Список використаних джерел. Методичні рекомендації розроблені відповідно до вимог галузевого стандарту вищої освіти з підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за
Вступ
Методичні рекомендації розроблені відповідно до вимог галузевого стандарту вищої освіти з підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальністю 8.18010013 «Управління проектами» кваліфікації 1238 «Керівник проектів та програм» для допомоги слухачам під час виконання курсової роботи.
Курсова робота із дисципліни «Формування проектних альтернатив» зараховується слухачам, які виконали та захистили курсову роботу.
У сучасному світі інтерес до управління проектами як інструменту трансформації й розвитку економіки та суспільства незмінно зростає. В Україні також існує величезний потенціал процесів і явищ навколишнього світу, що потребують управління й розвитку через проекти. Тому основним призначенням курсової роботи можна вважати розповсюдження та впровадження практики проектного менеджменту в управління явищами і процесами навколишнього світу.
Метою курсової роботи є виявлення проблеми менеджменту організації (підприємства, установи) та розробка плану відповідного проекту щодо її розв'язання.
Основними завданнями, що постають перед слухачами під час виконання курсової роботи, є:
– систематизація та поглиблення теоретичних знань у галузі проектного менеджменту;
– закріплення і розвиток вмінь та навичок формулювання, опису й розв'язання проблем методами та засобами проектно-орієнтованого управління;
– вироблення вмінь проведення наукового дослідження, категоріального й теоретичного відображення подій, що відбуваються у навколишньому світі;
– набуття навичок застосування системного підходу до розгляду проблем, виявлення тенденцій та закономірностей у розвитку організаційних систем;
– набуття і розвиток навичок самостійного опрацювання проблемно-орієнтованих літературних та інших джерел інформації, аналізу різноманітної емпіричної інформації, її статистичної та комп'ютерної обробки;
– вироблення вмінь обґрунтування напрямків практичного вдосконалення процесів управління проектами з використанням передового досвіду проектного менеджменту;
– презентація таких вмінь роботи з текстом, як редагування, літературна обробка, дотримання норм оформлення відповідно до існуючих стандартів.
Таким чином, під час виконання курсової роботи слухачі повинні продемонструвати наявність спеціальних системних знань у галузі проектного менеджменту, здатність до професійної проектної діяльності, яка передбачає прийняття власних обґрунтованих рішень з питань ефективного управління проектами.
Розділ 1
Вимоги до структури та змісту
КУРСОВОЇ роботи
1.1. Вибір теми та організація підготовки курсової роботи
Вибір теми курсової роботи може бути пов'язаний з попередньою чи майбутньою сферою діяльності слухача. Але можуть бути інші випадки, коли слухач зацікавився новою предметною діяльністю і обирає відповідну тему, яка в даному разі дає широкі можливості для застосування творчого підходу.
Формулювання теми курсової роботи є відповідальним моментом і свідчить про рівень знань і наукову культуру слухача та його наукового керівника. Рекомендовано, щоби тема курсової роботи повністю або частково відповідала темі магістерської роботи та була логічною її частиною.
Проведення наукового дослідження за визначеною темою курсової роботи передбачає:
– первинне визначення об'єкта, предмета та проблеми дослідження, мети та завдань роботи;
– осмислення змісту роботи, джерел одержання і способів збору інформації;
– визначення набору методів проведення дослідження та обробки інформації;
– збір інформації, огляд літератури, оброблення інформації, опис і пояснення фактів, обґрунтування тенденцій і закономірностей, виявлення їх зв'язків з предметом дослідження, можливе уточнення визначення проблеми або поглиблення уявлень щодо неї, формулювання гіпотез, виявлення основних напрямків розв'язання проблеми;
– розроблення рекомендацій та пропозицій щодо розв'язання проблеми за допомогою методів, засобів та інструментів проектного менеджменту;
– написання і оформлення тексту магістерської роботи.
При плануванні часу на підготовку та написання курсової роботи слід враховувати такі необхідні процедури, що передують її захисту:
– ознайомлення наукового керівника з текстом роботи, отримання від нього зауважень та їх виправлення;
– попередній захист роботи на кафедрі (факультативно за рішенням кафедри), виправлення можливих зауважень;
– переплетення роботи;
– підготовка тексту доповіді до захисту роботи.
1.2. Структура курсової роботи
Структурна побудова тексту курсової роботи має
відповідати загально прийнятій логіці будь-якої наукової роботи.
Так, магістерська робота містить:
- вступ до проблеми та її експозицію (загальний опис),
- аналіз стану проблеми, її дослідження автором роботи з урахуванням досвіду вирішення аналогічних проблем, якщо такий існує;
- визначення шляхів розв'язання проблеми,
- розроблення конкретних пропозицій та рекомендацій щодо вирішення проблеми,
- висновки (характеристику та оцінювання ступеню досягнення мети роботи та її науково-методичних та практичних результатів).
