

4. Піднімати питання про відхилення запропонованих для аудита матеріалів, що не відповідають вимогам ЕА;

Екоаудиторам забороняється:

• проводити ЕА в організаціях, власниками яких є родичі;

• проводити ЕА на об'єктах, частина власності яких належить екоаудитору.

Правопорушення в сфері ЕА

Ними є:

1)надання фальсифікованих даних щодо об'єкта ЕА;

2)надання позитивного висновку стосовно фінансування і реалізації проектів, програм, що можуть чи призвели до негативного впливу на навколишнє середовище або здоров'я людей;

3)проведення ЕА людьми, які не мають сертифіката;

4)будь-яке втручання в процес ЕА, не санкціоноване суб'єктами ЕА;

5)підготовка свідомо неправдивих висновків ЕА;

6)порушення умов конфедиційності результатів ЕА.

44. Принципи екологічної оцінки.

Процедури екологічної оцінки в різних країнах роз­різняються в багатьох аспектах: для яких видів діяльності проводиться ЕО, хто проводить її, у яких рішеннях і в якому вигляді враховуються її результати. Так, екологічна оцінка може проводитися для усіх видів діяльності, чи наприклад, тільки для значних проектів, здійснюваних за рішенням уряду, чи для видів діяльності, відібраних за визначеними правилами. Основну роль у проведенні екологічної оцінки може відіграв ініціатор діяльності чи природоохоронні органи. Результати її можуть по-різному використовуватися в системі прийняття рішень. Ступінь обов'язковості врахування результатів екологічної оцінки в прийнятті рішень теж розрізняється в різних країнах.

Незважаючи на ці відмінності, ефективні системи еколо­гічної оцінки, перевірені часом, відповідають трьом основним принципам: превентивносші, комплексності і демокра­тичності.

Принцип превентивностіозначає, що екологічна оцінка проводиться до прийняття основних рішень з реалізації намічуваної діяльності, а також, що її результати використо­вуються при підготовці і прийгіятті рішень.

Принцип комплексностімає на увазі загальний розгляд і врахування факторів впливу намічуваної діяльності і пов'язаних з ними змін у всіх природних середовищах, а також у соціальному середовищі.

Принцип комплексності може бути поширений до розгляду і врахування при прийнятті рішень екологічних і соціально-економічних наслідків намічуваної діяльності в комплексі.

Зрештою, принцип демократичностівідбиває той факт, що екологічна оцінка не зводиться до науково-технічного до­слідження, а є інструментом прийняття взаємоприйнятних рішень. Однак принцип демо­кратичності має на увазі визнання за цими сторонами права на особисту участь у процесі прийняття рішень. Таким чином, зацікавлені сторони повинні мати можливість брати участь у процесі ЕО, і їхня думка повинна враховуватися разом з висновками експертів при формулюванні висновків і вико­ристанні результатів процесу ЕО.

Ще один важливий наслідок принципу демократичності полягає в тому, що для забезпечення можливості участі зацікавлених сторін екологічна оцінка повинна проводитися відповідно до визначених правил, що відомі і зрозумілі всім її учасникам.Таким чином, необхідна наявність регламентованої процедури екологічної оцінки. У рамках цієї процедури учасники процесу повинні мати визначені права й обов'язки.

45. Визначення екологічного менеджменту з позицій міжнародних стандартів.

У вітчизняній літературі (у тому числі, у перекладі доку­ментів ISO 14000) замість поняття «екологічний менеджмент» використовується термін «управління якістю навколишнього середовища», а в деяких випадках - «екологічне управління».

Однак, твердження про те, що ці поняття - синоніми -досить спірно. Доказом цьому слугують сталі формулювання щодо традиційних понять науки управління.

