Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю 5 страница

власності.

2. Предметом злочину є грошові кошти та Інше майно, здобуте

[завідомо злочинним шляхом. Грошові кошти у даному разі можуть виступати як у готівковій,

так і в безготівковій формах (перебувають на банківському рахунку і їхній обіг регулюється зобов'язальним правом), бути як національ-

ною, так і іноземною валютою.

Під майном потрібно розуміти різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Крім грошей, це цінні папери, нерухомість, транспортні засоби, твори мистецтва, ювелірні вироби, дорогоцінні метали тощо.

Грошові кошти та .інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх здобуття відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням норм тільки кримінального законодавства,

Вказівка закону на винятково злочинний характер походження майна - предмета розглядуваного злочину - не означає, що застосування ст. 209 вимагає попереднього винесення обвинувального вироку за предикатний злочин. Достатньо усвідомлення винним того, що він вчинює дії з майном, здобутим злочинним шляхом.

Конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого здобуто таке майно, на кваліфікацію злочину за ст. 209 не впливає. Це можуть бути той чи інший злочин проти власності, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, вбивство з корисливих мотивів, незаконне полювання, незаконне використання товарного знака, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів тощо. При цьому використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів, необхідно кваліфікувати за ст. 306.

Майно потрібно вважати здобутим злочинним шляхом, якщо воно прямо або опосередковано отримано в результаті вчинення кримінальне караного діяння. У зв'язку з цим до предмета коментованого злочину належить і те майно, яке отримане в обмін на здобуте

злочинним шляхом або внаслідок його іншої реалізації (наприклад, товари, придбані на викрадеш гроші).

3. Об'єктивна сторона злочину може виражатись в одній з трьох форм: 1) вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом;

2) використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

До фінансових операцій належать передусім банківські операції, операції небанківських фінансових установ, операції, які реалізуються під час здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів (див. коментар до ст. 202).

Поняття інша угода охоплює відмінні від фінансових операцій дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків. Угоди можуть бути як односторонніми (наприклад, заповіт, довіреність), так і двоабо багатосторонніми. Це різноманітні договори - купівлі-продажу, позики, доручення, комісії, страхування, схову, перевезення, про сумісну діяльність тощо. Момент, з якого угода вважається вчиненою (укладеною), визначається цивільним законодавством залежно від того, до якого виду належить угода (є вона реальною чи консенсу-

альною), та інших моментів (наприклад, дотримання обов'язкової нотаріальної форми).

За ст. 209 слід кваліфікувати, наприклад, такі дії, здійснювані з метою легалізації злочинних доходів; відкриття банківських рахунків, внесення коштів на такі рахунки або на рахунки інших підприємств, придбання рухомого і нерухомого майна, у т,ч. для наступного сплатного чи безоплатного відчуження цього майна; надання кредитів і позик; купівля акцій, векселів, облігацій та інших цінних паперів; інвестування та отримання доходів від інвестицій; укладан-

ня фіктивних договорів про надання кредитів або різноманітних послуг (наприклад, аудиторських, юридичних, маркетингових); операції, пов'язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на території України, в Україну та за її межі відповідного майна.

Легалізацією слід визнавати також переміщення "брудних" коштів в офшорні зони, в яких відсутні: 1) юридичні норми, що зобов'язують фінансові установи зберігати інформацію про своїх клієнтів та здійснювані ними операції; 2) законодавчі положення, які дають можливість владі отримати доступ до банківської інформації;

3) норми, відповідно до яких влада однієї країни може передавати іншій країні інформацію про особу та її фінансові операції.

Про поняття підприємницької та іншої господарської діяльності див. коментар до ст. 202.

До використання у підприємництві коштів і майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, потрібно відносити внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємства, створення фіктивних господарюючих суб'єктів або придбання підприємств-банкрутів, коли зазначені кошти та майно видаються за їх легальний прибуток, фінансування виробництва товарів, виплату дивідендів, заробітної плати найманим працівникам тощо.

Про поняття організованої групи див. ст. 28 та коментар до неї. Ознаки розглядуваного злочину містить створення в Україні або за її межами організованої групи саме для легалізації майна, здобутого завідомо злочинним шляхом. Під легалізацією слід розуміти дії, спрямовані на маскування джерела, природи походження та належності коштів і майна, одержаних в результаті вчинення злочинів, та на переведення їх з "кримінального" обігу у легальний сектор економіки.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з трьох альтернативних дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 209. При цьому достатньо здійснити одну операцію або угоду з відповідним

майном.