Загальна структура курсової роботи складається із структурних частин, назви й рекомендований обсяг яких наведені в табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Загальна структура курсової роботи
| Назва структурної частини | Рекомендований обсяг, сторінок |
| Титульна сторінка | |
| Зміст | 1 – 2 |
| Вступ | 3 – 4 |
| Основна частина роботи, поділена на розділи, підрозділи та пункти | 50 – 60 |
| Висновки | 3 – 4 |
| Список використаних джерел | не менше 15 найменувань |
| Додатки (за необхідністю) | до 10 |
| Загалом | до 35 |
Приклади оформлення курсової роботи наведені в додатку А.
Узагальнена структура роботи (базовий варіант) представлена у табл. 1.2.
Таблиця 1.2
Вимоги до змісту магістерської роботи
Загальна структура дипломної роботи (базовий варіант)
| Складова роботи | Характеристика | |
| ВСТУП | ||
| Характеристика проблеми і актуальність дослідження | Узагальнена характеристика проблемної ситуації з огляду на суспільні потреби; симптоми і причини виникнення існуючого становища. Формулювання проблеми. Аргументи щодо суспільної значущості, теоретичної та практичної важливості даного дослідження (актуальність) | |
| Об'єкт дослідження | Яке-небудь явище, процес, об'єкт, частина соціальної реальності, що містять проблемну ситуацію | |
| Предмет дослідження | Яка-небудь сторона, властивість, аспект об'єкта дослідження, що безпосередньо вивчається | |
| Мета дипломної роботи | Мета повинна бути досить значущою, реалістичною, досяжною, орієнтованою на пізнання й практичне розв'язання проблеми | |
| Завдання курсової роботи | Результати декомпозиції мети роботи на складові. Завдання повинні бути цілеспрямованими і взаємопов'язаними з діями щодо її реалізації | |
| 1. опис проблеми та об'єкту дослідження та можливі шляхи її вирішення | ||
| 1.1. Аналіз проблеми дослідження | Аналіз історії виникнення проблеми, її причин та наслідків, ступеня гостроти тощо. Наукове, практичне, історичне значення проблеми. Огляд та аналіз вітчизняних і закордонних літературних та інших джерел інформації з метою дослідження ступеня розробки проблеми в науковій літературі, основних невирішених питань, зокрема з позицій розвитку методів і вдосконалення практики управління проектами та програмами, виявлення досвіду розв'язання аналогічних проблем в регіоні, в Україні, в інших країнах світової спільноти | |
| 1.2. Загальна характеристика організації (підприємства, установи тощо) | Загальна характеристика об'єкту світу, на базі чи прикладі якого виконується дослідження – організації (підприємства, установи тощо). | |
| 1.3. Шляхи вирішення проблеми (рекомендований підрозділ) | Генерування нового знання і розв'язання досліджуваної проблеми, викладення шляхів її вирішення. | |
| 2. Обґрунтування концепції проекту | ||
| 2.1. Формування задуму проекту з урахуванням альтернативних шляхів досягнення результату | Формування задуму проекту та дослідження альтернативних шляхів досягнення бажаного результату із вибором базового варіанту проекту | |
| 2.2. Концептуальна сутність проекту | Визначення цілей, завдань, критеріїв успішності, основних етапів, обмежень, вимог щодо ресурсів, бюджету та команди проекту. Описання основних характеристик та критеріїв якості продукту проекту | |
| 2.3. Аналіз характерних особливостей проекту | Визначення критичних процесів управління обмеженнями проекту. Вибір та обґрунтування підходів щодо зниження їх критичності | |
| 2.4. Проектний аналіз та рішення щодо прийняття проекту | Технічний, економічний, фінансовий, комерційний, екологічний, соціальний, інституційний, ризиковий аналіз проекту. Оцінювання ефективності проекту та прийняття інвестиційного рішення | |
Зміст
Зміст відображає структуру курсової роботи і являє собою систематизований за певною формою перелік структурних частин роботи з їх найменуваннями та номерами початкових сторінок. Зміст основної частини відображає склад, найменування та номери початкових сторінок розділів і підрозділів роботи.
Вступ
Вступ – це надзвичайно важливий структурний підрозділ роботи, призначенням якого є ознайомлення з проблематикою проведеного дослідження, метою, завданнями, очікуваними результатами та методологією роботи. Вступ має містити наступні обов'язкові компоненти.
Характеристика проблемної ситуації, проблема дослідження та актуальність її розв’язання. Узагальнено характеризується проблемна ситуація з огляду на суспільні потреби та рівень їх задоволення; описуються симптоми проблеми (що погано, з чим треба боротися) і причини виникнення існуючого становища.