Є спроби розмежувати ці два поняття, використовуючи ознаки розходження співвідношення і ступінь уваги до внутрішнього і зовнішнього середовища організації. В англо­мовній літературі таке розходження робиться для чіткого розмежування понять «управління бізнесом» (management) і «управління в державному секторі» (admini-tration). Щоправда, існують і симбіози - public management, bu-ine-- admini-tration і ін. И тут кінцевим виходом інвентаризації визначень може ста­ти глосарій основних термінів по видах управління (табл.7.2.1). Правомірно ці дефініції поширити і на сферу екологічних відносин.

Наукова уява про управління як діяльність успішно розвивалася завдяки структурно-функціональному аналізу, розробка якого призвела в 1916 р. до відкриття Анрі Файолем п'яти істотних його функцій - прогнозування, організації, розпорядження, координації і контролю. Причому, функціо­нальний підхід до дослідження управління широко пред­ставлений не тільки в науці. Він чітко виявляється й у практичній діяльності - в елементному визначенні управління як системи, методах проектування робіт і організаційних структур, посадових інструкціях, поетапності процесів управ­ління і фіксованих процедур.

Одночасно має місце й інше - предметне - визначення управління як сукупності відносин, що виникають між членами організації при здійсненні цілеспрямованої діяльності. При цьому розглядаються процес і результат впливу одного учасника на іншого.

Саме для визначення структури і процесу управлінських функцій усередині організації будь-якого типу і пропонується зберегти термін «менеджмент». Суб'єктом цього роду відносин є керуючий будь-якого рівня ієрархії, об'єктом - будь-який член організації чи її підрозділ. Відповідно до прийнятого в міжнародних стандартах визначення, система екологічного менеджменту (СЕМА) являє собою частину загальної системи менеджменту, що включає організаційну структуру, пла­нування діяльності, розподіл відповідальності, практичну роботу, а також процедури, процеси і ресурси для розробки, впровадження, оцінки досягнутих результатів і вдосконалення екологічної політики.

46. Мета і завдання екологічного менеджменту, як наукової дисципліни, її зв'язок з іншими дисциплінами.

При цьому простежується прямий взаємозв'язок екоменеджменту з іншими суспільними науками. Екологічний менеджмент є мовби синтезом таких наук як екологія, економіка, право, управління (схема 2). Найбільш тісний зв'язок екологічного менеджменту як інтеграційного наукового напрямку в методич­ному і категорійно-понятійному аспекті існує з економікою природокористування, що з'явилася декілька десятиріч тому як самостійне наукове відгалуження неокласичної економічної школи, яка намагається примирити економіку й екологію.

Основне завдання цієї наукової дисципліни - запропонувати інструментарій для порівняння витрат і вигод економічної діяльності з екологічними витратами і вигодами світової системи. Неокласична ж економічна теорія розглядає природу як зовнішній фактор (екстерналію) стосовно економічних процесів.

Таким чином, мета дисципліни «Екологічний менеджмент» - одержання нових знань і практичних навичок з впровадження ефективних управлінських рішень, формування усвідомленого екологічного світогляду як необхідного атрибуту якісно нової ідеології управління природоохоронною діяльністю.

З огляду на те, що основними принципами методології є принципи єдності теорії і практики, визначеності, конкретності, об'єктивності, причинності, розвитку, історизму, вони стали базовими і при розробці методології екологічного менеджменту.

Таким чином, під системою екологічного менеджменту можна розуміти комплекс наукових підходів, принципів і методів, що сприяють прийняттю і реалізації конкуренто­спроможних управлінських рішень.

47. Поняття «забруднення» в екологічному страхуванні, класифікація збитків.

Поняття «забруднення» у вузькому розумінні має на увазі викид забруднюючих речовин, що стають небезпечними, тому що не можуть більше поглинатися навколишнім середовищем. Воно є витратами урбанізації, індустріалізації, широкого використання хімікатів у промисловому виробництві і сіль­ському господарстві, розвитку ядерної енергетики.

