Підготовка осушених земель для сільськогосподарського використання.

Підготовка осушених земель перед­бачає очищення їх від чагарників, де­рев, пеньків, деревини під шаром ґрунту, каміння, знищення купин, зарівню­вання ям, що утворилися після корчу­вання пнів та дерев, вирівнювання поверхні та первинний обробіток ґрунту.

На площах, вкритих чагарниками і дрібноліссям, застосовують корчування, зрізування порослі та заорювання її під пласт, фрезерування спеціальни­ми машинами і хімічне знищення за допомогою арборицидів. На практиці застосовують переважно роздільне корчування (корчувачами - збирачами ДП-25, МП-2Б, ДП-8А, КСП-20 та ін.). Зібрану деревину використовують для господарських потреб або хімічної переробки. Тільки малоцінну, непри­датну для використання деревину мож­на спалювати на мінеральних ґрунтах і закопувати на торфовищах.

Кущорізи (КБ-4А, ДП-24, КФМ-2,8) можна застосовувати на площах, вкри­тих чагарниками і дрібноліссям, не менш як на 30 %. Зрізувати чагарникову рослинність кущорізами найкра­ще взимку. При мінусовій температурі чагарник стає крихким, що значно по­кращує якість зрізування. На мерзло­му ґрунті підвищується прохідність агрегатів, не пошкоджуються дернина і верхній шар ґрунту. Для зрізування окремих дерев можна використовувати бензомоторні пилки.

Якщо площа вкрита мілким чагар­ником висотою до 3 м із стовбурами діаметром до 8 см, найбільш простим і дешевим способом освоєння є заорювання його під скибу. Чагарник висо­тою 2 - 2,5 м можна заорювати звичайними чагарниково-болотними плугами ПКБ-75, ПБН-75, а більший - плугами ПБН-100А.

На торфових ґрунтах чагарник мож­на заорювати при глибині торфового шару понад 50, а на мінеральних - при глибині гумусового шару понад 20 см.

Глибина заорювання чагарника за­лежить від його розмірів, типу ґрунту, строків проведення робіт. На міне­ральних ґрунтах чагарник заорюють на глибину 20 - 30, на торфових - 30 - 50 см. Мінералізується заораний чагарник протягом 3 - 4 років, тому під­готовку ґрунту під другу і третю культуру необхідно проводити лише диско­вими боронами.

При освоєнні осушених ґрунтів, вкритих чагарниками, для глибокого фрезерування досить ефективна маши­на МТП-42А та її модифікації. За один прохід вона фрезерує верхній шар ґрунту разом з чагарником і дрібно­ліссям діаметром до 12 см, пеньки старої вирубки, деревину, що залягає в ґрунті, кореневища, трав'яну і мо­хову рослинність, одночасно перемішу­ючи і прикочуючи подрібнену масу, тобто повністю готує площу для виро­щування сільськогосподарських куль­тур. Глибина фрезерування на торфо­вих ґрунтах - до 40, а на мінераль­них - до 25 см.

Спосіб очищення меліорованих зе­мель від пнів залежить від розміру і породи дерев, давності вирубки, зв'яз­ності та вологості ґрунту, рівня залягання підґрунтових вод тощо. Пеньки діаметром до 15 см, які залишилися після зрізування деревної рослинності кущорізами, можна заорювати чагарниково-болотним плугом або подрібню­вати за допомогою машини МТП-42А. Великі пеньки корчують роздільно з наступним згрібанням і вивезенням. На торфових ґрунтах використовують корчувачі МП-7А і ДП-8А.

Деревину з ґрунту на торфовищах дістають за допомогою корчувальних машин і знарядь: роторних корчувачів РКШ-4 і РК-1, машини КУП-2, корчувальних борін тощо. Очищають шар ґрунту до глибини 40 см. Дрібне ка­міння розміром до 12 см видаляють машиною МКП-1,5 або переобладнаним картоплекомбайном, від 12 до 60 см - УКП-0,6, а розміром 60 - 100 см - ПСК-1. Для видалення напівпохованих і похованих великих та середніх за розмірами каменів засто­совують машини КУМС-100 і МИК-1,4. Каміння діаметром 30 см з глибини 50 см видаляють корчувачем - навантажувачем РУБ-150.

