Методичні рекомендації при вивченні теми. Тема № 5: Механізм реалізації екологічного права.

Екологічне право

САМОСТІЙНЕ ВИВЧЕННЯ

Тема № 5: Механізм реалізації екологічного права.

Мета:дати студентам чітке поняття форми реалізації норм екологічного права. Студенти повинні знати виконання суб’єктами екологічних відносин своїх зобов’язань і здійснення повноважень. Студенти повинні орієнтуватись в понятті санкцій в екологічному праві.

Форми контролю:

a. доповіді;

b. обговорення;

c. тести.

Питання для самостійного вивчення.

1. Економічний механізм реалізації економічного права.

2. Застосування норм права в екологічному праві.

Рекомендована література до теми:

1№	Вид	Назва
	Базова	Конституція України від 28. 06. 96р.
	Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.91 р.
	Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 21.06.01 р.
	Закон України “Про природно-заповідний фонд” від 16.06.92 р.
	Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.94 р.
	Закон України “Про екологічну експертизу” від 09.02.95 р.
	Закон України “Про пестициди і агрохімікати” від 02.03.95 р.
	Закон України “Про тваринний світ” від 21.05.02 р.
	Закон України “Про курорти ” від 05.10.2000 р.
	Закон України “Про рослинний світ” від 09.04.99 р.
	Закон України “Про виключну (морську) економічну зону” від 16.05.95 р.
	Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних)економічних зон” від 13.10.92 р.
	Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13.07.2000 р.
	Закон України “Про ратифікацію Конференції про допуск до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішення та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” від 06.07.99 р.
	Земельний кодекс України від 25.10.01 р.
	Кодекс України про надра від 27.02.94 р.
	Лісовий кодекс України від 21.01.96 р.
	Водний кодекс України від 06.06. 95 р.
	Кодекс України про адміністративні порушення
	Кримінальний кодекс від 05.04.01 р.
		Постанова ВР України “Про Червону книгу України” від 29.10.92 р. № 2750.
		Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи” від 26.01.90 р. №1.
	Допоміжна	Андрейцев В.І. Екологічне право. – К.: Вентурі, 1996.
	Андрейцев В.І. Екологічне право. – К.:Істина, 2001.
	Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер,2001.
	Малишко М.І. Екологічне законодавство України: система і основні джерела. – К.,1997.
	Малишко М.І. Основи екологічного законодавства і права України. – К.,1997.
	Петров В.В. Экологическое право России: Учебник для вузов. – М., 1995.
	Шульга М. Земельне та сільськогосподарське законодавство України. – Харків,1996.

Методичні рекомендації при вивченні теми

При вивченні першого питання (Економічний механізм реалізації економічного права.) студентам слід звернути увагу на те, що

Правовим забезпеченням екологічної безпеки є розвинута і досконала законодавча база, закони та підзаконні норматив­но-правові акти у сфері екології, які всебічно охоплюють, визначають і регламентують діяльність у галузі природокорис­тування, природоохоронної та управлінської діяльності з позицій забезпечення здорового навколишнього природного середовища, сприятливого для життєдіяльності людини.

Наприклад, законодавча норма щодо здійснення госпо­дарської або інших видів діяльності з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів ви­користання природних ресурсів, підкріплена правовою нормою про здійснення контролю за додержанням вимог екологічного законодавства, зокрема вказаної норми. Ефективність і дієвість правової норми щодо ощадливого, в межах встановлених лімітів, користування природними ресурсами забезпечується не тільки встановленням юридичної відповідальності за порушення цієї норми (перевищення лімітів), але й встановленням екологічної зацікавленості користувача — віднесенням понадлімітного використання природних ресурсів на прибуток, що залишається у його користуванні і розпорядженні.

Хоча наявності лише нормативної бази, навіть найбільш досконалої, для забезпечення екологічної безпеки недостат­ньо. Необхідні достатні зусилля з боку держави для органі­зації дієздатної системи державних органів управління і конт­ролю у сфері забезпечення екологічної безпеки, їх структур­но-функціонального забезпечення. Наприклад, правова норма щодо дотримання вимог екологічної безпеки спрацьовує у свідомості природокористувача лише під усвідомленням невідворотності обов'язкового контролю виконання цієї норми з боку держави спеціально уповноваженими органа­ми. Тобто потрібен комплексний підхід до вирішення проб­лем забезпечення екологічної безпеки.

