Предмет вивчення екології.
План
1. Предмет вивчення екології.
2. Завдання екології.
Література
1. Л.П. Царик, П.Л. Царик, І.М. Вітенко «Екологія». – Київ: Генеза, 2011. – 96с.
2. Б.Б. Гавриленко, А.Г. Тунік, Л.П. Осаул, І.В. Зубко «Екологія рідного краю». – Запоріжжя: Прем’єр, 2012. – 128 с.
3. Р.О. Романчук «Екологічна освіта». – Запоріжжя: ЛІПС, 2015. – 160 с.
Предмет вивчення екології.
Екологія – це наука, яка вивчає відносини організмів (особин, популяцій, біоценозів) між собою та з навколишньою неорганічною природою, загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня, середовище мешкання живих істот (включаючи людину). Посилення впливу людини на природу надає все більшої гостроти екологічним проблемам взаємодії людини та природи, людства та біосфери.
Екологія як наука сформувалася в середині ХІХ століття, коли виникло розуміння, що не тільки будова та розвиток організмів, але і їх взаємовідносини із середовищем існування підпорядковані певним закономірностям.
Поняття «екологія» вперше вжив у 1866 році німецький вчений Е. Геккель. Воно походить від грецьких слів oikos, що означає дім, помешкання, місце перебування та logos – наука. «Під екологією ми розуміємо суму знань, – писав Е. Геккель, які належать до економіки природи: вивчення всієї сукупності взаємовідносин тварини з навколишнім середовищем як органічним, так і неорганічним і насамперед – її дружніх і ворожих стосунків з тими тваринами і рослинами, з якими вона прямо чи опосередковано вступає в контакт. Одним словом, взаємовідносин, що їх Дарвін називає умовами, які породжують боротьбу за існування».
Спочатку цей термін застосовувався тоді, коли йшлося про вивчення взаємозв’язків між рослинними та живими спільнотами, що входять до складу стійких та організованих систем, котрі склалися в процесі еволюції органічного світу та навколишнього середовища.
Екологія – це наука майбутнього. Саме існування живої природи на нашій планеті та процвітання людського суспільства залежить від того, наскільки об'єктивно та своєчасно будуть розкриті глобальні закономірності існування біосфери, і на цій основі сформульована та реалізована стратегія дій людини щодо природи. На сучасному етапі розвитку суспільства екологія вирішує коло проблем і користується методами, що виходять далеко за межі суто біологічної науки. Антропогенний вплив на природне середовище живих організмів досяг таких масштабів, що загрожує самому життю на Землі.
Сучасна екологія – наука про стратегію і тактику збереження і стабільного розвитку життя на Землі. Провідним у вивченні природних комплексів є принцип системності, який забезпечує підхід до них як до органічно цілісних систем. Виходячи з системного підходу, об'єктом вивчення екології є екосистеми різного ієрархічного рівня.
Екологія, як і більшість наук (в основному природничих), повинна відповісти на два питання: як побудований об'єкт досліджуваної науки або яка його структура і друге питання – як він функціонує і розвивається. Відповідно до цього, екологія й усі її підрозділи повинні містити дві частини. Першу можна назвати структурною, а другу – динамічною. Природно, структурна і динамічна частини знаходяться в тісній взаємодії між собою.
Виходячи із системного підходу, можна дати таке визначення екології:
Екологія – наука про структуру, властивості і закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня.
Американський еколог Юджин Одум дав найкоротше і найменш спеціальне визначення екології як біології навколишнього середовища.
Формування екології як науки відбувалося на початку ХХ століття і довгий час вона розвивалася серед біологічних наук. Важливу роль у диференціації екологічної науки відіграв ІІІ Ботанічний конгрес, який відбувся 1910 року в Брюсселі. На ньому було вирішено поділити екологію рослин на екологію особин (аутекологію) та екологію угрупувань (синекологію). Цей поділ поширився також на екологію тварин та загальну екологію.
Загальна екологія займається дослідженням усіх типів екосистем. Екологія рослин вивчає зв’язки рослинних організмів із середовищем. Екологія тварин досліджує динаміку та організацію тваринного світу.