Спосіб знищення купин залежить від їх виду та розмірів. Купини висотою до 15 см не утруднюють первинний обробіток ґрунту. Для знищення біль­ших купин проводять спеціальні робо­ти. Дрібні земляні купи розрівнюють боронуванням або шлейфуванням, рейковими волокушами, більші подріб­нюють важкими дисковими боронами або болотними фрезами з наступним вирівнюванням рейкою - волокушою і коткуванням.

Невеликі осокові купини попередньо подрібнюють важкими дисковими бо­ронами і заорюють, середнього розмі­ру і високі краще знищувати фрезеруванням за допомогою МТП-42А у зимовий період, коли вони крихкі і лег­ше подрібнюються.

Обов'язковий захід при первинному освоєнні земель - вирівнювання поверхні ґрунту. Навіть невеликі зни­ження або западини спричинюють вимокання посівів. Підкореневі ями, при­родні пониження, борозни і пагорби зарівнюють бульдозерами, скреперами та грейдерами.

У перші роки обробіток ґрунту ви­значається ступенем осушення площі, товщиною торфового шару або гуму­сового горизонту, розкладанням торфу, товщиною і щільністю дернини, наяв­ністю торф'яного покриву, часом проведення обробітку і культурами, під які готується ґрунт. Для створення глибокого орного шару застосовують здебільшого оранку чагарниково-болотними плугами. На нормально осу­шених глибоких торфовищах оранку проводять пізно восени на глибину 30 - 35 см, на слабоосушених ділян­ках - влітку або на початку осені. Рання оранка необхідна і на площах з низьким ступенем розкладання тор­фу. Якщо з оранкою запізнюються (проводять у жовтні), глибина обро­бітку не повинна перевищувати 20 - 25 см.

На площах з товстою щільною дер­ниною, де є гіпнові мохи, а ступінь розкладання торфу з глибиною збіль­шується, первинну оранку слід проводити на глибину 40 - 45 см.

За 10 - 15 днів до первинної оранки площу обов'язково дискують, а на площах з товстою і щільною дерни­ною - фрезерують.

На слабоосушених масивах під всі культури слід проводити ранню глибоку оранку.

При підготовці осушених торфових ґрунтів до сівби обов'язковим заходом є коткування, за допомогою якого від­новлюється капілярне підняття воло­ги в орний шар, порушене під час за­орювання рослинних решток.

Осушені мінеральні ґрунти, особли­во дерново-підзолисті, орють глибше гумусового горизонту. На площах, де цей шар зовсім незначний (15 - 17 см), доцільніше застосовувати дискування з глибоким розпушуванням. Збільшувати глибину орного шару слід посту­пово, щороку приорюючи 2 - 3 см підзолистого горизонту, з внесенням ор­ганічних добрив.

На піщаних і супіщаних ґрунтах із слабкою дерниною замість оранки про­водять дискування на глибину 8 - 10 см.

Після оранки і розробки скиби дис­ковими боронами площу вирівнюють спеціальними знаряддями або рейко­вими волокушами. Для цього можна використовувати планувальники П-4, П-2,8А, ПА-3.

11.5.2. Обробіток осушених земель.

Завдання обробітку залежить від генетичних типів ґрунтів, їх поширен­ня, місця культур у сівозміні та інших факторів. Так, завданням обробітку важких оглеєних мінеральних ґрунтів у зоні надмірного зволоження (Карпа­ти, Передкарпаття та Закарпаття), де перезволоження є основною причиною низької їх родючості, є запобігання поверхневому стоку і водній ерозії, зниження вмісту вологи в орному ша­рі, поліпшення його повітряного, теп­лового, поживного режимів та очищен­ня поверхні ґрунту від бур'янів.

На Поліссі та в правобережному Лі­состепу, де серед осушених мінеральних ґрунтів переважають малородючі відміни, основним завданням обробіт­ку є боротьба з бур'янами та застосу­вання заходів окультурення легких ґрунтів, поліпшення їх водного режи­му та збагачення орного шару органіч­ною речовиною.