Різниця між навмиснимі випадковим забрудненнямне завжди легко відчутна, особливо у випадку постійних і повторних викидів. Наприклад, провина підприємства, що продовжує викид фенолів чи формальдегідів (можливо, навіть одержуючи скарги у зв'язку з цим від сусідніх підприємств чи окремих осіб), але без наміру спричинить шкоду може вва­жатися випадковою.

Класифікація збитків.В основному відповідальність страховиків поширюється на випадкові і ненавмисні збитки, що поділяються на 2 групи:

1) прямі збитки,до яких відносять збитки від тілесних
ушкоджень, хвороб і психічних розладів. Сюди ж входить і
збиток, заподіяний сільськогосподарським і водним культурам,
лісам і нерухомій власності.

2) до непрямих збитківвідносять збільшення витрат і
втрату доходів (викликаних простоєм устаткування) чи бізнесу
в результаті забруднення і порушення земельної родючості,
місць мешкання риби, а також територій, призначених для
відпочинку і розваги.

48. Обов'язки екологічних аудиторів.

Екоаудитори і екоаудиторські організації мають право:

5. Самостійно визначати форми і методи ЕА на умовах чинного законодавства, норм і нормативів, умов договору з замовником;

6. Одержувати необхідні роз'яснення в письмовому вигляді, усній формі від замовника та об'єкта аудита;

7. Вносити пропозиції про залучення на договірних умовах до участі в проведенні ЕА технічних експертів, вчених і т.д.;

8. Піднімати питання про відхилення запропонованих для аудита матеріалів, що не відповідають вимогам ЕА;

Екоаудиторам забороняється:

• проводити ЕА в організаціях, власниками яких є родичі;

• проводити ЕА на об'єктах, частина власності яких належить екоаудитору.

Правопорушення в сфері ЕА

Ними є:

7)надання фальсифікованих даних щодо об'єкта ЕА;

8)надання позитивного висновку стосовно фінансування і реалізації проектів, програм, що можуть чи призвели до негативного впливу на навколишнє середовище або здоров'я людей;

9)проведення ЕА людьми, які не мають сертифіката;

10)будь-яке втручання в процес ЕА, не санкціоноване суб'єктами ЕА;

11)підготовка свідомо неправдивих висновків ЕА;

12)порушення умов конфедиційності результатів ЕА.

49. Поняття сталого розвитку. Критерії та принципи. Екологічна домінанта сталого розвитку.

Основними цілями сталого розвитку є:

економічне зростання- формування соціально-орієнтова­ної ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивацій та гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

охорона навколишнього середовища- створення громадя­нам умов для життя в якісному природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття, реалізація екологічного імператива розвитку виробництва;

соціальна справедливість- забезпечення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благо­получчя;

раціональне використання природних ресурсів- ство­рення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни і їхнього збереження для майбутніх поколінь;

стабілізація чисельності населення- формування дер­жавної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим родинам, охорона материнства і дитинства;

Таким чином, сталий розвиток - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умов збереження і поетап­ного відновлення цілісності природного середовища, ство­рення можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь.

Ключовими принципами сталогорозвитку є:

принцип обережності:збереження сучасного стану навко­лишнього середовища як перешкоди безповоротним чи небезпечним змінам;

принцип «передбачати і запобігати»:більш дешевий, менш ризикований підхід, ніж ліквідація збитків навколишньому середовищу;

принцип балансу між ресурсами і забрудненням:вико­ристання ресурсів у рамках масштабів регенеративної здатності екосистем; контроль над обсягом надходжень забруднень і відходів у рамках асиміляційного потенціалу екосистем;

принцип збереження природного багатства на нинішньому рівні:недопущення чи зменшення втрат природно-ресурсного потенціалу;

принцип «забруднювач платить»:повна вартість еко­логічного збитку повинна бути компенсована користувачем (споживачем).

50. Можливості проведення екологічного страхування в Україні.

В Україні відсутнє страхування ризику забруднень на­вколишнього природного середовища, що одержало у світі назву «екологічне страхування».

