Угольсько-широколужанський заповідний масив
Угольсько-Широколужанський заповідний масив — заповідна територія у складі Карпатського біосферного заповідника. Загальна площа масиву — 15580 га. Розташований у межах Тячівського району Закарпатської області, на південних схилах гори Менчул (1501 м) та південних і південно-західних схилах хребта Красна, в межах висот 400—1280 м н. р. м. Угольська ділянка (у складі Карпатського заповідника з 1968 р.) розташована в басейнах річок Мала і Велика Уголька. Широколужанська ділянка (приєднана до заповідника у 1979 р.) розташована в басейні річки Лужанки.
Геологічний фундамент масиву утворений потужними шарами флішу. Для Угольської ділянки масиву характерна наявність великих блоків вапняку з добре розвинутими карстовими утвореннями. Висота окремих вапнякових скель, сягає сімдесяти метрів. Тут налічується понад тридцять печер, в тому числі найбільша печера Карпат — «Дружба» із загальною довжиною ходів біля 1 км. В печері «Молочний Камінь» знайдена пізньопалеолітична стоянка стародавньої людини. Основними водотоками заповідного масиву є р. Мала i Велика Угольки та р. Лужанка. Найвищі вершини заповідного масиву — Угольська Плеша (1108 м), Поганська Кичера (1092 м), Видножанська Кичера (1072 м), Вежа (937 м).
Клімат району теплий, помірний i вологий у передгір'ї, прохолодний i дуже вологий в високогір'ї. Потужний хребет захищає масив від північних вітрів — переважають вітри західних i південно-західних напрямків. Середньомiсячна температура січня становить -4,5 градусів, липня + 17,2 градусiв, середньорічна +7,1 градусiв. Середньорiчна кiлькiсть опадів складає 1390 мм.
В нижній частині Угольсько-Широколужанського масиву сформувалися світло-бурі середньо-суглинні потужні ґрунти, вище — темно-бурі лісові. На вапняках утворилися щебенисті, а в долинах річок — дернові, іноді глеєві ґрунти.
Масив розташований у зоні букових лісів, де переважають зональні бучини, що утворюють також i верхню межу лісу на висотах 1200 — 1300 м. Вище, здебільшого в улоговинах, зустрічаються фрагменти криволісся з вільхи зеленої. На вапнякових оголеннях збереглися унікальні для Карпат тисово-букові угруповання та угруповання з участю ялівцю козачого. Тут представлені також реліктові рослини, зокрема дуб скельний. В межах масиву охороняються найбільші за площею в Європі букові праліси, в яких усяка господарська діяльність повністю заборонена. Тут чимало буків сягають висоти 40 м., товщини до 1 м. і живуть 250—300 років.
Флора масиву нараховує понад 700 видів. Найбільше флористичне багаство властиве вапняковим виходам, де зростають ялівець козацький (єдине місце зростання в Карпатах), дуб скельний, жостір проносний, липа широколиста, тис ягідний (близько 1,5 тис. екземплярів), а з рідкісних трав'янистих видів — арум альпійський, булатка червона, вужачка звичайна, в'язіль стрункий, дзвоники карпатські, еритроній собачий зуб, коральковець тричінадрізаний, кортуза Маттіолі, півники несправжньо-смикавцеві, борідник Прейса, ломикамінь волотистий, очиток іспанський.
Фауна букових пралісів масиву дуже своєрідна. Тут зустрічаються як суто «тайгові» види — рись, сова довгохвоста, чорний дятел, снігур, так і види, характерні для широколистяних лісів. Вони представлені чорним дроздом, середнім, білоспинним та сивим дятлами, мухоловкою-білошийкою, костогризом, голубом-синяком, ліщиновим вовчком, лісовим котом, кабаном, плямистою саламандрою. Звичайними на території масиву є олень благородний, лісова куниця, руда нориця, канюк звичайний, повзик, трав'яна жаба — види, які поширені по всьому лісовому поясу Карпат. 3 рідкісних, занесених до Червоної книги України тварин, відмічені: кутора мала, горностай, видра, пугач, чорний лелека, полоз лісовий, тритон карпатський тощо. Дуже різноманітна фауна рукокрилих, більшість з яких пов'язана з карстовими печерами. Загалом їx нараховується 20 видів, з яких 8 відносяться до рідкісних. Це підковоноси великий і малий, широковух звичайний, довгокрил звичайний, нічниця триколірна, довговуха і війчаста та вечірниця мала. Зимою скупчення рукокрилих в підземних сховищах налічують близько півтори тисячі особин, основну частину яких складають нічниці велика i гостровуха. Тільки в печері «Дружба» зимує понад 1000 кажанів, які належать до 14 видів. Комахи представлені типовими мезофільними середньоєвропейськими видами. Серед них такі рідкісні види, як жук-самітник, жук-олень, вусач альпійський, великий дубовий вусач, метелики мнемозина, сатурнія аглія та інші. В карстових печерах Угольки відмічена унікальна фауна безхребетних-троглобіонтів, серед яких є ряд вузькоендемічних видів, зокрема жук дюваліус закарпатський та ногохвістка віллемія віри. Лише на території цього масиву в Закарпатті знайдено рідкісні, занесені до Червоної книги України види молюсків: гранарію зернову, серуліну зубчасту, хондрину вівсяну. У річках водяться форель, харіус, гольян звичайний, а також мінога угорська, що належить не до справжніх риб, а до класу круглоротих.
