ТЕМА 1.1: Організаційна структура служб управління охороною навколишнього природного середовища
Головною метою управління є реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього середовища.
Управління у сфері охорони навколишнього природного середовища здійснюється державними органами виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції. Органи управління у сфері екології - юридично відособлені державні, самоврядні та громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні та інші функції у сфері забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища (рис. 1.1).
Система органів управління у сфері екології це внутрішньо-організована сукупність структурних елементів, яка взаємопов’язана й обумовлена однією метою, виконує для її досягнення відповідні функції.
В Україні конституційно закріплена президентсько-парламентська республіка. Президент, будучи Главою держави, має найбільш значний вплив на гармонізацію суспільства та інноваційної перебудови економіки, виконання завдань щодо європейської інтеграції як основи не лише нової стратегії держави, а й найважливішого для українського народу — більш глибокої консолідації нації та досягнення стабільності у розвитку суспільства. Укази й розпорядження Глави держави мають силу прямої дії та практично ініціювали комплексну перебудову системи державного управління та перехід на принципи сталого розвитку.
Це свідчення активної діяльності президентських інституцій (Адміністрації Президента, Ради національної безпеки і оборони та підпорядкованого їй Українського інституту досліджень навколишнього середовища й ресурсів).
Послання Глави держави до Верховної Ради України визначили основні національні пріоритети сталого розвитку: прозорість і відкритість інституцій державної влади, відтворення природного потенціалу, подолання бідності, європейський вибір, розвиток інноваційної економіки, поліпшення здоров’я нації, доступність і якість освіти, національна злагода, всебічна реалізація прав людини.
Органи загального державного управління - це уповноважені законодавчими актами органи державної виконодавчої влади, які крім функцій загальнодержавного управління виконують функції щодо формування й забезпечення реалізації державної екологічної політики, визначення правових основ регулювання екологічних правовідносин, здійснення контролю за додержанням екологічного законодавства.
До органів загального державного управління належать:
- Президент України;
- Верховна Рада України;
- Рада національної безпеки та оборони України;
- Кабінет Міністрів України;
- Обласні державні адміністрації; Київська міська державна адміністрація та районні в м. Києві державні адміністрації.
Рис. 1.1. Структура управління у галузі охорони навколишнього середовиша (за Шмандій В.М., Солошич І.О.)
Президент України є грантом національної, у тому числі екологічної безпеки. Він приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з подальшим затвердження цих рішень Верховною Радою України. Президент України має найбільш сильний вплив на прискорення темпів переходу України до сталого розвитку. Укази й розпорядження Глави держави мають силу прямої дії і практично все, що розроблено в Україні у напрямку переходу до сталого розвитку, ініціювалося Президентом України. Його послання до Верховної Ради України визначили стратегічні напрями сталого розвитку.
Верховна Рада України, як орган законодавчої влади, зробила значний внесок у створення й прийняття природоохоронного законодавства, що визнане в Європі як одне з кращих. Свій вплив на процеси гармонізації та збалансованості Верховна Рада здійснює через парламентські слухання з проблемних питань стану навколишнього середовища. Верховна Рада України визначає засади внутрішньої й зовнішньої екологічної політики, розробляє і приймає нормативно-правові акти, призначені для охорони навколишнього природного середовища і здоров'я населення, а також для регулювання екологічних правовідносин; визначає засади використання природних ресурсів виняткової (морської) економічної зони, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; визначає територіальний устрій України, основи організації, діяльності та повноважень суб'єктів державного управління природоохоронною діяльністю. Затверджує укази Президента України про оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації та визначає їхній правовий режим.
Обласні, Київська районна, а також районні в місті Києві державні адміністрації виконують свої екологічні функції відповідно до закону України “Про місцеві державні адміністрації” на відповідних рівнях управління.
Рада національної безпеки та оборони України вносить пропозиції Президенту України щодо реалізації засад внутрішньої й зовнішньої політики у сфері екологічної безпеки як складової національної безпеки; визначає стратегічні національні інтереси України у сфері екологічної безпеки; координує та здійснює контроль за діяльністю екологічної безпеки; координує та здійснює контроль за діяльністю в разі виникнення кризових екологічних ситуацій.
