Участь україни у міжнародних угодах
Проблеми збереження біорізноманіття та ландшафтів належать до числа тих, успішне вирішення яких можливе лише на основі поєднання зусиль на місцевому, національному та міжнародному рівнях. На даний час прийнято ряд природоохоронних конвенцій та угод світового, європейського, регіонального і міждержавного рівнів, які є чинними і для України.
Базовою у сфері збереження біорізноманіття є Конвенція про біологічне різноманіття, представлена на Всесвітній конференції у 1992 р. в м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія) і ратифікована Україною 29 листопада 1994 р. Метою Конвенції є збереження біологічного різноманіття.
12 вересня 2002 р. Україна приєдналася до Картахенського протоколу про біобезпеку при Конвенції про біологічне різноманіття (2000 р.). Цей протокол має не меті захист від «продуктів» біотехнології – генетично видозмінених організмів, які можуть мати несприятливий вплив на збереження біологічного різноманіття.
Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовище існування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція, м. Рамсар, Іран, 1971 р.) відбулася 2 лютого (зараз цей день відмічається як Міжнародний день водно-болотних угідь). Ще у 1995 р. Україна визначила 22 потенційні водно-болотні угіддя міжнародного значення. Більшість водно-болотних угідь міжнародного значення в Україні вже заповідані або є перспективними для заповідання.
Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (Бонн, 1979 р.), яка стала чинною для України від 19 березня 1999 року, зобов’язує Договірні сторони зберегти і, якщо можливо і доцільно, відновити ті середовища існування, що важливі для запобігання зникненню мігруючих видів. До конвенції є 2 додатки: перший – список видів, які вже зараз перебувають під загрозою (в Україні – пелікан рожевий), другий – список видів, які можуть найближчим часом потрапити під загрозу (у нас – це кажани, дельфіни, лелекові, качині, яструбові, соколові, чаплеві, журавлі).
Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (СІТЕS, Вашингтон, 1979 р.) чинна для України з 14 травня 1999 р. Головною підставою для заключення Конвенції стало визнання необхідності міжнародного співробітництва для захисту ряду видів дикої фауни та флори від надмірної їх експлуатації в міжнародній торгівлі: в Україні цією конвенцією захищені видра річкова, кінь Пржевальського, пелікан кучерявий, орел-могильник, орел-білохвіст, сокіл-сапсан та ін.
Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція) фактично є головним механізмом реалізації Конвенції про біологічне різноманіття на континенті, хоча й була започаткована ще 1979 року. Україна приєдналася до Конвенції 29 жовтня 1996 р. Головними завданнями Бернської конвенції є збереження дикої флори і фауни, особливо в транскордонних регіонах; підтримка популяцій дикої флори і фауни на необхідному рівні; проведення спеціальних заходів щодо видів, що занесені у переліки Конвенції; заборона навмисного добування тварин шляхом введення ліцензій, обмежень тощо.
Бернська конвенція також передбачає створення системи «територій спеціального збереження» (англ. – Аreas of Special Conservation Interest), що складатимуть Смарагдову мережу Європи (англ. – Emerald Network). Критеріями визначення територій спеціального інтересу є знаходження в їх межах рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, що потребують спеціальних заходів збереження, і занесені в спеціальний перелік, та/або рідкісні і зникаючі типи природних середовищ існування.
Європейський червоний перелік видів тварин і рослин, що перебувають під глобальною загрозою зникнення (1991) був схвалений за участі делегації від України в м. Нурмесс (Фінляндія) влітку 1986 р.
Також на регіональному рівні існує Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (Бухарестська конвенція, 1992 р.).