Форми екологічного прогнозування відрізняються за масштабами території і компонентами природного середовища, для яких виконуються дослідження

Відрізняють такі види екологічного прогнозування:

– глобальне прогнозування (для земної кулі загалом) – комплексне або за окремими компонентами, наприклад, потепління клімату внаслідок забруднення атмосфери, руйнування озонового екрану та ін. Найяскравішим прикладом глобальних комплексних прогнозів, що охоплюють усю сукупність соціально-економічних й екологічних проблем розвитку людства, є глобальні (футуристичні) прогнози Римського клубу. Першим прогнозом групи науковців під керівництвом Д. Форрестера і Д. Медоуза була робота “Межі зростання” (1972), яка у багатьох країнах світу використовується досі як підручник у школах і вузах. Пізніше були вироблені прогнози М. Месаровича і Е. Пестеля (1974), В. Леонтьєва, А. Печчеі та багатьох інших авторів. Останньою роботою у рамках Римського клубу стало дослідження групи Е. Вайцзеккера “Фактор чотири”;

– національне (державне) прогнозуваннявиконується на рівні країни (воно може розглядати увесь комплекс екологічних питань або тільки окремі екологічні проблеми), як правило, таке прогнозування під силу тільки багатим високорозвиненим країнам;

– регіональне і локальне прогнозування охоплює дослідження екологічних питань у межах окремих територіальних одиниць, в основному адміністративно-територіальних;

– проблемне і спеціальне прогнозуваннявиконується для дослідження достатньо вузьких екологічних проблем або для окремих географічних об‘єктів (воно не залежить від адміністративно-територіального поділу і прив‘язане до району свого поширення), наприклад, прогноз екологічного стану басейну будь-якої ріки або будь-якого моря та ін.

Два останніх види прогнозування як відносно найпростіші і найдешевші поширені в усьому світі.

В Україні екологічне прогнозування на національному і регіональному рівнях розвинене недостатньо. Замість нього поширене програмування з елементами прогнозу. Проблемне прогнозування виконується на рівні окремих науково-дослідних та інших організацій. У радянські часи екологічні питання частково розглядалися як окремі розділи у галузевих і регіональних схемах (так раніше називалися прогнозні дослідження) розвитку і розміщення продуктивних сил. Але для них не були характерними глибокі комплексні дослідження у сфері розв‘язання екологічних проблем, тобто вони мали здебільшого декларативний, а не науковообґрунтований характер. В основному питання раціонального природокористування і екологічної безпеки розв‘язувалися шляхом створення спеціальних екологічних програм.

Екологічні програми

Це наступний, послідовний етап прогнозування способом конкретизації організації природозахисних заходів, необхідних для розв‘язання проблем, визначених в екологічному прогнозі. Прогнози в послідовності “прогноз–програма–план” мають чітко виражену проблемну постановку. Програма є комплексом дій, спрямованих на реалізацію мети, визначається за складом виконавців, рівнем витрат ресурсів. Найчастіше програмні заходи щодо тривалості не укладаються у рамки планування. Як й прогноз, вони мають чітко виражену проблемну постановку, обумовлену категорією мети. Це очікуваний стан систем, що обов‘язково припускає досягнення заздалегідь визначеного результату.

При визначенні програмних цілей враховуються реальні можливості їх виконання, наявні ресурси.

Загальними рисами програм є:

– спрямованість на мету, кінцевий результат;

– підпорядкування всіх заходів і дій у рамках програми кінцевій меті, результатові;

– наявність у програмі системи показників не тільки кількісного, але й якісного характеру;

– об‘єднання під загальним керівництвом і керуванням усіх організацій, виконавців незалежно від відомчої і територіальної приналежності, від початку і до закінчення робіт;

– чіткий розподіл прав, обов‘язків і відповідальності між усіма організаціями-виконавцями за результат кінцевий і результати проміжні;

– чітка координація і погодження функцій організацій;

– гнучка система керування, що відповідає особливостям програм, максимальне наближення до виконавців (Глівенко, Соколов, Теліженко, 2001, С. 131–132).

Екологічні програми, як і прогнози, можуть бути комплексними (охоплюють сукупність усіх екологічних аспектів) або компонентними (розв‘язують природозахисні питання окремих середовищ або їх елементів); національними (на рівні країни), регіональними і локальними, проблемними (для окремих географічних об‘єктів) і спеціальними (екологічні аспекти технологій, продукції, товарів та ін.), а також галузевими (розглядають розв‘язання екологічних питань у межах окремого відомства, галузі господарства). Але переважно екологічні програми мають міжгалузевий, міжвідомчий, а часто і позарегіональний (незалежно від адміністративно-територіальних одиниць) характер, оскільки кордони природних комплексів, як правило, не збігаються з державно встановленими межами.

