Поняття екологічного права 3 страница

Правовому регулюванню моніторингу довкілля присвячені ст. 22 Закону України «Про охорону навколишнього природного середо­вища», відповідні норми підотрасльових кодексів і законів, «Поло­ження про державну систему моніторингу довкілля», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. № 391, положеннями про моніторинг окремих природних ресурсів.

Порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Державна система моніторингу довкілля - це система спостере­жень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Система мопіториніу є складовою частиною національної інформа­ційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн.

Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держводгоспом, Держкомземом,

Держжитлокомунгоспом, їх органами на місцях, а також під­приємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб'єктами системи моніторингу за загальнодер­жавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповід­них природоохоронних заходів.

Моніторинг здійснюється в різноманітних напрямках, в залежності під суб'єкта, який його проводить, та об'єкта природного середовища.

Мінприроди проводить моніторинг атмосферного повітря та опадів (вміст забруднюючих речовин (далі - ЗР), у тому числі радіонуклідів, транскордонне перенесення ЗР); джерел промислових ипкидів в атмосферу (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); поверхневих і морських вод (гідрохімічні та гідробіологічні визна­чення, вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); підземних вод (і ідрогеологічні та гідрохімічні визначення складу і властивостей, у і ому числі залишкової кількості пестицидів та агрохімікатів, оцінка ресурсів); джерел скидів стічних вод (вміст ЗР, у тому числі Радіонуклідів); водних об'єктів у межах природоохоронних територій (фонова кількість ЗР, у тому числі радіонуклідів); грунтів різного призначення, у тому числі на природоохоронних територіях (вміст ЗР, у -1-ому числі радіонуклідів); геохімічного стану ландшафтів (вміст і поширення природних і техногенних хімічних елементів та сполук); радіаційної обстановки (на пунктах стаціонарної мережі); геофізичних попів (фонові та аномальні дослідження); стихійних та небезпечних природних явищ: ендогенних та екзогенних геологічних процесів (їх шідові і просторові характеристики, активність прояву), повеней, ішиодків, снігових лавин, селів (у районах спостережних станцій); церж-авне еколого-геологічне картування території України для оцінки ■ імну геологічного середовища та його змін під впливом господарської 'ииньності; наземних і морських екосистем (фонова кількість ЗР, у і ому числі радіонуклідів); звалищ промислових і побутових відходів н її над відходів, вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів);

МНС (на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчу- игпня і зони безумовного (обов'язкового) відселення, а також в інших іонах радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській \Г.<') - атмосферного повітря (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); поверхневих і підземних вод (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); н.гісмних і водних екосистем (біоіндикаторні визначення): Грунтів і и.іпдшафтів (вміст ЗР, радіонуклідів, просторове поширення); джерел и 11 нидів в атмосферу (вміст ЗР, обсяги викидів); джерел скидів стічних вод (вміст ЗР, обсяги скидів); об'єктів поховання радіоактивн відходів (вміст радіонуклідів, радіаційна обстановка),

МОЗ (у місцях проживання і відпочинку населення, у тому числ на природних територіях курортів) — атмосферного повітря (вміс шкідливих хімічних речовин); поверхневих вод суші і питної вод (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення), морських вод, мінеральних і термальних вод, лікувальних грязей, озокериту, ропи лиманів та озер (хімічні, бактеріологічні, радіологіч ні, вірусологічні визначення); грунтів (вміст пестицидів, ва металів, бактеріологічні, вірусологічні визначення, наявність ясі геогельмінтів); фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіа ція, вібрація тощо);

Мінагрополітики - ґрунтів сільськогосподарського використань (радіологічні, агрохімічні та токсикологічні визначення, залишков кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); сільськогос­подарських рослин і продуктів з них (токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); сільськогосподарських тварин і продуктів з них (зоотехнічні, токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пести­цидів, агрохімікатів і важких металів); поверхневих вод сільськогоспо­дарського призначення (токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

