Лісові ресурси і рослинний світ

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

Тема: ОХОРОНА ТА РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ БІОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ

Мета: закріпити, узагальнити і систематизувати знання, отримані при вивченні даної теми

Проблемне завдання:виявити достоїнства і недоліки, запропонувати використання перспективних джерел, обґрунтувати їх переваги.

План

1. Діалог з питань:

­ Лісови ресурси і рослинний світ

­ Тваринний світ

­ Охорона і захист лісів

­ Охорона і захист тварин

2. Перегляд відеороликів: «Охорона та захист біологічних ресурсів»

3. Діалог за рефератами: «Охорона та захист біологічних ресурсів»

4. Опитування за індивідуальними картками

5. Практичне завдання

­ Скласти план охорони

­ Порівняти, зробити висновок щодо найліпшого в умовах нашого регіон

6. Висновок за проблемним завданням

Література

1. В.И.Коробкин, Л.В.Передельский. экология. – Ростов н/Д: Феникс, 2003.-576с.

2. Джигірей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища. – Львів,Афіша, 2001. – 272 с.

3. Г.О. Білявський. Основи екологічних знань. Київ. Либідь, 1995 р.

4. Д.П. Никитин. Окружающая среда и человек В.Ш, 1980 г.

5. Ю.В. Новиков. Охрана окружающей среды М. В.Ш, 1987 г.

ОХОРОНА ТА РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ БІОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ

План

1) Лісові ресурси і рослинний світ

2) Тваринний світ

3) Охорона і захист лісів

4) Охорона і захист тварин

Україна належить до країн з дуже великими обсягами та високою інтенсивністю використання різноманітних природних ресурсів. Цьому сприяє як наявність їх значних багатств, добра господарська освоєність та доступність території, зростаючі потреби в цих ресурсах, сприятливі умови для їх експлуатації. По-перше, за питомими (на 1 чол. на 1 km2) масштабами та інтенсивністю використання ресурсів, Україна випереджує всі розвинуті країни світу і, безперечно, займає перше місце в Європі. По-друге, великі обсяги виробництва та інтенсивне використання ресурсів визначили спеціалізацію економіки, яка характеризується високими масштабами споживання.

Останнім часом дедалі активніша роль у вирішенні природоохоронних проблем відводиться вивченню громадської думки; суттєво розширюються права й можливості місцевих органів влади. І головне, виділяється щораз більше коштів на організацію раціонального використання і належну охорону водних, земельних, лісових ресурсів, на забезпечення чистоти атмосферного повітря. Якщо капітальні вкладення на ці заходи у 1973—1975 роках (з 1973 p. почала друкуватися відповідна статистика) становили 917 млн. крб., 1976—1980 — 1169 млн. крб., то у 1981—1985 роках — 1864 млн. крб. У 1989 p. вони досягли 510 млн. крб. Загальна сума усіх витрат на охорону й раціональне використання природних ресурсів (включаючи витрати на лісове господарство) становила за 1981—1989 pp. 14,8 млрд. крб., у тому числі за 1989 p. — 2,1 млрд. крб. З цієї суми 1,5 млрд. крб. йшло на утримання та експлуатацію природоохоронних споруд і установок, 510 млн. крб. на державні капітальні вкладення, 136 млн. крб. на лісове господарство, раціональне використання-земельних ресурсів.

Лісові ресурси і рослинний світ

Лісовими ресурсамиє деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.

За своїм значенням всі лісові ресурси поділяють на ресурси державного і місцевогозначення.

Ліси України за призначенням і розміщенням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі рекреаційні, естетичні виховні та інші) функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в

лісових ресурсах. Усі ліси в Україні є власністю держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу.

Від імені українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній

власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Ліси та лісове господарство України мають певні особливості порівняно з іншими європейськими країнами:

· відносно низький середній рівень лісистості території

· держави;

· зростання лісів у різних природних зонах (Полісся,

· Лісостеп, Степ, Українські Карпати та гірський Крим), які мають істотні відмінності щодо лісорослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та корисних властивостей лісу;

· переважно екологічне значення лісів та висока їх частка (до 50%) з обмеженим режимом використання;

· високий відсоток заповідних лісів (13,7%), який має стійку тенденцію до зростання;

· історично сформована ситуація із закріпленням лісів за численними постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям більш ніж п'ятдесяти

· міністерств і відомств);

· значна площа лісів (3,5 млн. гектарів) зростає у зоні радіоактивного забруднення;

· половина лісів України є штучно створеними і потребує посиленого догляду.