Страхування аварійного забруднення навколишнього середовища орієнтується на ризики, походження яких часто не вдається ідентифікувати, а, отже, оцінити й адекватно відбити в кількісних показниках.

Величина ЕР залежить як мінімум від п'яти складових:

1) обсягу забруднюючої речовини, що надійшла;

2) виду реципієнта (об'єкта, на який впливає дане з-абруднення);

3) періоду експозиції;

4) пори року;

5) ступеня екологічної небезпеки цього хімічного чи фізичного елемента.

Головним при оцінці екологічної небезпеки підприємств і виробництв повинно стати страхове екологічне аудитування. Воно відповідає на два важливих питання:

• яка імовірність екологічної аварії на конкретному об'єкті, включеному в систему EC;

• який розмір збитків, що можуть бути викликані еко­логічною аварією.

Небезпека промислового виробництва може визначатися:

• за переліком шкідливих хімічних речовин, які використо­вуються у цьому виробництві в критичних кількостях;

• за кратним перевищенням граничних норм впливу на навколишнє середовище;

• виявлятися виходячи з розрахункових величин ризику забруднення і заподіюваного їм гіпотетичного збитку.

Особлива роль у взаєминах між страхувальником і страховиком відводиться питанням стра­ховихплатежів. При розрахунках тарифів необхідно вра­ховувати той низький рівень технології виробництва, що застосовується в Україні порівняно зі світовими аналогами, відсутність у необхідній кількості і належній якості контрольно-вимірювальних приладів, що дозволять з високою імовірністю визначити рівень забруднення; низький технічний рівень і аварійний стан багатьох очисних споруд.

Страхові тарифи- це ставка страхових платежів з одиниці страхової суми за визначений період. Страхова премія визначається через добуток страхових тарифів і обсягу застрахованої відповідальності. Сума, на яку застрахована відповідальність, визначається в обо­в'язковому страхуванні в розмірі, що не перевищує величину ймовірного збитку. Зважаючи на те, що система екологічного страхування покликана вчасно реагувати на претензії третіх сторін щодо відшкодування збитку від аварійного забруднення, доцільно в кожному конкретному регіоні визначити принаймні мінімальну частину збитку, що повинна бути обов'язково відшкодована

51. Кваліфікаційні вимоги до екоаудиторів.

Сертифікація (визначення кваліфікаційної відпо­відності) екоаудиторів здійснюється Аудиторською палатою України.

Ступінь відповідності кваліфікаційним вимогам про­водиться у вигляді письмового чи усного іспиту (атестації).

Особи, які не склали іспит, мають право перекласти його не раніше, ніж через рік.

Термін дії сертифіката не може перевищувати 5 років.

Якщо екоаудитор не займається роботою за профілем більш як два роки, він автоматично втрачає право займатися ЕА і для відновлення сертифіката повинен повторно пройти серти­фікацію.

Призупинення дії сертифіката можливо в випадках:

• кількаразового встановлення фактів низької якості екоаудиторських перевірок;

• систематичного чи грубого порушення діючого законо­давства України, встановлених норм і стандартів екоаудиту

52. Концепції становлення екологічного менеджменту в Україні.

Концепціяце - система поглядів, те або інше розуміння явищ, процесів, єдиний визначаючий сенс.

Екологічна ситуація в Україні характеризується як кризова. Впродовж тривалого періоду відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку екологічно небезпечним галузям промисловості. Відхід від традиційної стратегії розвитку потребує певних змін у суспільстві, розроблення нових концепцій державного управління та підприємницької діяльності. Те, що відбувалося з народним господарством призвело до широкомасштабних деструктивних процесів, які становлять реальну загрозу для здоров’я людини i розвитку суспільства.

Тому на даний час потребує розгляду екологічний менеджмент як один із нових наукових напрямів уявлення про людину, суспільство i природу та їx співіснування.

