Розділ і сучасні підходи в науці про довкілля 4 страница

Наші вироби, такі як рудний концентрат, агломерат, чавун, сталь, прокат, машини, прилади, електроніка, зерно, м'ясо, цукор, не найкращі у світі. Однак для їх виробництва витрачаємо в середньому в 5 разів більше енергії, ніж це роблять за кордоном.

І. Р. Юхновський,

український фізик, громадський діяч

До того ж підприємства роками не модернізувалися, вироб­ничі процеси застаріли. Так, на металургійних підприємствах Донбасу з 31 прокатного стану 16 спрацьовані на 100 %, облад­нання цехів — на 75—95 %; 48 % коксових батарей вичерпали свій граничний термін дії. Морально та фізично зношені й застарілі підприємства особливо сильно забруднюють природне середовище й становлять небезпеку для нього.

Серед промислових підприємств найбільше забруднюють довкілля гірничо-металургійні. Недаремно список найзабруд-неніших міст світу очолюють такі російські металургійні центри, як Нижній Тагіл, Магнітогорськ і Челябінськ, і наші — Дніпро-дзержинськ, Маріуполь, Запоріжжя. Найбільшої шкоди ці підприємства завдають повітряному басейнові, спричинюючи по­яву кислотних дощів, земельним ресурсам через утворення кар'єрів, відвалів-шламонагромаджувачів і т. п. (1 га мета­лургійних шламів у відвалах отруює близько 5 га сусідніх земель, виділяючи в атмосферу сірчисті та інші гази й пил), а крім того, відбувається сильне теплове забруднення середовища.

Великої шкоди довкіллю завдають гірничодобувні підприєм­ства України (табл. 4.2).

Дуже забруднюють атмосферу також нафтохімічні комбінати, а хімічні й целюлозно-паперові отруюють і повітря, і воду.

214

Г п а в а 4

Техноекологія

Таблиця 4.2

Порівняльна характеристика впливу на природне середовище України розробки різних видів мінеральної сировини

Площа порушеної денної поверхні, им2

Розвиток небезпечних геологічних процесів

Об'єм на­громаджених відходів, млн м3

Характер забруднення грунтів

Гірничо­добувний регіон

Об'єм

Припливу

Шахтних

Вод за

добу, 10'м³

2,5

1050,0

15 000

Просідання, підтоплення, зсуви, карст, ерозія Просідання, підтоплення, карст Зсуви, підтоп­лення Незначні, локальні

Донбас (кам'яне вугілля) Львівсько-Волинський (кам'яне вугілля) Дніпровський (б)ре вугілля) Дніпровсько-Донецька западина (нафта і газ) Кривбас (залізо)

Комплексний (важкі метали, нафтопродукти, хімічні сполуки)

0,05

0,06

Комплексний (важкі метали, хімічні сполуки)

Незначний

0,24

Комплексний (важкі метали, нафтопродукти)

Відсутні

Незначна

Відсутні

Комплексний,

локальний

(нафтопродукти)

0,13

Просідання, зсуви, підтоп­лення, карст Просідання, зсуви, підтоп­лення, карст, суфозія

1,6

Комплексний (важкі метали, нафтопродукти. хімічні сполуки)

Понад 50,0

0,13

Передкарпаття (сірка)

Висока забруд­неність (хімічні сполуки, сірка, солі)

За висновками «Національної доповіді про стан навколиш­нього природного середовища в Україні в 2000 році», до еко­логічно найнебезпечніших об'єктів належать АЕС, водойми, наф­то-, газо- та аміакопроводи, підприємства з виробництва та вико­ристання хлору, металургійні, хімічні комбінати, а також нагро-маджувачі промислових і побутових (зокрема твердих) відходів.

Основні застосовувані способи очищення й знезараження забруднених повітря й води (див. гл. 3) досить дорого коштують і не дають стопроцентного результату, оскільки з наближенням до

215

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

Г пава 4

Техноекологія

І

цієї межі кожний процент досягнутого очищення обходиться дедалі дорожче, що економічно себе не виправдовує. Тому в більшості західних країн є така практика: забруднені повітря й води очищуються до певного ступеня (визнаного економічно прийнятним), після чого змішуються з природно чистими повітрям або водою так, аби вміст забруднень не перевищував ГДК, і така суміш викидається в атмосферу (водойму).

Проте у зв'язку з невпинним зростанням обсягів промислово­го виробництва забруднення відбувається такими темпами, що невдовзі для розбавлення вже не вистачатиме ні повітря, ні води. І це не перебільшення.

