Правові форми та проблеми реалізації права громадян на участь у прийнятті еколого-значимих рішень.

Форми участі – загальнодержавних, регіональних, місцевих референдумах; участь в оцінці впливу на НПС; виступи в ЗМІ, подання пропозицій та зауважень щодо здійснення державної політики; робота у спеціальних комісіях чи групах; учать у публічних слуханнях, відкритих засіданнях.

Реалізація права здійснюється шляхом волевиявлення осіб, формування груп, подання заяв до відповідних органів, публікація в ЗМІ, звернення до органів місцевої влади з вимогою провести публічне слухання, відкрите засідання.

Суб’єктам цих груп та комісій безкоштовно надаються інформація, готуються висновки.

Форма порушення права – відмова.

Форма захисту – звернення до суду, прокуратури.

Право на участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля, є одним із важливих екологічних прав, спрямованих не лише на раціональне використання природних ресурсів та охорони довкілля, але й розглядається як важливий механізм побудови демократичного суспільства. Це право має комплексний характер і реалізується шляхом участі громадськості в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь у прийнятті рішень з цих питань; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; участі у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи тощо.

Право на участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля, закріплено в ряді законодавчих актів, зокрема, Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища". 18 грудня 2003 року наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України затверджено Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля, яким визначено та конкретизовано порядок реалізації цього права.

Участь громадськості в прийнятті рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля, базується на принципахпрозорості та демократизму, доступу громадськості до інформації для прийняття відповідних рішень, урахування громадської думки при прийнятті остаточного рішення, сприяння участі громадськоеі і у прийнятті рішень.

Громадськість має право брати участь у розробці міждержавних, державних, регіональних, місцевих та інших територіальних програм, місцевих планів дій, стратегій та інших документів; підготовці проектів законодавчих та інших нормативно-нравових актів; здійсненні державної екологічної експертизи з проведенням оцінки впливу на навколишнє природне середовище небезпечних об'єктів та видів діяльності; видачі відповідних документів на використання природних ресурсів, на навмисне вивільнення генетично змінених організмів у довкілля, а також діяльність, яка пов'язана із забрудненням навколишнього природного середовища, поводженням з небезпечними речовинами, відходами та їх розміщенням; витрат, пов'язаних із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища.

Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля окреслилоформи такої участі. До них належать:

1) робота в складі експертних та робочих груп, комісій, комітетів з розробки програм, планів, стратегій, проектів нормативно-правових актів, оцінок ризиків;

2) робота в складі державних еколого-експертних комісій;

3) громадське (публічне) обговорення проектів рішень центральних органів виконавчої влади та їх органів на місцях, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля, під час проведення парламентських слухань, конференцій, семінарів, круглих столів, обговорення результатів соціологічних досліджень, зборів громадян за місцем проживання тощо;

4) організація та проведення громадської екологічної експертизи;

5) обговорення заяв про екологічні наслідки запланованої діяльності та можливих альтернативних варіантів проектів рішень щодо цих видів діяльності при проведенні ОВНС;

6) підготовка звернень до органів виконавчої влади з актуальних екологічних проблем з пропозиціями та рекомендаціями щодо їх вирішення в порядку, установленому Законом "Про звернення громадян";

7) виступи в засобах масової інформації з екологічних питань;

8) інші форми, передбачені законодавством України.

Наведений перелік форм участі громадськості не є вичерпним, тому у законодавстві України можуть бути передбачені інші форми. Законодавець визнає громадське обговорення поширеною формою виявлення громадської думки для прийняття рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля.

21. Особливості судового захисту екологічних прав громадян та його ефективність

Форми захисту екологічних прав громадян:

Нормотворча – ефективність в процесі прийняття екологічних законів

Управлінська форма захисту – діяльність всієї системи органів управління, обов’язком яких є сприяння громадянам в реалізації екологічних прав.

Самоврядна форма – основа самоврядування є територіальна громада, яка вирішує питання на своєму рівні.

Судова форма захисту – треба брати практику судів щодо реалізації екологічних прав. Деякі судді, ще до комплементації Оргуської конвенції визнавали, що були справи про відшкодування шкоди потерпілим, але не було механізму. Небагата практика захисту суб’єктивних прав громадян. Право на подання до суду позовів у разі шкоди від впливу:

· Заподіяна здоров’ю

· Заподіяна майну

Підстава: екологічне правопорушення – наявність шкоди, порушення екологічного законодавства, причинний зв'язок, суб’єктивний фактор (вина). Дослідженя: Решетник, Василевна.

Право на оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб, органів, установ, організацій.

Реалізація: звернення до посадової особи; прокуратури, яка зобов’язана реагувати; звернутися до суду. Проте складно указати позовні вимоги, причинно-наслідковий зв'язок, не завжди є суб’єкт правопорушення.

Політична форма захисту – повинна відображати державну екологічну екологію, політику.

Конституція України встановила право людини та громадянина на звернення до суду для захисту порушених прав і право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування. Після використання всіх національних способів правового захисту громадяни можуть апелювати до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожен має право на судовий захист, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для реалізації прав чи свобод, або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Тому громадянин може звертатися до суду, якщо порушуються його екологічні права (право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на інформацію, право на участь у прийнятті екологічно значимих рішень, у т.ч. право на проведення громадської екологічної експертизи, на об'єднання у громадські природоохоронні формування, право на загальне природокористування для задоволення своїх культурних, естетичних, оздоровчих та інших потреб тощо).

Право на судовий захист є конституційним і не потребує додаткового закріплення в інших нормативно-правових актах. Проте для екологічного законодавства є характерним встановлення та конкретизація цього права. Наприклад, судовий захист екологічних прав передбачено у законах України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про відходи" та ін.

З метою забезпечення права на доступ громадськості до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, в Оргуській конвенції передбачено ряд особливостей реалізації цього права. Держава в рамках свого національного законодавства гарантує:

1) доступ до правосуддя кожній особі, якщо вона вважає, що її запит з отримання екологічної інформації було проігноровано, неправомірно відхилено частково чи повністю, неадекватно задоволено тощо;

2) доступ до правосуддя представників зацікавленої громадськості, які вважають, що мало місце порушення того чи іншого права, щодо перегляду прийнятих рішень в суді з метою оскарження законності будь-якого рішення, дії або бездіяльності;

3) доступ до правосуддя представникам громадськості для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, котрі порушують положення національного законодавства, що стосується довкілля;

4) доступ до визначеної законом швидкої процедури;

5) доступ до процедури, що забезпечує адекватні та ефективні засоби правового захисту, включаючи при необхідності засоби правового захисту у формі судової заборони;

6) доступ до справедливої, неупередженої, своєчасної процедури;

7) доступ до процедури, не пов'язаної з непомірно великими витратами;

8) доступу громадськості до рішень судів з питань, що стосуються довкілля.