4. Суб'єктом злочину повинна визнаватись осудна особа, яка досягла 16-річного віку і набула цивільної дієздатності у повному обсязі (ст. 11 ЦК). не обмежена у ній або не позбавлена дієздатності судом (ст. ст. 1516 ЦК). Особи у віці від 15 до 18 років можуть притягуватись до відповідальності за відмивання майна з урахуванням положень законодавства про вік кримінальної відповідальності (ст. 22).

За ст. 209 має відповідати та особа, яка не брала участі як виконавець або співучасник у первинному (предикатному) злочині,. внаслідок вчинення якого здобуто майно - предмет наступної легалізації.

Особа, яка вчинила предикатний злочин і наступні дії, що охоплюються поняттям легалізації, повинна нести відповідальність лише за вчинення первинного злочинного діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, без додаткового інкримінування їй ст. 209.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа, яка фактично використовує майно, здобуте злочинним шляхом, у формах, вказаних у ст. 209, однак сумлінно помиляється

щодо його походження, не несе відповідальність за цей злочин. Для кваліфікації дій за ст. 209 не вимагається точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчинення предикатного злочину. Достатньо, щоб особа Припускала, що майно здобуто злочинним шляхом.

Не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 209, дії щодо використання майна, здобутого злочинним шляхом, для продовження вчинення кримінальне караних діянь (наприклад, для продовження зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації), адже вони не спрямовані на надання легального вигляду такому майну.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 209) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

К

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 209-1, є нормальне, врегульоване законодавством функціонування системи фінансового моніторингу в частині встановленого порядку обігу та захисту інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (далі - Уповноважений орган), а також правомірна діяльність цього органу. Система фінансового моніторингу, складаючись з двох рівнів (первинного та державного), покликана унеможливити використання фінансової системи країни для легалізації «брудних» коштів і фінансування тероризму. Додатковими об’єктами злочину можуть виступати порядок здійснення фінансової діяльності, інтереси правосуддя, громадська безпека. 2. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1, полягає у: 1) повторному неподанні спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції; 2) повторному поданні зазначеному органу недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1, полягає у незаконному розголошенні у будь-якому вигляді інформації, яка надається зазначеному органу.

Зазначена інформація вважається такою, що має обмежений доступ. У плані відповідальності за ч. 2 ст. 209-1 розголошена інформація може стосуватись не лише фінансових операцій, у т. ч. тих, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу. Її змістом можуть бути, наприклад, отримані Уповноваженим органом відомості про заходи, спрямовані на протидію легалізації «брудних» коштів.

Суб’єкти первинного фінансового моніторингу зобов’язані вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у т. ч. особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, що надається Уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу, зокрема про факт надання такої інформації. Працівникам суб’єктів первинного фінансового моніторингу, які надіслали Уповноваженому органу повідомлення про фінансову операцію, що відповідно до закону підлягає фінансовому моніторингу, забороняється повідомляти про це осіб, які здійснюють фінансову операцію, та будь-яких третіх осіб.

Незаконне розголошення не самого змісту інформації, яка була надана уповноваженому органу, а лише факту надання Уповноваженому органу такої інформації тягне не кримінальну, а адміністративну відповідальність (ч. 2 ст. 166-9 КАП).

Спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується КМ. Для виконання покладених на нього завдань Державний комітет фінансового моніторингу України (далі - Уповноважений орган) має значні права (зокрема, він має право одержувати у встановленому порядку від правоохоронних та інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності інформацію, у т. ч. таку, що становить банківську або комерційну таємницю, а від суб’єктів первинного фінансового моніторингу - інформацію про фінансові операції, що стали об’єктом фінансового моніторингу).

У ч. 1 ст. 209-1 передбачено караність поведінки, пов’язаної з інформацією в основному про ті фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу, однак якщо злочин набуває вигляду неподання інформації, то характер відповідної фінансової операції у КК не уточнюється.