Практична діяльність держави щодо забезпечення екологіч­ної безпеки показала, що тільки система державно-правових заходів і засобів, спрямованих на запобігання нанесенню шкоди навколишньому природному середовищу чи на при­пинення діяльності, що призводить до цього, може бути ефективною при вирішенні проблем забезпечення здорового довкілля. Тільки поєднання правотворчої, організаційної, управлінської, адміністративно-розпорядницької, контрольно-наглядової діяльності з боку держави в різних формах і проявах призведе до поставленої мети — забезпечення екологічної безпеки. Тільки сукупність підпорядкованих одній меті державно-правових заходів може забезпечити їх ефективність.

Отже, механізм правового забезпечення екологічної безпе­ки — це комплекс взаємопов'язаних державно-правових за­собів, спрямованих на досягнення екологічної безпеки шля­хом регулювання і контролю діяльності суб'єктів екологіч­них правовідносин за допомогою еколого-правових норм. Розробка і застосування цих засобів на підтримку і допов­нення один одного з підпорядкуванням одній меті дозволя­ють розглядати їх як одне ціле — механізм регулювання і забезпечення екологічної безпеки.

Досвід практичної діяльності у сфері забезпечення еколо­гічної безпеки показує, що механізм її правового забезпе­чення включає такі види державно-правових заходів, як організаційні, нормативно-регулятивні, розпорядчо-виконавчі та забезпечувальні, кожен з яких є також поліструктурним і складається з кількох складових.

1. Організаційні заходи — це комплекс юридичне значимих дій, які спрямовані на виявлення екологічно небезпечних факторів, об'єктів, видів діяльності, природних зон та тери­торій, що характеризуються погіршенням екологічної ситу­ації, з метою профілактики запобігання їх шкідливого впли­ву на здоров'я людини і навколишнє природне середовище. Він включає:

— виявлення екологічно небезпечних факторів (речовин, матеріалів, продуктів біологічного, хімічного, фізичного походження), що впливають чи за певних умов можуть вплива­ти на здоров'я людини та стан довкілля, екологічно небезпеч­них джерел, об'єктів, територій і зон, їх реєстрація і класифі­кація щодо рівня екологічної безпеки (чи небезпечного впливу);

— державна реєстрація є неодмінною умовою паспорти­зації екологічно небезпечних підприємств, сертифікації еко­логічно небезпечної продукції (матеріалів, речовин), ліцен­зування екологічно небезпечних видів діяльності;

— проведення експертно-оціночної діяльності — випробу­вань, екологічних експертиз, наукових досліджень, потен­ційно небезпечних техногенних та природних об'єктів, до­сліджень техногенно-екологічного стану, що склався в окремих населених пунктах та регіонах в результаті функціонування технічних об'єктів і комплексів і створює небезпеку виникнення надзвичайних ситуацій;

— моделювання і прогнозування змін стану навколишньо­го природного середовища в результаті природного розвитку природних об'єктів і господарської або іншого виду діяль­ності, впливу екологічно-небезпечних джерел на довкілля і здоров'я людей;

— інформування населення та державних органів влади про стан навколишнього природного середовища, вірогідність негативного впливу на стан довкілля і здоров'я людей, ри­зик виникнення надзвичайних ситуацій.

Проведення організаційних заходів забезпечує створення облікової документації екологічно небезпечних джерел, на­приклад переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку (постанова Кабінету Міністрів України № 554 від 27 липня 1995 р.), переліку ре­човин і матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів (затверджено постановою Кабінету Міністрів Украї­ни № 117 від 22 лютого 1994 р.). На підставі останніх (з їх врахуванням) видаються дозволи щодо здійснення екологіч­ної діяльності, експлуатації таких об'єктів, встановлюються правила захоронення таких відходів, регламентується їх ввезення на територію України та ін.

Отже, організаційно-правові заходи є основою, базою для розробки і впровадження інших видів державно-правових заходів щодо забезпечення екологічної безпеки.