Як уже підкреслювалося досі, у нашій країні переважає програмний (а не прогнозний) підхід до розв‘язання питань екологічного характеру. Прогнозні елементи наявні лише в деяких програмах (наприклад, питання енерго- і ресурсозбереження, впровадження нетрадиційних джерел енергії у рамках Національної енергетичної програми України). Загалом усі екологічні програми часто не відповідають навіть вимогам створення самих екологічних програм (а не тільки їх прогнозній частині). Вони у найкращому варіанті мають концептуальний характер, тобто визначають лише загальні науково-обґрунтовані тенденції, стратегію розв‘язання екологічних проблем у країні та регіонах. У найгіршому варіанті вони мають декларативний, “заявочний” характер, тобто визначають лише головні проблеми і необхідність їх розв‘язання. У подібних програмах, як правило, нема конкретних показників і параметрів усунення негативного впливу на середовище (наприклад, завдання зменшити конкретний обсяг конкретно визначених забруднювальних речовин у межах чітко окресленого ареалу та ін.); не визначені строки виконання, не поділені функції і відповідальність між організаціями за виконання заходів, навіть самі конкретні заходи часто не визначені; не вказані джерела і обсяги фінансування природоохоронних заходів.

На національному рівні у ролі Державної програми охорони довкілля в Україні виступає відповідна постанова Верховної Ради (1998), основні положення якої подані на початку розділу. Окремі екологічні аспекти розглядаються у галузевих програмах розвитку і розміщення. На рівні регіонів, міст також виробляються програми природоохоронного характеру, які треба удосконалювати. У деяких регіонах вироблені також спеціальні програми на розв‘язання найактуальніших для них екологічних питань. Деякі дослідження виконуються у рамкам міжнародних екологічних програм.

Для України характерний, так би мовити, підготовчий етап наступного розвитку справді науково обґрунтованого прогнозування і програмування у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального природовикористання і екологічної безпеки. На думку Г. Білявського, в Україні останніми роками стихійно формується система теоретичних і практичних засад гармонійного розвитку, яку найближчим часом доведеться систематизувати, допрацювати, узгодити, затвердити і втілити на загальнодержавному рівні. Він відзначає значний внесок у поповнення і поглиблення знань, пов‘язаних з розв‘язанням екологічних проблем, таких наукових напрямків і вчених:

– теоретико-методологічні напрацювання С. Подолинського, М. Руденка, Л. Руденка, Л. Мельника, Д. Гродзинського, Р. Зайця, І. Швебса, В. Межжеріна, М. Дробнохода та ін.;

– ресурсно-економічні – В. Шевчука, Л. Мельника, Б. Данилишина;

– географічні – Л. Руденка, О. Топчієва та ін.;

– регіонально-економічні – Р. Зайця, А. Шапари, В. Бокова, Ю. Голіка та ін.;

– філософсько-теоретичні – М. Кисельова, Г. Швебса, В. Межжеріна, М. Голубця, В. Крисаченка та ін.;

– навчально-теоретична екологічна база – Г. Білявського, Л. Мельника, В. Бровдія, В. Бокова, О. Адаменка, Г. Рудька, І. Горбаньова, Ф.Стольберга та ін.

Державна екологічна програма у сфері прогнозування, програмування і планування передбачає:

– створення системи місцевих, регіональних та загальнодержавних екологічних програм;

– вироблення і впровадження програм екологічної освіти, виховання і екоінформації;

– вироблення і реалізація комплексних програм екологічного характеру в промисловості, екологічної безпеки в енергетиці та ядерній галузі, сільському господарстві, транспорті, житлово-комунальному господарстві, використання і утилізації промислових відходів; створення державної системи моніторингу, формування єдиної системи запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям; використання земельних ресурсів, раціонального використання та відновлення водних ресурсів та екосистем, використання корисних копалин, охорони атмосферного повітря, збереження ресурсів рослинного світу, заповідної справи і збереження біорізноманіття, використання рекреаційних ресурсів;

– на регіональному рівні – вироблення програм впровадження природоохоронних заходів, визначення та реалізації інвестиційної політики;

– на місцевому рівні – вироблення місцевих екологічних програм та проектів;

– для екологічно кризових регіонів (Донецько-Придніпровський, Азово-Чорноморський, Полісся) у складі державних програм економічного і соціального розвитку регіонів розроблення відповідних екологічних розділів;

– участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, регіональних природоохоронних заходах на Чорному і Азовському морях, Дніпрі, Дунаї, Карпатах, Донбасі.