Фінансова операція підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80 тис. грн. або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80 тис. грн., і якщо ця операція має одну або більше ознак, визначених законодавством. Суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний подавати Уповноваженому органу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації. Повідомлення про фінансову операцію повинне містити відомості, зокрема, про особу, яка здійснює фінансову операцію та особу, від імені або за дорученням якої здійснюється така операція, її вид, суму, валюту, в якій здійснюється фінансова операція, підстави для її здійснення, ознаки, за якими операція підлягає фінансовому моніторингу. Також суб’єкт первинного фінансового моніторингу на запит Уповноваженого органу зобов’язаний подавати додаткову інформацію, пов’язану з фінансовими операціями, що стали об’єктом фінансового моніторингу, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту. Невиконання зазначених обов’язків за наявності до цього підстав може утворювати розглядуваний склад злочину.

Порядок подання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, що підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, встановлюється: для банків - НБ, для інших суб’єктів первинного фінансового моніторингу - КМ.

Банки і фінансові установи, здійснюючи ідентифікацію клієнтів, повинні витребувати документи і відомості, необхідні для з’ясування особи клієнта, суті його діяльності, фінансового стану. У разі наявності під час здійснення ідентифікації мотивованої підозри щодо подання клієнтом недостовірної інформації або умисного подання інформації з метою введення в оману банк чи фінансова установа повинні надавати інформацію про фінансові операції такого клієнта Уповноваженому органу. Умисне повторне невиконання вказаного обов’язку є підставою для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 209-1.

Невичерпний перелік фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, наводиться у законодавстві про протидію відмиванню доходів. Дані операції повинні мати одну або більше таких ознак: 1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети; 2) невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи; 3) виявлення неодноразового здійснення операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов’язкового фінансового моніторингу. Орієнтовний перелік критеріїв віднесення фінансових операцій до таких, що можуть підлягати внутрішньому фінансовому моніторингу, затверджується Уповноваженим органом. При цьому слід враховувати, що Закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» не покладає на суб’єктів первинного фінансового моніторингу обов’язок надавати Уповноваженому органу інформацію про фінансові операції, які не підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, за винятком такої ситуації.

Внутрішній фінансовий моніторинг може здійснюватись і щодо інших (крім зазначених вище) фінансових операцій, коли у суб’єкта первинного фінансового моніторингу виникають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою легалізації (відмивання) доходів.

Якщо у працівників суб’єкта первинного фінансового моніторингу, який здійснює фінансову операцію, виникають відповідні мотивовані підозри, такий суб’єкт зобов’язаний надавати Уповноваженому органу інформацію про таку фінансову операцію. Невиконання зазначеного обов’язку може утворювати склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1.

Такий самий висновок слід робити і в тому разі, коли суб’єкт первинного фінансового моніторингу не повідомляє в Уповноважений орган про фінансові операції, стосовно яких існує підозра, що ці операції пов’язані, мають відношення або призначені для фінансування терористичної діяльності, терористичних актів чи терористичних організацій. Хоч ці фінансові операції не належать до операцій, що підлягають обов’язковому та внутрішньому фінансовому моніторингу, законодавство покладає на суб’єктів первинного фінансового моніторингу обов’язок повідомляти про них, у т. ч. в Уповноважений орган. При цьому ч. 1 ст. 209-1 передбачає відповідальність за повторне неподання інформації не лише про ті фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу.

Відповідальність за ч. 1 ст. 209-1 може наставати за неподання Уповноваженому органу інформації про фінансові операції, які підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу (перелік таких операцій є більш вузьким, ніж перелік операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу), або за неподання за запитом Уповноваженого органу додаткової інформації, пов’язаної з фінансовими операціями, що стали об’єктом фінансового моніторингу (у т. ч. внутрішнього).

За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності, визнання юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи безвісно відсутньою банк закриває рахунок такої особи, а фінансова установа припиняє обслуговування такої особи і невідкладно надає Уповноваженому органу інформацію щодо такого рахунку або щодо фінансових активів такої особи. Підстав для застосування у наведеній ситуації ч. 1 ст. 209-1 не вбачається, оскільки зазначена інформація не стосується, як цього вимагає кримінальний закон, власне фінансових операцій - операцій, пов’язаних із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб’єкта первинного фінансового моніторингу.