Держкомлісгосп - ґрунтів земель лісового фонду (радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); лісової рослинності (пошкодження біотичними та абіотич­ними чинниками, біомаса, біорізноманіття, радіологічні визначення, вміст ЗР); мисливської фауни (видові, кількісні та просторові харак­теристики, радіологічні визначення);

Держводгосп - річок, водосховищ, каналів, зрошувальних систем і водойм у межах водогосподарських систем комплексного призна­чення, систем міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачан­ня (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); водойм у зонах впливу атом- них електростанцій (кміст радіонуклідів); поверхневих вод у прикор­донних зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-господарського використання (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); та осушуваних земель (глибина залягання та мінералізація ґрунтових вод, ступінь засоленості та солонцюватості грунтів); підтоплення сільських населених пункіїи, прибережних зон водосховшц (переформування берегів і підтоплення територій);

Держкомзем грунтів і ландшафтів (вміст ЗР, прояви ерозійних та інших екзогенних процесів, просторове забруднення земель об'єктами промислового і сільськогосподарського виробництва); рослинного покриву земель (видовий склад, показники розвитку та ураження ро. шиї); зрошуваних і осушених земель (вторинне підтоплення і засо- і. ніш тощо); берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, чпмк, гідротехнічних споруд (динаміка змін, ушкодження земельних І" ¹ Урсів);

Держжитлокомунгосп — питної води централізованих систем водо­пої гачання (вміст ЗР, обсяги споживання); стічних вод міської каналі- іпшііної мережі та очисних споруд (вміст ЗР, обсяги надходження); і" и них насаджень у містах і селищах міського типу (ступінь пошко- И.КІ ІІИЯ ентомошкідниками, фітозахворюваннями тощо); підтоплення МІГ I і селищ міського типу (небезпечне підняття рівня ґрунтових вод).

Організаційна інтеграція суб'єктів системи моніторингу на всіх іччниг здійснюється органами Мінприроди на основі:

• загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм моніто­рингу довкілля, що складаються з програм відповідних рівнів, поданих суб'єктами системи моніторингу;

• укладених між усіма суб'єктами системи моніторингу угод про спільну діяльність під час здійснення моніторингу довкілля на відповідному рівні.

Крім державних органів, до проведення моніторингу залучаються і «між і підприємства, установи і організації незалежно від їх під­порядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може иріппести до погіршення стану довкілля. Вони зобов'язані здійсню- и.іі и екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані і/або V іаі альнену інформацію для її комплексного оброблення, з цією метою міні суб'єктами системи моніторингу та постачальником інформації \ к надається угода, яка підлягає реєстрації в Мінприроди або його нрі а пах на місцях.

Облік в галузі екологічних відносин

()блік в галузі екологічних відносин складається з:

І. державних кадастрів;

.'.. державних реєстрів;

1. статистичної звітності.

Державні кадастри природних ресурсів ведуться з метою обліку мін,кісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, об- і чгу, характеру та режиму їх використання.

Ведення кадастрів регулюється відповідними нормами природо ресурсових кодексів та законів: Законом України «Про охорону нав­колишнього природного середовища» (ст. 23), а також Земельні» кодексом України (статті 193-204), Лісовим кодексом України (статті 49- 53), Кодексом України про надра (статті 42-44), Водним кодексо України (етапі 24-28), «Про тваринний світ» (ст. 56), законами Украї- «Про рослинний світ» (ст. 38), «Про мисливське господарство і полюван ня» (статті 6, 30), «Про червону книгу України» (ст. 15), «Про курортш (статті 35-37), «Про поводження з радіоактивними відходами» (ст. 16).

