Поняття екологічного права 4 страница

в) надають допомогу органам державного контролю в галузі пчорони навколишнього природного середовища в діяльності по і.шобіганню екологічним правопорушенням.

Нони діють відповідно до Положення про громадських інспек- іпрів з охорони довкілля, затвердженого наказом Міністерства екології і а ириродних ресурсів України від 27 лютого 2002 р. № 88.

Відомчий екологічний контроль здійснюється міністерствами та відомствами на підпорядкованих ним підприємствах.

Виробничий екологічний контроль провадиться суб'єктами гос­подарської діяльності, які використовують в своїй діяльності природні ресурси або іх діяльність пов'язана з екологічною небезпекою.

Тема №4

Правове регулювання використання та охорони земель

Питання:

1. Земля як об'єкт екологічних відносин.

2. Система законодавства щодо охорони та використання земель.

3. Використання землі на праві власності.

4. Використання землі на праві користування.

5. Використання землі на підставі інших речових прав.

6. Охорона земель.

Земля як об'єкт екологічних відносин

Зміст терміна «земля» розглядається в різній аспектах в залеж­ності від контексту його вживання:

» по-перше, під землею розуміється космічний об'єкт - планета Земля як частина всесвіту;

• по-друге, земля розглядається як елемент навколишнього природ­ного середовища, що забезпечує існування людини, поряд з по­вітрям, водами, тваринним та рослинним світом;

• по-третє, як розташована над надрами частина земної поверхні, її ґрунтовий шар, в межах території конкретної держави.

Саме в останньому контексті земля виступає об'єктом еколо­гічних відносин та виконує наступні функції:

1. Виступає територіальним базисом:

а) визначає кордони територіального суверенітету держави;

б) встановлює межі конкретного землекористування відповідних суб'єктів.

2. Є природним ресурсом, що забезпечує життєдіяльність людини, тварин, рослинного світу, та важливішим елементом екосистеми.

3. Використовується як основний засіб виробництва. Родючість ґрунтового шару земель виступає базою для успішного розвитку сільського та лісового господарства.

Особливість землі як об'єкта суспільній відносин пов'язана з її специфічними властивостями, до яких відносяться:

• незамінність: виявляється у тому, що її неможливо замінити на інший об'єкт, який міг би виконувати аналогічні функції;

• обмеженість у просторі: площа землі чітко фіксована і не може бути збільшена людьми залежно від їх потреб;

• локальність: кожна земельна ділянка знаходиться у певній гео­графічній точці, і такої ж самої ділянки в іншому місці немає;

• нерухомість: вона не може бути переміщена в інше місце^[4].

Нсе це вимагає від суспільства запровадження низки специфічних шчодів, а саме: встановлення режиму цільового використання земель, позначення максимальної площі земельної ділянки, переданої у влас­нії-п, або користування, здійснення державного контролю за експлу- и і ііцією й охороною земель, її раціональним використанням та ін.

І відповідно до ч. З ст. 2 ЗК України об'єктами земельних відносин ■ ігмлі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у 11 іму числі на земельні частки (паї).

Таким чином, потрібно відрізняти один від одного три терміна: ігмии; земельна ділянка та права на землю.

Земля - поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та ін­шими природними елементами, що органічно поєднані та функціо­нують разом з нею (ст. 1 ЗУ «Про охорону земель»).

Термін «земля» характеризує усі землі в межах території України, ши гупає в якості загального об'єкта земельних правовідносин. Саме в пі.ому сенсі землі поділені на відповідні категорії в залежності від іннмшого використання.

. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на шіікі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного и| п і значення;

г) землі оздоровчого призначення;

г) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони і а іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ст. 19 ЗКУ).

Земельна ділянка є безпосереднім об'єктом екологічних відносин. Це індивідуалізована частина земної поверхні з визначеним щодо неї правовим режимом. Вона належить до більш загальної категорії - землі, здатної ділитися на частини (ділянки) й виконувати належну функцію.

Права на землю - речові права на землю: право на земельну частку (пай), право користування земельною ділянкою, право земельного сервітуту, емфітевзис, суперфіцій.