2. Нормативно-регулятивні заходи в механізмі правового забезпечення представляють собою діяльність держави з при­воду створення системи нормативно-правових юридично-значимих актів, спрямованих на досягнення екологічної без­пеки через визначення принципів державної політики у га­лузі екологічної безпеки, визначення пріоритету життя та здоров'я людини, визначення нормативно-технічних показ­ників і регламентацію діяльності екологічно-небезпечних об'єктів.

До нормативно-регулятивних заходів відноситься:

— прийняття спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність, пов'язану з використанням екологіч­но-небезпечних речовин або матеріалів, експлуатацію еко­логічно-небезпечних джерел і об'єктів (наприклад, Закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про пестициди та агрохімікати»), розробка, зат­вердження і здійснення концептуальних програм і документів, спрямованих на визначення напрямків практичної діяльності щодо забезпечення екологічної безпеки (Концепція створення єдиної державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації, схвалена Постано­вою Кабінету Міністрів України № 501 від 07.07.95 р.) і т.ін.;

— розробка стандартів у галузі екологічної безпеки, пра­вил проектування і експлуатації екологічно небезпечних об'єктів, поводження з екологічно небезпечними речовина­ми і матеріалами;

— розробка обгрунтування нормативів екологічної безпе­ки, нормування, лімітування екологічно небезпечної діяль­ності;

— зонування екологічно небезпечних територій;

— впровадження нормативно-економічних засобів забез­печення екологічної безпеки — кредитних, позичкових, по­даткових пільг, договірного цільового фінансування розвит­ку екологічно безпечних технологій і виробництв, екологіч­ного страхування, встановлення штрафів за порушення за­конодавства щодо охорони навколишнього природного се­редовища і забезпечення екологічної безпеки, платежів для господарюючих суб'єктів за викиди і скиди забруднюючих речовин, плати за погіршення якості природних ресурсів.

Останні є регулятивно-стимулюючими нормативами і за­ходами у галузі забезпечення екологічної безпеки.

3. Розпорядчо-виконавчі заходи — це цілеспрямована діяльність спеціально уповноважених державних органів з приводу реалізації організаційних, управлінських, конт­рольно-наглядових функцій з метою забезпечення безпечно­го функціонування виробничих, наукових, інших структур і об'єктів у галузі екології, попередження екологічних право­порушень і досягнення екологічної безпеки.

Для здійснення цих заходів необхідна дієва система дер­жавних органів регулювання і управління в галузі екології та достатнє їх структурно-функціональне забезпечення.

Як вищому органові державної законодавчої влади Вер­ховній Раді України і в галузі забезпечення екологічної без­пеки належить головна роль. Відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» Верховна Рада України визначає повноважен­ня рад народних депутатів нижчого рівня, порядок органі­зації та діяльності органів управління в галузі забезпечення екологічної безпеки. До її компетенції відноситься також вста­новлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, оголошення таких зон на території держави.

Відповідно до законодавства вся діяльність рад народних депутатів нижчого рівня спрямована на забезпечення екологічної політики держави та екологічних прав громадян, а значить — виконання вимог екологічної безпеки та її досяг­нення. Підтвердженням цьому є повноваження рад народних депутатів, визначені статтями 14, 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Забезпечення екологічної безпеки є частиною функціональ­них обов'язків органів державної виконавчої влади. Наприк­лад, серед інших повноважень та функцій Президент Украї­ни забезпечує національну, в тому числі екологічну, безпе­ку держави, приймає у разі необхідності рішення про вве­дення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, в тому числі спричиненого і умовами екологічної си­туації; підпорядкована Президентові України Комісія з пи­тань ядерної політики та екологічної безпеки спрямована на вироблення науково обгрунтованих пропозицій щодо фор­мування державної ядерної політики та екологічної безпеки.

Спеціально створена Національна комісія з радіаційної безпеки населення України — незалежний орган, який роз­робляє і затверджує норми радіаційної безпеки, що стало особливо актуально в Україні після Чорнобильської катаст­рофи.