Найважливішим елементом визначеної системи планування природозахисних заходів є програми регіонального рівня – територіальні комплексні програми охорони навколишнього природного середовища (ТКПОНПС) і програми місцевого рівня – проекти охорони навколишнього природного середовища (ПОНПС). І програми, і проекти за функціональним призначенням поділяються на чотири групи:

– проекти, спрямовані на охорону природи безпосередньо;

– проекти не природоохоронних функцій, але спрямовані на перетворення природного середовища;

– дослідження, спрямовані на поліпшення стану навколишнього середовища;

– проекти особливого призначення.

Територіальні комплексні програми і проекти (схеми) найчастіше виробляються для відносно великих територій різного рівня освоєння і призначення, де кардинально змінюється господарська діяльність, наприклад, у районах розвитку масштабної гірничодобувної промисловості, будівництва АЕС, потужних гідроспоруд, каналів, формування великих, складних локальних ТВК або для районів з кризовою екологічною ситуацією (у Росії, наприклад, такі програми вироблені для району Курської магнітної аномалії, охорони озера Байкал та ін.; в Україні подібних програм ще немає). Також природозахисні проекти виробляються для безпосередньо природоохоронних заходів – будівництва очисних споруд, сміттєспалювальних заводів, організації майданчиків заховання відходів, рекультивації земель та ін. Територіальні природоохоронні програми і проекти – це передпланові, передпроектні дослідження, що повинні враховувати і можливість аварійних ситуацій.

Екологічне прогнозування і програмування має стати основою для вироблення планів діяльності у екологічної сфері. Екологічне планування – процес завчасного прийняття й оцінки взаємопов‘язаної сукупності рішень в охороні навколишнього природного середовища, ресурсовикористанні й забезпеченні екологічної безпеки. Плани мають відображати всі стадії природозахисних заходів, чіткі строки їх виконання, точний розподіл функцій і обов‘язків виконавців, строки, обсяги і джерела фінансування і та ін. Планування буває директивним (адміністративно-командним) та індикативним (рекомендаційним). У нашій країні наявні елементи як першого, так і другого видів планування. У зв‘язку з недостатнім рівнем розвитку прогнозування і програмування переважає оперативне, а не стратегічне планування, що забезпечує переважно щоденні управлінські функції. Екологічне планування – складова організації управління у сфері прийняття екологічних рішень. Організація системи управління в Україні вже розглядалася у розділі 7. Загалом сучасна державна система управління природоохоронною діяльністю занадто централізована і насичена елементами відомчості. Це призводить до зниження ефективності управління на регіональному рівні, зокрема планування та використання інвестицій природоохоронного призначення, а також не дозволяє повністю врахувати територіальні інтереси при створенні екологічно безпечного довкілля.

Питання і завдання для самоконтролю

1. Проаналізуйте суть, види і значення планування природоохоронної діяльності, необхідність та етапи його наукового обґрунтування.

2. Визначите основні напрями екологічної політики в Україні, її пріоритети.

3. Охарактеризуйте основні завдання екологічної політики в Україні згідно з Державною програмою раціонального природокористування, охорони природи й екологічної безпеки.

4. У чому полягає суть екологічних прогнозів, з яких елементів вони складаються? Основні види прогнозів і методи прогнозування.

5. Визначте суть, значення і види моделювання в екологічному прогнозуванні.

6. Нащо потрібні глобальні екологічні прогнози? Які з них Ви найліпше знаєте?

7. У чому полягає суть національних (державних) і регіональних прогнозів? Їх роль у плануванні природоохоронної діяльності.

8. Суть, функції і значення для планування екологічних програм. Які види екологічних програм є найпоширенішими?

9. Розвиток наукових досліджень в Україні для формування системи екологічного прогнозування, програмування і планування.

10. Завдання Державної екологічної програми України у сфері прогнозування і програмування природозахисної діяльності.

11. Суть і значення територіальних комплексних програм охорони навколишнього природного середовища та проектів охорони природи.

11. Економічний (госпрозрахунковий) механізм природовикористання і охорони навколишнього середовища