Державні кадастри ведуться в порядку, що визначаєтьс Кабінетом Міністрів України. Наприклад:

® «Про затвердження Положення про порядок ведення державного земельного кадастру» від 12 січня 1993 р. № 15 з наступним змінами;

• «Про програму створення автоматизованої системи ведення дер­жавного земельного кадастру» від 2 грудня 1997 р. № 1355;

• «Про затвердження Порядку ведення державного водного кадас­тру» від 8 квітня 1996 р. № 413;

• «Про затвердження Порядку ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру» від 27 вересня 1995 р. № 767;

• «Про затвердження Порядку створення і ведення Державного ка­дастру природних територій курортів» від 23 травня 2001 р. №562;

® «Про затвердження Порядку створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних ресурсів» від 26 липня 2001 р. № 872;

• «Про затвердження Положення про порядок ведення державного кадастру тваринного світу» від 15 листопада 1994 р. № 772;

• «Про затвердження Положення про містобудівний кадастр насє лених пунктів» від 25 березня 1993 р. № 224;

• «Про затвердження Положення про регіональні кадастри при­родних ресурсів» від 28 грудня 2001 р. № 1781.

Відповідно існують наступні державні кадастри:

• земельний;

• родовищ та проявів корисних копалин;

• лісовий;

• водний;

• рослинного світу;

• перинного світу;

• територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

• містобудівний кадастр та інші.

І Іотрібно відзначити, що разом з кадастрами функцію державного к V також виконують Червона і Зелена Книга України.

< »»>'< кти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан піншонишнього природного середовища, види та кількість шкідливих р. 'ініши, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й рпіміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього, підля- і 'їмн, державному обліку.

І 'чують наступні державні реєстри:

• реєстр екологічно небезпечних об'єктів;

• реєстр потерпших від надзвичайних екологічних ситуацій;

• реєстр місць видалення відходів;

• реєстр забруднювачів навколишнього природного середовища та

НІШІ.

І Ііднриємства, установи та організації проводять первинний облік тнучі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно ті іпют ь відповідну інформацію органам, що ведуть державшій облік у пій галузі. Державний статистичний облік в галузі екологічних инноеші ведеться органами державної статистики відповідно до ЗУ 11ро державну статистику».

іоір, обробка і подання відповідним державним органам зведеної > і и міс тичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих

і.......... використання природних ресурсів, виконання завдань по

"«■цінні навколишнього природного середовища та іншої інформації, і» Ці пня екологічних паспортів здійснюється за єдиною системою в ннридку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Екологічне інформаційне забезпечення

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про . і.ні довкілля, а також право на її поширення. Така інформація ніким ін може бути засекречена.

Екологічна інформація — це будь-яка інформація в письмовій, о пю-візуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про: * етан навколишнього природного середовища чи його об'єктів - іемлі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення;

біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами навколишнього природного середовища;

• джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізич­ні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан нав­колишнього природного середовища та здоров'я людей;

« загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спря­мованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;

« екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі ад­міністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

• витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за ра­хунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу дов­кілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази да­них, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, гро­мадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом:

а) підготовки спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її роз­гляду Верховною Радою України - опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет;

б) щорічного інформування Радою міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;

в) систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку ного змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни і її ні колишнього природного середовища і характер впливу ско­ти ічних факторів на здоров'я людей;

г) негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації;

ґ) передачі інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;

д) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не і і.иіовить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах 1.1 інших джерелах.

Екологічна експертиза

Ця важлива функція державного управління регулюється Законом Vкраїни «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про ■ нологічну експертизу», іншими нормативними актами.

Гїкологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної нцільності спеціально уповноважених державних органів, еколого- • ьсиертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на між- і.шузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці перед- проектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія иміч може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимо- і .їм законодавства про охорону навколишнього природного середо­вища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, іаііезпечення екологічної безпеки.

1 Іроведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі зако­нотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяль­ної- її, що впливає на стан навколишнього природного середовища.