Система законодавства щодо охорони та використання земель

До законодавчих актів, регулюючих вказані відносини, належать:

• конституція України;

• закони: Земельний кодекс, «Про оренду землі», «Про плату за землю», «Про землеустрій», «Про охорону земель», «Про розмежу­вання земель державної та комунальної власності», «Про власність», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про основи містобудування» та інші;

® укази і розпорядження Президента України: «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майиа та прав на них у складі державного земельного кадастру», «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогоспо­дарським підприємствам і організаціям»;

• постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження По­рядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», «Про затвердження Типового договору оренди землі», «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб»;

• нормативно-правові акти міністерств, відомств, державних комітетів. До таких відносяться: Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації», Наказ Міні­стерства охорони навколишнього природного середовища України •Про затвердження Порядку погодження природоохоронними органа­ми матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок»;

• нормативні акти органів місцевого самоврядування;

• міжнародні договори та судові прецеденти.

Використання землі на праві власності

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися нею на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Використання землі як на праві власності, гак і на підставі інших правових титулів здійснюється відповідно до її цільового призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого само- ирядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами ви­конавчої влади або органами місцевого самоврядування, які прий­мають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природо­охоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, прова­диться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового госпо­дарства (ст. 20 ЗКУ).

Права власників земельних ділянок (ст. 90 ЗКУ)

Власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лі­сові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і спо- руди.

Обов'язки власників земельних ділянок

1. Власники земельних ділянок зобов'язані:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні власти­вості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання зе­мель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з установленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зро- шувальних і осушувальних систем.

Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників зе­мельних ділянок, тобто цей перелік не є вичерпним.

Використання землі на праві користування

Користування земельними ділянками відбувається на підставі права постійного користування та права оренди.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у дер­жавній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єд­нання), установи та організації.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі стро­йте платне володіння і користування земельною ділянкою, необхід- ......... о орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громалянам і особам без і ромадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднан- иим і організаціям, а також іноземним державам.

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не ншьше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування ін­шій особі (суборенда).

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповно- іиіжені ними особи.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом Ук­раїни «Про оренду землі».

Права та обов'язки користувачів землі ідентичні правам та обов'яз­кам власників за виключенням права на розпорядження юридичною юііею земельної ділянки. Вони перераховані в ст. ст. 95,96 ЗКУ.

Використання землі на підставі інших речових прав

І Можна навести наступні види вказаного використання земельних ішініюк:

• право земельного сервітуту;

• право користування чужою земельною ділянкою для сільсь­когосподарських потреб (емфітевзис);

• право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

Право земельного сервітуту - це право власника або земле­користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення влас­ника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Види права земельного сервітуту:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на су­сідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Як видно, цей перелік не є вичерпним.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогос­подарських потреб (емфітевзис).

Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогос­подарських потреб (далі — землекористувач).

Право користування чужою земелькою ділянкою для сільськогос­подарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування?

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови.

Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально- культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.

Охорона земель

Охорона земель - це система правових, організаційних, еконо­мічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання

земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільсько­господарського і лісогосподарського призначення, захист від шкід­ливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського при­значення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-куль- іурного призначення.

Регулюванню питань охорони земель присвячений Закон України «Про охорону земель».

Об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Система заходів у галузі охорони земель включає:

• державну комплексну систему спостережень;

• розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із зем­леустрою в галузі охорони земель;

• створення екологічної мережі;

є здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-еконо- мічного, протиерозійного та інших видів районування (зону­вання) земель;

• економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів;

» стандартизацію і нормування.

Тема № 5

Правове регулювання використання та охорони вод

Питання:

1. Води як об'єкт екологічних відносин.

2. Система законодавства щодо використання та охорони вод.

3. Поняття водокористування та його види.

4. Суб'єкти водокористування, їх права та обов'язки.

5. Стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод.

6. Поняття охорони вод та система заходів водоохорони.

7. Водоохоронні зони та зони санітарної охорони.

8. Здійснення заходів по охороні вод від забруднення, засмічення і ви­черпання.

9. Запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і лікві­дація їх наслідків.

Води як об'єкт екологічних відносин

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний¹ фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

• природні водойми (озера);

• водотоки (річки, струмки);

• штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

• інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на ве­ликі, середні та малі.

До великих належать річки, які розташовані у кількох геогра­фічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів.

До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів.

До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадрат­них кілометрів.

Водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкіл­ля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Водні об'єкти поділяються на об'єкти загальнодержавного і міс­цевого значення.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що зна­ходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загально-держав- ного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Водні об'єкти можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Такий висновок можна зробити на підставі порівняльного аналізу ст. 6 ВКУ та ст. 59 ЗКУ.

Відповідно до останньої норми громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самовря­дування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені при­родні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Система законодавства щодо використання та охорони вод

Водні відносини в Україні регулюються Конституцією України (ет.ст.13, 92) Водним Кодексом України, Законом України «Про охо­рону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства.