У лівобережному Лісостепу з не­стійким зволоженням, підвищеним випаровуванням вологи з ґрунту та його засоленням легкорозчинними токсич­ними солями обробіток мінеральних ґрунтів слід спрямовувати на створен­ня умов для максимального нагрома­дження і зберігання вологи, запобіган­ня засоленню орного шару та утворен­ню ґрунтової кірки, а також на бороть­бу з бур'янами. Цього можна досягти обробітком ґрунту без перевертання скиби.

У перший період сільськогосподар­ського освоєння торфовищ обробіток повинен сприяти мінералізації органіч­ної речовини в кількості, необхідній для забезпечення культурних рослин елементами мінерального живлення. Пізніше, коли інтенсивність процесів мінералізації підвищиться, система обробітку торфоболотних ґрунтів повин­на запобігати надмірному посиленню аеробіозису. Слід також мати на увазі, що на цих ґрунтах механічний обробіток призводить до підсушування по­верхні ґрунту, посилює дію вітрової ерозії, особливо восени, у безсніжні зими та навесні, а також спричинює тривалі коливання маси ґрунту. Знач­ні коливання маси виораного торфово­го ґрунту спостерігаються під культу­рами суцільної сівби навесні, коли ор­ний шар дуже перезволожений. Це призводить до випирання посівів, тоб­то обривання кореневої системи ози­мих, багаторічних трав і в посівах ран­ніх ярих культур.

Зяблевий обробіток торфових ґрунтів (оранка, дискування) посилює вимивання з орного шару калію і азоту, а також калійних і азотних добрив, внесених не тільки восени, а й навес­ні. При дискуванні торфового ґрунту інтенсивно подрібнюються вегетативні органи розмноження пирію, осоту, кульбаби, щавлю, хвоща та інших бур'янів, які починають посилено рости влітку, що також ускладнює боротьбу з ними у посівах культур.

Доведено, що оранка призводить до щорічного зменшення шару середньомінералізованого торфового ґрунту на 6, а інтенсивно мінералізованого - на 2,7 см. Після дискування ці втрати зменшуються відповідно в 3 і 1,8 раза. Отже, необхідно розробляти спосо­би обробітку торфового ґрунту, які б припинили або послабили процеси руй­нування, сприяли б надійному регулюванню його родючості та підвищенню врожайності вирощуваних культур. Іноді цього можна досягти заміною механічного обробітку торфового ґрунту хімічним (нульовим) його обробітком.

Система обробітку осушених міне­ральних ґрунтів в основному така, як і в богарному землеробстві, але з де­якими додатковими заходами. Це - застосування додаткових агромеліоративних заходів регулювання водного режиму ґрунту в зоні надмірного зво­ложення з хвилястим рельєфом, періодичне поглиблення орного шару на ґрунтах з неглибоким гумусовим гори­зонтом, застосування в разі необхід­ності кільчастих котків, максимальне поєднання агротехнічних заходів боротьби з бур'янами з хімічними. Щоб запобігти поверхневому стоку та розмиву ґрунту, слід обмежити використання потужної техніки, зяблевий обробіток проводити небажано.

На осушених рівнинних дерново-гле­йових ґрунтах, поширених у зоні стійкого зволоження Полісся та в північ­ному Лісостепу, до додаткових заходів належать поступове поглиблення ор­ного шару, збільшення вмісту в ньому органічної речовини, послаблення їх розпилення та посилення боротьби з бур'янами.

Майже таку саму систему обробітку можна застосовувати в сівозмінах на інших ґрунтах з тим лише, що на більш родючих поглиблюють оранку (або замінюють плоскорізним обробіт­ком), а на менш родючих (наприклад, дернових піщаних) зменшують її гли­бину або замінюють поверхневим обробітком. Обробіток ґрунту має особ­ливості лише на солонцях та їх комплексах, поширених на осушених заплавах річок у лівобережному Лісостепу, де необхідно вирощувати куль­тури, стійкі проти засолення ґрунту.