Об'єкти екологічної експертизи:

а) проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розпитку галузей народного господарства, генеральних планів насе- ікчінх пунктів, схем районного планування та інша передпланова і ік ред проект на документація;

б) техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на иудівництво і реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм влас­ності та підпорядкування, в тому числі військового призначення;

в) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негатив­но впливає на навколишнє природне середовище;

г) документація по створенню нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном;

д) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи й об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до пору­шення норм екологічної безпеки та негативного впливу на нав­колишнє природне середовище.

Суб'єктами екологічної експертизи є:

1) Спеціально уповноваженій центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого- експер гні підрозділи чи комісії;

2) інші державні органи, місцеві Ради і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства;

3) громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування;

4) інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;

5) окремі громадяни в порядку, передбаченому цим Законом та ін­шими актами законодавства.

В Україні здійснюються державна, громадська та інші види еко­логічної експертизи.

Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.

Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень що­до подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну не­безпеку, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських фор­мувань.

Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціативою ш и пересованих юридичних і фізичних осіб на договірній основі із ' псціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями.

Стандартизація і нормування в галузі екологічних відносин

Ідеологічна стандартизація і нормування проводяться з метою і» ілповлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо ОХО- рпии навколишнього природного середовища, використання природ­ні і\ ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Державні екологічні стандарти визначають поняття і терміни, ре­жим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за ■ іаиом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобі- і ііиіія його забрудненню, інші питання, пов'язані з охороною навколиш­ні, т о природного середовища та використанням природних ресурсів.

І .кологічні стандарти є елементом загальної та єдиної системи * ілпдартизації в державі. Остання регулюється Законом України «Про і і.іпдартизацію».

Потрібно відзначити, що Україна в зв'язку зі вступом до Міжна­родної організації стандартизації (180) впроваджує міжнародні та і иропейські системи стандартизації та сертифікації в екологічній сфері наприклад, екологічних міжнародних стандартів серії 180 14000, і * р гифікації на підприємствах систем управління довкіллям відпо- ііідпо до вимог стандарту 180 14001).

Державні екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі іиіііиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих ммічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фппчних та біологічних факторів.

Законодавством України можуть встановлюватися нормативи ви­користання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.

І жологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням иіімог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і ішрм, гігієнічних нормативів.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фппчних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рек­реаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих | речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне, середовище.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань: екології та природних ресурсів та іншими уповноваженими на те дер­жавними органами відповідно до законодавства України. Вони мають відповідну специфічність в залежності виду природного об'єкта.

Лімітування та ліцензування в екологічній галузі

Положення «Про порядок установлення лімітів використання при­родних ресурсів загальнодержавного значення» затверджено поста­новою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459.

Ліміти визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких ви­даються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів.

Законодавство встановлює наступні ліміти:

• ліміти використання лісових ресурсів загальнодержавного зна­чення встановлюються відповідно до Правил відпуску деревини на пні в лісах України;

• ліміти (квоти) на видобування корисних копалин (у тому числі континентального шельфу), за винятком загальнопоширених, і строки їх дії затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Мін­економіки та Мінприроди, погодженим з обласними державними адміністраціями;

» ліміти (квоти) на видобування корисних копалин Мінприроди доводить до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій і користувачів надр не пізніш як за шість місяців до початку добування корисних копалин;

• ліміти використання рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, в розрізі річкових басейнів, морських районів промислу, основних типів і категорій водойм щорічно затверджуються Мінеко- ресурсів за поданням Укрдержрибгоспу на підставі обґрунтувань науково-дослідних установ та організацій;

• ліміти на використання природних ресурсів в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення затверджуються Мінекоресурсів за поданням органів, у віданні яких знаходяться ці природні ресурси, на підставі обґрунтовуючих мате- рипів, погоджених з відповідними науковими установами і спецільно уповноваженим органом виконавчої влади у сфері екології та при­родних ресурсів в Автономній Республіці Крим, державними управ-

....... екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та

< евастополі;