При Кабінеті Міністрів України діє Постійна урядова ко­місія з питань техногенно-екологічної безпеки, створена Постановою Кабінету Міністрів України № 237 від 21 люто­го 1996 року, її завдання — організація і контроль діяльності центральних та місцевих органів державної влади, пов'яза­ної з безпекою і захистом населення, реагуванням у надзви­чайних ситуаціях, а також здійсненням заходів щодо запо­бігання виникненню та ліквідацій наслідків аварій, катаст­роф, стихійного лиха.

Забезпечення екологічної безпеки — це основна мета, якій підпорядковано всю діяльність спеціально уповноважених органів державного управління у галузі екології, наприклад Мінекобезпеки і його органів.

Функціями щодо забезпечення екологічної безпеки поряд зі своїми основними наділені також органи державного уп­равління інших галузей народного господарства.

Так, Міністерство охорони здоров'я України розробляє, затверджує і вводить в дію нормативи радіаційної, екологічної безпеки, розробляє і координує заходи щодо забезпе­чення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення. Міністерство транспорту України забезпечує визначення основних напрямів екологічної безпеки на транспорті і т. д.

Розпорядчо-виконавчі заходи у механізмі правового забез­печення екологічної безпеки включають і організацію робо­ти в цьому напрямку на міжгалузевому рівні. Відповідно до цього органи прокуратури здійснюють нагляд за дотриман­ням екологічного законодавства всіма суб'єктами у сфері за­безпечення екологічної безпеки.

С стема органів управління у сфері забезпечення екологіч­ної безпеки, їх структура, повноваження і функції визнача­ються відповідними нормативно-правовими актами. Ефек­тивність їх діяльності базується на організаційному об'єднанні зусиль щодо вирішення проблем забезпечення екологічної безпеки на основі цих нормативно-правових актів.

4. Забезпечувальні заходи — сукупність юридичне значи­мих дій, спрямованих на попередження і припинення еко­логічно небезпечної діяльності, екологічних правопорушень.

В першу чергу, це запобіжно-деліктні заходи, які викону­ють профілактичну функцію через обмеження екологічно небезпечної діяльності, тимчасове, до усунення причин ви­никнення, зупинення діяльності, яка призводить до по­гіршення стану навколишнього природного середовища, несе загрозу безпеці довкілля та життєдіяльності людини.

До забезпечувальних відносяться каральні заходи — при­пинення екологічно-небезпечної діяльності за систематичне порушення нормативів екологічної безпеки, встановлення відповідальності (дисциплінарної, адміністративної, кримі­нальної) за забруднення навколишнього природного сере­довища і порушення вимог та норм екологічної безпеки, майнової відповідальності за заподіяння шкоди здоров'ю і майну громадян та здійснення їх через органи судочинства.

Підсумовуючи все вищесказане, слід знову наголосити, що екологічна безпека досягається тільки комплексним застосу­ванням вказаних вище заходів, а також оперативністю охо-ронно-відновлювальної діяльності у випадку виникнення екологічно небезпечної ситуації, аварії чи катастрофи.

При вивченні другого питання (Застосування норм права в екологічному праві.) студентам слід звернути увагу на те, що

Подальше впровадження економічних важелів до сфери регулювання відносин у галузі екології забезпечувалося розробкою конкретних економічних заходів і засобів у формі правових норм та введенням їх у дію за допомогою інших законів та підзаконних нормативних актів, що складають нині систему екологічного законодавства або стосуються цієї сфери.

У першу чергу це норми комплексного регулювання, викладені, наприклад, у Законі "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. ст. 42-49 розділу X "Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища"), Постанові Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 р. №3, що затверджує порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору.

Земельний кодекс України встановлює плату за придбання, використання землі, пільги щодо плати за землю, порядок надходження та використання платежів за землю. У розвиток цих правових норм прийнято Закон України від 03.07.92 "Про плату за землю" (у редакції Закону України від 19.09.96).

Відповідними нормативно-правовими актами встановлюється економічне регулювання використання і охорони інших видів природних ресурсів. Наприклад, норми ст. ст. 28-36 Кодексу України про надра встановлюють плату і порядок плати за їх користування надрами, розподіл платежів за користування та їх спрямування.