Цікаві факти
· Лужанка — це єдина рiчка заповiдника, куди на нерест заходить «червонокнижний» лосось дунайський (Hucho hucho).
· Біля контори Угольського лісництва (на північній околиці с. Мала Уголька) кидається в очі хвойне насадження, яке не схоже на угруповання місцевих порід — смереки чи ялиці. Тут росте прибулець з Північної Америки, славнозвісна псевдотсуга тисолиста (Pseudotsuga taxifolia), що на батьківщині займає величезні площі і досягає неймовірних розмірів — до 100 метрів у висоту та кількох метрів у діаметрі. Це дерево має надзвичайно цінну деревину, що й спонукало місцевих лісівників понад сто років тому створити тут насадження дугласієвої ялиці (саме так називають у народі пседотсугу).
Долина нарцисів
«Доли́на нарци́ciв» — заповідний масив, що знаходиться в урочищі Кіреші в 4 км від м. Хуст Закарпатської області. З 1992 р. у складі Карпатського біосферного заповідника входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.
Заповідник розміщений на висоті 180—200 м. над рівнем моря в західній частині Хустсько-Солотвинської долини на стародавній тераci Тиси. Заповідна територія площею 257 га займає рівнинну ділянку в заплаві річки Хустець. Поряд з природніми водотоками на території масиву знаходяться i штучні — канали меліоративноі системи.
Поява закарпатської реліктової Долини нарцисів пов'язана з льодовиковим періодом на Землі. Деякі вчені вважають, що тоді сталися певні геологічні катаклізми і з гір сповз величезний шмат землі разом з унікальними рослинами. Після сходу льоду з гір стікало багато води, що сприяло акліматизації, цвітінню і розповсюдженню нарциса вузьколистого. З часом в низовині від сучасного Мукачева до Хуста, де росли нарциси, з'явилися дубові ліси. Після того, як на землях стали здійснювати господарську діяльність, площа долини нарцисів зменшувалася. За часів Австро-Угорщині урочище Кіреші належало до лісництва і пильно охоронялося. Було тут багато лікарських рослин, якими місцеві медики лікували хворих. Коли територія відійшла до Чехословаччини, частину цих земель продали жителям Хусту. Але тодішні місцеві мешканці ставилися до природи з великим розумінням. Випасати худобу на заповідних землях їм дозволялося до Юрія, а господарювати знову можна було тільки з 14 жовтня.
За радянських часів долину хотіли переорати, щоб вирощувати сільськогосподарські культури. У 1980-х рр. на території заповіднику здійснювалися осушувальні роботи, внаслідок яких суттєво змінився рослинний покрив]. Після того, як було знищено 50 га нарцисів, оранку припинили і передали територію з нарцисами заповідному масиву Карпатського біосферного заповідника. Значний особистий внесок у справу збереження та відтворення «Долини нарцисів» зробив професор В.І. Комендар (який, власне, і дав цю назву долині).
«Долина нарциciв» — унікальний ботанічний об'єкт, в якому охороняється найбільший в Середній Європі осередок нарцису вузьколистого (Narcissus angustifolius). Цей середньоевропейський високогірний вид поширений в Альпах, на Балканах i в Карпатах на висотах 1100—2060 м. Популяція в цьому рівнинному локалітеті збереглася з післяльодовикового періоду i має реліктовий характер. У 1980 р. нарцис вузьколистий занесена до Червоної книги України.
