Екологічний менеджмент на підприємстві

Економічні інтереси залишаються головною перешкодою для будь-якого планування з метою довгострокового використання навколишнього середовища (НС). У різних країнах промислові 11 шари і послуги, такі як автомобілі або електроенергія, оцінюються дуже високо, тоді як не менш важливі для життя блага і послуги природного походження (очищення води, повітря і їхнє оновлення) залишаються зазвичай поза економічною системою і мають дуже низьку грошову вартість (або не мають її зовсім).

Неспроможність ринку полягає в нездатності цінової системи підтримувати бажану активність і припиняти небажану. Цінності можна розділити на ринкові і неринкові. До ринко­вих цінностей належать в основному товари і послуги. На ринку у вільного підприємництва вони розподіляються за законами попиту та пропозиції в умовах необмеженої конкуренції. Ринкова вартість відбиває суспільну оцінку товару і послуг, що призводить до ефективного розподілу ресурсів. На практиці це не завжди так, тому допускається необхідність певного регу­лювання з боку держави.

Неринкові цінності — це переважно товари і послуги при­родного походження, їх іноді називають "вільними", "загальними" або "суспільними" товарами і послугами. Зазвичай ці "безкоштовні" цінності існують поза ринковою економікою, Неринкові цінності поділені на дві категорії: характеризовані і нехарактеризовані.

Характеризованим неринковим цінностям притаманна грошова вартість. Наприклад, вартість вилучення природного ре­сурсу можна було б визначити, виходячи з того, що коштувало б забезпечення штучної заміни безкоштовних благ і послуг (приміром переробки відходів), пропонованих природною екосистемою. Так, можна було б визначити цінність ґрунту для перетворення відходів рослинного походження у гумус.

Нехарактеризовані цінностіне можуть бути включені у зви­чайний в економіці розрахунок вартості. Вони становлять цінність для життєзабезпечення природних систем. Ліси, степи, ріки, озера й океани здійснюють, пом'якшують і стабілізують атмосферні і гідрологічні цикли та кругообіги мінеральних еле­ментів. До цієї ж категорії належить властива біологічним ви­дам цінність краси природи і безліч естетичних цінностей, що згодом отримують визнання людей. Нехарактеризовані категорії є особистими і суспільними цінностями, а не приватними ринковими, з якими вони дуже часто вступають у конфлікт.

При оцінці відновлюваних ресурсів використовується і званий ресурсний підхід. Це означає, що живі компоненти еко­систем одержують вартісну оцінку лише в тому випадку, коли вони беруть участь у процесі суспільного виробництва, є необхідними для повсякденного життя суспільства, тобто іншими словами, коли вони належать до категорії характеризований неринкових цінностей.

Основні принципи, які використовуються при розробці методик визначення збитків, завданих довкіллю, що виникає п час будівництва й експлуатації промислових об'єктів, включають такі положення:

—необхідність компенсації витрат на відтворення порушених або знищених природних ресурсів;

—врахування потреб економіки і запобігання можливим втратам природних ресурсів, викликаним діяльністю промислових підприємств (природозахисна діяльність);

—необхідність вирівнювання економічних умов і наслідків діяльності господарських суб'єктів, компенсація економічних втрат (втрачених переваг).

При використанні ресурсного підходу до оцінки вартості виникають дві основні проблеми:

1) ціна ресурсу — у радянські часи не було єдиного підходу проблеми ціноутворення; нині це ускладнюється появою інфляції;

2) при ресурсному підході до оцінки під час розрахунку збитків виключається частина об'єктів, що не мають у даний час споживчої вартості. Іншими словами, ці об'єкти належать до категорії нехарактеризованих неринкових цінностей.

При такому підході до розрахунку збитків навколишньому природному середовищу фактично розраховується збиток одним видом господарської людської діяльності (наприклад, при освоєнні нафтових або газових родовищ) іншому виду господарської людської діяльності (наприклад, лісовому, мисливському, рибному господарствам), але аж ніяк не природному середовищу.

Донедавна управління соціоприродною екосистемою здійс­нювалося в інтересах тільки людського суспільства, що призвело б до глобального порушення екологічної рівноваги і озна­чило б катастрофу для людства. Метою нової стратегії для оздоровлення системи є, зокрема, екологічний менеджмент.

Саме управління складається з оцінки стану довкілля, контролю за змінами його параметрів, прогнозу, прийняття рішень, їх реалізації через виробничі структури за допомогою структур управління.

Безпечне управління природними процесами припускає контроль якості середовища. Рівень екологічного контролю залежить від економічного і культурного розвитку суспільства. Чим більше розвинене суспільство, тим ефективніше реалізуються процеси соціально-екологічного управління середовищем життя.