Ідеологія(ідея від грец. logo-) - система уявлень, понять, виражена в різних формах суспільної свідомості (політиці, моралі, науці, мистецтві, релігії).

Екологічний імператив(у загальноприйнятому трактуванні) - ясне розуміння екологічних проблем і переконаність в особистій відповідальності кожного за стан і майбутнє біосфери, а також людства як її частини.

Екологічний менеджмент є доволі молодим науковим напрямом і у нього є нові можливості, які сприяють забезпеченню природними ресурсами та отриманню прибутку від підвищення ефективності управлінської діяльності.

53. «Моделі світу» з організації світового господарства.

Екологічна обстановка останніх десятиліть турбує не тільки господарників - споживачів природних ресурсів , а й наукову громадськість, великих учених світу, що намагаються глибше вникнути в проблему, прогнозувати майбутнє природного середовища і дати науково обґрунтовані пропозиції і реко­мендації з організації світового господарства. Деякі з них опублікували свої висновки і наукові рекомендації друком.

Модель світу №1. Вона побудована на «теорії індустріалізму», розповсюдженій в останні роки. Ця модель виходить з того, що рівень суспільно-економічного розвитку визначається не соціальною чи суспільною формацією, а промисловим потенціалом. Одиницею виміру вважають величину валового національного продукту (ВНП) на душу населення.

Модель світу №2.

Моделювання з допомогою ЕОМ показало, що при існу­ючих темпах зростання населення (подвоєння за 33 роки) і промислового виробництва (подвоєння за 10-14 років) протягом перших десятиліть XXI століття мінеральні ресурси виявляться вичерпаними, зростання виробництва припиниться, а забруднення природного середовища стане необоротним.

Для запобігання цьому автори запропонували концепцію «нульового зростання», тобто різко скоротити темпи зростання населення і промислового виробництва, звівши до рівня простого відтворення людей і машин за принципом - «нове тільки замість старого». Тобто, хто встиг піти вперед і хто відстав - усі повинні залишатися на тому ж рівні.

Модель світу №3. Доповідь Римському клубу.

Суть цієї програми полягає в тому, щоб «підтягти» країни, що розвиваються, до рівня розвинутих за рахунок виділення розвинутими країнами до 0,75-1% валового національного продукту, припинити «витік мізків» із відсталих країн, а навпаки їм допомагати в підготовці фахівців і т.д.

Дана програма більш реальна, ніж усі попередні, але також нереалізована в сучасних умовах.

Модель світу №4. Вона тільки складається і остаточно ще не оформилася.

Суть даної моделі в такому:

• відмова від псевдопотреб (від озброєння до наркотиків);

• перехід до раціонального харчування, поширення садово-городніх ділянок з метою урізноманітнення їжі натуральними продуктами;

• перехід до скромного гігієнічного одягу з відмовою від модних надмірностей;

• курс на згортання транспорту;

• оптимізація паливно-енергетичного і мінерально-сировинного балансів;

• поширення двох- чи трьох- дітної родини, перехід до простого відтворення.

54. Екоаудит і приватизаційний процес.

Екоаудит і приватизація.Найбільш актуальним є засто­сування екоаудиту при приватизації. Це пов'язано з врахуванням екологічного фактора при оцінці майна. Інвестор, покупець державного майна, буде брати на себе зобов'язання з забезпечення екологічної безпеки виробництва за європейськими чи світовими стандартами. Це послужить причиною екологічних витрат, що повинні враховуватися в процесі визначення вартості об'єктів приватизації. Причому, інвестор зацікавлений у проведенні незалежного й об'єктивного екоаудитування теж за євро­пейськими чи світовими стандартами.

Врахування висновків і рекомендацій незалежного еко­логічного аудиту в процесі приватизації підприємств можна впевнено віднести до числа вагомих факторів підвищення екологічної безпеки регіону, стимулювання залучення при­родоохоронних інвестицій з недержавного сектору економіки.