Поряд з величезним науковим значенням «Долина нарцисів» становить і значну естетичну цінність. У період масового цвітіння (друга — початок третьої декади травня) «Долина» вкривається суцільним білим килимом квітучих нарцисів, помилуватися яким приїжджають звідусіль.
Станом на 2007 рік на території заповідного масиву знаходиться 164 га справжніх лук, 54 га болотних лук, 32 га боліт. Решту площі займають адміністративні будівлі, русло р. Хустець, канави, дороги тощо. Рельєф лівобережної частини території переважно рівнинний з окремими грядово-горбистими підвищеннями та зниженнями різноманітних форм, правобережної — грядово-горбистий з рівнинними ділянками у прирусловій частині.
Клімат теплий, вологий. За даними метеостанціі Солотвино (272 м.н.р.м.) середньорiчна температура повітря складае 8,5 градуciв, ciчня −4,0, липня −19,5 градуciв. Річна сума опадів біля 850 мм. Переважають тут дерново-глеєві важко- i середньосуглинні грунти, що сформувались на давніх алювіальних відкладах.
Рослинність масиву «Долина нарцисів» на 90% представлена різнотравними та злаково-різнотравними угрупованнями серед яких переважають червона костриця (Festuca rubra), пучковий щучник (Deschampsia caespitosa), лучний лисохвіст (Alopecurus pratensis), м'який бромус (Bromus mollis). В місцях з підвищеною зволоженістю поширені види осок (Carex acutiformis, C. acuta, C. vulpina) та ситник розлогий (Juncus effusus).
В цілому в «Долині нарцисів» представлено 498 видів різних рослин, зокрема 15 видів квітів, які занесені в Червону Книгу, 16 видів орхідей[3]. Серед рiдкicних рослин заповіднику: деревій верболистий (Achillea salicifolia), пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii), пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis), еритроній собачий зуб (Erythrronium dens-canis), тирлич звичайний (Gentiana pneumonanthe), билинець найзапашніший (Gymnadenia odoratissima), півник сибірський (Iris sibirica), зозулинець шоломоносний (Orchis militaris), зозулинець рідкоквітковий (Orchis laxiflora), перстач білий (Potentilla alba) та iн.
Унікальною особливістю цієї заповідної ділянки є місцезнаходження тут однієї з найбільших рівнинних популяцій рідкісного виду нарцису вузьколистого (загальна площа - 85 га). У період свого масового цвітіння (друга половина травня) Narcissus angustifolius Curt. співдомінує, а на третині його площ домінує у травостої[8]. Зростає в декiлькох угрупуваннях:
· Нарцис вузьколистий + Родовик лікарський (Sanguisorba officinalis) + Пахуча трава звичайна (Anthoxanthum odoratum);
· Нарцис вузьколистий + Костриця лучна (Festuca pratensis) + Бухарник пухнастий (Holcus lanatus);
· Ситник скупчений (Juncus conglomeratus) + Гадючник шестипелюстковий (Filipendula vulgaris) + Нарцис вузьколистий.
За своїм фаунiстичним складом «Долина нарцисiв» рiзко вiдрiзняється вiд iнших заповiдних дiлянок Карпатського біосферного заповіднику. Тут представлені тварини заплавних лук Закарпатськоі рівнини.
Фауна ссавців представлена звичайною полівкою (Microtus arvalis), польовою мишою (Apodemus agrarius), мишою маленькою (Micromys minutus), ондатрою (Ondatra zibethica), зайцем-русаком (Lepus europaeus) та іншими видами, не властивими для гірських масивів заповідника.
Всього в Долині нараховується 104 види птахів[3]. Серед них переважають лучні трав'янки (Saxicola rubetra), звичайні вівсянки (Emberiza citrinella) та ciрi кропив'янки (Silvia communis). В більш зволожених місцях звичайними є деркачi (Crex crex) та лучні очеретянки (Acrocephalus schoenobaenus). В чагарниках вздовж річки Хустця зустрічається фазан (Phasianus colchicus). Дуже рідко тут можна зустріти i ремеза (Remiz pendulinus).
Характерними земноводними «Долини нарциciв» є ставкова жаба (Rana lessonae), звичайна ропуха (Bufo bufo), звичайний (Triturus vulgaris) i гребінчастий (T. cristatus) тритони. З плазунів зустрічаються вуж звичайний (Natrix natrix) i прудка ящірка (Lacerta agilis).
