Бокс 3.5. Охорона in situ та охорона ex situ

Останнім часом, коли все більше видів рослин стають рідкісними та спостерігається скорочення площ, на яких існує природна рослинність, усе більшої актуальності набувають активні форми збереження біорізноманіття. За умов інтенсивного господарювання, охорона видів in situ (в природі), хоча природно є ідеальним заходом, не завжди може гарантувати їх подальше існування і історичний розвиток. Тому з’явився новий науковий напрямок, який називається охороною ex situ – який полягає у збереженні фітогенофонду за межами природних ареалів рослин в штучних умовах у вигляді живих рослин, насіння, культури тканин чи клітин з метою їх подальшої інтродукції і репатріації в природне середовище. Цю роль виконують ботанічні сади. В багатьох з них формуються штучні фітоценози, так звані ботаніко-географічні ділянки, де проводяться дослідження і опрацьовуються методики відновлення популяцій, що вимирають.

В межах території ботанічного саду забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій рослин. З огляду на багатофункціональність ботанічних садів, для забезпечення їх нормального функціонування, необхідного режиму охорони й ефективного використання, в межах їх території можуть бути виділені функціональні зони: експозиційна (призначена для проведення екскурсій та лекцій, ознайомлення відвідувачів з експозиціями ботсаду, прогулянок), наукова (призначена для розміщення експериментальних ділянок, колекцій тощо та проведення науково-дослідних робіт), заповідна (призначена для експериментів, наприклад, з інтродукції рідкісних і зникаючих видів рослин, для збереження особливо рідкісних та цінних видів тощо, відвідування її забороняється, крім випадків, коли воно пов’язано з проведення наукових спостережень), адміністративно-господарська, де розміщені службові та господарські приміщення, здійснюється господарська діяльність.

Влаштування території, виділення зон різного призначення, конкретні задачі, науковий профіль, особливості режиму охорони і використання території визначаються при розробці Проекту організації території ботанічного саду.

Станом на 1.01.2002 року в Україні нараховується 22 ботанічних сади, що мають статус об’єктів ПЗФ, із них 17 мають загальнодержавне значення.

Дендрологічні парки

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Основні завдання, а також напрямки науково-дослідної роботи в дендрологічних парках, а також організаційно-правові засади їх функціонування є такими самими, що і для ботанічних садів. Основною відмінністю є те, що увага дендрологічних парків спрямована на вивчення та збереження видів дерев та чагарників.

На території дендрологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій. На ній може бути проведене зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

Дендропарки загальнодержавного значення визначені законодавством як науково-дослідні природоохоронні установи, для управління якими мають створюватись спеціальні адміністрації, з відповідними фахівцями, службою охорони, господарського обслуговування. Фактично такими установами в Україні є тільки дендропарки – “Тростянець”, “Софіївка”, “Олександрія”, “Веселі Боковеньки”, Сирецький, інші знаходяться у віданні різноманітних підприємств, установ, організацій.

Станом на 1.01.2002 року в Україні нараховується 35 дендрологічних парків, які мають статус об’єктів ПЗФ, із них 19 мають загальнодержавне значення.

Серед дендропарків загальнодержавного значення 9 засновані у 50-70 роках двадцятого століття, інші 10 - створені на базі старовинних парків, закладених у XVIII-XIX ст. Від старовинних парків, що віднесені до парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, вони відрізняються головним чином тим, що є науково-дослідними установами або слугують базою для здійснення наукових досліджень з проблем лісівництва, дендрології та паркового будівництва для лісогосподарських підприємств, вищих навчальних закладів тощо.

Особливу увагу серед них привертають такі знамениті, як “Олександрія” (м. Біла Церква), “Софіївка” (м. Умань), “Тростянець” (Чернігівська область), “Веселі Боковеньки” (Кіровоградська обл.), “Асканія-Нова” (Херсонська обл.) тощо, які вважаються справжніми перлинами паркової архітектури та дендрології.

Зоологічні парки

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. До складу природно-заповідного фонду України ця категорія була введена 1983 року.

Відповідно до наукової, культурної, естетичної і господарської цінності колекцій, зоопарки, як об’єкти ПЗФ, можуть бути загальнодержавного чи місцевого значення. Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними, культурно-освітніми та науково-дослідними установами. Земельні ділянки, на яких вони розташовані, вилучаються з господарського використання і надаються зоопаркам в постійне користування.

Порядок діяльності кожного зоологічного парку загальнодержавного значення, особливості природоохоронного режиму та функціонування, його охорона регулюються індивідуальним положенням, яке розробляється на основі “Положення про зоологічний парк загальнодержавного значення”, затвердженого спільним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Міністерства культури і мистецтв України від 20.02.98 р. № 21/46. До основних завдань зоологічних парків відносяться: формування та утримання колекцій тварин, широкий показ їх населенню, збереження і відтворення в штучних умовах видів тварин, яким загрожує зникнення, в першу чергу видів, занесених до Червоної книги України і міжнародних “червоних” переліків, а також інших видів, що мають велике наукове і культурно-просвітнє значення, проведення науково-дослідних робіт, проведення навчально-виховної і культурно-освітньої роботи в галузі екології та охорони природи, зоології, етології, тваринництва, звірівництва і мисливського господарства, поширення еколого-освітніх знань, здійснення різноманітних форм культурного обслуговування, створення умов для відпочинку населення, при збереженні сприятливих умов утримання тварин.

Зоологічні парки, як науково-дослідні установи здійснюють свою наукову діяльність за такими основними напрямками:

· розробка наукових основ утримання та відтворення диких тварин у неволі,

· розведення диких тварин, особливо рідкісних і зникаючих видів, з метою збереження їхнього генофонду,

· розробка найбільш ефективних форм і методів експозиційної науково-просвітньої роботи,

· публікація наукової і популярної літератури, що відображає всі сторони діяльності зоологічного парку (наукові праці, путівники, інформаційні матеріали, довідники, проспекти екскурсій і лекцій, листівки, афіші, плакати, фотоальбоми).

З метою забезпечення виконання зоологічними парками їх різнопланових завдань виділяються такі функціональні зони: експозиційна (призначена для стаціонарного утримання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях), наукова (призначена для проведення науково-дослідних робіт) рекреаційна (призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку) та господарська, в якій розміщуються адміністративні та господарські приміщення й об’єкти.

Для цих зон встановлюються різні режими охорони, використання та відвідування, а облаштування території зоопарку здійснюється відповідно до Проекту організації його території.

На сьогодні в Україні є 12 зоологічних парків – об’єктів природно-заповідного фонду, з них 7 мають загальнодержавне значення.