Підстави та порядок розгляду земельних спорів органами земельних ресурсів
Початком розгляду земельних спорів необхідно вважати заяву про порушення прав та законних інтересів суб'єкта земельних відносин. Але на жаль, в законодавстві не урегульовано порядок прийняття заяви, а також її основні реквізити.
На практиці всі заяви реєструються в спеціальному журналі, де зазначається порядковий номер, дата реєстрації та прізвище заявника.
В заяві про порушення спору, як правило, вказуються підстави, які за думкою заявника, роблять необхідним розглянути спір.
Заява повинна бути належним чином оформлена, мотивована та підписана відповідною особою. До неї можуть бути додані необхідні для розгляду спору документи і матеріали: документи на право власності на земельні ресурси; зміни, які трапилися в правовому режимі земельної ділянки; акти, протоколи, розпорядження контролюючих органів та ін.
Строки розгляду земельних спорів, визначаються днем реєстрації заяви.
Спори повинні бути вирішені на протязі одного місяця. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.
Орган, який розглядає спір, зобов'язаний належним чином і завчасно повідомити сторони про час та місце його розгляду. Як правило, це здійснюється за допомогою письмового повідомлення, яке вручається сторонам.
ЗК України гарантує сторонам спору їх безпосередню участь в процесі його вирішення, передбачивши можливість перенесення розгляд справи, якщо відсутня одна зі сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання без неї.
В ряді випадків розгляд і вирішення земельного спору може бути здійснено у відсутності однієї зі сторін, наприклад, коли сторона ухиляється від присутності під час розгляду спору або якщо вона письмово повідомляє про нез'явлення або небажання брати участь у розгляді спору.
Під ухиленням від участі в розгляді спору треба також розуміти неявку сторони без поважних причин при повторному виклику органу, що розглядає земельний спір.
За результатами розгляду земельних спорів органи місцевого самоуправління або органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів приймають рішення, які повинні містити посилання на фактичні обставини справи і норми земельного законодавства. В рішенні повинен бути також передбачений порядок його виконання, тобто заходи щодо відновлення порушених прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів або інших суб'єктів, що є стороною в спорі.
Рішення, що приймається за результатами розгляду земельного спору повинно складатися з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної.
У вступній частині викладається: де і коли винесено рішення; який орган прийняв рішення; сторони, що беруть участь в розгляді спору.
В описовій частині фіксуються: зміст заяви; документи і матеріали, представлені сторонами; встановлені фактичні обставини справи.
В мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені органом, що розглядає земельний спір.
Резолютивна частина рішення повинна містити: викладення кінцевих висновків про задоволення заявлених вимог або відмову в їх задоволенні повністю або частково; строк і порядок оскарження прийнятого рішення.
Важливим положенням Земельного кодексу (ст. 159 ЗК) є те, що в ньому передбачений обов'язок органу, який прийняв рішення, ознайомити сторони зі змістом останнього. Формою такого ознайомлення є безпосередня передача прийнятого рішення сторонам. Термін передачі рішення — 5 днів з часу його прийняття.
Процесуальним правам та обов'язкам сторін при розгляді земельних спорів присвячена стаття 160 ЗК. Із назви цієї статті безпосередньо не випливає, які саме права та обов'язки — матеріальні чи процесуальні визначені в ній. Але із змісту статті стає зрозумілим, що мова йде саме про процесуальні права та обов'язки сторін.
Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.
Слід наголосити на тому, що в зазначеній статті не зовсім вдало проведений поділ між правами та обов'язками, оскільки йде їх перерахування без визначення тих чи інших. Наприклад, незрозуміле, в якості прав і чи обов'язків слід розуміти — «давати усні і письмові пояснення» та деякі інші.
Вперше в ЗК України урегульовано процесуальний порядок виконання рішень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів.
Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.
Важливим положенням є визначення термінів вступу в законну силу прийнятих рішень. Таким терміном є момент прийняття рішення по земельному спору відповідним органом. Разом із тим, в статті 161 ЗК передбачена підстава призупинення прийнятих рішень. Такою підставою є оскарження зазначених рішень в суді, що є важливою процесуальною гарантією дотримання прав і законних інтересів сторін, які беруть участь у розгляді та вирішенні земельних спорів.
Оскарження рішень, ухвалених органами, що розглядали спір, відбувається у відповідності до положень Цивільного процесуального кодексу України.
Виконання рішення, прийнятого внаслідок розгляду земельних спорів, здійснюється органом, який прийняв це рішення.
Процедура виконання рішення передбачає фактичне відновлення прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів та інших суб'єктів земельних правовідносин, які є сторонами спору. Воно може здійснюватися за допомогою встановлення межових та охоронних знаків, усунення порушень, що перешкоджають експлуатації земельної ділянки, звернення до органів адміністративної юрисдикції про необхідність притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, інших заходів.
Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства. Якщо в процесі розгляду земельного спору буде виявлено, що стороною спору заподіяна шкода або спричинені втрати сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва, останні повинні бути відшкодовані порушником у відповідності до діючого земельного законодавства.
Збитками, які підлягають відшкодуванню, внаслідок порушення земельного законодавства можуть бути: погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки та деякі інші. Порядок визначення та відшкодування збитків встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 1993 р. «Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам».
Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які можуть підлягати відшкодуванню внаслідок розгляду земельних спорів, включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості землі. Під втратами сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва слід розуміти вилучення сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ) та лісових угідь (вкритих лісом земель, незімкнутих лісових культур, галявин, згарищ та лісових насаджень, що загинули, незалісених лісосік, пустирів, лісорозсадників) для використання їх у цілях, не пов'язаних з веденням відповідно сільського або лісового господарства.
Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1991 р. «Порядок визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, що підлягають відшкодуванню ».
Важливою процесуальною гарантією захисту прав та законних інтересів сторін земельних спорів є те, що виконання рішення по спорах може бути призупинено або термін може бути продовжений.
Суб'єктами, яким надано право на здійснення відповідних дій, є суд або вищестоящі органи.
Підставами для таких дій можуть бути: оскарження рішення однією із сторін; неможливість виконання рішення внаслідок стихійного лиха, екологічної або техногенної катастроф; припинення діяльності юридичної особи або смерть фізичної особи, які були стороною спору; зміна власника земельної ділянки, землекористувача або орендаря, що була стороною спору; необхідність вилучення земельної ділянки, яка була предметом спору, для суспільних потреб та ін.
Перелік таких підстав в ЗК України не наводиться, оскільки в кожному конкретному випадку висновок про необхідність призупинення або продовження терміну виконання рішення приймається з урахуванням як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, що виникають.
Висновок.Відповідно до ч. 4 ст. 158 ЗК органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори.
При розгляді земельного спору, сторони наділені усіма процесуальними правами, передбаченими для учасників судового процесу.
Виконання рішень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів с кінцевою метою їх розгляду та вирішення. Тому зазначені органи повинні вжити реалістичних заходів щодо виконання рішення вже на стадії його прийняття. Згідно з ст. 161 ЗК рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів або органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Проте оскарження зазначених рішень в суді призупиняє їх виконання.
Виконання рішення щодо земельних спорів, за положеннями ЗК, здійснюється органом, який прийняв це рішення. При цьому, виконання рішення щодо земельних спорів не звільняє правопорушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства. Виконання прийнятого рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його строк може бути продовжений вищестоящим Органом або судом. Таким чином, земельному законодавству відомо не тільки призупинення виконання прийнятих рішень та продовження строку їх виконання на підставі судового оскарження , а й оскарження вищестоящому органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування.
V ПИТАННЯ