Проблема дослідження формулюється як розбіжність між існуючим і бажаним становищем, як суперечність між якими-небудь сторонами предмета дослідження, що стримує розвиток об'єкта дослідження і має негативні наслідки (наприклад, суперечність між необхідністю надання якісних послуг населенню та недостатністю суб'єктів господарювання на регіональному ринку, що їх надають; необхідність підвищення конкурентоспроможності підприємства на світових ринках та невідповідність його діяльності вимогам міжнародних стандартів; необхідність виконання на високому професійному рівні завдань програми розвитку регіону та неефективність підходів щодо забезпеченням процесів її реалізації). Проблема може подаватися і як комплекс питань, вирішення яких становить теоретичний, практичний чи методологічний інтерес.
Формулювання актуальності дослідження здійснюється з урахуванням значущості проблеми, її масштабу, ступеня гостроти та негативних наслідків (що буде, якщо проблему не вирішувати).
Опис проблемної ситуації крізь призму навколишнього середовища, суті та причин виникнення проблемидопомагає визначити об'єкт і предмет дослідження.
Об'єкт дослідження. Об'єкт дослідження визначає яке-небудь явище, процес чи частину соціальної реальності, що породжують обрану для дослідження проблемну ситуацію.
При цьому не треба плутати об'єкт дослідження, як частину реальності, що містить у собі проблемну ситуацію, та об'єкт реального світу – організацію (підприємство, установу тощо), де проходило стажування, на базі чи прикладі якого розв'язується досліджувана проблема. Наприклад, об'єктами дослідження можуть бути обрані процеси стратегічного планування щодо розвитку підприємства через проекти; процеси забезпечення успішної реалізації проектів та програм; процеси надання суб'єктам підприємницької діяльності якісних консалтингових послуг у сфері проектного менеджменту та ін. Для зазначених випадків об'єктами реального світу, на базі яких проводиться дослідження, можуть виступати підприємства, організації чи установи різних форм власності такі, як господарсько-розрахунковий центр, закрите акціонерне товариство або регіональний консультаційний центр. У назві теми роботи об'єкт реального світу може бути відображений у дужках, наприклад: Проект впровадження енергозберігаючих технологій у сталеливарному виробництві (на прикладі ВАТ «Дніпроважмаш»).
Предмет дослідження. Предметом дослідження є сторона, властивість чи аспект об'єкта дослідження, які безпосередньо вивчаються та опрацьовуються в роботі.
Основна увага повинна бути спрямована саме на предмет дослідження, який і визначає тему магістерської роботи, що подається на титульній сторінці як її назва. Наприклад, для наведених вище об'єктів дослідження можуть бути обрані такі предмети дослідження: процеси формування портфеля проектів для розвитку господарсько-розрахункового центру; процеси розробки проектів та програм в умовах закритого акціонерного товариства; процеси організації діяльності з надання якісних консалтингових послуг у сфері проектного менеджменту на базі регіонального консультаційного центру.
Об'єкт і предмет дослідження співвідносяться як загальне й часткове: предмет дослідження міститься в межах об'єкта, тобто в об'єкті виділяється та його частина, яка обрана предметом дослідження.
Мета та завдання роботи.Формулювання мети роботи і завдань, які повинні бути виконані для її досягнення, є одним із центральних моментів вступу.
Мета роботи полягає у розв'язанні визначеної проблеми і досягненні результату, на який спрямоване дане дослідження. Під час формулювання мети слід забезпечити взаємозв'язок між проблемою, предметом і об'єктом дослідження. Не слід формулювати мету як «Дослідження...» або «Вивчення...», оскільки ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не саму мету. В роботі треба обов'язково досягти поставленої мети і неодмінно відзначити це у висновках.
Наприклад, розробка портфелю проектів для розвитку господарсько-розрахункового центру; розробка програми впровадження системи менеджменту якості на основі стандартів серії ISO 9001:2000 в умовах акціонерного товариства; розробка проекту створення напрямку з надання консалтингових послуг у сфері управління проектами на базі регіонального консультаційного центру.
Завдання роботи визначаються шляхом декомпозиції мети на окремі прості складові, які відображають етапи дослідження в їх логічній послідовності. При цьому слід врахувати, що під час опрацювання проблеми доцільно виділяти три складові, що зумовлюють завдання роботи:
– перша полягає у вивченні проблеми, що передбачає аналіз ситуації, тобто з'ясування що не так і чому це стало проблемою, критичний огляд проблемно-орієнтованих вітчизняних і закордонних літературних та інших джерел інформації тощо;
– друга полягає у побудові концептуальної моделі майбутнього проекту чи програми, застосуванні відомих методів та інструментів проектного менеджменту для побудови основних структур та здійснення необхідних розрахунків і розробок;
Необхідно пам'ятати, що набір завдань з реалізації мети обґрунтовує і визначає структуру роботи, яка відображається у структурному підрозділі «ЗМІСТ». Тому структура роботи не є випадковою, а випливає з логіки курсової роботи.