Екоаудит у процесі приватизації може проводитися за двома напрямками. Перший пов'язаний з визначенням екологічного стану місцевості, на якій розташований об'єкт приватизації (екоаудит місцевості). Другий обумовлений визначенням екологічної безпеки самого об'єкта (екоаудит підприємства). Екологічна вартість місцевості являє собою сукупність функцій, спрямованих на відтворення природних ресурсів і асиміляцію забруднюючих речовин, чи ж інших наслідків техногенного впливу. Фактор ступеня екологічної безпеки безпосередньо самого підприємства, що приватизується, пов'язаний з фак­тичними масштабами сукупного шкідливого впливу підпри­ємства на навколишнє середовище. Для оцінки такого сукупного впливу необхідно проводити комплексний екологічний аудит виробничих площ, процесів, відходів, систем екоменеджменту. Це можуть виконувати тільки спеціалізовані фірми еко­логічного аудиту й інжинірингу з висококваліфікованим персоналом і фірми, що мають відповідні ліцензії.

55. Відмінності в поняттях екологічне управління та екологічний менеджмент.

Відмінності в поняттях

Відмінності	Екологічне управління	Екологічний менеджмент
Наявність нових функцій	відсутні	екологічне планування, екологічний інжиніринг, екологічний аудит, екологічний облік, екологічний маркетинг, екологічне оподаткування, екологічна освіта і культура
В інструментах екополітики	в основному адміністративно-командні і, додатково, економічні	економічні, у т.ч. ринкового характеру з елементами адміністративно-командного стилю
У мотивах	обов'язкова у своїй основі діяльність	свідомо добровільна й ініціативна діяльність
У рівнях централізації	здійснюється органами державної влади й економічними суб'єктами національного і регіонального рівнів	здійснюється економічними суб'єктами на базі державного регулювання
Заохочувальні стимули	відсутні	присутні

56. Розгляд альтернатив при проведенні екологічної оцінки.

Необхідність розгляду альтернатив зафіксована в зако­нодавстві більшості країн і міжнародних організацій, що мають системи екологічної оцінки.

Принцип превентивності і стратегічна екологічна оцінка.

Як уже було сказано, екологічна оцінка спрямована на запобігання екологічного збитку. На ранніх стадіях розвитку механізму ЕО вважалося, що для цього досить проведення екологічної оцінки проекту до того, як починається здійснення діяльності. Іншими словами, вважалося, що досить спочатку підготувати проект, потім «прорахувати» наслідки його здійснення і на основі результатів цих підрахунків прийняти рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності. Саме на такому розумінні ґрунтувалися ранні уявлення про екологічну експертизу в Радянському Союзі («закінчений проект повинен пройти екологічну експертизу»).

Але, як показує досвід, такий підхід виявляється недо­статнім. Якщо проект уже розроблений без врахування екологічних факторів, то ніяка експертиза не може зробити його екологічно безпечним. Так, у рамках того ж приклада, експер­тиза, у кращому випадку, могла повернути проект «на доробку», що нерідко носила косметичний характер, чи взагалі його «заборонити», таким чином, принципово протиставляючи економічний розвиток і охорону навколишнього середовища.

Сучасні уявлення про процес екологічної оцінки проектів полягають в тому, що він повинен починатися на самих ранніх стадіях розробки проекту і проходити паралельно з процесом проектування. При цьому результати екологічної оцінки проекту використовуються не тільки для «обґрунтування» уже прийнятих проектних рішень і навіть не тільки для розробки спеціальних природоохоронних заходів, а для прийняття ключових рішень на вибір технології і місця розміщення об'єкта.

