Історичні корені екологічної проблеми України.

Індивідуальна робота

з дисципліни «Загальна екологія»

на тему:

«Форми прояву екологічної кризи»

Виконав: студ.гр. ЕК-11

Іванов І.І.

Перевірив: к.т.н., ас.

Жукова О.Г.

Київ - 2016

Зміст

	Вступ………………………………………………………………
1.	Історичні корені екологічної проблеми Україні……………….
2.	Взаємозв’язок між доходами суспільства та забрудненням навколишнього середовища……………………………………..
3.	Екологічні платежі………………………………………….……
4.	Сучасні перспективні пропозиції щодо поліпшення ситуації в екологічній та економічній областях. ………………………….
5.	Шляхи виходу з економічної та екологічної криз……………..
6.	Висновки………………………………………………………….
7.	Список використаної літератури………………………………..

Вступ

Людство на кінець другого тисячоліття дедалі більше усвідомлює, що саме життя на планеті перебуває в небезпеці. Занепокоєність долями цивілізацій на планеті і усвідомлення масштабності цього процесу проявляється у розвитку руху за збереження навколишнього середовища і появі численних ініціатив у всіх сферах життя суспільства [1].

Нині світ наближається до кінця XX ст. і можна констатувати, що за останні 20 років людство завдяки ряду спільних заходів, науково-технічному прогресу, здійсненню «зеленої» революції, розвитку біотехнологій, проведенню ряду економічних, законодавчих реформ зуміло дещо змінити ситуацію в справі охорони навколишнього середовища. За заявою керівника ЄС, Європа третього тисячоліття хотіла б бути екологічно чистою.

Однією з особливих турбот в Європі є стічні води. Ця проблема безпосередньо торкається України: в Україні не має практично жодної річки, рівень забруднення якої не перевищував би критичного. Водночас європейська комісія пропонує всім країнам членам ЄЕС, щоб до 2005 року всі населені пункти, де проживає більше 20 тисяч осіб, мали власну систему водоочищення.

Будівництво очисних споруд переживає бум, інвестиції в цю сферу не мають прецедентів. Лише по цьому прикладу можна зробити висновок, що тепер ми маємо справу з прямим вступом екології в ринковий процес. Дегідратація стічних вод приводить до отримання великої маси сухих речовин, які можна спалювати, скидати на звалища або використовувати в землеробстві [1-3].

Перші 2 шляхи використання є безперспективними, тому екологи Європи звертають свої погляди на сільське господарство. Вони стверджають, що мільйони тон сухих речовин можна вивозити на поля, щоб частково замінювати ними деякі добрива. Головне, щоб разом з цими добривами не потрапляла отрута і щоб концентрація важких металів була в нормі. Землероби ж вимагають в свою чергу від законодавців, щоб за своїм ефектом ці речовини не поступалися класичним добривам і, що в разі будь-яких відхилень у стічних відходах, вони не нестимуть відповідальності перед клієнтами, а також розраховують при застосуванні названих замінників отримати агрономічне сприяння.

Цей приклад показує, що нині діяльність щодо охорони навколишнього середовища має тенденцію бути якомога економічно вигіднішою, а в цілому від реалізації такої програми виграє все людство.

Історичні корені екологічної проблеми України.

Українська економіка останнього століття традиційно орієнтувалася на розвиток енергомістких і ресурсоспоживаючих технологій. Це відбувалося завдяки промисловій інфраструктурі, що базувалася на розвитку гірничодобувного виробництва, хімії, металургії та важкого машинобудування.

Прагнення взяти від природи якомога більше і в найкоротші строки призвела до величезного дисбалансу в системі «суспільство-екологія», забруднило землі, повітря, води, зіпсувало ландшафт. Майже 1/3 території опинилася забрудненою радіонуклідами. Корені деформованої структури слід шукати ще в XIX ст., коли в царській Росії Україна використовувалася для переміщення товарів та послуг, з цим пов’язане виникнення густої мережі залізниць, поява великих промислових центрів. Крім того, йшов розвиток гірничої, металургійної, машинобудівної промисловостей.

Далі в Україні почав швидко розвиватися процес будівництва устаткування для гірничої та металургійної промисловостей, оскільки раніше ці машини імпортувалися. Згодом Україна стала машинобудівним центром Російської імперії, а потім Радянського Союзу [2, 5-6].

За радянських часів Україна стала одним з головних виробників озброєння та військової техніки. Вся структура української промисловості орієнтувалася на розвиток енергомістких виробництв, що залежали від енергоносіїв, які постачалися з інших частин Союзу. Україна займалася видобутком мінералів для постачання їх в країни РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги) та інші регіони Союзу.

Майже ніколи економіка республіки не була направлена на задоволення власних інтересів і потреб. Із зростанням обсягів виробництва ситуація дедалі погіршувалася, так як центральний уряд недооцінював ролі охорони навколишнього середовища, а власних коштів республіка на такі цілі не мала.

Характерними рисами української економіки на початку 90-х років XX ст. були:

· гіпертрофована роль металургії, хімії, важкого машинобудування;

· морально застарілі технології;

· створений нераціональним господарюванням ландшафт та поганий стан виробничого і житлового фондів;

· неефективне управління державними промисловими, сільськогосподарськими і торгівельними організаціями, створеними в період центрально планованої економіки;

· низька продуктивність праці та нераціональна розстановка і використання робочої сили;

· низька виробнича мораль і відсутність трудової дисципліни.

Наслідком всього переліченого є розбалансований стан навколишнього середовища, яке за багатьма аспектами перебувало в критичному стані.