Ліси по території України розташовані дуже нерівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має значні відмінності й не досягає оптимального рівня, за якого ліси найкраще впливають на клімат, ґрунти, водні ресурси, пом’якшують наслідки ерозійних процесів, а також забезпечують одержання більшої кількості деревини.

Ліси України згідно ст. 39 Лісового кодексу за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії:

1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);

2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);

4) експлуатаційні ліси.

Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій проводиться в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Тваринний світ

Тваринний світ, або зооценоз– це сукупність усіх особин тварин різних видів, які постійно або тимчасово мешкають у межах будь – якої території чи акваторії. Він являє собою певне угруповання, найактивнішу, мінливу і різноманітну частину будь – якої екологічної системи. Тваринний світ характеризується видовим складом і кількістю особин. Тваринний світ вузьких, локальних місцеперебувань має відповідні назви: бентос – угруповання мешканців дна водойм; планктон – угруповання організмів, які ширяють у товщі води; нектон – угруповання організмів, які активно пересуваються в товщі води.

Зооценоз включає конкретні похідні, об’єднані за систематичною або біотопічною (пов’язаною із місцями поширення організмів) ознакою: орнітоценоз – пташиний світ; іхтіоценоз – угруповання риб; теріоценоз – угруповання ссавців; акваценоз – мешканці водойм. В зооценозах виділяють домінанти, які становлять 10% і більше від усієї кількості особин, і субдомінанти (від 1 до 10%). Виділяють також такі категорії як численні (фонові), звичайні, рідкісні та дуже рідкісні.

Тваринний світ є невід’ємною складовою біологічних ресурсів. На відміну від поняття „фауна” він характеризується не лише видовим складом, а й чисельністю. В свою чергу, ресурси тваринного світувизначаються як ті, що безпосередньо використовуються в мисливстві, рибному та інших видах господарства тварини, кількість яких дає змогу здійснювати їх промисел.

Об’єктами тваринного світує: хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) тварини в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), що перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин; нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин. „Розміри” тваринного світу, тобто його біомаса (загальна маса всіх тварин, що населяють Землю) складає два відсотки від загальної біомаси нашої планети, що становить приблизно 4,84•1010 т.

Різноманіття видів тварин надзвичайно важливе для основного процесу в біосфері–біологічного кругообігу речовин і енергії. Харчові (трофічні) ланцюги в біогеоценозах завдяки тваринному різноманіттю надто складні, оскільки один вид тварин може використовувати для харчування різні види (часто з різних трофічних рівнів). У процесі еволюції тварини пристосувалися до оптимального для кожного біогеоценозу використання кормових об’єктів, і кожний з видів пристосований до того, що він є кормом для ряду інших видів. У найскладнішій структурі біогеоценозу тварини, як рухливий, активний елемент, значною мірою визначають його стійкість.

Для біосфери нашої планети всі біологічні види, що виникли в процесі еволюції, потрібні і корисні. Кожен вид займає тільки йому властиву екологічну нішу і своїм існуванням створює передумови для появи нових екологічних ніш. Цей процес і гарантує нескінченність еволюції в просторі і часі.

Охорона і захист лісів

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов’язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, прямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Захист лісів від шкідників і хвороб забезпечується шляхом систематичного спостереження за станом лісів, своєчасного виявлення осередків шкідників і хвороб лісу, здійснення профілактики виникнення таких осередків, їх локалізації і ліквідації.

Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на органи виконавчої влади з питань лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів.

Охорону і захист лісів на території України здійснюють:

· державна лісова охорона, що діє у складі центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, які належать до сфери його управління;

· лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Вся система лісового законодавства спрямована на забезпечення охорони та захисту лісів України. Основним законом України про ліси й ведення господарства в них є її Лісовий кодекс (8.02.2006 р. № 3404-IV), а правові аспекти лісового господарства як суб’єкта землекористування визначено Земельним кодексом України (25.10.2001 р. № 2768-ІІІ), який регулює земельні відносини при використанні лісів, а також рослинного й тваринного світу. Головним завданням Лісового кодексу України є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання.