Основна частина роботи
Основна частина роботи складається із двох розділів, які мають бути логічно пов'язані між собою. Викладений в основній частині матеріал повинен супроводжуватися відповідними тлумаченнями. В кінці кожного розділу слід наводити стислі висновки, що презентують отримані у цьому розділі результати.
В процесі виконання основної частини роботи слухач у відповідності до кваліфікаційних вимог оцінки компетентності проектних менеджерів повинен виявити контекстуальні, технічні та поведінкові знання і навички [8, С. 49-116].
Перший розділ роботи має аналітично-дослідницький характер, що дозволяє слухачу виявити елементи контекстуальної компетенції проектного менеджера. У другому розділі роботи, що мають проектно-результатний характер, слухач повинен виявити елементи технічної компетенції проектного менеджера.
У першому розділі роботинадаєтьсяекспозиція та критичний аналіз досліджуваної проблеми (або нереалізованої можливості), історії та причин її виникнення, наслідків та досвіду розв'язання в регіоні, в Україні, в інших країнах світової спільноти. На підставі огляду та аналізу проблемно-орієнтованих вітчизняних і закордонних літературних та інших джерел інформації розглядаються загальні теоретичні та методологічні підходи щодо вирішення даної проблеми.
Також необхідно на основі характеристики внутрішнього та зовнішнього середовища об'єкту реального світу – організації (підприємства, установи тощо), де проходило стажування, – розглянути вплив досліджуваної проблеми на результати його діяльності та можливості її розв'язання. Для цього слухачу необхідно зібрати фактичні дані під час проходження стажування. Джерелом інформації є планові та фактичні показники операційно-господарської діяльності; статистична, бухгалтерська й фінансова звітність; накази, розпорядження, результати спостережень, опитувань, обстежень тощо.
У другому розділі роботи з урахуванням результатів дослідження, викладених у попередньому розділі, формулюється задум майбутнього проекту чи програми та досліджуються альтернативні шляхи досягнення запланованого результату із вибором базового варіанту.
Далі розробляється концепція проекту чи програми із визначенням їх цілей, завдань, критеріїв успішності, основних етапів, обмежень, вимог щодо ресурсів, бюджету та команди; описуються основні характеристики та критерії якості продукту проекту (програми). Проводиться аналіз системи процесів управління обмеженнями проекту (програми) із визначенням критичних процесів, які зумовлюють успіх реалізації, а також пропонуються підходи щодо зниження критичності цих процесів. Викладаються результати проектного аналізу та оцінювання ефективності проекту (програми).
Закінчуватися цей розділ повинен висновком щодо можливості прийняття остаточного рішення про реалізацію пропонованого проекту (програми).
Структура проектного аналізу
Будь-який проект має бути розглянутий з усіх позицій, тобто слід провести серію аналізів: технічний, комерційний, фінансовий, екологічний, організаційний; соціальний, економічний, структурний.
Технічний аналіз
У рамках технічного аналізу інвестиційних проектів вивчають:
- техніко-економічні альтернативи;
- варіанти місця розташування об'єкта;
- розмір, масштаб, обсяг проекту;
- терміни реалізації проекту в цілому і його фаз;
- доступність і достатність джерел сировини, робочої сили й інших ресурсів;
- ємкість ринку для продукції проекту;
- витрати на проект з урахуванням непередбачених чинників;
- графік проекту.
Перелічені завдання вирішуються на стадіях доінвестиційних досліджень: стисле ТЕО, ТЕО, технічний проект, робочий проект. У процесі поетапно проведеного технічного аналізу уточнюються кошторис і бюджет проекту. При цьому уточнюються фізичні та цінові невраховані чинники, що зумовлюють непередбачені витрати.
Комерційний аналіз
Завдання комерційного аналізу - оцінити проект з погляду кінцевих споживачів продукції або послуг, запропонованих проектом. У найзагальнішому вигляді розв'язувані при цьому завдання можна звести до трьох:
- маркетинг;
- джерела й умови одержання ресурсів;
- умови виробництва і збуту.
Після завершення аналізу слід відповісти на такі питання:
1. Де буде продаватися продукція?
2. Чи має ринок достатню ємкість без впливу на її ціну і який
цей вплив?
3. Якою буде життєздатність проекту за нової ціни?
4. Яку частку загальної ємкості ринку може забезпечити запропонований проект?
5. Продукція призначена для експорту чи для споживання в
межах країни?