Однак навіть у тому випадку, якщо екологічна оцінка проводиться відповідно до викладених вище принципів, можна констатувати, що вона починається недостатньо рано. Так, рішення про здійснення будь-якого великого проекту, наприклад будівництва електростанції, як правило, приймається в рамках галузевих програм чи планів територіального розвитку. Наслідком принципу превентивності є те, що оцінка діяльності повинна здійснюватися до фактичного прийняття (а не до формального затвердження) відповідного рішення, отже, предметом екологічної оцінки повинний бути план чи програма. Така оцінка називається стратегічною екологічною оцінкою (СЕО).

57. Екоаудит в інвестиційному процесі.

Екоаудит в інвестиційному процесі.В інвестиційному процесі більше задіяна державна екологічна експертиза. Але її функції обмежені законодавчими положеннями в межах висновків, що визначають, встановлюють чи оцінюють відхи­лення від вимог чи норм природоохоронного законодавства. Це, в основному, функції дозволу на реалізацію інвестиційних програм, проектів і господарських рішень.

Інші функції екологічного аудиту не тільки оцінні, але і рекомендаційні. Тобто, екоаудит не тільки надає висновки про можливі негативні впливи на навколишнє середовище, стан екологічної безпеки, але й оцінює ступінь ризику, представляє кваліфіковані рекомендації щодо заходів, які необхідно врахувати при проектуванні чи будівництві, оцінює їхню вартість. Таким чином, екоаудит відрізняється своєю ком­плексністю з виконання дослідницьких і інжинірингових процедур. Він застосовується значною мірою на передін-вестиційній стадії. Може застосовуватися також при розробці програм реструктуризації для аудитування підприємств, що виводяться з експлуатації. Для складних інвестиційних програм і проектів екологічний аудит може передувати екологічній експертизі. Це можна порівняти з фінансовим аудитом, який великі фірми проводять перед перевіркою фінансової діяльності податковою інспекцією.

58. Ключові принципи сталого розвитку.

Ключовими принципами сталогорозвитку є:

принцип обережності:збереження сучасного стану навко­лишнього середовища як перешкоди безповоротним чи небезпечним змінам;

принцип «передбачати і запобігати»:більш дешевий, менш ризикований підхід, ніж ліквідація збитків навколишньому середовищу;

принцип балансу між ресурсами і забрудненням:вико­ристання ресурсів у рамках масштабів регенеративної здатності екосистем; контроль над обсягом надходжень забруднень і відходів у рамках асиміляційного потенціалу екосистем;

принцип збереження природного багатства на нинішньому рівні:недопущення чи зменшення втрат природно-ресурсного потенціалу;

принцип «забруднювач платить»:повна вартість еко­логічного збитку повинна бути компенсована користувачем (споживачем).

Реалізація цих принципів дозволить забезпечити:

• гармонізацію співіснування людини і природи;

• реалізацію права на справедливе задоволення потреб і рівність можливостей розвитку нинішнього і прийдешнього поколінь;

• невід'ємність захисту навколишнього природного середовища в процесі розвитку суспільства.

59. Виконавці і процес проведення екологічної оцінки.

Загальна схема процесу екологічної оцінки проектів.Процес екологічної оцінки проектів починається з ухвалення рішення про необхідність ЕО.Це рішення може прийматися ініціатором діяльності чи державними органами на основі списків діяльності, що підлягають ЕО, в явному вигляді сформульованих у нормативно-правових актах і (чи) попередньої оцінки впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище. Така оцінка може проводитися як неформально, так і у вигляді спеціального регламентованого процесу.

Рішення про проведення екологічної оцінки в деяких системах приймається безпосередньо ініціатором діяльності на основі чинного законодавства й інших правил. Однак у багатьох національних системах добір об'єктів ЕО запроваджується органами охорони навколишнього середовища, часто за участі зацікавлених сторін і громадськості.

Наступною стадією є визначення завдань ЕО.На цій стадії виявляються потенційно важливі впливи, що повинні детально вивчатися згодом. Тут же може відбуватися визначення принципових альтернативнамічуваної діяльності, що будуть аналізуватися і порівнюватися в процесі подальшої оцінки. Як правило, на цій же стадії готується програма проведення ЕО (технічне завдання), що серед іншого включає одержання необхідних погоджень, консультації з громадськістю й інші заходи.