Багата iхтіофауна річки Хустця нараховує близько 20 видів риб.
Вчені відзначають значні зміни рослинного покрову впродовж останніх 25 років, зокрема, зменшення площ справжніх лук. Колись гостролистий нарцис вкривав сотні гектарів землі, тепер щороку площа заповідника меншає. Наукові дослідження, спрямовані на покращення охорони цінних екосистем, стали можливими завдяки проекту Світового банку «Збереження біорізноманіття Карпат» (1993-1997 рр.; $ 500 000). 2006 р. науковці, що досліджують цей куток природи, забили тривогу — нарциси почали висихати від недостатньої вологості ґрунту. Виявляється, останніми роками змінився гідрологічний режим ґрунтів, і квітам не вистачає вологи. Задля збереження долини — екологи пропонують заборонити сюди проїжджати автомобілями, зняти довкола асфальт, насадити дерева і зволожити землю (збудувати шлюзи і воду штучно підняти). Нарцисам буде добре, але виникає інша проблема — від підвищення вологості розростаються верби. Аби зберегти квіти, дерева вирубують.
Іншою серйозною проблемою для екологічного стану заповідної ділянки є масовий наплив туристів у сезон цвітіння нарцисів та варварське відношення до квітів. У період масового цвітіння квітів «Долина нарцисiв» приймає, в середньому, по 4-5 тис. відвідувачів на добу. На території масиву прокладені дороги, збудовані спеціальні майданчики для спостереження за квітами; у період цвітінння нарцисів охорона заповідної ділянки підсилюється лісниками з інших масивів області, але все одно цінні квіти масово зриваються та витоптуються туристами.
Місцеві легенди
Легенда розповідає, що саме у дзеркальних водах річки Хустець грецький бог Нарцис побачив своє відображення. Закохався, помер на березі від туги.
За іншою легендою, колись у сиву прадавнину у Хусті в замку жили князь, княгиня та їхня красуня-донька Руся. На околиці міста проводив життя гончар Іванко. На день Русиного повноліття до замку прийшло багато сановитих візитерів та городян з дорогими гостинцями. Іванкові кортіло теж зробити подарунок — це була дивна ваза, на якій, наче живі, мерехтіли квіти граціозного білого нарциса. У цю мить Іванко та Руся закохались одне в одного. Після того вони стали крадькома зустрічатися у мальовничій долині. Та одного разу князь довідався і так ошаленів, що схопив Іванкову вазу і жбурнув з княжої гори. Ваза розбилася об скелину та розсипалась по долині дрібним дощем. Коли зійшло сонце, то всі побачили, що придолинок вкритий біло-зеленим нарцисовим килимом.
Популярна народна легенда, за якою поява унікальної Долини нарцисів пов’язана з історією Нанкінської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. За цією легендою у серпні 1690 року у селі Наново на місцевості, що має назву "Полянки" з’явився образ Діви Марії. Місцева громада звернулася до господаря поля, на якому відбулося явлення, з пропозицією побудувати на цьому місці храм або каплицю, як цього вимагала християнська традиція. Землевласник відмовив громаді, ікону поставили на підводу, запряжену волами і спробували вивести. Але воли не рушили з місця, оскільки ікона не хотіла покидати вибраного місця. Господарю прийшлося підганяли волів батогами, і мимохіть він влучив батогом у ікону. Від удару на ліку Богородиці з’явився шрам, а з очей потекли сльози. За святотатство рід землевласника був покараний, а ікону все ж вивезли по долині уздовж р.Хустець. Так що уздовж шляху, яким вивозили ікону, зростали нарциси.
Кажуть також, що коли вороги захопили Хустський замок, мешканці міста принесли їм у дар подушки, набиті нарцисами, буцімто як знак покори і пошани до переможців. Вражі вояки не знали, що нарциси — отруйні квіти, а отже заснувши на "нарцисовій" подушці, людина може і не прокинутися.
Чорна Гора (заказник)
Чорна Гора — ботанічний заказник державного значення (з 1974 року). Розташований у Виноградівському районі Закарпатської області, між містом Виноградовом і селом Мала Копаня. Площа — площі 823 га. Перебуває у віданні Хустського лісокомбінату, є одним із заповідних масивів Карпатського біосферного заповідника.