Кабінет Міністрів - це найвищий орган виконавчої влади в державі, який певною мірою підпорядковується законодавчому органу. Кабінет Міністрів України, керівники місцевих органів влади розробляють відповідні державні та місцеві програми дій і розвитку. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної екологічної політики згідно з визначеними у чинному законодавстві повноваженнями. Він здійснює державне управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, координує діяльність міністерств, державних комітетів та інших установ у сфері екологічної політики; розробляє й здійснює загальнодержавні екологічні програми, забезпечує виконання нормативно-правових актів міжнародного екологічного права; організовує екологічне виховання та навчання населення. При Кабінеті Міністрів України у 1997 році була створена Національна комісія сталого розвитку України - консультативно-дорадчий орган із питань визначення національної стратегії сталого розвитку суспільства. З різних причин Національна комісія не стала інтегруючим центром рушійних сил сталого розвитку. Визначення її статусу як консультативно-дорадчого органу не відповідає тим завданням, які покладені на Комісію. Пасивність у діяльності пояснюється також частою зміною урядів і членів комісії, неадекватним місцем її дислокації у системі прийняття стратегічних рішень.
У Концепції Адміністративної реформи в Україні, затвердженій Указом Президента України від 22 липня 1998 року, визначено, що: Міністерства - це центральні органи виконавчої влади, покликані формувати та реалізувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя (секторах державного управління). Їх очолюють міністри, які за посадою є членами Кабінету Міністрів України і відповідно до цього мають статус політичних діячів. Сприйняття екологічної політики як інтегрованого чинника покладає на всі органи державної влади спільну, хоча й диверсифіковану й диференційовану відповідальність. При цьому центральні відомства можна умовно розділити на кілька груп:
- до першої належать ті, які безпосередньо чи опосередковано управляють певними видами природних ресурсів у рамках своєї компетенції, або здійснюють діяльність, що призводить до високого постійного техногенного впливу на довкілля, а саме: Мінпаливенерго, Мінпромиолітики, Мінагрополітики, Мінтранс, Мінекономіки, Міноборони, Держкомзем, Держкомліс, Держкомводгосп.
- до другої належать ті, чия сфера діяльності пов'язана, зокрема, із попередженням або усуненням негативних наслідків техногенних впливів, порушень норм екологічної безпеки: Держкомкордон, Держмитслужба, Держкоменергозбереження.
- до третьої належать органи спеціального функціонального управління: Міністерство надзвичайних ситуацій, Державтоінспекція, Держстандарт.
- до четвертої групи належать органи спеціалізованого галузевого управління: Держкомнафти і газу, Держкомвуглепром. Органи місцевого самоврядування - спеціально уповноважені представницькі інституції регіонального й місцевого рівнів, що забезпечують управлінські функції у сфері екології.
Особливу системну, методологічну та інтегруючу роль у державному адміністративному механізмі забезпечення переходу до сталого розвитку повинні відігравати Міністерство охорони навколишнього природного середовища (екологічна складова сталого розвитку), Міністерство економіки (економічна складова сталого розвитку) і Міністерство праці та соціальної політики (соціальна складова сталого розвитку). На них покладено законодавчу відповідальність за взаємодію в питаннях системного впровадження даних принципів. Цьому відповідає указ Президента України “Про стан техногенної та природної безпеки в Україні” (2002р.).
Основними функціями Міністерства екології є: проведення державної екологічної, науково-технічної та економічної політики, спрямованої на збереження та відтворення безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища; забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу з мирною метою, захист життя й здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища; досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства й природи, захист екологічних інтересів України. Для ефективного впровадження екологічної політики, яка б відповідала задачам сталого розвитку держави, сприяла подоланню наслідків нераціонального природокористування та проведенню запобіжних заходів для упередження подальшого виснаження природних ресурсів та екологічних кризових явищ, необхідне зосередження всіх функцій управління, а також координації, регулювання і контролю за використанням природних ресурсів у спеціально вповноваженому органі виконавчої влади. Розширення сфери впливу міністерства на міжвідомчу координацію, повноваження й функції в управлінні природокористуванням є логічним процесом, адекватним об’єктивному стану використання ресурсо-екологічного потенціалу економіки держави. Це формально відповідає Положенню, затвердженому Указом Президента України від 10.02.1995 р. № 120/95, за яким Міністерство здійснює “комплексне управління та регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відтворення природних ресурсів”.
Мінекобезпеки України - на міністерство покладено здіснення комплексного управління природокористуванням у державі, затвердження лімітів та видачі дозволів на спеціальне використання певних природних ресурсів, державний контроль за використанням та охороною природних об’єктів, координацію діяльності міністерств і відомств, що використовують природні ресурси, організацію екологічного моніторингу, адміністративне впровадження з розгляду справ про екологічні правопорушення та інші важливі функції. У сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, підвищення їхньою продуктивності та раціонального використання.
