Проблеми класифікації земельних правовідносин

Поняття та ознаки науково-правничої школи в Україні.

наукова школа – усталений науковий колектив, що сформувався за певний період науковцями, наукові інтереси яких були спрямовані на розв’язання довготривалих завдань за певними науковими напрямками та отримав наукові результати, які визнані як в України, так і за її межами.

Ознаки:

1. усталений науковий колектив, який формується та розвивається колективом вчених, наукові інтереси яких спрямовані на розв’язання завдань визначених в їх науковому напрямку;

2. очолюється науковим керівником, засновником наукового напрямку, наукові здобутки якого визнані науковою громадськістю;

3. є базою в підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації певного напрямку (кандидат, доктор юр наук);

4. об’єднує наукові дослідження, що виконуються за першочерговими напрямами, визнані державами як пріоритетні у світовій науці;

5. її статус визначається вченою радою за поданням відповідного факультету інституту. Зазначені ознаки є характерними для 5 наукових шкіл.

2. Науково-правничі школи в Україні, які досліджують питання земельного права та

земельного законодавства ( м. Київ)

Положення про наукові школи в КНУ ім. Т. Шевченка затв вченою радою 10.01.2005 р. –

1)Земельне право, екологічне право та право екологічної безпеки (кафедра трудового, земельного та екологічного права, 4.12.2000 р, засновник – Андрейцев В.І.) Удінцев, Пантилийченко, Янчук В.З., Мунтян В.Л., доц. Миронець та ін. вчені.

Сьогодні, представниками є Балюк Г.І., Носік В.В., Краснова, Мірошніченко А.М., Коваленко, Заєць, Марусенко, Євстігнєєв, Бахуринська, Старостенко, Бевз, Саркісова.

2) Інститут держави і права ім. Корецького. Шемшученко Ю.С., Семчик В.І., Кулинич, Бусуйок (Обмеження прав людини); наукова школа сформована на базі відділення правових проблем, яке очолює Семчик

3. Науково-правничі школи в Україні, які досліджують питання земельного права та

земельного законодавства ( м.м. Харків, Львів, Одеса)

Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого (наукова школа сформована на кафедрі екологічного права), Шульга М.В., Гетьман А.П., Вовк Оксана Миколаївна, Конишева Олена Василівна, Лісова Тетяна Вікторівна, Лейба Людмила Василівна.

4) Одеська національна юридична академія, сформована на кафедрі агарного, земельного та екологічного права. Погрібний. Зараз очолює Каракаш Ілля Іванович. Луняченко Анатолій Васильович, Гуревський В.К., Глотова Олена Володимирівна та ін..

5) Наукова школа Львівського національного університету ім. І Франка. Раніше - Титова. Зараз - Федорович В.І., Ващишин Марія Ярославівна.

Проблеми поняття землі як інтегрованого та диференційованого об'єкта правового

Регулювання.

Пон. землі в Держ. стандарті. Ст. 1 ЗУ «Про охорону земель». Пон. землі Андрейцева, Титової, Носіка. З точки зору доктрини зем. права земля розгляд. як інтегрований (що обумовлено функціями, які виконує земля у життєдіяльності сус-ва, незалежно від волі людини: екологічна функція, просторова межа держ. влади – політична ф-ція, соціальна як місце розселення, як осн. засіб вир-ва, екон. функцію) і диференційований (поділ на категорії земель) об’єкт прав. регулювання. Земля не змінює ні юр., ні фіз.. природу, залишається складовою навкол. сер-ща. Зак-во відносить зем. ділянку до майна, об’єктів речового права. Поділяють за класифікацією на майно та інтелектуальне. Не взято до уваги, що з точки зору об’єктів та явищ, які оточують людину, такі об’єкти за своїм походженням відносяться або до матеріальних, або духовних благ. Отже, земля є матеріальним об’єктом природного походження, який з точки зору еколого-екон. оцінки належить до прир. ресурсів, а не до категорії речей як об’єктів матер. вир-ва, які, водночас, виступають об’єктами цив. правовідносин.

Особливості відмінності зем. ділянок від майна:

1. земля не ств-ся працею людини, землі існують об’єктивно, тобто це прир. об’єкт, який існує незалежно від волі людини на його виникнення та існування, на відміну від майна в широкому цивілістичному розумінні;

2. майно в цивіліст. розумінні завжди має споживчу та мінову вартість, яку легко встановити, виходячи із затрат праці та матеріалів, вкладених у певну річ; вартість зем. ділянки вираховується за штучно створеними методиками, в основі яких лежать місце розташування зем. ділянки, якісні показники, але в основному в основі нормативної ціни лежить той прибуток, який буде отриманий від використання зем. ділянки у майбутньому;

3. землі як об’єкт як складова навкол. прир. сер-ща (НПС) знаходяться в тісному взаємозв’язку з ін. об’єктами природи (водами, лісами, надрами); це одна, т. зв. група природоресурсних відносин, де властивість кожного компонента може бути реалізована в їх функціональній взаємодії. Отже, зем. відносини як і водні, лісові тощо містять еколог. вимоги, врахув. яких не властиве цив. зак-ву;

4. існув. спец. плати за використ. земель у формі зем. податку та орендної плати;

5. використання земель як основного засобу вир-ва. Ознаки землі на відміну від ін. засобів вир-ва:

a. незамінність,

b. постійне місце знаходження,

c. просторова обмеженість.

6. відносини зем. від-сті за правопорушення хар-ся зем.-прав. засадами та екол. вимогами.

Проблеми класифікації земельних правовідносин.

Перше монографічне дослідження – в 1958 р. Аксеньонок Грирорій Олекс. «Зем. правоотн. в СССР». Класифікував земельні відносини на 2 групи: відносини права власності та відносини права землекористування. Звужено розглядаються зем. правовідносини через повноваження власника зем. ділянки ч. 1 ст. 2 ЗК.

За інститутами зем. права зем. правовідносини зем. правовідносини поділяються на інститути Загальної частини:

· інститут права власності;

· інст. права користування;

· інст. зем. реформи;

· набуття прав на землі та зем. ділянки;

· інст. управління у галузі використ., відтворення та охорони земель (в рамках цього інституту залежно від функцій управління можна виділити відносини щодо розподілу та перерозпод. земель, щодо ведення земел. кадастру, щодо здійсн. контролю за використ. та охороною земель, щодо здійсн. моніторингу, щодо проведення держ. землевпорядної експертизи, ін. правовідносини);

· інститут охорони земель;

· інститут плати за землю;

· інститут відповідальності за порушення вимог зем. зак-ва.

Інститути Особливої частини: інститути 9 видів земель.

За характером реалізації зем. прав суб’єктів зем. правовідносини поділяються: матеріальні і процесуальні зем. правовідносини. На рівні матеріальних визначається правосуб’єктність осіб (визначає суб’єктів права держ., прив., комун. власності на зем. ділянки), правовий режим земель тієї чи ін. категорії. Процесуальні норми зем. права поділяються на неюрисдикційні і юрисдикційні. Неюрисдикційні – певна процедура набуття прав на зем. ділянки ( набуття прав. власності через процедуру приватизації). Юрисдикційні спрямовані на захист прав суб’єктів зем. правовідносин. За методом прав. регул.: регулятивні і охоронні.