У межах заказника розташована однойменна гора, вулканічний останець — Чорна Гора (565 м), яку відносять до Вигорлат-Гутинського вулканічного пасма. Гора належить до так званих острівних гір, тобто вона не є частиною жодного гірського хребта чи масиву. З трьох боків Чорна Гора оточена рівниною (Закарпатська низовина), і лише її північні схили переходять у пологе горбкувате підвищення, яке простягаються на північний схід до масиву Тупий. Уздовж східних схилів гори протікає річка Тиса, яка в декількох місцях утворила високі скелясті урвища.
Геологічну основу Чорної Гори складають андезити, ліпарити, туфи, які місцями виходять на поверхню у вигляді стрімких скель. На цих вулканічних породах сформувалися буроземні ґрунти різної потужності. Найкраще рослинний покрив у заказнику зберігся на верхній частині гори на скелястих схилах. Панівними є формації дубових та букових лісів. Букові ліси поширені в основному на північних схилах. Крім того, на виходах андезитових порід збереглися єдині в Україні осередки ясена білоцвітого. Чагарники представлені такими теплолюбними видами, як бирючина, бруслина європейська, глід одноматочковий, дерен, виноград лісовий.
У флористичному відношенні особливо цікаві осередки степових, скельних та середземноморських фітоценозів на крутих південних схилах. Тут ростуть рідкісні для Українських Карпат види — вишня степова, жостер проносний, клокичка периста, рокитник австрійський, ковила найкрасивіша, гадюча цибулька гроноподібна, леоподія чубкувата, костриця борозниста, перлівка трансільванська, півники угорські та інші. Загалом на території заказника зростає близько 400 видів вищих рослин.
Для фауни Чорної Гори характерна наявність специфічних теплолюбних видів, зокрема безхребетних.
Юлівська Гора
Юлівська Гора — ботанічний заказник загальнодержавного значення. Розташований на схід від села Дюли Виноградівського району Закарпатської області, на південно-західних відногах Гутинського масиву (частина Вигорлат-Гутинського хребта).
Площа 176 га, створений 20 жовтня 1974 р. Заказник є частиною Карпатського біосферного заповідника.
Заказник розташований у місцевості з найтеплішим кліматом в Українських Карпатах, і це зіграло немаловажну роль на формування рослинного покриву. Широко поширені діброви зі скельного дуба, дубово-букові ліси, дуба Далешампа. Також зростають унікальні для України масиви липи сріблистої. Заказник є єдиним в Україні природним місцем зростання дуба бургундського. У трав'яному покриві переважають лісостепові види.
Карпатський біосферний заповідник володіє значною біогеографічна та ландшафтною репрезентативністю, що і обумовлює широкий спектр біотопів на його території. Тут представлений весь комплекс висотної поясностi Українських Карпат - від елементів передгiрних лук та дiбров до альпiйського поясу з лучними, скельно-лишайниковими ландшафтами. Територія заповідника вкрита, в основному, лісовою рослинністю, яка займає більше 90 % його загальної площі. Лучні ценози займають лише біля 5% заповідної території і представлені на низинних заплавних луках масиву ”Долина нарцисів”, у високогір`ї та на лісових галявинах. Решту території займають скелясті виходи, кам`янисті розсипи та водотоки.
Кожен з масивів, що входять до складу Карпатського біосферного заповідника вирізняється своїми характерними, неповторними природними об’єктами. Візитною карткою Чорногірського масиву є найвища вершина України – гора Говерла, яка піднімається над рівнем моря на 2061 м. Поряд височать інші карпатські двотисячники – Петрос, Ребра, Бребенескул та інші. Рельєф високогiр’я Чорногірського хребта носить слiди давнього зледенiння з характерними льодовиковими формами – мальовничими карами та троговими долинами. Гірські схили вкриті непрохідними віковічними пралісами, де виразно домінують хвойні породи.
Навпроти Чорногори, у південному напрямку, знаходяться Рахiвські гори – вiдроги Марамороського кристалiчного масиву. Тут розміщується однойменна заповідна ділянка, яку вінчає гора Пiп–Iван Марамороський, висотою 1940 м н.р.м. Масив складений з твердих кристалiчних порід, гнейсів, слюдяних i кварцових сланців тощо. Геологічна будова обумовлює унікальність рельєфу цієї території, якій властивi глибокi мiжгiрнi долини, льодовиковi цирки, численні скелястi гребенi та вершини. Не випадково цей не типовий куточок Українських Карпат називають Гуцульськими Альпами.