Наприклад, у високорозвиненій промисловій країні Німеч­чині розроблено й упроваджено досить прогресивні методи вилучення сірчистих газів із димів металургійних і целюлозно-паперових підприємств. Завдяки цьому вміст SO₂ у промислових викидах за період з 1980 по 1993 р. вдалося зменшити на 65 %. Але кількість шкідливих викидів зростає такими темпами, що, за прогнозами, в найближчому майбутньому на території цієї країни в повітря буде викинуто 36 млн т NO₂ і 17 млн т SO₂. Наявними способами очищення й тими, що розробляються нині, сумарний викид цих шкідливих газів удасться скоротити до 29 млн т. Для розбавлення цієї кількості забруднень до норми необхідно буде 260 млн км³ повітря, що дорівнює 500-метровому його шару над усією Землею!

Оскільки повітря забруднюють промислові підприємства не однієї лише Німеччини, то висновки можуть бути однозначні: індустріальний шлях розвитку, який сьогодні проходить більшість країн світу й який базується на прогресуючому використанні при­родних ресурсів, веде у глухий кут. Якщо людство хоче мати май­бутнє, воно мусить відмовитися від сучасних промислових техно­логій, хай навіть і найпередовіших, і забезпечених суперсучасними методами очищення. Для подальшого нарощування промислових по­тужностей та обсягів виробництва Земля вже надто мала.

Як альтернативу, здатну пом'якшити шкідливі наслідки супер-індустріалізації й відсунути в часі останню межу індустріального етапу розвитку людства, можна розглядати перехід до безвідход­них виробництв, що грунтуються на замкнених циклах споживан­ня води й повітря. Успіхи в цьому напрямі є, зокрема й в Україні. За даними Національної академії наук (НАН) України, на почат­ку 90-х років у нашій країні діяло більш як 150 підприємств, цехів

216

і виробництв, які використовували оборотну (замкнену) систему водопостачання (Стахановський завод феросплавів, Верхньодні­провський гірничо-металургійний комбінат та ін.).

Великі перспективи, в тому числі й для промислового вироб­ництва, обіцяє впровадження переробки вторинних ресурсів у набагато повніших обсягах, ніж це робиться сьогодні (див. гл. 3).

■ Проблема утилізації відходів.Через некероване зростання чисельності населення, активний розвиток виробництва й збільшення споживання, а також відсутність ефективних техно­логій переробки відходів сьогодні на нашій планеті нагромадила­ся така їх кількість, що це стало загрожувати здоров'ю людей і довкіллю. Уряди багатьох країн світу навіть не мають об'єктивної інформації щодо обсягів накопичених відходів і викидів, про ступінь їхньої токсичності та особливості впливу на живі організми.

♦ За даними ООН, щорічно 5,2 млн чоловік, у тому числі 4 млн дітей, умирають від хвороб, пов'язаних із неправильним або недостатнім вилученням відходів і стічних вод у районах ве­ликих міст. ♦ Активно збільшується кількість твердих побутових відходів. Так, у 80-х роках у колишньому СРСР за рік нагромад­жувалося понад 60 млн т різноманітного міського сміття. Лише для того, щоб вивезти його з міст на звалища, витрачалося більш як 350 млн крб. Кількість відходів рік у рік зростає на 5—6 %. У США на збирання й перевезення твердих побутових відходів та на їх переробку щороку витрачаються мільярди доларів. Тільки в Нью-Йорку за рік накопичується стільки сміття, що ним можна вкрити площу в 341 га шаром завтовшки 4 м! У Німеччині що­року викидається стільки сміття, що ним можна було б заповнити товарний потяг завдовжки 1800 км.

Щорічно лише в Західній Європі утворюється близько 150 млн т шкідливих відходів. У 2000 р. приблизно 20 тис. промислових підприємств США виробили більш як 40 млн небезпечних відходів. В Україні їх нагромаджено понад 25 млрд т і при цьому близько 500 млн т додається з кожним роком.

Основна маса відходів в Україні утворюється на підприємствах гірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромислового комплексів. Найнебезпечнішими серед цих

217

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

Глава 4

Техноекологія

відходів є сполуки важких металів, нафтопродукти, непридатні до застосування пестициди.