За умови однакового чергування культур у сівозміні необхідно диферен ціювати обробіток торфового ґрунту. Так, залежно від ступеня розкладання торфу у 8-пільній сівозміні оранку не­обхідно робити під чотири культури на слаборозкладених (до 20 %), під дві на середньорозкладених (до 35 %) і під одну (картоплю) на сильнорозкладених (понад 35—50 %) ґрунтах. Передпосівний обробіток складається з дискування та боронування під ран­ні, повторного - під пізні (кукурудзу) культури та застосування гербіцидів. Боротьба з бур'янами на цих ґрунтах повинна здійснюватися переважно за допомогою гербіцидів, а якщо їх не­має – 3 - 4-разовим розпушуванням ґрунту в міжряддях, своєчасним зби­ранням урожаю.

З метою послаблення надмірного розкладання органічної маси в ґрунті і більш тривалого зберігання його ро­дючості в сівозмінах, де збирають ли­ше надземні органи рослин, доцільно застосовувати хімічний (нульовий) обробіток ґрунту без розпушування.

Обробіток ґрунту з неглибоким (10 - 30 см) шаром торфу спрямовують на збільшення органогенного шару, що є основним у поліпшенні їх водного режиму. Цього досягають застосуванням безполицевої оранки на різну глибину.

Передпосівний обробіток осушених ґрунтів складається з дискування і коткування. На слаборозкладених ґрунтах кількість дискувань збільшу­ють, а на сильнорозкладених - змен­шують.

Передпосівне коткування перезволо­жених ґрунтів роблять легшими котками, ніж зволожених нормально. Під багаторічні трави ґрунт треба сильні­ше ущільнювати, ніж під просапні. Після сівби застосовують також більш легкі котки, ніж до сівби.

Завдання обробітку залежить від генетичних типів ґрунтів, їх поширен­ня, місця культур у сівозміні та інших факторів. Так, завданням обробітку важких оглеєних мінеральних ґрунтів у зоні надмірного зволоження (Карпати, Передкарпаття та Закарпаття), де перезволоження є основною причиною низької їх родючості, є запобігання поверхневому стоку і водній ерозії, зниження вмісту вологи в орному ша­рі, поліпшення його повітряного, теплового, поживного режимів та очищен­ня поверхні ґрунту від бур'янів.

На Поліссі та в правобережному Лі­состепу, де серед осушених мінеральних ґрунтів переважають малородючі відміни, основним завданням обробіт­ку є боротьба з бур'янами та застосу­вання заходів окультурення легких ґрунтів, поліпшення їх водного режи­му та збагачення орного шару органіч­ною речовиною.

У лівобережному Лісостепу з не­стійким зволоженням, підвищеним випаровуванням вологи з ґрунту та його засоленням легкорозчинними токсич­ними солями обробіток мінеральних ґрунтів слід спрямовувати на створен­ня умов для максимального нагрома­дження і зберігання вологи, запобіган­ня засоленню орного шару та утворен­ню ґрунтової кірки, а також на бороть­бу з бур'янами. Цього можна досягти обробітком ґрунту без перевертання скиби.

У перший період сільськогосподар­ського освоєння торфовищ обробіток повинен сприяти мінералізації органіч­ної речовини в кількості, необхідній для забезпечення культурних рослин елементами мінерального живлення. Пізніше, коли інтенсивність процесів мінералізації підвищиться, система обробітку торфоболотних ґрунтів повин­на запобігати надмірному посиленню аеробіозису. Слід також мати на увазі, що на цих ґрунтах механічний обробіток призводить до підсушування по­верхні ґрунту, посилює дію вітрової ерозії, особливо восени, у безсніжні зими та навесні, а також спричинює тривалі коливання маси ґрунту. Знач­ні коливання маси виораного торфово­го ґрунту спостерігаються під культу­рами суцільної сівби навесні, коли ор­ний шар дуже перезволожений. Це призводить до випирання посівів, тоб­то обривання кореневої системи ози­мих, багаторічних трав і в посівах ран­ніх ярих культур.