Мінекобезпеки України проводить державну екологічну, науково-технічну та економічну політику, спрямовану на збереженя та відтворення безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу з мирною метою, захисту життя й здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства й природи. Серед головних завдань Міністерства є також захист екологічних інтересів України на міжнародній арені, державний контроль за додержанням вимог законодавства України з питань охорони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки.
До складу Мінекобезпеки України входить ряд структурних підрозділів. Адміністрація ядерного регулювання здійснює функції органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, реалізує покладену на Мінекобезпеки державну політику щодо захисту населення та навколишнього середовища від впливу іонізуючих випромінювань техногенного й природного походження.
Управління міжнародних відносин здійснює організаційно-процедурне забезпечення міжнародного співробітництва Мінекобезпеки України із зарубіжними національними та міжнародними організаціями.
Управління науки проводить спільно з НАНУ, ДКНТ України, іншими зацікавленими відомствами та науковими установами єдину науково-технічну політику, спрямовану на збереження та відтворення безпечної для існування живої та неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу з мирною метою.
Юридичне управління працює за наступними напрямами: організація законотворчої роботи з нормативно-правового регулювання використання природних ресурсів, установлення критеріїв і норм забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, формування системи права України з цих питань; організація нормативно-правового регулювання діяльності Міністерства тощо.
Головними напрямами діяльності управління економіки є: підвищення дієвості плати за забруднення навколишнього природного середовища, удосконалення плати за використання природних ресурсів, розширення бази платежів, введення механізму їхньої індексації, визначення основних напрямів ефективного використання коштів на природоохоронні заходи, що виділяються з Державного бюджету за розділом "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека", визначення переліку природоохоронних робіт з метою стимулювання природоохоронної діяльності та ін.
Управління регіональної політики і територіального розвитку. Головними напрямами його діяльності є: виконання доручень Уряду України щодо вирішення екологічних проблем, які мають міждержавне і регіональне значення, а також проблем сталого територіального розвитку; організація розробки та реалізації регіональних екологічних програм для основних природно-господарських регіонів України; співпраця з організаторами міжнародних екологічних програм, які поширюються на територію України; організація створення системи управління природокористуванням в окремих економічних зонах; організація впровадження принципів сталого розвитку України щодо державних програм та заснування інституцій сприяння сталому розвитку
Управління державної екологічної експертизи здійснює комплексне методичне забезпечення еколого-експертної діяльності органів Мінекобезпеки України, організовує виконання державної екологічної експертизи, сприяє підвищенню кваліфікації спеціалістів еколого-експертних підрозділів місцевих органів Мінекобезпеки України.
Головними напрямами діяльності управління відходів та вторинних ресурсів є організація та координація робіт, спрямованих на зведення до мінімуму утворення та негативного впливу на навколишнє природне середовище небезпечних та інших відходів, здійснення державного регулювання у сфері утворення, використання, знешкодження та видалення відходів, а також транскордонних перевезень небезпечних та інших відходів.
Головними напрямами діяльності управління техногенно-екологічної безпеки є: формування нормативно-правової бази регулювання техногенно-екологічної безпеки; організація та координація науково-дослідних робіт у сфері техногенно-екологічної безпеки; розробка та впровадження заходів щодо підвищення екологічної безпеки потенційно небезпечних виробництв основних галузей промисловості; організація та координація робіт щодо запобігання надзвичайних ситуацій, які можуть здійснювати негативний вплив на навколишнє середовище.
Управління моніторингу працює за такими напрямами: розробка системи державного моніторингу навколишнього природного середовища як єдиної системи збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та підготовки рекомендацій для прийняття управлінських рішень; керівництво створення та ведення системи державного моніторингу навколишнього природного середовища національного та регіонального рівнів.
Головними напрямами діяльності управління нормативно-технічної політики та енергозбереження є: розробка нормативних документів щодо врахування питань енергозбереження при проведенні екологічної експертизи; визначення політики та стратегії діяльності природоохоронних органів у сфері енергозбереження; формування метрологічної системи Міністерства та підтримки зв’язків з органами Державної метрологічної служби.
Управління охорони атмосферного повітря. Головними напрямами його діяльності є: формування й організаційне забезпечення проведення на території України науково обґрунтованої політики у сфері охорони атмосферного повітря; організація розробки й упровадження екологічних нормативів, стандартів, норм і правюіу сфері охорони атмосферного повітря.
