Наукові підходи до формування природоохоронного (ландшафтного) права у системі екологічного права України.

Я по этим научным подходам, именно как ландшафтному право ничего не нашел!!! Зато нашел научные подходы при создании объектов ландшафтного права, походу это можно как-нибудь перенести на наш вопрос…

Група наукових підходів. Система природно-заповідних тери­торій забезпечується необхідною кількістю її елементів, які створюють умови для охорони біорізноманіття та стабілізації екологічної рівноваги.

Раритетний. Для наукових цілей зберігаються рідкісні екосисте­ми, фітоценози та види флори, фауни та мікобіоти, насамперед, реліктові, ендемічні чи зникаючі. Завдяки цьому підходу найбільш цінні компоненти біому резервуються і заповідаються в першу чергу.

Категоріальний і функціональний. Формується єдина структу­ра взаємодоповнюючих категорій і функцій природно-заповідних тери­торій, а при необхідності розробляються нові. Передбачається система паліативів та шляхів запровадження зарезервованих природних тери­торій. Категоріальна структура має бути динамічною залежно від пріоритетних цілей охорони та зміни функцій деяких її елементів.

Режимності збереження. Запроваджуються всі науково обґрун­товані види режимів збереження екосистем, а при необхідності опра­цьовуються нові, особливо у тих випадках, коли декілька функцій при­родно-заповідних територій входять у протиріччя. Система режимів збереження має поєднуватися із системою природокористування і територіального впорядкування. Вона формується разом з єдиною сис­темою природно-заповідних територій.

Моніторинговий. Система природно-заповідних територій фор­мується для виконання глобальних, регіональних і локальних еко­логічних завдань, вона буде повноцінною лише тоді, коли матиме роз­галужену мережу об'єктів, необхідних для стеження і контролю за ан­тропогенними процесами, що відбуваються на різних екологічних рівнях організації біому.

68. Екологічна мережа як новітній об'єкт екологічного права України - соціально-правові та екологічні передумови визнання та регулювання.

Екологі́чна мере́жа (Екомережа) — єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі — природних регіонів, екологічних коридорів, буферних зон.

До складових структурних елементів екомережі включаються:
а) території та об'єкти природно-заповідного фонду;
б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;
в) землі лісового фонду;
г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;
ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;
д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів;
є) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність);
є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;
ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;
з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання — пасовища, луки, сіножаті тощо;
й) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.

Правове регулювання екологічної мережі здійснюється ЗУ «Про екологічну мережу» від 24.06.2004 № 1864-IV.

Слід зазначити, що правова охорона екологічної мережі на сьогодні активно здійснюється і відобразилася у ЗУ"Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки"

Нове комплексне поняття “екологічна мережа” було запроваджено у Загальнодержавній програмі формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, затвердженої Законом України від 21 вересня 2000 року. Законом передбачено створення каркаса екологічної безпеки країни як єдиної системи територій, що підлягають особливій охороні, які складені землями природно-заповідного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення, історико-культурного призначення, а також землями лісогосподарського та водного фонду, ділянками під природною рослинністю у складі земель сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови та іншого призначення. Закон визначає формування національної та регіональних екологічних мереж як одну з найважливіших передумов сталого соціально-економічного розвитку країни. У Конституції України проголошено: багатство природних ландшафтів є надбанням українського народу, його природною спадщиною і має служити нинішньому і майбутнім поколінням. Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки розроблена у контексті рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995) та формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.