ОСОбЛИВОСТІ правової охорони земель історико-культурного призначення
Згідно зі ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
На землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка створює загрозу об'єктам культурної спадщини.
Органи охорони культурної спадщини, а також органи місцевого самоврядування, на території яких не створено органів охорони культурної спадщини, зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини (ст. ЗО Закону "Про охорону культурної спадщини").
Відповідно до п. "а" ч. 1. ст. 112 ЗК України навколо об'єктів культурної спадщини з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів створюються охоронні зони. Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини" метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них мають установлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
Відповідно до ч. 2 ст. 54 ЗК, а також у ч. 2 ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини" охоронні зони встановлюються навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів із забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.
З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони занорятьоя до Списку історичних населених місць України, який затверджується КМ України за поданням центрального органу
виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, установленому КМ України відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
Постановою КМ України № 318 від 13 березня 2002 р. затверджено Порядок визначення меж і режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць. Відповідно до Порядку в охоронних зонах здійснюється реставрація та реабілітація пам'яток, забезпечується охорона традиційного характеру середовища, усунення споруд і насаджень, які порушують традиційний характер середовища, відтворення втрачених цінних об'єктів. Нове будівництво можливе тільки у виняткових випадках за проектами, погодженими в порядку, визначеному законодавством.
Зони охоронюваного ландшафту можуть використовуватися для рекреації з мінімальним упорядженням і для традиційної діяльності, що не порушує ландшафт.
У зонах регулювання забудови здійснюється реконструкція будівель і споруд. Ступінь реконструкції визначається цінністю наявних об'єктів культурної спадщини, розташуванням зони в історичному ареалі, особливостями об'ємно-просторового устрою історичного населеного місця. У зоні регулювання забудови зберігаються цінні історичні розпланування і забудова, озеленення та впорядження, виразні елементи ландшафту; закріплюється та відтворюється значення пам'яток в архітектурно-просторовій організації історичного ареалу; забезпечуються сприятливі умови для огляду пам'яток та історичного ареалу в цілому. У зонах регулювання забудови нові будівлі регламентуються за розташуванням, прийомами організації, висотою, довжиною фасадів, масштабом, характером членувань, пластичним і кольоровим вирішенням, функціональним використанням.
Реконструкція існуючих будівель і споруд регламентується відповідно до їхньої культурної та містобудівної цінності, а також відповідно до вимог збереження традиційного характеру середовища.
Для кожного історичного ареалу визначаються режим використання і конкретні обмеження господарської діяльності на його території, які встановлюються правилами охорони та використання історичних ареалів населених місць. Правила охорони і використання історичних ареалів населених місць мають ураховуватися під час розроблення місцевих правил забудови. Розроблення місцевих правил забудови є першочерговим для міст, включених до Списку історичних населених місць України, затвердженого КМ України.
Відповідно до ст. 11 Закону "Про музеї та музейну справу" на території, відведеній для музею, забороняється діяльність, що суперечить його функціональному призначенню або може негативно впливати на стан зберігання музейного зібрання, а також інша діяльність, яка є несумісною з діяльністю музею як закладу культури. На цій території згідно із статутом музею може бути виділено зони: заповідна - для зберігання і охорони найбільш цінних історико-культурних комплексів і окремих об'єктів; експозиційна - для стаціонарного демонстрування великогабаритних музейних предметів і використання в культурно-пізнавальних цілях; наукова - для проведення науково- дослідної роботи; рекреаційна - для відпочинку та обслуговування відвідувачів музею; господарська - для розміщення допоміжних господарських об'єктів.
Відповідно до ст. 37 Закону "Про охорону культурної спадщини" будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об'єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.
На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини. Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлю-
ється КМ України. Дозволи на проведення земляних (підводних) робіт на території місць бойових дій, місць загибелі бойових кораблів, морських і річкових суден, місць поховань померлих і померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, унаслідок депортації та політичних репресій на території України, надаються згідно з програмами, погодженими з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Застосування металошукачів чи будь-якого іншого пошукового обладнання або відповідної технології на об'єктах культурної спадщини
ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ ТІЛЬКИ за наявності дозволу на їхнє використання та підлягає обов'язковій реєстрації у відповідному органі охорони культурної спадщини.
Право на проведення наукових досліджень археологічної спадщини надається виключно археологам, які мають практичний досвід проведення археологічних робіт (розкопок, розвідок), виконують вимоги законодавства України про охорону культурної спадщини (ст. 10 Закону "Про охорону археологічної спадщини"). Використання будь- якою особою металодетекторів та інших приладів для пошуку об'єктів археологічної спадщини або рухомих предметів, пов'язаних з культурним шаром, без наявності відкритого листа і дозволу на проведення археологічних досліджень є незаконним.
Ст. 31 Закону "Про поховання та похоронну справу" забороняє виконання будь-яких будівельних робіт у місцях поховань, на місцевості із залишками слідів давніх поховань, на територіях закритих кладовищ, а також у прилеглих до місць поховань охоронних зонах.
З метою правової охорони земель історико-культурного призначення ст. 150 ЗК України передбачається спеціальний порядок їхнього вилучення як особливо цінних земель. КК України у ст. 298 встановлена підвищена відповідальність за порушення режиму цих земель.