Нині в Україні умови зберігання та утилізації відходів, як пра­вило, не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, що є одним із факторів інтенсивного забруднення поверхневих і підземних вод, грунту, повітря. В більшості областей України немає полігонів для централізованого зберігання та утилізації відходів. За браком коштів і вільних земель можливості для будівництва сучасних звалищ обмежені. Проте позитивним прикладом є нещодавно збудований полігон побутових відходів у Дніпропет­ровську. Він має ефективну систему захисту ґрунтових вод, до якої входять ізолювальні шари глини та спеціальної (завтовшки 2 мм) пластикової плівки, й обладнаний свердловинами для кон­тролю стану ґрунтових вод. Безпосередньо на полігоні здій­снюється попереднє сортування сміття, з якого відбираються ме­талобрухт, скло, папір та пластмаси. В майбутньому на полігоні передбачається добування біогазу.

Раніше більша частина відходів (крім скла й металобрухту) спалювалася. Тепер це заборонено, оскільки під час спалювання виділяється багато небезпечних для здоров'я людей речовин. У розвинених країнах переробляється від 30—50 % (Західна Європа) до 60—75 % (США, Японія) твердих побутових відхо­дів, у країнах, що розвиваються, — 7—10 %, у Росії та Україні — лише 3—5 %. За прогнозами спеціалістів, до 2025 р. кількість відходів зросте в 4—5 разів, а вартість їх переробки та зберіган­ня—у 2—3 рази. Тому утилізація відходів стала глобальною екологічною проблемою.

Значну проблему становить забруднення твердими відходами морів. Італійські фахівці-екологи в 1999 р. надали таку інфор­мацію для природоохоронців: викинута в море скляна пляшка розкладатиметься 1000 років, папір — 3 місяці, сигаретні недо­палки — 5 років, поліетиленові пакети — 10—20, нейлонові виро­би — 30—40, металеві банки — 500, полістирол — 1000 років!

Особливої актуальності набула проблема транспортування, зберігання, переробки й поховання радіоактивних відходів. Через те, що сьогодні її не вирішено, призупинився розвиток атомної енергетики: за останні 5 років у світі не введено в дію жодного ядерного реактора, і навіть Франція (як уже зазначалося, вона колись зробила основну ставку на розвиток саме ядерної енерге­тики) 5 лютого 1998 р. оголосила про закриття найближчим часом

218

своєї найбільшої АЕС. Сьогодні у світі щорічно утворюється близь­ко 10 тис. м³ радіоактивних відходів. Проблемі їх переробки й поховання приділялася велика увага на Всесвітньому екологічно­му форумі в Ріо-де-Жанейро (1992), що ще раз підтверджує її злободенність.

Дедалі загострюється проблема відходів в Україні. Звалища навколо великих міст щороку поглинають близько 1500 га землі, яка внаслідок цього стає небезпечним джерелом отруєння довкілля. Зі звалищ у повітря та грунтові води потрапляє багато токсичних речовин — важких металів, продуктів розкладання лаків, фарб, гуми, пластмас. Звалища — це розсадник хворобо­творних бактерій; тут утворюються токсичні гази, виникають небезпечні для природи пожежі.

Проблему звалищ можна вирішити, збудувавши сучасні відходопереробні заводи з ефективними технологіями утилізації, спалювання, виготовлення корисних речовин (хоча нині жодну з наявних технологій не можна вважати екологічно чистою). Дуже гостро постала проблема рекультивації звалищ і використання тисяч гектарів звільнених від сміття площ землі. Це можна здійснити лише за умови взаємодопомоги країн, співробітництва, взаємоконтролю й дотримання відповідних міжнародних угод і конвенцій.

В Міжнародна торгівля відходами. В Декларації ООН про довкілля записано: держави відповідають за те, щоб діяльність на їхніх територіях не завдавала шкоди довкіллю й в інших держа­вах. Але, на жаль, цей принцип часто порушується, і не тільки у випадках транскордонного перенесення шкідливих речовин повітряними течіями або річками з одного регіону в інший. Останнім часом поширилася торгівля токсичними відходами, яка набула міжнародних масштабів.

Щоб обминути законодавчі акти, які забороняють безконт­рольне поховання токсичних відходів, а також не витрачати вели­ких коштів на їх утилізацію, виробники з розвинених країн переправляють відходи в держави з недосконалим екологічним законодавством або ж у ті країни, де є впливові злочинні елемен­ти (мафія), котрі заради наживи йдуть на все, навіть на погіршен­ня стану довкілля у власній країні.

Експорт токсичних відходів стримує розвиток екологічно чистих технологій і виробництв.