Неподання інформації означає, що особа, володіючи потрібною інформацією і маючи змогу виконати обов’язок, покладений на неї законодавством, або вимогу Уповноваженого органу, умисно це не робить. Розглядуваний склад злочину потрібно вбачати як у разі, коли особа відкрито відмовляється виконати вимогу закону або Уповноваженого органу, так і тоді, коли вона фактично не подає до Уповноваженого органу у встановленому порядку інформацію, а також, коли надається лише частина належної інформації про фінансові операції. Несвоєчасне подання інформації, тобто подання її з порушенням встановлених термінів, тягне адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 166-9 КАП).

Під поданням недостовірної інформації треба розуміти подання Уповноваженому органу неправдивих відомостей, тобто даних, які повністю або частково не відповідають дійсності і здатні ввести Уповноважений орган в оману (наприклад, ці дані можуть стосуватись характеру та суб’єктного складу проведеної фінансової операції). Спосіб подання завідомо недостовірної інформації (в електронній формі каналами зв’язку, на магнітному або паперовому носії) на кваліфікацію за ч. 1 ст. 209-1 не впливає.

Неподання інформації про фінансові операції та подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу, повинно кваліфікуватись за ч. 1 ст. 209-1 лише, якщо ці діяння вчинені повторно. Поняття повторності, означаючи вчинення у різний час двох і більше окремих діянь, у даному разі використовується не як позначення певного різновиду множинності злочинів, а як характеристика об’єктивної сторони одиничного злочину, коли декілька тотожних правопорушень, за жодне з яких на особу не накладалось адміністративне стягнення, набувають характеру злочину лише у разі їх поєднання. При цьому необхідно, щоб особу можна було притягнути до юридичної відповідальності за вчинене раніше діяння. Відповідно до ст. 38 КАП адміністративне стягнення може бути накладене не пізніш як через 2 місяці з дня вчинення правопорушення (при триваючому правопорушенні - не пізніш як через 2 місяці з дня його виявлення). Адміністративне правопорушення враховується при кваліфікації за ч. 1 ст. 209-1 як складова повторності саме у межах вказаних строків.

Одноразове неподання інформації або подання недостовірної інформації визнається адміністративним правопорушенням (ч. 1 ст. 166-9 КАП), предметом якого є інформація про фінансові операції, що піддягають первинному (як обов’язковому, так і внутрішньому) фінансовому моніторингу.

Повторність як ознаку об’єктивної сторони розглядуваного злочину слід вбачати і в тому разі, коли особа не подає інформацію або подає завідомо недостовірну інформацію після притягнення її до адміністративної відповідальності за таке саме діяння на підставі ч. 1 ст. 166-9 КАП і при цьому накладене на особу адміністративне стягнення зберігає свою юридичну силу. З урахуванням ст. 39 КАП з дня закінчення виконання адміністративного стягнення, якому піддана особа, до моменту вчинення знову неподання інформації або подання недостовірної інформації має минути не більш ніж один рік.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 209-1, визнається закінченим з моменту вчинення вдруге відповідного тотожного правопорушення - неподання інформації або подання завідомо недостовірної інформації. Якщо ж особа, наприклад, спочатку не подає відповідну інформацію, а згодом подає завідомо недостовірну інформацію, підстав для застосування ч. 1 ст. 209-1 не вбачається.

Розголошення інформації (ч. 2 ст. 209-1) означає, що особа, якій зазначена вище інформація стала відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, ознайомлює з нею сторонніх осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають можливість стороннім особам ознайомитися з відповідними відомостями.

Положення про розголошення у будь-якому вигляді означає, що способи розголошення інформації (усно, письмово, із застосуванням засобів зв’язку, передача документів, повідомлення у ЗМІ, наукових статтях, виступах тощо) можуть бути різними і на кваліфікацію за ч. 2 ст. 209-1 не впливають.

Для наявності розглядуваного складу злочину має бути встановлено, що розголошення було незаконним. Наприклад, Уповноваженому органу заборонено передавати будь-кому одержану від суб’єктів первинного фінансового моніторингу інформацію, яка містить комерційну чи банківську таємницю, за винятком випадків, передбачених законом. Одним з випадків правомірного розголошення інформації* що виключає інкримінування ч. 2 ст. 209-1, є передача Уповноваженим органом відповідних матеріалів до правоохоронних органів за наявності достатніх підстав вважати, що фінансові операції можуть бути пов’язані з відмиванням доходів або фінансуванням тероризму.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 209-1, визнається закінченим з моменту ознайомлення хоча б однієї сторонньої особи з відповідною інформацією. Цей злочин за предметом, мотивом і законодавчою конструкцією складу злочину слід відрізняти від розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232).