Управління водних ресурсів та надр здійснює свою діяльність за такими напрямами: формування й організаційне забезпечення проведення на території України науково обгрунтованої діяльності у сфері регулювання водоохоронної діяльності та раціонального використання надр; організація розробки проектів законів України, постанов і розпоряджень Уряду, положень, методик, інструкцій та іншої нормативної документації, пов'язаної з упровадженням та вдосконаленням механізму регулювання водоохоронної діяльності та раціонального використання надр; координація діяльності органів Мінекобезпеки, підприємств, установ та організацій з питань охорони та раціонального використання водних ресурсів і надр та ін.
Управління біологічних та земельних ресурсів проводить державну екологічну політику, спрямовану на збереження, раціональне використання й відтворення природних ресурсів; здійснює нормативно-правове регулювання щодо використання природних ресурсів, установлення критеріїв і норм забезпечення екологічної безпеки.
З метою забезпечення формування й ефективної реалізації цілісної державної екологічної політики були створені Держкомітети, відповідальні за використання різних видів природних ресурсів. Державні комітети - це центральні органи виконавчої влади, які, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи міжсекторного характеру.
Держкомгідромет України забезпечує спостереження за станом забрудненості природного середовища, проводить спостереження за транскордонним забрудненням повітря, здійснює радіаційний моніторинг у районах розташування АЕС України, складає карти радіаційного забруднення територій, попереджає про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища, забруднення атмосферного повітря.
Органи спеціального поресурсного управління: Державний комітет України земельних ресурсів - головні завдання полягають у координації проведення земельної реформи, створення умов для рівноправного розвитку всіх форм власності на землю, проведення моніторингу земель. Державний комітет України з водного господарства здійснює у галузі управління й контролю використання й охорони вод та водних ресурсів державне управління у сфері водного господарства, здійснення єдиної технічної політики, впровадження у водне господарство досягнень науки й техніки, нових технологій і передового досвіду. Забезпечення потреб населення й галузей економіки у водних ресурсах та здійснення їх міжбасейнового перерозподілу. Здійснення радіологічного й гідрологічного моніторингу водних об’єктів комплексного призначення, водогосподарських систем міжгалузевого призначення, водогосподарських систем міжгалузевого водопостачання. Здійснення міжнародного співробітництва у сфері використання й охорони та відтворення водних ресурсів природоохоронних вод.
Державний комітет України з геології та використання надр. Головними завданнями є затвердження документів із питань проведення робіт із геологічного вивчення надр, державна реєстрація всіх геологорозвідувальних робіт в Україні. Видача ліцензій на пошук корисних копалин. У сфері управління й контролю використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів до компетенції Держкомгідрології належить видача спеціальних дозволів на користування надрами для розробки родовищ підземних вод за погодженням із державними органами охорони навколишнього природного середовища, охорони здоров’я та нагляду за охороною праці. Ведення державного обліку підземних вод та водного кадастру.
Держнагляд охорони праці бере участь у розробці програм видобутку корисних копалин, надає гірничі відводи на всі види користування надрами, здійснює державний нагляд за розробкою родовищ корисних копалин тощо.
Державний комітет рибного господарства формує та реалізує концепцію розвитку рибного господарства та збереження рибних запасів, видає дозволи на промислове добування рибних запасів.
З метою дотримання принципу цілісності державного прогнозування та розроблення програм економічного й соціального розвитку України при Президентові України утворено Державну комісію з питань стратегії економічного та соціального розвитку (1997 p.), до якої увійшли представники державних та місцевих органів виконавчої влади, підприємницьких та наукових кіл. Можна констатувати, що при створенні Комісії було допущено стратегічну помилку відносно її повноважень, як координаційного органу прийняття стратегічних рішень. Пасивність у діяльності Комісії можна пояснити також частою зміною Урядів і членів комісії, неадекватним місцем її дислокації у системі управлінських рішень. Рекомендується підпорядкувати Комісію Президентові України з уведенням до її складу авторитетного представництва (урядового, політичного, громадського, регіонального, наукового, підприємницького), яке здатне впливати на прийняття стратегічних рішень національного значення. Такі рішення необхідно вводити в дію актами Президента України для скоординованого їх, виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, суб'єктами підприємництва різних форм власності.
При кабінеті України утворені Національна комісія сталого розвитку, Міжвідомча комісія з питань зміни клімату, Міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля, Координаційна рада з питань формування національної екологічної мережі, Національна координаційна рада з питань транспорту, здоров'я та довкілля, Рада з екологічних проблем басейну Дніпра та якості питної води, Урядова комісія боротьби з ВІЛ/СНІДом, Координаційна рада з питань енергетичної політики, Координаційна рада з питань аграрної політики.