Відповідні норми щодо збереження й відтворення лісів регулюються також законами України “Про охорону навколишнього природного середовища” (25.06.1991 р., № 1264- ХІІ), “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” (10.02.2000 р., № 1436-ІІІ), “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000- 2015 роки” (21.09.2000 р., № 1989-ІІІ), “Про природно-заповідний фонд України” (16.06.1992 р., № 2456-ХІІ) та іншими.

Ведення лісового господарства в Україні здійснюється на основі Державної програми, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України „Про Державну програму „Ліси України” на 2002–2015 роки” від 29.04.02 №581. У Державній програмі „Ліси України” визначено наступні напрямки розвитку лісового господарства:

· збільшення лісистості території у всіх природних зонах до оптимального рівня;

· підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісових насаджень;

· нарощування природоохоронного потенціалу лісів, збереження їх біологічного різноманіття;

· підвищення стійкості лісових екосистем щодо впливу негативних чинників середовища, змін клімату;

· розширення застосування методів раціонального використання лісових ресурсів;

· розширення робіт із захисного лісорозведення та агролісомеліорації;

· вдосконалення нормативно-правової бази в галузі лісового господарства та її гармонізація з міжнародними принципами сталого розвитку й управління лісами;

· посилення державного контролю за охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів;

· розвиток лісогосподарської науки та освіти;

· посилення соціального захисту працівників лісового господарства.

Охорона рослинного світупередбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об’єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і

хвороб, а також невиснажливе використання. Вона здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, власниками та користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, наяких знаходяться об’єкти рослинного світу, а також користувачами природних рослинних ресурсів. Охорона рослинного світу забезпечується:

1) встановленням правил і норм охорони, використання та відтворення об’єктів рослинного світу;

2) забороною та обмеженням використання природних рослинних ресурсів у разі необхідності;

3) проведенням екологічної експертизи й інших заходів з метою запобігання загибелі об’єктів рослинного світу в результаті господарської діяльності;

4) захистом земель, зайнятих об’єктами рослинного світу, від ерозії, селів, підтоплення, затоплення, заболочення, засолення, висушування, ущільнення, засмічення, забруднення промисловими і побутовими відходами і стоками, хімічними й радіоактивними речовинами та від іншого несприятливого впливу;

5) створенням природоохоронних територій та оголошенням об’єктів природно заповідного фонду;

6) організацією наукових досліджень, спрямованих на забезпечення здійснення заходів щодо охорони та відтворення об’єктів рослинного світу;

7) розвитком системи інформування про об’єкти рослинного світу та вихованням у громадян дбайливого ставлення до них;

8) створенням системи державного обліку та здійсненням державного контролю за охороною, використанням та відтворенням рослинного світу;

9) занесенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослин до Червоної книги України; рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань – до Зеленої книги України;

10) встановленням юридичної відповідальності за порушення порядку охорони та використання природних рослинних ресурсів;

11) здійсненням інших заходів і встановленням законодавством інших вимог щодо охорони рослинного світу.

Основними напрямами державної політики у галузі охорони, використання та відтворення рослинних ресурсів мають стати:

· удосконалення законодавчої та нормативної бази;

· раціональне використання та відтворення рослинного світу;

· здійснення заходів щодо запобігання техногенним процесам, які негативно впливають на об’єкти рослинного світу;

· проведення моніторингу популяцій;

· інвентаризація місцезростань рідкісних та зникаючих видів рослин, занесених до Червоної книги України;

· врегулювання питань ввезення на територію України та вивезення за її межі об’єктів рослинного світу, особливо тих, які включені до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою знищення;

· упорядкування збору дикорослої рослинної сировини підприємствами, установами, організаціями та громадянами;

· запровадження дозвільної системи на використання об’єктів рослинного світу та введення плати за спеціальне використання рослинних ресурсів.

Охорона і захист тварин

З огляду на значення тваринного світу для людини, особливої актуальності в сучасних екологічних умовах набувають питання його охорони, відтворення та раціонального використання. З цією метою в Україні розробляються системи організаційно - господарських, біологічних, культурно-виховних та інших заходів. Велике значення в зазначеній системі заходів має природоохоронне законодавство.