3. Суб’єкт злочину спеціальний.

У злочині, передбаченому ч. 1 ст. 209-1,- це призначений керівництвом суб’єкта первинного фінансового моніторингу працівник, який є відповідальним за координацію діяльності з проведення суб’єктом (його відокремленим підрозділом) заходів фінансового моніторингу і до службової компетенції якого належить подання інформації Уповноваженому органу. Ним також може бути керівник суб’єкта первинного фінансового моніторингу, якщо не вводилась окрема посада відповідального за проведення фінансового моніторингу. Перелік юридичних осіб, які є суб’єктами первинного фінансового моніторингу, наводиться у законодавстві про протидію відмиванню (це, зокрема, банки, страхові та інші фінансові установи, товарні, фондові та інші біржі, професійні учасники ринку цінних паперів, підприємства й об’єднання зв’язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ коштів).

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1, є особа, якій інформація, що надається Уповноваженому органу, стала відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю. До останніх передусім належать працівники суб’єктів первинного фінансового моніторингу, яким певні відомості стають відомі, зважаючи на виконувані по службі чи роботі обов’язки. При цьому не має значення та обставина, чи мають такі працівники офіційний доступ до документів, які уособлюють інформацію, що надається Уповноваженому органу. За ч. 2 ст. 209-1 можуть кваліфікуватись діяння працівників Уповноваженого органу, співробітників правоохоронних органів, які в установленому порядку отримали відповідну інформацію від Уповноваженого органу, а також працівників суб’єктів державного фінансового моніторингу - НБ, ДКЦПФР, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Якщо службова особа за матеріальну винагороду незаконно розголосила інформацію, яка надається Уповноваженому органу, їй додатково повинна інкримінуватись ст. 368.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

К

Стаття 212. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

1. Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчи-

нене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходжения до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, -

карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах, -

караються штрафом від п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років із конфіскацією майна.

4. Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Примітка. Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром коштів спід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які в п'ять тисяч і більша разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходе громадян.

1. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.

2. Предмет злочину - податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять в систему оподаткування і введені у встановленому законом порядку.

Під податком, збором, іншим обов'язковим платежем потрібнорозуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами про оподаткування. Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до закону і формуються за рахунок визначених законом податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форми власності та фізичних осіб (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування тощо).

Перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів міститься у Законі "Про систему оподаткування". Загальнодержавні податки і збори встановлюються ВР і стягуються на всій території

України.

Обов'язкові платежі як предмет цього злочину повинні входити

в систему оподаткування, а такі їх ключові елементи, як об'єкт і платник, мають бути визначені саме податковим законодавством. При цьому законодавець дозволяє, щоб стягнення збору за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища та геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, здійснювалось в порядку, встановленому КМУ відповідно до законів України. Умисне ухилення від сплати обов'язкових платежів, які не входять до системи оподаткування, кримінальну відповідальність за ст. 212 не тягне. Будьякі податки і збори, які запроваджувані законами України, мають бути включені до Закону України "Про систему оподаткування". Зміни до нього стосовно пільг, ставок податків і зборів, механізму Їх сплати повинні вноситись не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Ставки місцевих податків і зборів, інші елементи податкових баз, а також пільги щодо оподаткування встановлюються або змінюються виключно відповідними органами місцевого самоврядування у порядку, встановленому законом.

Ухилення від сплати обов'язкових платежів, які хоча і входять до системи оподаткування, проте запроваджені з порушенням зазначеного вище порядку, охоплюються диспозицією ст. 212 лише в тій частині, в якій їх справляння відповідає нормам законодавчих

актів про оподаткування.

Вчинення злочину, пов'язаного з отриманням в тій чи іншій формі доходу, наприклад, викрадання майна, одержання хабара, збуту зброї, наркотичних засобів, не породжує легальний об'єкт оподаткування. Тому дії особи, яка скоїла злочин, пов'язаний із вилученням майнової вигоди, повинні кваліфікуватись лише за відповідними статтями КК України без додаткової кваліфікації за ст. 212.