Крім того, існує екологія людини та екологія мікроорганізмів. З 70-х років ХХ століття складається соціальна екологія, що вивчає особливості взаємодії суспільства і навколишнього середовища та його охорони. Проте високі темпи зростання населення на земній кулі, бурхливий розвиток промисловості, транспорту, будівництва супроводжувалися дедалі більшими обсягами споживання природних ресурсів. Техногенний характер цивілізації західного типу з її потужнім потенціалом засобів знищення всього живого на Землі, розвиток науково-технологічного прогресу обумовив під впливом діяльності людини (антропогенної діяльності) великі зміни в навколишньому середовищі.
У багатьох країнах світу – Північної Америки, Західної Європи, Японії – загострилась екологічна ситуація, виникли регіони екологічної кризи, де якість середовища проживання не відповідала нормальним умовам функціонування живих організмів. У другій половині ХХ ст. виникла необхідність досліджувати середовище проживання людини. А це, у свою чергу, обумовило «екологізацію» багатьох галузей сучасної науки. Питаннями охорони середовища проживання людини, раціонального природокористування нині активно переймаються такі науки, як економіка, географія, геологія, хімія, фізика, математика та ін. Справдилося передбачення В.І. Вернадського про те, що наші знання розвиватимуться не з наук, а з проблем.
Екологія значно розширила предмет свого вивчення. Більше того, за короткий час, переважно з 60 – 70 років ХХ ст. відбулася диверсифікація науки. За М.Ф. Реймерсом, екологія – це:
1) частина біології (біоекологія), яка вивчає відносини (стосунки) організмів (особин, популяцій, біоценозів) між собою та навколишнім середовищем, тобто має той предмет вивчення, що його окреслив ще Е. Геккель;
2) дисципліна, яка вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня. Під ієрархією розуміють розташування елементів, регіонів, систем ступінчастим рядом. На кожному щаблі (або рівні) внаслідок взаємодії з навколишнім середовищем (енергією та речовиною) виникають характерні функціональні системи;
3) комплексна наука, яка досліджує середовище проживання живих істот, у тому числі й людини;
4) сфера знань, яка розглядає деяку сукупність предметів і явищ під кутом зору суб’єкта чи об’єкта (здебільшого живого і за участю живого);
5) дослідження становища людини як виду і суспільства в екосфері планети, її зв’язки з екосистемами і величина впливу на них.
Дуже широким є спектр підрозділів екології. До нього входять спеціалізовані екологічні науки, які розрізняються за об’єктом та предметом дослідження.
Біоекологія – частина біології, що вивчає відносини організмів (особин, популяцій, біоценозів) між собою та з навколишнім середовищем. До її складу включається екологія особин (аутекологія), популяцій (популяційна екологія, демекологія) та спільнот (синекологія).
Аутекологія досліджує взаємозв’язки представників виду з навколишнім середовищем. Вона, головним чином, вивчає межі стійкості виду і його взаємодію з різними екологічними факторами: теплом, світлом, вологою, родючістю та ін., а також досліджує вплив середовища на морфологію, фізіологію і поведінку організмів, розкриває загальні закономірності дії факторів середовища на живі організми.
Синекологія аналізує стосунки між окремими представниками певної сукупності живих організмів, що належать до різних популяцій, а також між ними і довкіллям.
У тридцяті роки ХХ століття сформувалася популяційна екологія – демекологія. Вона вивчає структуру виду (біологічну, статеву, вікову, екологічну) та описує коливання чисельності різних видів і встановлює їхні причини.
На сучасному етапі розвитку суспільства екологія вирішує коло проблем і користується методами, матеріалами, принципами, які далеко виходять за межі суто біологічних наук. Незважаючи на те, що окремі вчені (переважно біологи) продовжують відносити її до біологічних наук, більшість із них, зокрема геоекологи, вважають, що нині екологія сформувалася в принципово нову інтегральну дисципліну, яка поєднує всі природничі, точні, гуманітарні й соціальні науки.
Екологію за розмірами об’єктів вивчення поділяють на географічну, або ландшафтну, об’єктами вивчення котрої є великі геосистеми, географічні процеси та на глобальну екологію, предметом дослідження якої є біосфера та антропогенна діяльність в її межах.