Зяблевий обробіток торфових ґрунтів (оранка, дискування) посилює вимивання з орного шару калію і азоту, а також калійних і азотних добрив, внесених не тільки восени, а й навес­ні. При дискуванні торфового ґрунту інтенсивно подрібнюються вегетативні органи розмноження пирію, осоту, кульбаби, щавлю, хвоща та інших бур'янів, які починають посилено рости влітку, що також ускладнює боротьбу з ними у посівах культур.

Доведено, що оранка призводить до щорічного зменшення шару середньомінералізованого торфового ґрунту на 6, а інтенсивно мінералізованого - на 2,7 см. Після дискування ці втрати зменшуються відповідно в 3 і 1,8 раза. Отже, необхідно розробляти спосо­би обробітку торфового ґрунту, які б припинили або послабили процеси руй­нування, сприяли б надійному регулюванню його родючості та підвищенню врожайності вирощуваних культур. Іноді цього можна досягти заміною механічного обробітку торфового ґрунту хімічним (нульовим) його обробітком.

Система обробітку осушених міне­ральних ґрунтів в основному така, як і в богарному землеробстві, але з де­якими додатковими заходами. Це - застосування додаткових агромеліоративних заходів регулювання водного режиму ґрунту в зоні надмірного зво­ложення з хвилястим рельєфом, періодичне поглиблення орного шару на ґрунтах з неглибоким гумусовим гори­зонтом, застосування в разі необхід­ності кільчастих котків, максимальне поєднання агротехнічних заходів боротьби з бур'янами з хімічними. Щоб запобігти поверхневому стоку та розмиву ґрунту, слід обмежити використання потужної техніки, зяблевий обробіток проводити небажано.

На осушених рівнинних дерново-гле­йових ґрунтах, поширених у зоні стій­кого зволоження Полісся та в північ­ному Лісостепу, до додаткових заходів належать поступове поглиблення ор­ного шару, збільшення вмісту в ньому органічної речовини, послаблення їх розпилення та посилення боротьби з бур'янами.

Майже таку саму систему обробітку можна застосовувати в сівозмінах на інших ґрунтах з тим лише, що на більш родючих поглиблюють оранку (або замінюють плоскорізним обробіт­ком), а на менш родючих (наприклад, дернових піщаних) зменшують її гли­бину або замінюють поверхневим обробітком. Обробіток ґрунту має особ­ливості лише на солонцях та їх комплексах, поширених на осушених заплавах річок у лівобережному Лісостепу, де необхідно вирощувати куль­тури, стійкі проти засолення ґрунту.

За умови однакового чергування культур у сівозміні необхідно диферен ціювати обробіток торфового ґрунту. Так, залежно від ступеня розкладання торфу у 8-пільній сівозміні оранку не­обхідно робити під чотири культури на слаборозкладених (до 20 %), під дві на середньорозкладених (до 35 %) і під одну (картоплю) на сильнорозкладених (понад 35 - 50 %) ґрунтах. Передпосівний обробіток складається з дискування та боронування під ран­ні, повторного - під пізні (кукурудзу) культури та застосування гербіцидів. Боротьба з бур'янами на цих ґрунтах повинна здійснюватися переважно за допомогою гербіцидів, а якщо їх не­має – 3 - 4-разовим розпушуванням ґрунту в міжряддях, своєчасним зби­ранням урожаю.

З метою послаблення надмірного розкладання органічної маси в ґрунті і більш тривалого зберігання його ро­дючості в сівозмінах, де збирають ли­ше надземні органи рослин, доцільно застосовувати хімічний (нульовий) обробіток ґрунту без розпушування.

Обробіток ґрунту з неглибоким (10 - 30 см) шаром торфу спрямовують на збільшення органогенного шару, що є основним у поліпшенні їх водного режиму. Цього досягають застосуванням безполицевої оранки на різну глибину.

Передпосівний обробіток осушених ґрунтів складається з дискування і коткування. На слаборозкладених ґрунтах кількість дискувань збільшу­ють, а на сильнорозкладених - змен­шують.

Передпосівне коткування перезволо­жених ґрунтів роблять легшими котками, ніж зволожених нормально. Під багаторічні трави ґрунт треба сильні­ше ущільнювати, ніж під просапні. Після сівби застосовують також більш легкі котки, ніж до сівби.