Основні вимоги до проведення екологічного контролю:

- гарантія досягнення природоохоронної мети шляхом виявлення відхилень від нормативів контрольованих величин: атмосфери, гідросфери, ґрунту, викидів промислових підпри­ємств;

- відображення у планах виробництва природоохоронної діяльності підприємств;

- ефективність організаційної структури контролю за захистом довкілля;

- індивідуальний підхід до контролю: методи контролю ма­ють бути зрозумілі керівнику підприємства, рядовому праців­нику і контролеру;

- прогноз зміни стану середовища життя, виділення ознак наближення її до небезпечної межі, контроль за критичними станами середовища: залповими викидами, аварійними ситуа­ціями;

- заходи щодо виходу з аварійної або стихійної ситуації, ліквідація можливості розвитку надзвичайної ситуації через накопичені радіоактивні речовини, хімічну зброю, технології, що застаріли.

Серед засобів контролю розрізняють:

1. Прямий безпосередній контроль за станом навколишнього середовища (НС) з викори­станням технічних засобів з відстеження фізичних, хімічних, біологічних параметрів і факторів забруднення атмосфери, гідросфери та ґрунту. Для оцінки стану НС користуються мето­дом біоіндикації. При цьому використовується висока чутливість деяких живих організмів до забруднення (наприклад, індикато­рами забруднення є мохи, лишайники, водорості, мідії).

2. Непрямий спосіб контролю полягає у використанні зако­нодавчих і адміністративних важелів управління. Контроль може бути штучним, або автоматичним, коли контроль за зміною НС здійснюється в автоматичному режимі.

За способом аналізу контроль може бути прямим і дистан­ційним. На відміну від прямого, дистанційний метод аналізу стану НС передбачає безконтактний процес одержання інфор­мації за допомогою аерофотозйомки або космічної зйомки.

Оскільки екологічна оцінка має багато невизначеностей, то доцільна експертна оцінка стану НС; вона застосовується у складних і критичних ситуаціях. Це прерогатива фахівців-експертів високого класу, що беруть на себе відповідальність за прийняття рішень у складних екологічних ситуаціях.

Правове забезпечення контролю полягає у виконанні за­конів щодо забезпечення охорони НС, а також норм правового регулювання використання води, повітря, ґрунту, надр тощо.

Передбачається також ліцензійне право організацій на виловлення риби, відстрілювання тварин, вирубку лісу, видобуток корисних копалин.

Технологічний контроль пов'язаний з дотриманням техно­логічного режиму виробництва, що регулюється нормами і вимогами із дотримання екологічної безпеки середовища ви­робництва і продукції. Відповідають за технологічне забезпе­чення виробництва керівник підприємства, головний інженер, технолог і еколог-менеджер.

Економічний контроль НС полягає в переважанні екологі­чно чистого виробництва і продукту. Податковий пресинг має зростати, але щодо шкідливого виробництва і шкідливого про­дукту.

Для зниження тиску на НС застосовуються інформаційні, попереджувальні і каральні заходи. Інформаційні включають моніторинг зміни параметрів НС, попереджувальні — різні види екологічної експертизи, адміністративно-правові — екостандарти, дозволи, ліцензії; адміністративно-попереджувальні — пе­ревірку діяльності об'єктів можливого забруднення, екологіч­ний аудит; каральні — різні форми припинення (від закриття підприємства до карного переслідування винних), економічні і (фінансові заходи впливу.

До інформаційного забезпечення екологічних проблем на­лежать збір, обробка, аналіз і синтез даних, побудова моделей, створення баз даних для користувачів. Первинна екологічна інформація збирається за допомогою вимірювальних приладів у процесі науково-практичної діяльності. Ця інформація має найвищу прикладну цінністю. Вторинна інформація — резуль­тат переробки первинної для подальшого використання в еко­логічному моделюванні, моніторингу й експертизі. Третинна інформація є результатом переробки вторинної для надання споживачеві з метою подальшого прийняття рішень.

Екологічне моделювання — вивчає екологічні об'єкти і процеси на моделях для розрахунку поводження людини в умовах, що стаціонарно змінюються, а також для розробки рекомендацій з координування форм і масштабів господарської діяльності з умовами середовища, що змінюються.

Екологічний моніторинг — система спостережень, оцінки і прогнозу стану навколишнього природного середовища та екологічних систем. Екологічний моніторинг поділяється на:

— біологічний — відслідковує зв'язок у змінах НС зі ста­ном організмів біоти, у тому числі і людини, особливе значення надається врахуванню канцерогенних та мутагенних факторів;

— геоекологічний (природно-господарський) — забезпечує спостереження за природними екосистемами, агробіотою та індустріальними системами; методи цього виду моніторингу мають визначати здатність НС до самовідновлення, біопродуктивності екосистем і різні ГДК, контроль забезпечується мере­жею контрольних пунктів спостережень і полігонів;

— біосферний — відслідковує зміни в біосфері, викликані антропогенними впливами.