Визначення завдань і планування ЕО може здійснюватися як безпосередньо ініціатором і розроблювачем, так і за участі органів державної влади і зацікавлених сторін. У ряді систем чи програм технічне завдання ЕО носить офіційний характер і затверджується чи безпосередньо розробляється державними органами.

Прогноз, аналіз і оцінка значимостіочікуваних впливівна навколишнє середовище є основною стадією процесу еколо­гічної оцінки. Розробка заходів щодо пом'якшення впливів.Під пом'якшеннямми розуміємо запобігання чи зменшення впливів (наприклад, шляхом будівництва очисних споруд чи використання технології, що призводять до менших викидів), ліквідацію чи зменшення збитку, нанесеного навколишньому середовищу, і, зрештою, різні форми компенсації.

Складання підсумкового документу екологічної оцінки (ОВНС)у більшості національних систем ЕО є обов'язком ініціатора діяльності і, як правило, здійснюється з його доручення розроблювачем проектної документації чи спеціалізованими організаціями.

Консультаціїй участь громадськості.Взаємодія з зацікав­леними сторонами - консультації й участь громадськості - доцільна на багатьох чи навіть на всіх стадіях екологічної оцінки.

60. Екоаудит і захист інтересів товаровиробника та «зелені технології». Екоаудит і «зелені» технології.Вислів «зелені» технології має широкий зміст. Це можуть бути і ресурсозберігаючі технології і безпосередньо екологічні технології землеко­ристування, берегоукріплення, рекреаційні та інші. Вираз цей дискусійний, і як в Україні, так і за її межами, у фахівців не має одностайної думки з цього приводу. Але більшість схиляється до визначення «зелених» технологій як екологічно чистих виробничих технологій і очисних технологій.

З ринкових позицій це технології, що забезпечують випуск екологічно чистої продукції, тобто екологічно чисті технології.

Людство знаходиться зараз на роздоріжжі між другою і третьою епохами, усе більше входячи в третю епоху на початку переходу від економічної схеми «товар - гроші - товар» до схеми «екосистема - природні ресурси -товар - гроші - відтворення ресурсів і екосистема».

Ознакою «позеленіння» технологій є і підвищення на світовому ринку попиту на екологічний аудит взагалі, і, зокрема, аудит мінімізації відходів виробництва. Це один з типів екоаудиту, що можна назвати технологічним чи технічним. Він здійснюється шляхом обходу й огляду технологічного процесу по маршрутній технологічній схемі з метою пошуку заходів щодо «позеленіння» технологій й виробництва, раціонального використання ресурсів.

Екоаудит і захист інтересів товаровиробника.Екоаудит виконується на основі звертання замовника, тобто товаро­виробника, до екоаудиторської фірми з метою надання кваліфікованої комплексної (правової, екологічної, техно­логічної, маркетингової, інжинірингової) чи спеціалізованої допомоги у вирішенні еколого-інвестиційних ринкових і природоохоронних проблем. Висновки в цьому випадку можуть бути не зовсім прийнятні для управ­лінського персоналу. Цей погляд зі сторони і буде для розумного далекоглядного керівника своєчасним і зрозумілим. Головне те, що екоаудит зробить об'єктивний конфіденційний діагноз і надасть кваліфіковані рецепти чи рекомендації для лікування. Захист інтересів товаровиробника в зовнішньому середовищі, особливо в ринкових умовах, базується на більш широких можливостях екоаудиту у виборі рекомендацій і заходів, ніж у керівника підприємства. Це пояснюється, по-перше, більшої інформованістю спеціалізованих екоаудиторських фірм. По-друге, у таких фірмах відпрацьовані власні методології чи інструменти захисту інтересів товаровиробника, що є їхньою комерційною таємницею (управлінське «ноу-хау»).