• ліміти використання мисливських видів парнокопитних тварин, ведмедя, куниїдь лісової та кам'яної, норки американської, тхора псового, бобра, нутрії вільної, ондатри, бабака, білки затверджуються па мисливський сезон Мінекоресурсів за поданням Держкомлісгоспу на підставі пропозицій користувачів мисливських угідь, погоджених з їх територіальними органами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Використання інших мисливських тварин регулюється нормами відстрілу, що встановлюються на мисливський і ечон Мінекоресурсів разом з Держкомлісгоспом за поданням їх територіальних органів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

* ліміти використання немисливських видів тварин затверджують- і н Мінекоресурсів за кожним окремим видом цих тварин відповідно до подання спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів в Автономній Республіці Крим, ні-ржавних управлінь екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі за наявності обґрунтовуючих матеріалів відповідних наукових установ.

Ліцензування в екологічних відносинах є елементом загальнодер­жавного процесу ліцензування певних видів господарської діяльності.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право і уб'екта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Екологічне законодавство використовує різні терміни, що анало- і ічні поняттю ліцензія. Наприклад: лісорубний квиток (ордер), лісові квитки, дозволи на водокористування та користування надрами тощо.

Положення «Про порядок видачі дозволів на спеціальне викорис- і.іпня природних ресурсів» затверджено постановою Кабінету Мініс- і рік України від 10 серпня 1992 р. № 459.

Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів — це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, ор- і анізацій, громадян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів.

Видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів здійснюється:

• природних ресурсів континентального шельфу й виключної (морської) економічної зони (крім корисних копалин, рибних запасів та інших об'єктів водного промислу), немисливських видів тварин, природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно- заповідного фонду загальнодержавного значеїшя (крім мисливських тварин), видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, - органами Мінекоресурсів;

• корисних копалин, у тому числі тих, що видобуваються на континентальному шельфі, - Мінприроди;

• рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, - органами Укрдержрибгоспу;

• ведмедя, кабана, лані, оленів благородного та плямистого, козу­лі, лося, муфлона, білки, бабака, бобра, нутрії вільної, ондатри, куниць лісової та кам'яної, норки американської, тхора лісового, а також вовка, лисиці, бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків не в мисливський сезон або в заборонених для полювання місцях - органами Держкомлісгоспу;

• вовка, лисиці, бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків, а також на селекційний та вибірковий діагностичний відстріл мислив­ських тварин для ветеринарно-санітарної експертизи в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду - органами Мінекоресурсів;

• пернатої дичини, кроля дикого, зайця-русака, єнотовидного со­баки, вовка та лисиці, а також бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків (під час полювання на інші види мисливських тварин) - користувачами мисливських угідь;

• природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) - місцевими радами за погодженням з органами Мінприроди, а в разі видачі дозволів на використання ресурсів тваринного світу також за погодженням з органами Держкомлісгоспу.

Екологічний контроль

Під екологічним контролем розуміють діяльність компетентних органів з перевірки виконання екологічного законодавства.

Завдання контролю полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма суб'єктами екологічних відносин.

II залежності від суб'єктів, які здійснюють контроль, розрізняють: н р.кавний, громадський, відомчий та виробничий екологічний контроль.

;'1,сржавний контроль здійснюється центральними та місцевими "рпніами державної влади та органами місцевого самоврядування, в і "му числі органами спеціальної екологічної компетенції, в межах повноважень, визначених законодавством. До останніх можна від­щепі: Мінприроди, Держекоінспекція, Держлісінспекція, Держком- "•м, Держводгосп та інші.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами пмірони навколишнього природного середовища.

Громадські інспектори охорони навколишнього природного . чч довгаца:

а) беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів дер­жавного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, V іановами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного середовища, додержання норм еко- и н ічиої безпеки та використання природних ресурсів;

б) проводять перевірки і складають протоколи про порушення інмінодавства про охорону навколишнього природного середовища і подають їх органам державного контролю в галузі охорони нав­іч ншшнього природного середовища та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності;