Закономірності, принципи, форми, методи та функції управління природоохоронною діяльністю.

2.1. Основні закономірності і принципи природоохоронного управління та раціонального природокористування. Управління – це процес впливу на систему для переведення її в новий стан або для підтримки її у сталому режимі. Спираючись на дане визначення поняття „управління”, звертаємо увагу на те, що управління це, по-перше, процес, який відбувається за наявності системи, керуючої і керованої підсистем. Початковим пунктом управлінської діяльності є формулювання і вибір цілей, кінцевим – їхнє досягнення. Для усіх видів управлінської діяльності характерні риси, які можна об’єднати в дві групи: – статистичні (властиві формі і структурі управління) й динамічні (властиві процесу управління).

У теорії управління виділяють дві частини: теорія управління та мистецтво управління. Теорія управління побудована на базі логічного методу, а мистецтво управління базується на емпіричних узагальненнях.

Предметом теорії управління є закономірності управління як цілісного, комплексного компонента економіки. Розглянемо це поняття детальніше. Під закономірностями управління як цілого, розуміються закономірності формування системи управління, тобто її структури, кадрів, технічної бази, методів, під законами управління – закономірності функціонування системи управління.

У рамках теорії управління виділяється два типа закономірностей: перший тип – принципи; другий тип – конкретні рекомендації, тобто тим самим виділяється дві самостійні частини. Перша з них називається теорією управління, вивчає системні і локальні принципи управління, друга – теорія управлінського мистецтва, використовує підхід „зразків” та розробляє рекомендації для конкретних ситуацій.

Метод теорії управління включає в себе:

– логічний метод – спирається на плановий, системний, комплексний, оптимізаційний та прагматичний підходи;

– метод „зразків” – є основою управлінського мистецтва.

Плановий підхід – використовується за необхідністю, в окремих управлінських процедурах (наприклад, фінансування, контроль та ін.).

Системний підхід – управління розглядається як єдине ціле, яке має визначальне значення стосовно його елементів.

Комплексний підхід – управління розглядається як єдине ціле, яке складається з економічних, організаційних, технічних, правових і психологічних аспектів.

Оптимізаційний підхід – при аналізі проблем управління прагнуть досягти кількісної визначеності та побудувати математичну модель для знаходження оптимального рішення.

Прагматичний або прикладний підхід – орієнтація безпосередньо на потреби та запити практики, для задоволення та передбачення майбутніх потреб управління.

Метод „зразків” – є основою управлінського мистецтва. Зразком (прикладом) є критично проаналізований окремий випадок із практики, як позитивний так і негативний.

Спираючись на психологічні засади управління, можна говорити, що керівництво колективом повинне ґрунтуватись на певних принципах. Оскільки застосування категорії „принцип” в теорії управління має суто прикладний характер, фахівці виділяють декілька класифікаційних груп принципів.

Категорія „принцип” означає: основне правило, ідею, основну вимогу. Принцип визначає спосіб діяльності. Відповідно до характеру закономірностей, властивих управлінню, виділяють загальні принципи, дія яких поширюється на всі компоненти системи управління, і принципи, що відносяться до окремих частин системи управління. Дотримання загальних принципів є необхідною умовою успішного управління, до них можна віднести принцип економічного підходу, який вимагає безупинне зростання ефективності виробництва, орієнтацію на науково-технічний прогрес, на зростання продуктивності праці.

2.2. Функції природоохоронного управління. Функції управлінняявляють собою особливий вид управлінської діяльності, продукт процесу поділу праці та спеціалізації у сфері. Зміна функцій управління відбувається у процесі розвитку організації. Тому важливою умовою вивчення функцій управління є їх класифікація. Виділяють два типи класифікації функцій управління в залежності від об’єкта та суб’єкта. З позиції об’єкта функції розподіляються між різними ступенями ієрархії органів управління. Вони називаються господарськими.

В якості суб’єкта виступає управління. Вони називаються організаційними (рис. 2).

Цілі та завдання управління природокористуванням досягаються виконанням державними та іншими органами ряду функцій, тобто видів діяльності, що необхідні для оптимальної організації раціонального використання та охорони природних об'єктів чи навколишнього середовища в цілому. Особливістю такого управління є його диференціація переважно за видами природних ресурсів, незалежно від того, в яких галузях суспільного виробництва вони використовуються. Тому види і зміст цих функцій стосовно кожного природного об'єкта випливають із соціальних, екологічних та природно-наукових вимог щодо організації його використання та охорони. Вимоги закріплюються у відповідних правових нормах екологічного законодавства.

Під функціями управління у сфері природокористування та охорони довкілля слід розуміти види діяльності державних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадських організацій по забезпеченню організації раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та захисту і охорони навколишнього природного середовища.

Рис. 2. Основні організаційні функції управління.

Функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля доцільно об'єднати в кілька окремих груп.

До групи організаційних функцій управління належать: облік природних ресурсів; екологічне планування; прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля; просторово-територіальний устрій об'єктів природи.

Група попереджувально-охоронних функцій управління включає: спостереження (моніторинг) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля; екологічну експертизу; екологічний контроль.

Інші функції управління – це інформування про стан навколишнього природного середовища; стандартизація і нормування у сфері природокористування і охорони довкілля; вирішення екологічних спорів.