219

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

Глава 4 Техноекологія

♦ У 1990 р. близько 25 хімічних підприємств Західної Європи
та США звалили понад 11 тис. т ртутно-свиниевих відходів у
Іспанії, в районі Амадена, переправили 8 тис. контейнерів із
токсичними речовинами в Нігерію.

♦ Організації «Грінпіс» відомо про тисячу з лишком спроб ек­
спорту смертоносних відходів по всьому світові.

♦ Сформувалася міжнародна мафія, що наживає величезні
капітали на цьому брудному бізнесі. Часто платня за дозвіл на
поховання відходів у кілька разів перевищує національний доход
невеликих країн Африки, Азії, Південної чи Центральної Амери­
ки, і їхні керівники погоджуються на злочини проти довкілля.

Нині майже 90 держав заборонили ввезення на свою тери­торію токсичних відходів. Україна не ввійшла до їхнього числа.

♦ Тому лише за останні роки здійснено близько 40 спроб
поховати на її території токсичні речовини (230 т промислових
відходів, понад 100 т хімікатів, непридатних для використання,
390 т пластикових упаковок і т. д.).

♦ 3 1994 р. в Україну у великій кількості почали надходити
імпортні пестициди, багато з яких заборонені на Заході, а в нас
використовуються через відсутність відповідних законів, низькі
вимоги до якості пестицидів, жадобу та екологічну неосвіченість
деяких наших бізнесменів. Те саме стосується окремих продуктів
харчування, що у величезній кількості ввозяться в Україну із
західних країн, Туреччини, Китаю й т. д. Багато з них, за даними
санепідслужб України, не мають сертифікатів якості, прострочені
або не відповідають вітчизняним стандартам. До цих неякісних
товарів останнім часом додалася ще й небезпечна трансгенна
продукція.

♦ Токсичні відходи завозилися й у Росію, наслідком чого було
отруєння грунтів, людей у кількох регіонах; порушено судові
позови проти деяких іноземних компаній.

Зрозуміло, що необхідно вдосконалювати наше екологічне законодавство, посилити контроль за імпортом токсичних речо­вин і відходів, залучивши до цього широку громадськість. Та все ж найкращий спосіб позбутися відходів — це взагалі не виробляти їх.

220

§ 4.4. j Сільське господарство

Упродовж своєї тривалої історії людство не мало вірнішого союзника, захисника й друга, ніж його земля. Почуття синівської відданості матінці-землі стало передаватися генетично, з покоління в покоління. І якими ж тільки словами наші предки її не величали! Вона для них і вічна, і свята, і рідна, і годувальниця!

І. Друце,

молдовський письменник

'ільське господарство — одна з найважливіших талузей матеріального виробництва, що забезпе­чує нас продуктами харчування рослинного й тваринного поход­ження, а багато галузей промисловості — сировиною.

Коли за часів неолітичної революції (7—8 тис. років до н. є.) землероби почали вирощувати перші окультурені рослини, насе­лення Землі становило близько 4 млн чоловік. Сьогодні така кількість людей народжується за 10 днів. Якщо подібні темпи зро­стання населення планети збережуться й у майбутньому, то, аби нагодувати його, працівникам сільського господарства треба буде лише протягом перших двох десятиліть XXI cm. виробити стільки продуктів харчування, скільки їх було вироблено за всі попередні 10 тис. років історії цивілізації.

Одна з провідних галузей сільського господарства — це рос­линництво. Серед кількох сотень культурних рослин, що вирощу­ються на різних материках, основну масу харчової продукції дають такі рослини, як рис, пшениця, кукурудза, картопля, овес, ячмінь, цукрова тростина, соя, сорго, маніок, батат. Слід наголо­сити, що в природі є величезна кількість їстівних рослин, які або взагалі сьогодні не споживаються людьми, або ж використову­ються вкрай мало, переважно нечисленними місцевими племена­ми. Лише в зоні вологих тропічних лісів ботаніки й етнографи зібрали відомості про 80 тис. видів таких рослин! Оскільки площа тропічних лісів скорочується з катастрофічною швидкістю, ми в найближчому майбутньому можемо втратити це величезне багат­ство, так і не встигши скористатися ним.

Інша небезпека, що чатує на людство, — це збіднення гене­тичного фонду рослин і тварин. Так, відомо 28 видів пшениці (5 дикорослих і 23 культурних). Протягом історії з цих видів

221

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

Г п а в a 4

Техноекологія

селекціонери вивели 22 тис. сортів. Звичайно ж, рільники висіва­ють найурожайніші сорти. І як наслідок, величезні площі землі займають генетично одноманітні рослини, так звані монокульту­ри. Вони дають змогу за короткий час досягти максимальних уро­жаїв. Але будь-які несприятливі зміни в природному середовищі (кліматичні, наприклад, або поява нових збудників хвороб чи шкідників) можуть завдати величезної шкоди монокультурі, а то й цілком знищити її на величезних площах. Історія сільського господарства багата на подібні приклади.

