Правова класифікація видів природокористування

Правова класифікація видів природокористування ґрунтується на суттєво важливих ознаках, які виявляють головний їх зміст. Для кож­ного природокористування основною такою ознакою є вид природ­ного об'єкта, який знаходиться у користуванні власника або оренда­ря. Вид природного об'єкта як складової частини державного фон­ду природних ресурсів визначає найбільш важливі особливості і відповідного природокористування. При цьому різновид природних об'єктів має подвійне значення: по-перше, розмежовує природокори­стування за їх природними властивостями, ступенем правового регу­лювання (на загальнодоступне і регламентоване) і, по-друге, визна­чає специфічний порядок виникнення, зміни і припинення кожного виду природокористування, прав та обов'язків його суб'єктів. Тому виникає необхідність диференціації природокористування в першу чергу на такі види: землекористування, водокористування, лісокори­стування, користування рослинним (крім лісів) і тваринним світом, атмосферним повітрям тощо. У свою чергу ці види природокористу­вання диференціюються за об'єктом права користування: користуван­ня землями сільськогосподарського призначення, користування зем­лями населених пунктів, користування водами (поверхневими і під­земними) і т. ін.

Особливості конкретного виду природокористування залежать також від суб'єкта, який наділений певними правомочностями і обов'язками. Таким чином, класифікація видів природокористуван­ня здійснюється одночасно за їх об'єктами і суб'єктами. Єдність цих двох факторів відображає основні правові характеристики кожного виду природокористування. Конкретизація основної мети природо­користування стосовно різних його суб'єктів приводить до подаль­шої класифікації видів природокористування на підвиди. Відповід­но до об'єкта і суб'єкта природокористування можна розмежувати на право організацій, підприємств, установ і право користування при­родними об'єктами громадян.

Диференціація права природокористування указаних суб'єктів за складовими частинами (фондами) природних ресурсів, тобто за об'єк, дає можливість розмежувати, наприклад, користування землями сільськогосподарського призначення між колективними сільськогоспо­дарськими підприємствами, сільськогосподарськими акціонерними товариствами, державними, а також спільними підприємствами, міжнародними об'єднаннями і організаціями з участю українських, іноземних юридичних осіб, підприємствами, які повністю належать іноземним інвесторам, з одного боку, а з другого — користування цими землями громадян для ведення селянського (фермерського) господар­ства, особистого підсобного господарства, городництва тощо (ст. 7 Земельного кодексу).

Цю диференціацію природокористування за суб'єктами можна продовжити залежно від інших критеріїв: первинності і вторинності, загального, спільного і відокремленого користування природними об'єктами. Загальне природокористування характеризується тим, що може здійснюватися без спеціального дозволу у кожному окремому випадку з боку компетентних державних органів і підприємств, ус­танов, організацій, за якими природні об'єкти закріплені в користу­вання. Це право виникає із законів або інших нормативних актів, що регулюють природокористування. При цьому законодавством Украї­ни гарантується право загального використання природних об'єктів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоров­чих, рекреаційних і тощо) безкоштовно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком об­межень, передбачених законодавством.

Спеціальне природокористування здійснюється з дозволу ком­петентних державних органів або колективних чи приватних влас­ників природних об'єктів, коли вони надаються у відокремлене ко­ристування'.

Суб'єктом первинного або вторинного природокористування є особа, правомочність якої по використанню природного об'єкта по­хідна від права власності.

Вторинний природокористувач має ряд прав і несе відповідні обо­в'язки по відношенню до первинного. Вторинне природокористуван­ня виникає шляхом укладання договору первинного з вторинним природокористувачем, а також згідно з рішенням відповідних державних органів, але за згодою первинного природокористувача.

Природокористування може бути тимчасовим, відособленим, спільним і загальним. Але закон неоднозначно визначає поняття різних видів природокористування. Загальним природокористування є таке, коли користування при­родним об'єктом заальноодоступним для осіб коло яких не обмежене, і вони не пов'язані взаємними правами і обов'язками. Для виникнення права користування тут не вимагається спеціально­го дозволу. Але саме це право досить визначене, бо відомі межі і доз­волені засоби можливого здійснення такого права. Об'єкти цього при­родокористування не закріплюються за конкретними природокористувачами за винятком випадків тимчасового користування, а перебувають в управлінні відповідних органів, підприємств і організацій, які нарівні з іншими суб'єктами користуються ними.

Спільне природокористування характерне тим, що коло спільних користувачів чітко визначене законом, а самі вони по відношенню один до одного мають певні права і обов'язки (статті 42, 60 Земель­ного кодексу). При цьому суб'єкти спільного природокористування досить автономні в тому значенні, що права і обов'язки одного не є джерелом прав і обов'язків другого. Користування природним об'єк­том здійснюється цими суб'єктами без визначення (надання) кожному відповідної частини цього об'єкта. Цим і відрізняється спільне при­родокористування від вторинного.

Важливою умовою користування об'єктами природи є строки користування ними, що поділяються на постійні і тимчасові (тобто на певний строк). Постійним визнається природокористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування може бути короткостроковим (до трьох років) і довгостроковим — від трьох до двадцяти п'яти років, а при орендному землекористуванні — до 50 років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продов­жені на період, що не перевищує одного строку відповідно коротко­строкового або довгострокового тимчасового природокористування. Конкретні строки тимчасового користування землями, водами, над­рами, лісами, тваринним світом тощо визначаються відповідними кодексами і законами про природні ресурси.

Наведена класифікація видів права природокористування не є вичерпною, можна говорити про поступове формування і такого виду, як право користування атмосферним повітрям, право духовного при­родокористування (для задоволення естетичних потреб у спілкуванні людини з природою).

Відомі також громадські і індивідуальні види природокористуван­ня, промислове і сільськогосподарське природокористування. В умо­вах ринкових відносин з'являється і комерційний вид природокори­стування'. Однак в основу цього покладена не диференціація відповідних видів (підвидів) природокористування за умовами, які визна­чають його головний правовий зміст, а групування видів природоко­ристування за загальними ознаками позитивного або негативного характеру, виділеними з науковою або практичною метою.