Найвищу частину Свидовця, з вершинами Близниці, охоплює Свидовецький заповідний масив. Поряд з високогірними ділянками, де велетенські прямовисні скелі нависають над льодовиковими цирками і карами, представлені значні масиви пралісів, що характеризуються великою різноманітністю флори і фауни. За рейтингом популярності у туристичних колах цей район поступається в Українських Карпатах тільки Чорногорі. Окраса Свидовця – легендарні Близниці та зростаючі тут едельвейси приваблюють сюди щорічно тисячі туристів. Основним їх форпостом є не менш знаменитий притулок “Драгобрат”, назва якого запозичена від розміщеної поряд вершини і відома навіть мандрівникам–початківцям. Гора Драгобрат є унікальним явищем для Карпатського регіону. Завдяки природним особливостям це місце є ідеальним для створення великого туристичного комплексу. Протягом всього року тут існують прекрасні умови для занять різноманітними видами активного відпочинку. Взимку, це - гірськолижний та лижний спорт, влітку – гірський, пішохідний та велотуризм, і навіть екстремальний туризм.
У південних відрогах Свидовецького хребта розміщений Кузійський заповідний масив. Особливою мальовничістю вирізняється одна з його ділянок – урочище “Кузій”, оточена звідусіль стрімкими горами з пануючими вершинами Кимпа (1091 м) i Полянський (1094 м). Вкриті віковими пралісами гірські схили, серед яких переважають дубові та букові ліси. Вони розрізані стрімкою скелястою грядою юрських вапнякiв. Тут, на окремих скельних виходах, збереглися осередки тиса ягiдного – реліктової рослини, яка дійшла до нас з прадавніх епох.
Серед усіх заповідних ділянок особливо виділяється Угольсько-Широколужанський масив – найбільший осередок букових пралісів у Європі. Південна частина масиву знаходиться у Пенінській зонi стрiмчакiв, для якої характерна наявнiсть великих блокiв вапняку з добре розвинутим карстом. Тут представленi найрiзноманiтнiші підземні карстовi об`єкти: печери, гроти, шахти, колодязі тощо. Тільки на території заповідного масиву їх налiчується понад тридцять. Серед них і найбiльша печера Українських Карпат – "Дружба", сумарна довжина ходiв якої становить близько одного кілометра. У печері "Молочний камінь" знайдена пiзньо–палеолiтична стоянка стародавньої людини, яка має величезне наукове значення. Серед надземних вапнякових утворів виділяється унiкальний природний міст, відомий пiд назвою Кам’яного, або Карстового. Для території масиву властиві оригiнальні геоморфологiчні утвори – вапнякові стрімчаки, висота яких сягає понад сімдесят метрів. Значне багатство неживої природи масиву доповнюється великим різноманіттям живих об’єктів. Поряд з пралісами, на цій території представлено багато рідкісних, реліктових та ендемічних тварин і рослин.
Серед Хустсько–Солотвинської долини на стародавнiй терасi річки Тиси знаходиться одна з перлин Закарпаття – знаменита “Долина нарцисів”. Ця невеличка дiлянка в заплавi рiчки Хустець є унікальним ботанічним об’єктом в якому охороняється останній в Європi рівнинний осередок нарцису вузьколистого. Цей середньоевропейський вид поширений у високогiр’ї Альп, Балкан i Карпат. Рівнинна ж популяція, яка існує тут з пiсляльодовикового перiоду i має релiктовий характер, збереглася тільки у цьому місці. Поряд з величезним науковим значенням “Долина нарцисів” становить і значну естетичну цінність. У період масового цвітіння вона вкривається суцільним білим килимом квітучих нарцисів, помилуватися яким приїжджають звідусіль.
Вулканічні Карпати представлені у Карпатському біосферному заповіднику двома невеликими за площею заказниками “Чорна гора ” та “Юлівська гора”, які отримали свою назву від однойменних вершин Гутинського хребта. Рослинність цих масивів сформована унікальними для Українських Карпат деревостанами з дубів скельного, багатоплідного, бургундського та Далешампе. Тут зустрічаються також береза, липа срібляста, бирючина, виноград лісовий та інші теплолюбні рослини. Лише у цих масивах заповідника поширений ряд рідкісних видів тварин середземноморського походження. Завдяки близькому розміщенню значних населених пунктів, зокрема Виноградова, ці осередки дикої природи мають велике рекреаційне значення.