♦ У 1970 р. в США врожай кукурудзи на половині плантацій від Флориди до Техасу загинув від навали нового патогенного гриба. Оскільки більшість полів було засіяно кукурудзою одного сорту, а він виявився вразливим саме для цього гриба, епідемія поширилася зі швидкістю лісової пожежі, й загальні збитки фер­мерів становили 1 млрд доларів. *У 1845 р. в Ірландії врожай картоплі — основного продукту харчування місцевих жителів — був знищений грибковим захворюванням, збудника якого випад­ково завезли з Мексики. Тоді від голоду померло близько 1 млн ірландців, багато хто назавжди виїхав до США та інших країн.

Упровадження монокультур, зведення тропічних лісів, урба­нізація, будівництво великих водосховищ, що заливають тисячі гектарів родючих земель, інші негативні прояви людської діяль­ності призводять до небезпечного збіднення генофонду (або так званої «генетичної ерозії») планети. За підрахунками ботаніків, до середини XXI cm. можуть зникнути 250 тис. видів рослин.

Гонитва за максимальними врожаями, порушення правил аг­ротехніки, застосування важких сільськогосподарських машин, непродумана меліорація, перевипас худоби тощо призводять до втрати основного багатства людства — родючих ґрунтів. Учені встановили, що для утворення ґрунтового шару завтовшки 18 см природі потрібно в середньому від 1400 до 7000 років. Людина ж здатна виснажити, знищити шар грунту такої товщини за один-два сезони. Підраховано, що порівняно з тими 1,5 млрд га земель, які використовуються тепер для вирощування сільськогосподарських культур, майже 2 млрд га за історичний період було втрачено, виве­дено із сівозмін, перетворено на пустелі. В наш час через вітрову й водну ерозії, будівництво міст, доріг, аеродромів, кар'єрів, промис­лових об'єктів у світі щомісяця втрачається від 5 до 7млн га родю­чих земель.

Величезної шкоди завдано землям України: • за останні 25 років загублено майже 500 тис. га сільськогосподарських угідь; на 9 % знизився вміст гумусу в грунті; • від водної ерозії потер­пає 29 % орних земель; • 10 млн га земель на півдні країни періодично уражаються пиловими бурями.

Спеціалісти ООН виокремили головні небезпеки, що нависли над сільським господарством основних регіонів Землі:

• Європа — промислове забруднення земель, знищення лісів;

• Північна Америка — поширення монокультур;

• Південно-Західна Азія — перенаселення, перевипас худоби,
загроза генофондові;

• Південно-Східна Азія — загибель тропічних лісів, «генетична
ерозія»;

• Південна Америка — зведення тропічних лісів, зникнення
традиційних сортів культурних рослин;

• Африка — перенаселення, знищення тропічних лісів, переви­
пас худоби, спустелювання.

Ще одна серйозна проблема полягає в перехімізації сучасного сільського господарства. На зміну перевіреній віками схемі зем­лекористування — земля—зерно—гній—земля — прийшла непри­родна, виснажлива для ґрунтів схема: земля—зерно—мінеральні добрива—зерно—більше мінеральних добрив і т. д. При цьому культурні рослини засвоюють усього близько 40 % хімічних по­живних речовин, що містяться в мінеральних добривах. Решта ж 60 % вимивається з ґрунту й потрапляє у водойми, забруднюючи їх. Надмірне застосування мінеральних добрив, зокрема азотних, призводить до збільшення вмісту нітратів у продуктах харчуван­ня, а це небезпечно для здоров'я людини.

Для захисту врожаю від шкідників сучасне сільське господар­ство застосовує дедалі більше хімічних засобів боротьби — так званих пестицидів хлороорганічного, фосфороорганічного та іншого складу. Навантаження їх на ґрунт стає нестерпним. Так, вирощуючи озиму пшеницю, інколи вносять близько 6—10 кг пестицидів на 1 га землі, а під овочеві культури — 45—50, пло­дові — 165 кг/га! Але ж на отруєній землі не може вирости неот-руєний колос або плід!