До останніх відносяться:

• Закон України «Про питну воду та питне водопостачання»;

• Закон України «Про Загальнодержавну програму розвитку вод­ного господарства»;

• Указ Президента України «Про Положення про Державний ко­мітет України по водному господарству»;

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Пра- міш охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від іабруднення та засмічення»;

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­ри дку обліку місць масового відпочинку населення на водних об'єктах»;

• Наказ Державного комітету України по водному господарству ■ І Гро затвердження Переліку річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення».

Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо ви­користання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, ВИКЛЮЧ­НОЇ (морської) економічної зони та континентального шельфу Украї­ни, що виникають під час користування водними об'єктами, ре- і улюються відповідним законодавством України.

Поняття водокористування та його види

Водокористування - використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господар­ства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Водокористування може бути двох видів - загальне та спе­ціальне.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задово­лення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортив­не рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без засто­сування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Спеціачьне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізич­ними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сіль­ськогосподарських, промислових, транспортник, енергетичних, рибо­господарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Законодавством передбачено користування водними об'єктами на умовах оренди як окремий вид водокористування.

У користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загаль­нодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих ціляхє

Суб'єкти водокористування, їх права й обов'язки

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, уста­нови, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні ' поруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) — це ті, що не мають милених водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд мграинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на \ монах, що встановлюються між ними.

Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних мод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водо­користування.

водокористувачі мають право:

1) здійснювати загальне та спеціальне водокористування;

2) використовувати водні об'єкти на умовах оренди;

3) вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної сис- ігми підтримання належної якості води за умовами водоко- рисгування;

4) споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, ідійснювати їх реконструкцію і ремонт;

5) передавати для використання воду іншим водокористувачам на ми значених умовах;

6) здійснювати й інші функції щодо водокористування в поряд­ку, встановленому законодавством.

ііі нюкористувачі зобов 'язані:_

1) економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод;

2) використовувати воду (водні об'єкти) відповідно до цілей та умов їх надання;

3) дотримуватися встановлених нормативів гранично допустимого і кидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, ііімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а гакож санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

4) використовувати ефективні сучасні технічні засоби і техно­логії для утримання своєї території в належному стані, а також ідійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї;

5) не допускати порушення прав, наданих іншим водокористу­вачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;

6) утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні

захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очис та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;

7) здійснювати облік забору та використання вод, вести контро за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забру нюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольн створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядк визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами;

8) здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічн"' лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші захо щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а тако припинення скидання забруднених стічних вод;

9) здійснювати спеціальне водокористування лише за наявнос дозволу;

10) безперешкодно допускати на свої об'єкти державши, інс лекторів спеціально уповноважених державних органів у галузі вико­ристання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громад­ських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безкоштовно необхідну інформацію;

11) своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;

12) своєчасно інформувати місцеві Ради, державні органи охо­рони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень;

13) здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією на­слідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством;

14) виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

Стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод

Стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюються з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки вод шляхом встановлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню.

До комплексу нормативних документів із стандартизації в галузі

иим.ристання і охорони вод та відтворення водних ресурсів входять піку менти,

• які містять:

• основні положення;

• терміни та поняття, класифікації;

• методи, методики та засоби визначення складу та властивостей ці >д;

• вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу ін­формації та прогнозування кількісних і якісних показників стану вод;

• вимоги щодо раціонального використання та охорони вод у галузе- шіх стандартах та технічних умовах на процеси, продукцію і послуги;

• метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт;

• інші нормативи із стандартизації в цій галузі.

У галузі використання і охорони вод та відтворення водних І'і і-урсів встановлюються такі нормативи:

1) нормативи екологічної безпеки водокористування;

2) екологічний норматив якості води водних об'єктів;

3) нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин:

4) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що ски- ишоться у водні об'єкти;

5) технологічні нормативи використання води.

Як приклад можна навести Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, ■ кидання яких нормується, який затверджено постановою КМУ від 11.09. 1996 р. № 1100.

Поняття охорони вод та система заходів водоохорони

Під охороною вод розуміють комплекс заходів, спрямованих на іііереження, відтворення і поліпшення стану водних об'єктів. ( іістема заходів водоохорони складається з наступних елементів:

1. встановлення водоохоронних зон та зон санітарної охорони;

2. здійснення заходів по охороні вод від забруднення, засмічення і вичерпання;

3. запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і ліквідація їх наслідків.