6. Які фінансові заходи сприяють просуванню продукції на ринок і які резерви слід передбачити для фінансування маркетингу?
7. Яка спроможність існуючих каналів поширення продукції?
Екологічний аналіз
Завданням екологічного аналізу інвестиційного проекту є встановлення характеру та розмірів потенційної шкоди навколишньому середовищу від проекту; визначення заходів, необхідних для запобігання цьому ефекту або його пом'якшення.
Організаційний аналіз
Організаційний аналіз має за мету оцінити організаційну, правову, політичну та адміністративну обстановку, у рамках якої проект повинен реалізуватися й експлуатуватися, а також виробити необхідні рекомендації щодо менеджменту, організаційної структури, планування, комплектування і навчання персоналу, координації діяльності, загальної політики.
Основні цілі організаційного аналізу:
- визначення завдань учасників проекту відповідно до чинного законодавства і підзаконних актів;
- оцінка сильних і слабких сторін учасників проекту з огляду на матеріально-технічну базу, кваліфікацію, фінансовий стан;
- оцінка можливого впливу політики законів та урядових інструкцій на долю проекту (особливо це стосується захисту навколишнього середовища, заробітної плати, цін, державної підтримки, зовнішньоекономічних зв'язків);
- розробка заходів щодо усунення слабких сторін учасників проекту, виявлених у процесі аналізу, а також зниження негативних впливів оточення проекту (закони, політика);
- розробка пропозицій щодо вдосконалення вищезгаданих організаційних чинників, що впливають на ефективність проекту.
Соціальний аналіз
Мета соціального аналізу - встановити, наскільки прийнятним є варіант проекту для його користувачів. Головну увагу зосереджено на чотирьох питаннях:
- соціокультурні та демографічні характеристики населення, якого стосується проект (кількісна та соціальна структура);
- організація населення в районі реалізації проекту, включаючи структуру сім'ї, наявність робочої сили, можливість контролю за ресурсами;
- вплив проекту на культуру району;
- забезпечення необхідних зобов'язань від груп населення та організацій - користувачів результатів проекту.
Як правило, соціальні результати піддаються вартісній оцінці і включаються до складу загальних витрат і результатів проекту.
Висновки
У висновках, з урахуванням мети та завдань роботи, стисло за нумерованими пунктами подають найважливіші отримані результати проведеного дослідження, їх практичну апробацію чи можливості й перспективи подальшого практичного застосування, а також зазначають наявність невирішених питань.
Для дотримання бажаного стилю у висновках корисно застосовувати наступні слова та вислови: проаналізовано…, встановлено…, виявлено…, що дозволило…, доведено, показано, досліджено, розроблено, отримано, запропоновано, рекомендовано, вважається за доцільне... та ін.
Додатки
За необхідності до додатків доцільно включити допоміжний матеріал, корисний для повного сприйняття роботи: матеріали анкетувань чи опитувань, громіздкі розрахунки, схеми та алгоритми, інструкції та методики,
комп'ютерні роздруківки графіків та звітів, таблиці та ілюстрації допоміжного характеру.
РОЗДІЛ 2
Вимоги до оформлення КУРСОВОЇ роботи
2.1. Загальні вимоги до порядку викладення матеріалу роботи
Як зазначалося вище, структура магістерської роботи містить наступні складові:
1. Вступну частину:
- титульний аркуш;
- зміст;
2. Основну частину:
- вступ;
- суть роботи;
- висновки.
3. Список використаних джерел (містить перелік літератури, інформаційних та інших джерел, у т.ч. інтернет-ресурсів, на які є посилання у тексті).
4. Додатки (розміщують після списку використаних джерел).
2.2. Вимоги до структурних елементів роботи
Структурні елементи «Титульний аркуш», «Зміст»,
«Вступ», «Суть роботи», «Висновки», Список використаних джерел» є обов’язковими.
Титульний аркуш
- Титульний аркуш (додаток А) є першою сторінкою роботи і слугує за основне джерело бібліографічної інформації, необхідної для оброблення та пошуку документа.
Зміст
Зміст розташовують безпосередньо після титульного аркушу, починаючи з нової сторінки. До змісту включають (додаток А):
- вступ;
- послідовно перелічені назви всіх розділів та підрозділів (назви пунктів з потрійною нумерацією (наприклад, «3.2.3. Аналіз…») не включаються);
- висновки;
- список використаних джерел;
- додатки.
У змісті вказуються номери сторінок, які містять початок матеріалу.
Вступ
Вступ розпочинають з окремої сторінки. У вступі стисло характеризують:
- сучасний стан проблеми, її актуальність та гостроту;
- останні дослідження за тематикою проблеми та її невирішені частини;
- об’єкт дослідження;
- предмет дослідження;
- мету та завдання дослідження.
