Суть заповідної справи та її завдання

Досі серед науковців не існує єдиного визначення заповідної справи. Головні відмінності у поглядах зводяться до того, що одні фахівці розглядають заповідну справу як сферу практичної діяльності щодо створення природоохоронних територій та забезпечення виконання ними необхідних функцій. Інша точка зору, яка зараз здобуває все більше прихильників, полягає у тому, що заповідна справа є сферою наукової та практичної діяльності зі збереження природи в межах спеціально створених для цієї мети територій та об’єктів.

Заповідна справа – це теорія і практика організації природних комплексів, їх збереження і відновлення, а також їх раціональне використання. Дисципліна вивчає наукові основи охорони природи. Заповідна справа є базою для природоохоронної діяльності людини. Що більше людина освоює поверхню нашої планети, то стрімкіше зростає роль заповідників.

Суть заповідної справи полягає в ознайомленні й оволодінні знаннями:

- про роль і місце заповідних територій,

- про історію і стан заповідної справи в Україні й у світі;

- про закони заповідування і охорону заповідних територій;

- про природоохоронне, наукове і виховне значення Червоних книг;

- про проблеми збереження флори і фауни.

Задача заповідного режиму, заповідування, полягає в забезпеченні Природі спокою, збереження для неї умов розвитку за власними законами, без втручання людини. На заповідних територіях усе повинно бути супідрядне необхідності підтримки екологічної рівноваги, збереженню краси і різноманіття ландшафтів, рослинного і тваринного світу.

Стратегія заповідування передбачає:

-заборону або обмеження діяльності людини на певних територіях;
-раціональне використання ресурсів;
-боротьбу з забрудненням тощо.

Заповідні території служать банками генетичної інформації природи, матеріальною базою її рекреації; особливими науковими лабораторіями, музеями природи, її еталонами.

Предметом заповідної справи є:

- природа;

- сукупності рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів, які поєднані загальною територією з неживою частиною природи і утворюють єдину динамічну систему;

- природні зони і ландшафти, заповідні території різних категорій і рангів.

Заповідні території в Україні становлять лише 5,6 % від загальної площі, а в окремих регіонах – менше 0,5 %, тоді як, наприклад, у країнах ЄС – 15 %.

За даними Міжнародної спілки охорони природи та природних ресурсів, у середньому один вид або підвид тварин втрачається кожного року. Понад 1000 видів птахів і тварин нині знаходяться під загрозою вимирання. Проблема збереження тварин і рослин, які населяють нашу планету, тобто збереження генофондів, створених у процесі еволюції різноманітного органічного світу, нині є актуальною і складає головну задачу заповідної справи. Вирішити це завдання без заповідування, без вилучення певних ділянок території із господарського використання неможливо, тому найважливішою функцією заповідної справи визначають створення резерватів, де забезпечується охорона всіх видів рослинних і тваринних організмів, які створені природою протягом мільйонів років.

За умови абсолютизації ідеї недоторканості заповідної території, наслідком може бути повне зникнення цілого ряду рідкісних видів і унікальних природних комплексів. Так, заповідна територія в цілому або окремі її ділянки можуть створюватись для охорони еталонних екосистем, для збереження унікальних природних утворень і т. п. Якщо заповідник зберігає екосистему в цілому, особливо еталонну, ми не повинні втручатись в хід природних процесів. Якщо ж в заповіднику, наприклад, існує популяція якогось зникаючого виду або на його території знаходяться унікальні рельєфні утворення, ми повинні всіляко сприяти їх збереженню, навіть якщо доведеться порушити «принцип невтручання».

Не обов’язково для охорони кожного цінного об’єкту, природного комплексу чи навіть виду створювати заповідники. В багатьох випадках може виявитись достатньою організація охоронних природних територій нижчого рангу.

Об’єкти заповідної справи

Вважати, що об’єктом заповідної справи є лише території та об’єкти, які становлять природно-заповідний фонд або потенційно можуть бути до нього включеними, було б не зовсім точно. Ці території – лише арени, на яких практично вирішуються завдання заповідної справи.

Матеріальними об’єктами заповідної справи можуть виступати природні територіальні комплекси, їх компоненти (передусім – рослинність та тваринний світ, а також геологічні сфери, водні тіла, ґрунти та інші), які становлять цінність з природоохоронної точки зору.

Заповідна справа стосується багатьох морально-етичних і ціннісних аспектів взаємодії людини з природою. Отже, ідеальними об’єктами заповідної справи є морально-етичні норми людського ставлення до живої та неживої природи, її сакральна, духовна, естетична та інші «нематеріальні» цінності.