Організаційні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля

Функція просторово-територіального устрою об'єктів природи являє собою діяльність уповноважених державних органів виконавчої вла­ди та органів місцевого самоврядування, спрямовану на проведення робіт по організації використання, відтворення, охорони та захисту природних ресурсів, створення сприятливих екологічних умов для життя і здоров'я населення, розвитку природного середовища.

Термін «просторово-територіальний устрій об'єктів природи» використовується як узагальнююче поняття, до складу якого не­обхідно віднести: землеустрій, лісовпорядкування, індивідуалізацію надр водних об'єктів та інших природних ресурсів.

Землеустрій становить собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил (ст. 181 ЗК України).

Відповідно до ст. 184 ЗК України землеустрій передбачає: вста­новлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-тери­торіальних утворень, землеволодінь і землекористувань; розробку загальнодержавної і регіональної програм використання та охорони земель; складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень; обґрунтування встанов­лення меж територій з особливими природоохоронними, рекре­аційними і заповідними режимами; складання проектів впорядку­вання існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових; складання проектів відведення земельних ділянок; встанов­лення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; підготовку документів, що посвідчують право власності або право користуван­ня землею; складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель; розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель; здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель.

Згідно зі ст. 8 Закону України від 22 травня 2003 р. «Про земле­устрій» регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у межах повноважень, встановлених законом.

Лісовпорядкування включає систему державних заходів, спря­мованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісо­вого господарства.

Згідно зі ст. 93 Лісового кодексу України під час лісовпорядку­вання здійснюється система заходів, що пов'язані з визначенням меж і внутрішньогосподарською організацією території лісового фонду, який перебуває в користуванні постійних лісокористувачів; виконанням топографо-геодезичних робіт і спеціального картогра­фування лісів; виявленням деревостанів, що потребують рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства; обґрунтуванням поділу лісів на групи і віднесенням їх до категорій захисності; об­численням розрахункової лісосіки, обсягів рубок, пов'язаних з ве­денням лісового господарства та обсягів використання інших видів лісових ресурсів, тощо.

Лісовпорядкування проводиться державними лісовпорядними службами Державного комітету України з лісового господарства за кошти державного бюджету і за єдиною системою. У матеріалах лісовпорядкування дається комплексна оцінка ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, користування зе­мельними ділянками лісового фонду, розробляються основні поло­ження організації та розвитку лісового господарства.

Особливістю індивідуалізації надр (просторово-територіальне впорядкування надр) є те, що воно здійснюється не планіметрични­ми (плоскісними) вимірами, як це буває при землеустрої та лісовпо­рядкуванні, а шляхом просторово-геометричних (об'ємних) вимірів. Форми і розміри ділянки надр, що надаються в користування, об­межуються натурними маркшейдерськими вимірами.

Ділянка надр, що надана в користування, форми і розміри якої обмежені в результаті натурних маркшейдерських вимірів, нази­вається гірничий відвід.

Просторово-територіальне впорядкування надр проводиться маркшейдерськими службами Державного комітету природних ре­сурсів України.

Індивідуалізація водних об'єктів здійснюється за допомогою їх па­спортизації. Паспортизація — це сукупність державних заходів, спря­мованих на упорядкування використання водних об'єктів, охорону їх від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів.

Паспорт джерела водного об'єкта (його акваторії) передбачає: місцезнаходження, стан, характер використання, якість води, не­обхідні заходи щодо упорядкування використання та охорони вод­ного об'єкта. Індивідуалізація водних об'єктів проводиться органа­ми Державного комітету України по водному господарству.

Функція обліку природних ресурсів являє собою діяльність упов­новажених державних органів виконавчої влади та органів місце­вого самоврядування, спрямовану на систематизацію відомостей стосовно правового, природного та господарського стану природ­них ресурсів, а також їх окремих складових частин.

Облік природних ресурсів проводиться у формі ведення природоресурсових кадастрів, а саме: земельного кадастру, обліку вод та водного кадастру, обліку і кадастру рослинного світу, обліку лісів і лісового кадастру, обліку родовищ, запасів і проявів корисних ко­палин та кадастру родовищ і проявів корисних копалин, кадастру тваринного світу, кадастру територій та об'єктів природно-за­повідного фонду, обліку в галузі охорони атмосферного повітря.

Термін «кадастр» (реєстр) означає систематизований банк кількісних і якісних даних щодо певного об'єкта.

Відповідно до ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр

становить собою єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками і містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл се­ред власників землі та землекористувачів.