Суть роботи
Суть роботи викладають, поділяючи матеріал на розділи. Розділи поділяються на підрозділи і пункти. Кожен підрозділ і пункт повинен містити закінчену інформацію.
Висновки
Висновки розміщуються безпосередньо після викладення суті роботи, починаючи з нової сторінки.
У висновках наводять ступінь досягнення мети роботи та вирішення її завдань, оцінку одержаних результатів досліджень та можливі галузі їх використання.
Список використаних джерел
Список використаних джерел, у т.ч., інтернет-ресурсів, на які є посилання по тексту магістерської роботи, наводять у кінці роботи, починаючи з нової сторінки. Посилання мають бути по всьому тексту роботи, у місцях, де було здійснене цитування або запозичене якусь інформацію.
Бібліографічні описи посилань у переліку наводять відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (додаток Б).
Додатки
Детально про зміст та призначення додатків було наведено у п. 3.2.3. Ще раз звертаємо увагу, що в додатках розміщують матеріал, який:
- забезпечує підтримку повноти роботи, але включення його до
основної частини роботи може змінити впорядковане й логічне уявлення про роботу;
не може бути послідовно розміщений в основній частині роботи через великий обсяг або способи відтворення.
Правила оформлення роботи
Оформлення курсової роботи вимагає дотримання певних вимог та правил.
Загальні вимоги
Роботу оформлюють на аркушах формату А4 (210х297 мм). За необхідності, у додатках допускається використання аркушів формату A3 (297х420 мм).
Увесь текст роботи (включаючи назви розділів, підрозділів) друкується через півтора інтервали з використанням шрифту Times New Roman розміру
14 пт. текстового редактора Word. Текст (крім назв розділів) вирівнюють за шириною. Лапки упродовж всього тексту повинні бути однаковими.
Текст роботи слід друкувати, додержуючись таких розмірів берегів аркуша: верхній і нижній – 20 мм, лівий – 25 мм, правий – 15 мм.
У роботі мають бути чіткі, не розпливчасті лінії, літери, цифри та інші знаки. Усі лінії, літери, цифри і знаки повинні бути однаково чорними впродовж усього тексту.
Помилки, описки та графічні неточності допускається виправляти підчищенням або зафарбовуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого зображення від руки. Виправлене повинно бути чорного кольору.
Прізвища, назви установ, організацій, фірм та інші власні назви у звіті наводять мовою оригіналу. Допускається транслітерувати власні назви і наводити назви організацій у перекладі на мову роботи, додаючи (при першій згадці) оригінальну назву.
Назви структурних елементів:, «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «розділ» «ВИСНОВКИ», «додатки» «список використаних джерел» не нумерують (детальніше – далі), друкують з нового аркушу великими полужирними літерами симетрично до берегів тексту, без крапки в кінці.
Розділи та підрозділи повинні мати заголовки. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу полужирними літерами шрифтом Times New Roman, розміру 14 пт. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу шрифтом Times New Roman, розміру 14 пт в розрядці на 2 одиниці у підбір до тексту. Наприкінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Так, наприклад:
«…таким чином фірма виходить на специфічний ринок митних послуг, що вимагає від команди поглибленого вивчення нормативно-законодавчої бази в цій сфері.
2.3.1. Маркетингова стратегія виводу фірми на ринок. Для формування маркетингової стратегії …»
Абзацний відступ повинен бути однаковим впродовж усього тексту роботи, включаючи списки, і дорівнювати 1,25 см.
Якщо заголовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) і подальшим чи попереднім текстом дорівнює одному рядку.
Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.
Заповнення сторінки (останньої перед наступним структурним елементом) текстом повинно бути більше 50 %.
Знак відсотка повинний бути розташований на відстані одного пропуску від числового показника.
Нумерація сторінок
Сторінки слід нумерувати арабськими цифрами, додержуючись наскрізної нумерації впродовж усього тексту. Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Шрифт та розмір такий же як і основного тексту.
Титульний аркуш включають до загальної нумерації сторінок. Номер сторінки на титульному аркуші не проставляють.
До загального обсягу роботи не входять список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки, додатки.
Але всі сторінки зазначених елементів роботи підлягають послідовній нумерації.
Нумерація розділів, підрозділів, пунктів
Розділи, підрозділи, пункти слід нумерувати тільки арабськими цифрами. Ніяких інших позначок, зокрема, літер, дужок, римських цифр тощо, у роботі не допускається.
Такі структурні частини роботи, як завдання, реферат, зміст, перелік умовних скорочень, вступ, висновки, список використаних джерел, додатки, не мають порядкового номера.
Усі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.
Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. Наприкінці номера повинна стояти крапка, наприклад: «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім, через
пробіл, у тому ж рядку наводять заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.