Величезна кількість речовин, які пропонує сучасна хімія сільському господарству, — мінеральні добрива, пестициди, ан­тибіотики, гормони, стимулятори та інгібітори розвитку, кормові

223

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

Гпава 4

Техноекологія

дріжджі й багато інших — урешті-решт потрапляють в організм людини й загрожують не лише нам, а й нашим нащадкам. До то­го ж комахи та інші шкідники сільського господарства швидко адаптуються до хімічних засобів боротьби з ними, з'являються різновиди шкідників, на які отрута вже не діє, тому доводиться збільшувати її дозу або застосовувати нові, ще отруйніші засоби.

• Близько 500 видів шкідників уже виробили імунітет проти одного або
кількох видів отрутохімікатів, частина — до всіх без винятку. За прогнозами
вчених, у найближчому майбутньому всі основні вороги врожаю (шкідники,
бур'яни, збудники захворювань) стануть несприйнятливими до хімічних
засобів захисту рослин. То навіщо ж отруювати землю?

Розуміючи, що подальше нарощування хімізації й так уже перехімізованого сільськогосподарського виробництва завело в глухий кут, деякі аграрні організації, фермери як на Заході, так і в нас стають на шлях так званого альтернативного сільського гос­подарства. Його прихильники мають намір домогтися вирішення таких завдань:

• «екологізації» й «біологізації» сучасного землеробства, тобто
воно має стати нешкідливим для природного середовища й
забезпечувати споживача чистими продуктами харчування;

• розвитку землеробства на основі максимальної утилізації всіх
відходів, шо утворюються в господарстві;

• підвищення рентабельності господарства, забезпечення його
виживання.

Суть альтернативного землеробства полягає в цілковитій або частковій відмові від синтетичних мінеральних добрив, пести­цидів, регуляторів росту й харчових добавок. Комплекс агро­технічних прийомів базується на строгому дотриманні сівозмін, уведенні в них бобових культур для збагачення ґрунту азотом, застосуванні гною, компостів і сидератів, проведенні механічних культивацій і захисті рослин біологічними методами.

При цьому грунт розглядається майже як живий організм зі складними фізико-хімічними й біологічними процесами. При­хильники альтернативного землеробства вважають, що удобрюва­ти слід не рослини, а грунт, і виходять із принципу: «Від здоро­вого ґрунту — до здорових рослин, тварин і людини». Таке дбай­ливе ставлення до землі-годувальниці здавна було притаманне українському землеробові й збереглося донині серед справжніх трудівників сільського господарства України.

224

Прихильники альтернативного землеробства для підживлення рослин використовують тільки «натуральні» добрива: крім гною та компосту, ще й кістяне борошно, вапняк, розмелений до борошна базальт, глауконітовий пісок, золу водоростей, рибну емульсію тощо. Для боротьби зі шкідниками й хворобами також вдаються тільки до природних засобів — тютюновий пил, часник, піретрум, відвари кропиви, полину. Заохочується широке засто­сування біологічних методів боротьби зі шкідниками, зокрема за рахунок розведення комах, бактерій і вірусів — ворогів цих шкідників.

Незважаючи на нижчу врожайність і вищу трудомісткість аль­тернативного землеробства, його продукція має дедалі більший попит у населення: люди згодні доплачувати за гарантію високої якості й безпечності.

§4.5. і Транспорт

Цивілізоване людство нині в чомусь схоже на дитину,

що отримала до свого дня народження занадто багато іграшок.

Дж. Томсон,

англійський фізик

н;

"аш час характеризується небаченими масштаба-.ми транспортних перевезень — як вантажних, так і пасажирських. Значна їх частина є безпосередньою складо­вою процесу виробництва — промислового й сільськогоспо­дарського. Надзвичайна мобільність властива й людям: зростають швидкості й вантажопідйомність автомобілів, літаків, суден. Відповідно збільшуються й масштаби шкоди, якої вони завдають природі (табл. 4.3). Пригадаймо, що один з екологічних законів Б. Коммонера стверджує: за все потрібно платити. І за зростання обсягу вантажоперевезень, за швидкість і комфорт люди розпла­чуються здоров'ям, оскільки забруднюються практично всі земні сфери. ♦ Так, лише один сучасний реактивний пасажирський літак протягом восьмигодинного польоту з Європи в Америку «з'їдає» від 50 до 75 т кисню, викидаючи натомість в атмосферу десятки тонн вуглекислого газу, оксидів азоту та інших шкідли­вих сполук. ♦ Легковий автомобіль «Волга» забирає з повітря