Державний земельний кадастр включає кадастрове зонування, кадастрові зйомки, бонітування грунтів, економічну оцінку земель, грошову оцінку земельних ділянок, їх державну реєстрацію, а також облік кількості та якості земель.

Завданням державного обліку вод є встановлення відомостей про кількість і якість вод, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та розробляються заходи щодо раціонального використання і охоро­ни вод та відтворення водних ресурсів.

Розрізняють державний облік водокористування, поверхневих вод та підземних вод.

Згідно з Порядком ведення державного водного кадастру, за­твердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 року, державний водний кадастр являє собою систематизова­ний звід відомостей про поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море; обсяги, режим, якість і використання вод; водокористувачів. До водного кадастру включаються також відомості про водогосподарські об'єкти, що забезпечують використання води, очищення та скид зворотних вод (споруди для забору а транспортування води, споруди, на яких здійснюється очистка зворотних вод, тощо).

Призначенням водного кадастру є систематизація даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів.

Державний облік і кадастр рослинного світу містить систему відомостей і документів про розподіл об'єктів рослинного світу між власниками і користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, кількісні та якісні характеристики народногосподарської і наукової цінності рослинних ресурсів, поділ природних рослин­них угруповань на категорії, економічну оцінку технічних, кормо­вих, лікарських, харчових та інших властивостей природних рослинних ресурсів, інші дані про рослинні природні ресурси, не­обхідні для забезпечення їх невиснажливого використання, відтво­рення й ефективної охорони.

Державний облік лісів і державний лісовий кадастр містять си­стему відомостей і документів про правовий режим лісового фон­ду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та віднесення до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціональ­ного ведення лісового господарства і оцінки результатів госпо­дарської діяльності в лісовому фонді.

Завданням державного обліку лісів і лісового кадастру є ор­ганізація охорони та захисту лісів, раціональне використання лісо­вого фонду, відтворення лісів, здійснення систематичного контро­лю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді та забезпе­чення органів місцевого самоврядування, зацікавлених органів державної виконавчої влади, лісокористувачів відомостями про лісовий фонд.

Родовища, в тому числі техногенні, запаси і прояви корисних ко­палин підлягають обліку в державному кадастрі родовищ і проявів корисних копалин та державному балансі запасів корисних копалин. Державний облік родовищ запасів і проявів корисних копалин здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин міс­тить відомості про кожне родовище, включене до Державного фон­ду родовищ корисних копалин, щодо кількості та якості запасів корисних копалин і наявних у них компонентів, гірничо-технічних, гідрогеологічних та інших умов розробки родовища та його геолого-економічну оцінку, а також відомості про кожний прояв корис­них копалин.

Державний кадастр тваринного світу містить систематизовану сукупність відомостей про географічне поширення видів (груп видів) тварин, їх чисельність і стан, характеристики середовища їх перебування і сучасного господарського використання, а також інших даних, необхідних для забезпечення охорони і раціонально­го використання тваринного світу.

Ведення кадастру тваринного світу передбачає виконання таких кадастрових робіт: проведення експедиційних робіт (спостережен­ня і вивчення чисельності, стану та інших характеристик тварин­ного світу безпосередньо у природному середовищі); аналіз даних, одержаних під час проведення експедиційних робіт, а також даних, що містяться в матеріалах державного лісовпорядкування, впоряд­кування мисливських угідь, державній та відомчій статистичній звітності про стан тваринного світу, чисельність і обсяги госпо­дарського використання диких тварин тощо.

Ведення кадастру тваринного світу покладено на Міністерство охорони навколишнього природного середовища.

Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідно­го фонду містить відомості про правовий статус, належність, режим, географічне положення, кількісні і якісні характеристики цих те­риторій та об'єктів, їх природоохоронну, наукову, освітню, вихов­ну, рекреаційну й іншу цінність.

Призначенням кадастру територій та об'єктів природно-за­повідного фонду є оцінка складу та перспектив розвитку природ­но-заповідного фонду, стану територій та об'єктів, що входять до нього, організації їх охорони й ефективного використання, плану­вання наукових досліджень, а також забезпечення державних ор­ганів, інших зацікавлених об'єктів відповідною інформацією, не­обхідною для вирішення питань соціально-економічного розвит­ку, розміщення продуктивних сил та в інших цілях, передбачених законодавством України.

Ведення зазначеного кадастру покладено на Державний комітет природних ресурсів України.

Державному обліку в галузі охорони атмосферного повітря підлягають: об'єкти, які справляють або можуть справити шкідли­вий вплив на здоров'я людей та на стан атмосферного повітря; види та обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря; види і ступені впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря.

Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря здійс­нюється за єдиною системою в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Екологічне планування слід розуміти як діяльність уповноваже­них державних органів виконавчої влади та органів місцевого са­моврядування, спрямовану на створення екологічно обгрунтованих імперативів раціонального та комплексного використання природ­них ресурсів, їх відтворення, а також охорони довкілля.

Екологічне планування здійснюється у таких формах: розроб­ка планів природоохоронних заходів та розробка екологічних програм. Своїм змістом екологічні програми порівняно з планами охоплюють більш широкий спектр організаційно-управлінських, господарсько-виробничих, техніко-економічних, юридичних та інших видів діяльності, спрямованої на створення необхідних умов раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення і охорони довкілля.

Як плани, так і програми поділяються на різні види, а саме: дер­жавні, регіональні та місцеві, територіальні та галузеві, довгостро­кові та поточні.

Кожному з названих видів екологічного планування притаманні характерні особливості, обумовлені формами і методами діяльності відповідних державних органів, виконавчої влади та органів місце­вого самоврядування ступенем і характером їх участі в розробці, територіальністю розроблюваних планів і програм, поресурсовою спрямованістю тощо.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державні, міждержавні, регіональні, місцеві та інші екологічні територіальні програми розробляються з метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності дер­жави з організації та координації заходів по охороні довкілля, за­безпеченню екологічної безпеки, раціональному використанню природних ресурсів.

У поресурсовому екологічному законодавстві теж передбачена необхідність розробки обґрунтованих імперативів раціонального використання, відтворення та захисту природних ресурсів і охоро­ни довкілля.

Безпосередньо виконання зазначених планів та програм по­кладено на широке коло суб'єктів екологічного права. Це обумов­лено не тільки видовою різноманітністю форм екологічного пла­нування, його поресурсовою спрямованістю, а й практикою еко­логічного планування, що склалася. Так, на промислових та інших підприємствах планування здійснюють спеціальні підрозділи з охорони природи, а там, де вони не створені, — відділи капіталь­ного будівництва, техніки безпеки, головного механіка, головного енергетика тощо. Практиці відомі випадки, коли розробка про­ектів екологічного планування покладалася на представників гро­мадськості, спеціально створені для цього комісії органів місце­вого самоврядування.

Проекти регіональних та територіальних планів та програм розробляються обласними радами за участю обласних управлінь Мінприроди України, а державних планів та програм — Кабінетом Міністрів України за участю Мінприроди України, інших мініс­терств і відомств, що виконують функції управління в галузі еко­логії. Розробка міждержавних екологічних програм виконується за угодами, які укладаються центральними органами виконавчої вла­ди України від імені держави з державними інституціями інших країн.

Затвердження відповідних проектів екологічного планування віднесемо до компетенції органів місцевого самоврядування, Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим та Верховної Ради України.

Екологічне прогнозування — це урегульована екологічним зако­нодавством діяльність спеціально уповноважених суб'єктів права, спрямована на підготовку та проведення екологічних прогнозів у галузі використання та відтворення природних ресурсів та забезпе­чення сприятливого стану навколишнього природного середовища й екологічної безпеки.

Екологічне прогнозування поділяється на короткострокове (до 5 років) та довгострокове (до 25 років). Як зазначено в ч. 4 ст. 22 За­кону України «Про охорону навколишнього природного середови­ща», спеціально уповноважені державні органи разом з відповідни­ми науковими установами забезпечують організацію короткостро­кового та довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища. Зазначені зміни повинні ураховуватися при розробці та виконанні програм і заходів по економічному та соціальному розвитку держави, в тому числі по охороні навколиш­нього природного середовища, використанню та відновленню при­родних ресурсів та забезпеченню екологічної безпеки.

Розподіл та перерозподіл природних ресурсів як функція управ­ління здійснюється у формі передачі природних ресурсів у влас­ність чи наданні у користування або вилученні (викупу) природ­них ресурсів із власності чи користування. Розрізняють такі різно­види зазначеної функції: передача земель у власність і надання їх у користування та припинення права власності або користування землею; надання водних об'єктів у спеціальне користування та при­пинення права спеціального водокористування; надання лісових ресурсів у спеціальне користування та припинення права спеціаль­ного лісокористування; надання надр у користування та припинен­ня права користування надрами; надання об'єктів тваринного світу у спеціальне використання та припинення права спеціального ви­користання об'єктів тваринного світу; створення чи проголошен­ня територій і об'єктів природно-заповідного фонду та скасуван­ня статусу територій і об'єктів природно-заповідного фонду. Кожен із названих видів має свою специфіку, особливості яких висвітлені у розділах Особливої частини підручника.