Ілюстрації
Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці, по центру аркуша. На всі ілюстрації мають бути посилання у роботі. Ілюстрації, розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Рисунок або таблицю, розміри
яких більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у додатках.
Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.
Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу, після
якого ставиться крапка, потім пробіл, потім порядковий номер ілюстрації, знову крапка, пробіл, назва ілюстрації без крапки в кінці (наприклад,
рис. 3.1, що означає перший рисунок третього розділу).
Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією, по центру сторінки.
Якщо ілюстрації створені не автором роботи, необхідно при поданні
їх у роботі дотримуватись вимог чинного законодавства про авторські
права, тобто робити після назви відповідні посилання у квадратних
дужках.
Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис, зразок див.
на рис. 2.1).
Рис. 2.4. Дисконтований період окупності проекту
Підпис під ілюстрацією зазвичай має чотири основних елементи:
-найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис. »;
-порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами;
-тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;
-експлікацію, яка будується наступним чином: деталі сюжету позначають цифрами, потім цифри виносять у підпис та супроводжують їх текстом. Шрифт експлікації (14 пт.) та міжрядковий інтервал (1,5) зберігаються.
Слід зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його (наприклад, рис. 2.2).
Рис. 2.2. Загальна схема управління системою:
1 – суб’єкт управління;
2 – об’єкт управління;
3 – зовнішнє середовище.
Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круглих дужках «(рис. 3.1)» або можна висловитися таким чином: «...як це видно з рис. 3.1» або «... що відображено на рис. 3.1».
Таблиці
Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, так, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за стрілкою годинника. На всі таблиці обов'язкове мають бути посилання в тексті роботи.
Таблиці (зразок див. на рис. 2.3) нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують надпис «Таблиця» із за значенням її номера.
Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). Наприкінці крапка не ставиться.
Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступний аркуш (сторінку). При перенесенні частини таблиці на іншу сторінку слово «Таблиця» і номери вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовж. табл.» і вказують номер таблиці, наприклад «Продовж. табл. 1.2» (без крапки в кінці).
При перенесенні таблиці на наступну сторінку назву таблиці вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф (стовпчиків) можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, у другому – боковик.
Рис. 2.3. Приклад побудови таблиці
Лінії таблиці мають бути однакової товщини і дорівнювати 0,75 пт. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до таблиці жирним шрифтом. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Шрифт у таблиці – той же, що у тексті роботи (Times New Roman, розміру 14 пт.), у великих таблицях, які займають площу до двох сторінок, допускається міжстроковий інтервал (щільність), якій дорівнює 1 пт. (на відміну від тексту роботи, де щільність складає 1,5 пт.), та шрифт, який дорівнює 10 пт. Таблиці більш двох сторінок переносяться у додатки.
Заголовок кожної графи (стовпчику) у головці таблиці мас бути по можливості стислим. Слід уникати повторювань тематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.
Повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять у тематичний заголовок або в заголовок графи, лапки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним.
Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними.
Стовпчик з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба. Нумерація здійснюється у тому ж стовпчику, що й текст рядка.
Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками: якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те саме», а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не можна. Якщо цифрові або інші дані в якому – не будь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.
Формули та рівняння
Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються вперше, посередині сторінки. Формули створюються за допомогою редактора формул Microsoft Equation.
Формули в роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули врозділі, між якими ставлять крапку.
Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад (3.1) (перша формула третього розділу), без крапки в кінці.
Вище і нижче кожної формули або рівняння залишають інтервал, який дорівнює 6 пт. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку з текстом, а не одну під одною. Невеликі формули, що не мають самостійного значення, вписуються в середині рядку тексту.
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі з абзацного виступу. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки (див. приклад нижче).
Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=), або після знаків плюс (+), мінус (–), множення (х).
Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого поля сторінки без крапок від формули до їі номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формулу взято в рамку, то номер такої формули записують ззовні рамки з правого боку, навпроти основного рядка формули. Номер формули подають на тому ж рядку, де знаходиться сама формула. Так, наприклад:
«Відомо, що чиста поточна вартість розраховується за формулою (7.1):
, (7.1)
де 
– первісні вкладення коштів;
– повні вигоди за рік t;
– повні витрати за рік t;
t – відповідний рік проекту;
n – строк служби проекту в роках;
i – ставка дисконтування.»
Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і спрямовано в сторону номера.
Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.
Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачення правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово, б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.
Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна під одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.
Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.
Примітки
Примітки до тексту і таблиць, в яких наводять довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку (див. зразок). Шрифт примітки дорівнює 10 пт. Так, наприклад:
«Примітки:
1. …
2. …»
Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку і продовжують писати у тому ж рядку.