Значну інтегруючу роль в управлінні природоохоронною діяльністю відіграє Національна академія наук України. За час, що минув після проведення Всесвітньої конференції ООН у Ріо-де-Жанейро (1992 p.), ученими НАН України здійснено цілий комплекс заходів щодо охорони й збереження навколишнього середовища, науково аргументованого роз’яснення суті сталого розвитку. У 1994 році Наукову раду НАН України з проблем біосфери було перетворено на Наукову раду НАН України з проблем навколишнього середовища і сталого розвитку. Президія НАН України 15 квітня 1998 року на розширеному засіданні розглянула питання «Про наукові основи сталого розвитку України». Національний комітет України, що є учасником програми ЮНЕСКО “Людина біосфера” (функціонує при Президії НАН України), на своєму засіданні у червні 1998 року розглянув і затвердив програму роботи “Про наукові основи збереження біологічного та ландшафтного різноманіття в контексті сталого розвитку України”. На виконання положень “Порядку денного на XXI століття” НАН України ухвалила постанову “Про Наукову раду НАН України з проблем навколишнього середовища і сталого розвитку”, якою затверджено напрями наукових досліджень академічних установ із проблем збереження навколишнього середовища і сталого розвитку. Під егідою цієї Наукової ради вже здійснено три видання збірника наукових доповідей “Проблеми сталого розвитку України”.
Компетенція місцевого самоврядування у сфері раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища вивчається Законом України “Про місцеве самоврядування” від 12 червня 1997 року. Цей закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу й відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Винятково до компетенції сільських, селищних, міських Рад належить вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу.
Питання, які вирішуються районними й обласними Радами винятково на їх пленарних засіданнях: вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, установлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборони використання підприємствами питної води з промисловою метою.
Згідно зі ст. 119 Конституції України органи місцевої державної виконавчої влади (місцеві державні адміністрації на відповідній території) забезпечують виконання Конституції та законів України, законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян. Виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку програм охорони довкілля. Основні положення Конституції знайшли свій подальший розвиток у Законі України “Про місцеві державні адміністрації”. До питань, що вирішуються місцевими державними адміністраціями, належить забезпечення законності тощо, соціально-економічний розвиток відповідних територій, використання природних ресурсів, охорони довкілля тощо.
Органи спеціального державного управління - спеціально вповноважені органи центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління у сфері використання природних ресурсів охорони навколишнього природного середовища й забезпечення екологічної безпеки. Вони поділяються на органи надвідомчого управління й контролю у сфері екології.
Ще одним різновидом екологічного управління є громадське екологічне управління. Його існування зумовлене, насамперед, необхідністю реалізації прав громадян на участь в управлінні державними справами, яке проголошено в ст. 38 Конституції України, та забезпечення захисту від свавілля органів влади, нехтування й зневажання ними екологічних та суміжних із ними прав населення.
Право громадян на участь у процесі прийняття рішень при здійсненні екологічного управління передбачено багатьма міжнародно-правовими актами. Зокрема, принципом 10 Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища й розвитку встановлено: “Екологічні проблеми найкраще вирішуються за участю всіх зацікавлених громадян на відповідному рівні. На національному рівні кожен індивід повинен мати можливість належного доступу до всієї інформації про навколишнє середовище, яка є в розпорядженні владних структур, включаючи інформацію щодо небезпечних речовин та видів діяльності, а також можливості брати участь у процесі прийняття рішень. Держави сприяють інформуванню й участі громадськості”. Національним законодавством України також передбачено можливості здійснення громадянами та їх, об'єднаннями функцій екологічного управління. У багатьох випадках воно регламентує участь громадськості в процесі екологічного управління значно ширше, ніж це передбачено міжнародними нормами. Зокрема, ст. 9 Закону України “Про охорону Навколишнього природного середовища” закріплює екологічні права громадян України. У розділі IV цього самого Закону - “Повноваження органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища” - міститься ст. 21 “Повноваження громадських об'єднань у сфері охорони навколишнього природного середовища”, в якій установлено права громадських природоохоронних об'єднань. На основі аналізу положень законодавства з питань участі в процесі екологічного управління громадян та їхніх об'єднань, можливості щодо участі в еколого-управлінських процесах можна поділити на кілька груп:
- вплив на формування екологічної політики на різних рівнях і участь у прийнятті екологічно значущих рішень;
- громадський екологічний моніторинг;
- ініціація й проведення екологічної експертизи;
- здійснення громадського екологічного контролю.