Глобальна екологія, як наукова дисципліна вивчає біосферу, тобто екосистему, що охоплює всю планету. Предметом дослідження глобальної екології є також екологічні зв’язки біосфери з процесами, що відбуваються в надрах Землі та в космосі. Глобальна екологія стала єдиним вченням про екологічні взаємовідносини біосфери з чинниками різного походження, намагаючись комплексно досліджувати вплив на неї антропогенних, космічних, географічних, геохімічних та інших факторів. Основні завдання глобальної екології полягають у вивченні антропогенних змін природного довкілля, обґрунтування методів його збереження та поліпшення в інтересах людства, з’ясування закономірностей еволюції біосфери. Першочерговим завданням є прогнозування змін біосфери в майбутньому.
Космічна екологія – галузь екології, що вивчає особливості життєдіяльності людини та інших організмів у практично повністю замкнутих мікросистемах космічних кораблів і станцій. Вона розробляє системи життєзабезпечення, вивчає можливості створення умов для тривалих міжпланетних польотів.
Стосовно предметів вивчення екологія поділяється на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, прикладну, інженерну та загальну екологію – теоретичну й узагальнюючу дисципліну.
За середовищем та компонентами розрізняють екологію суші, прісних водоймищ, морську, високогірну, хімічну.
За підходами до предмета вивчення виділяють аналітичну та динамічну екологію.
У часовому аспекті розрізняють історичну та еволюційну екологію.
У системі екології людини існує соціальна екологія, що вивчає взаємовідносини елементарних соціальних груп суспільства та людства загалом із життєвим середовищем.
Прикладна екологія – дисципліна, що вивчає механізми антропогенного впливу на біосферу, способи запобігання негативним процесам та розробляє принципи раціонального використання природних ресурсів без деградації життєвого середовища. Прикладна екологія базується на системі законів, принципів та правил економіки природокористування. Прикладна екологія як наука базується, перш за все, на знаннях у різних галузях біології – фізіології, генетиці, біофізиці, але вона також пов’язана з іншими природничими науками – фізикою, хімією, геологією, географією, математикою. Прикладна екологія, крім того, не може бути відділена від економіки, моралі, права, оскільки лише в союзі з ними може докорінно змінити ставлення людини до природи.
Прикладну екологію за науковими напрямами поділяють на промислову екологію, екологію енергетики, сільськогосподарську, канцерогенезу.
Отже, сучасне тлумачення терміну «екологія» як галузі знань полягає в розгляді та розкритті закономірностей розвитку організмів, предметів, компонентів спільнот та спільнот загалом у взаємодіях в системах біогеоценозів, нообіогеоценозів, біосфері з точки зору суб’єкта або об’єкта, котрий є центральним в цій системі.
У деяких випадках до екології відносять суміжні прикладні та напівприкладні галузі знань, головним чином пов’язані з енваронментологією – комплексною дисципліною про довкілля людини, головним чином природне, про його якість та його охорону. Термін «екологія» починають ототожнювати з дисципліною «Охорона природи» або «Охорона навколишнього природного середовища». Однак ці дисципліни традиційно базуються на введенні заборон та регламентацій, а не на загальній раціоналізації природокористування.
Сучасні екологічні дослідження мають бути науковою базою для розробки стратегії й тактики поведінки людства в природному середовищі, раціонального природокористування, охорони та відтворення довкілля. Найважливішим висновком екологічних досліджень повинно бути визначення екологічної місткості територій, що повністю залежить від стану їх екосистем.
2. Завдання екології.
1. Вивчення загального стану сучасної біосфери планети, його формування й особливості розвитку під впливом природних і антропогенних чинників.
2. Прогноз динаміки стану біосфери в часі і просторі, в залежності від впливу різноманітних факторів.
3. Розробка шляхів гармонізації взаємодії суспільства і природи з метою зберігання самого життя на Землі.
4. Створення наукової основи раціонального використання природних ресурсів.
5. Регулювання чисельності популяцій.
6. Розроблення системи заходів, щодо забезпечення мінімуму застосування хімічних засобів боротьби із шкідниками.
7. Відновлення порушених екосистем.
8. Дослідження закономірностей організації життя, в тому числі і у зв’язку з урахуванням впливу людини на біосферу в цілому.