Списки
Списки позначаються маркером «–» (тире) або арабською цифрою з крапкою. Якщо список починається з маркеру, то перед ним ставлять двокрапку, текст починають з маленької літери, а в кінці кожної позиції (крім останньої) ставлять крапку з комою. Якщо список починається з цифри, то після неї ставиться крапка, потім пробіл, потім – речення, яке починається з великої літери і закінчується крапкою.
Список може мати два рівні деталізації, кожен з яких має однаковий абзацний відступ – 1,25 см від лівого берега аркуша (як і весь текст роботи).
Розрізняють нумеровані та маркіровані списки.
Приклад нумерованого списку:
«З метою просування послуг фірми «ТС-Кастомс» на ринку планується виконання наступних заходів.
1. Проведення безкоштовного семінару-презентації нового підприємства на момент початку його роботи.
2. Проведення рекламної компанії за допомогою рекламних об’яв у періодичних спеціалізованих виданнях.
3. Адресна розсилка пропозицій до найбільш вірогідних корпоративних клієнтів засобами звичайної та електронної пошти, а також шляхом особистих переговорів та зустрічей з керівниками підприємств.»
Приклад маркірованого списку:
«Крім цін за прайс-листом, цінова політика включатиме:
- знижки від 5 % для просто «гарних людей», до 50 % – для клієнтів з великою кількістю постачань (відправлень) або зі значним асортиментом УКТ ЗЕД;
- ексклюзивні розцінки для клієнтів з масштабним обсягом співробітництва;
- конструктивні схеми бартерних взаєморозрахунків з індивідуальними розцінками;
- безкоштовне інформаційне обслуговування підприємств на поточний календарний рік навіть при однократному користуванні послугами фірми.»
Для змішаних списків (нумерованих з елементами маркіровки), списки першого рівня деталізації друкують з великої літери, наприкінці ставиться крапка. Списки другого рівня – з маленької літери, наприкінці ставиться крапка з комою, після останньої позиції ставиться крапка. Так, наприклад:
«Нижче наведено перелік послуг з митного оформлення товарів і транспортних засобів.
1. Декларування та пред’явлення вантажів і транспортних засобів, що декларуються, митному органу:
- оформлення документів, необхідних для митних процедур та заповнення товаросупроводжувальних документів (CMR, SMGS, CARNET TIR);
- забезпечення переказу грошових коштів для сплати митних платежів, передбачених Митним кодексом України.
2. Консультаційні послуги із здійснення ЗЕД та митного законодавства.
3. Послуги з інформаційно-сервісного обслуговування:
- класифікація товарів згідно з УКТ ЗЕД;
- довідкова інформація по ставкам мита та розрахунок митних платежів та складання комерційних документів за експортно-імпортними операціями;
- контроль та управління ЗЕО на етапі митного оформлення.
Проаналізуємо далі, …»
Виноски
Пояснення до окремих даних, наведених у тексті або таблицях, допускається оформляти підсторінковими виносками.
Виноски позначають надрядковими знаками у вигляді арабських цифр (порядкових номерів), та виносяться у нижнє поле поточної сторінки.
Виноски формуються традиційними засобами текстового редактора
Microsoft Office Word.
Загальні правила цитування та посилання на використані джерела
Під час написання магістерської роботи необхідно посилатися на джерела, матеріали, окремі результати з яких наводяться в роботі. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли наявний у них матеріал, не включений до останнього видання.
Якщо використовують матеріали із джерел із великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул.
Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1 – 7] …». Між номерами праць ставиться символ «тире» з пробілами довкола (на відміну від дефісу, який ставиться без пробілу, наприклад, «соціально-економічний»).
Якщо в тексті роботи необхідно зробити посилання на складову частину чи конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.
При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки зазначають їх номери.
При посиланнях слід писати: «...у розділі 4...», «... див. у п. 2.1...», «...за інформацією, наведеною у п. 3.3.4...», «...у додатку Б...».
Посилання на ілюстрації вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис. 1.2», «... на рис. 1.3 ...».
Посилання на формули вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад «... у формулі (2.1)», «... у рівняннях (1.23) — (1.25) ...».
На всі таблиці повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «…у табл. 1.2».
У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1. 3».
Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.
Цитування по тексту роботи оформлюється таким чином:
«Незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв’язку між діловими партнерами, не можна ігнорувати інші канали передачі інформації [6, с. 56]».
Відповідний опис міститься у списку використаних джерел, наприклад:
«6. Дороніна М. С. Культура спілкування ділових людей : навч. посіб. / М. С. Дороніна. – К. : KM Academia, 1998. – С. 101 - 123.»
Загальні вимоги до цитування такі:
- текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;
- цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
- кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;
- при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;
- коли автор роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – M.X.), (підкреслено мною. – M.X.), (розбивка моя. – М.Х.).