Реалізація цих можливостей частково прямо передбачена в екологічному законодавстві, частково міститься в інших нормативних актах і є формою реалізації загальних прав громадян.
Органи громадського управління у сфері екології - громадські об’єднання й формування, які створюються на національному та місцевому рівнях: Українське товариство охорони природи; Українська екологічна академія наук; Українська екологічна асоціація “Зелений світ”. У грудні 2002 року відбулась третя Всеукраїнська конференція екологічної громадськості, метою якої було залучення громадськості до підготовки 5-ї Всеєвропейської конференції “Довкілля для Європи” та паралельного форуму громадськості, розробка, обговорення та прийняття документа “Громадська оцінка екологічної політики в Україні”. Громадськими організаціями створено документ “Громадська оцінка екологічної політики в Україні”, що складається з таких розділів:
· Екологічна політика й законодавство.
· Державне управління у сфері охорони природи.
· Моделі природокористування й споживання.
· Вплив забруднення довкілля на стан здоров’я населення.
· Громадські екологічні організації.
· Екологічна освіта та інформування.
· Управління природними ресурсами.
· Фінансово-економічні питання.
· Міжнародне співробітництво.
Найбільш активну, лідируючу позицію займають в Україні вже досить на сьогодні відомі громадські екологічні організації. Всеукраїнська екологічна ліга ставить за мету радикально змінити екологічну ситуацію в державі, сформувати новий природоохоронний менталітет, підвищити рівень екологічної освіти і культури громадян, створити дієву модель та механізми участі громадськості у прийнятті та реалізації рішень, що стосуються конкретних екологічних проблем, здійснення вільного обміну досвідом та інформацією у сфері збереження довкілля. Всеукраїнська екологічна ліга об’єднує відомих учених, громадських діячів, депутатів Верховної Ради України, вчителів, підприємців, державних службовців.
Національний екологічний центр зосереджує свої зусилля на сприянні збереженню біологічного та ландшафтного розмаїття в Україні, формуванні збалансованої екологічної політики держави, проведенні наукових досліджень та здійсненні практичних розробок, спрямованих на розбудову природно-заповідної зони в Україні.
Всеукраїнська дитяча спілка “Екологічна варта” об’єднує дітей, підлітків, молодь, які опікуються проблемами довкілля. Мета діяльності Спілки — виховання екологічно свідомої особистості через організацію цікавої екологічної роботи з дітьми та молоддю, їхня участь у дослідницькій роботі та природоохоронних акціях, допомога новому поколінню в усвідомленні себе частинкою світу, в якому ми живемо.
Регіональний екологічний центр РЕЦ — Київ є незалежною, самоврядною, неприбутковою й неполітичною установою, діяльність якої має міжнародний характер. Метою є сприяння розв'язанню екологічних проблем в Україні та сусідських державах, досягненню безпечного стану довкілля, забезпеченню екологічних прав громадян, підтримка у такий спосіб розвитку в Україні та інших державах демократичного громадянського суспільства.
Українська екологічна асоціація "Зелений світ" виступає за екологічну безпеку, захист прав людини на чисте довкілля.
Всеукраїнський благодійний фонд “Паросток” займається пропагандою екологічних знань, навичок та сприяє формуванню екологічної свідомості у дітей та юнацтва, підтримує розвиток екологічної освіти, науки і культури.
Всеукраїнська екологічна громадська організація “Мама-86” займається просвітницькою діяльністю серед широких верств населення, особливо жіноцтва.
Усього в Україні діє близько 500 громадських організацій, діяльність яких спрямована на вирішення гострих екологічних проблем.
Місцеве самоврядування в Україні законодавчо регулюється Конституцією України (1996 p.), Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (1997 р.) та іншими нормативами, які відповідають нормам і приписам Європейської хартії місцевого самоврядування.
В Україні накопичилася потужна маса національних рушійних сил, здатних, за умови створення єдиної державної політики національного екологічного партнерства, значно прискорити процес гармонізації життєдіяльності суспільства, переходу до сталого розвитку. Є багато прикладів ефективної діяльності громадських і неурядових організацій, підприємницьких екологічних кіл, місцевих ініціатив. У сучасний період необхідне створення по-справжньому дієвого місцевого самоврядування можливе через подальше вдосконалення законодавчої бази, чітке розмежування функцій та компетенції кожного з органів місцевого управління.