Україною ратифіковано кілька міжнародних конвенцій, спрямованих на збереження різних складових тваринного світу. Міжнародні угоди покликані посилити ефективність національних природоохоронних заходів, спрямовуючи їх у міжнародний контекст. Популяції більшості європейських видів звірів і птахів існують на території багатьох держав, а на певних етапах свого річного життєвого циклу вони перетинають політичні кордони.

Конвенція про охорону біологічного різноманіття,прийнята 05.06.1992 року, має за ціль збереження біологічногорізноманіття, стале використання його компонентів ісправедливий та рівноправний розподіл вигод, отриманих відвикористання генетичних ресурсів. Вона набула чинності29.12.1993 р. і була ратифікована Україною 29.11.1994 р.

Охоплюючи практично всі аспекти охорони та сталого використання біологічних ресурсів, Конвенція є важливим рамковим документом для природоохоронної діяльності на регіональному і національному рівнях.

Сторони, які приєдналися до Конвенції, визначають компоненти біорізноманіття, важливі для збереження та сталого використання, а також екосистеми і біотопи, які підтримують значні кількості вразливих або мігруючих видів птахів.

Конвенція передбачає попередження інтродукції, контроль за поширенням і викоріненням чужорідних видів, котрі загрожують екосистемам, біотопам і видам, та закликає до запровадження ефективної системи оцінки впливу на навколишнє середовище.

Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовища існування водоплавних птахів, більш відома як Рамсарська конвенція,прийнята 02.02.1971 р. Це один із найбільш ефективних міжнародних документів, присвячених питанням охорони біорізноманіття, який набув чинності 21.12.1975 р. і був ратифікований Україною 29.10.1996 р.

Мета Рамсарської конвенції – охорона та раціональне використання водно болотних угідь. До зобов'язань сторін, що приєднались до неї, зокрема, належать наступні:

· визначати водно-болотні угіддя для внесення їх до Списку водно-болотних угідь міжнародного значення; відповідаючи суворим критеріям, такі водно-болотні угіддя мають високу цінність і перебувають під охороною механізмів Конвенції;

· розробляти і впроваджувати національні плани, щоб сприяти, наскільки можливо, раціональному використанню усіх водно-болотних угідь і їх територій;

· створювати природні резервати на водно-болотних угіддях, вести управління водно-болотними угіддями, сприятливе для водоплавних видів птахів, а також сприяти підготовці фахівців із питань проведення досліджень, управління та охорони; вести консультації з іншими сторонами Конвенції, зокрема щодо спільних територій водно-болотних угідь і видів.

«Людина і біосфера» (ЛІБ)– це міждисциплінарна програма досліджень і навчання, спрямована на розробку в межах природничих і соціальних наук основ раціонального використання й охорони ресурсів біосфери та на покращення взаємин людини з довкіллям у глобальному масштабі.

Біосферні резервати – це ділянки суходолу чи морських/прибережних екосистем або їх поєднання, що визнані на міжнародному рівні в рамках Програми ЮНЕСКО ЛІБ.

Мета створення біосферних резерватів полягає у дослідженні та демонстрації підходів до охорони природи і сталого розвитку на регіональному рівні:

· охорона природи – сприяти охороні ландшафтів, екосистем, видового і генетичного різноманіття;

· розвиток – стимулювати економічний і людський розвиток, який є екологічно та соціально сталим;

· технічна підтримка – підтримка пілотних проектів, екологічної освіти та виховання, досліджень і моніторингу питань, що стосуються охорони природи.

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, що відома як Конвенція про всесвітню спадщину, прийнята 16.11.1972 р. і набула чинності 17.12.1975 р.

Мета Конвенції – виявлення, охорона та збереження культурної і природної спадщини, яка становить особливу цінність для людства. Кожна держава-сторона Конвенції визнає своїм первинним обов'язком виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням своєї культурної та природної спадщини.

Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин, відома як Боннська конвенція(прийнята 23.06.1979 р., набула чинності 01.11.1983 р., ратифікована Україною 19.03.1999 р.).

Станом на 1 травня 2006 року до Конвенції приєдналися 97 сторін. Конвенція має сильну позицію в Європі та добре представлена африканськими країнами, однак участь країн Азії та Америки залишається досить слабкою. Такі впливові країни як Росія, Китай, Японія, Канада, США та Бразилія і досі не приєдналися до угоди.

Мета Конвенції – збереження видів на всій території їх міграції.