Отож розглянемо людину детальніше. 10 страница

Над­зви­чайно важ­ли­во їс­ти зав­жди в один і той са­мий час. При цьому ви­роб­ляється умов­ний реф­лекс на ви­ді­лен­ня в шлун­ку в пев­ний час так зва­но­го трав­но­го со­ку. Без­лад­не вжи­ван­ня їжі з три­ва­ли­ми пе­рер­ва­ми по­ру­шує ді­яль­ність трав­них за­лоз, зни­жує зас­воєння їжі і вик­ли­кає зах­во­рю­ван­ня ор­га­нів трав­лен­ня.

Хар­чу­ван­ня по­вин­но бу­ти адек­ват­ним, тоб­то від­по­ві­да­ти се­ре­до­ви­щу, ге­не­ти­ці, кон­сти­ту­ції лю­ди­ни, тру­до­вим вит­ра­там, тем­пе­ра­мен­ту. Адек­ват­не хар­чу­ван­ня нор­ма­лі­зує ді­яль­ність нер­во­вої сис­те­ми, пок­ра­щує нас­трій, під­ви­щує іму­ні­тет. Те­орія адек­ват­но­го хар­чу­ван­ня ви­ма­гає ін­ди­ві­ду­аль­но­го під­хо­ду, вра­ху­ван­ня ві­ку, життєво­го на­ван­та­жен­ня, тра­ди­цій, ха­рак­те­ру зах­во­рю­вань, що мо­жуть бу­ти в лю­ди­ни.

Зна­ючи, скіль­ки енер­гії вит­ра­ча­ють за до­бу лю­ди тієї чи ін­шої про­фе­сії, мож­на вста­но­ви­ти для них нор­ми хар­чу­ван­ня. Чим важ­ча фі­зич­на пра­ця, чим більш во­на нап­ру­же­на і чим біль­шу вик­ли­кає стом­лю­ва­ність, тим біль­ші по­вин­ні бу­ти нор­ми хар­чу­ван­ня для по­пов­нен­ня до­бо­вих вит­рат ре­чо­вин і енер­гії

Хар­чу­ван­ня по­вин­но бу­ти еко­ло­гіч­но чис­тим, тоб­то віль­ним від еко­ло­гіч­них ток­си­кан­тів нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща різ­ної при­ро­ди та по­хо­джен­ня.

Для ор­га­ні­за­ції ра­ці­ональ­но­го хар­чу­ван­ня в що­ден­ний ра­ці­он слід вво­ди­ти найріз­но­ма­ніт­ні­ші про­дук­ти хар­чу­ван­ня. Кіль­кість і склад пот­ріб­них для хар­чу­ван­ня про­дук­тів змі­нюється за­леж­но від ві­ку.

На особ­ли­ву ува­гу зас­лу­го­ву­ють дієти. Дієта – це вже лі­ку­валь­не хар­чу­ван­ня. По­ра­ди­ти її мо­же ли­ше лі­кар.

6.2. Харчові ресурси і продовольча безпека людства

Найбільш ви­со­кий рі­вень спо­жи­ван­ня їжі в США та роз­ви­не­них кра­їнах Євро­пи, найбільш низь­кий – в кра­їнах Да­ле­ко­го Схо­ду і Аф­ри­ки.

Як­що вва­жа­ти, що на 1 лю­ди­ну в рік пот­ріб­но приб­лиз­но 1 млн. ккал, то та­кою кіль­кіс­тю їжі мож­на нор­маль­но про­го­ду­ва­ти 6,7 млрд. чо­ло­вік.

За­ко­но­мір­ним є пи­тан­ня про те, яку мак­си­маль­ну кіль­кість їжі мож­на от­ри­ма­ти від при­род­них еко­сис­тем Зем­лі і яку кіль­кість на­се­лен­ня мож­на нею про­го­ду­ва­ти. Лайєт і Уіт­те­кер (1975 р.) да­ли та­ку оцін­ку – 1,18 х 1011 тонн/рік. Їх роз­ра­хун­ки ґрун­ту­ють­ся на ви­мі­рю­ван­нях про­дук­тив­нос­ті ба­гатьо­х ти­пів рос­лин­нос­ті, ви­ко­рис­тан­ня мо­де­лей, комп'ютер­но­го кар­ту­ван­ня та ін­ших ме­то­дів.

Про­дук­тив­ність штуч­них аг­ро­еко­сис­тем знач­но ви­ща за про­дук­тив­ність при­род­них еко­сис­тем, але тре­ба вра­хо­ву­ва­ти, що во­ни ство­рю­ють­ся та іс­ну­ють тіль­ки зав­дя­ки лю­ди­ні, от­ри­му­ють від неї суб­си­дії у виг­ля­ді теп­ла, по­жив­них ре­чо­вин то­що. Про­дук­тив­ність аг­ро­еко­сис­тем за­ле­жить від еко­но­міч­них і тех­ніч­них мож­ли­вос­тей лю­ди­ни і їх мак­си­маль­на про­дук­тив­ність мо­же роз­ви­ва­ти­ся ли­ше на ко­рот­кий час. В аг­ро­еко­сис­те­мах час­то ві­дбу-вається над­мір­не збіль­шен­ня ок­ре­мих ви­дів шкід­ни­ків і збуд­ни­ків хво­роб, яке Ч. Ел­тон наз­вав "еко­ло­гіч­ним ви­бу­хом". То­му лю­ди­на в сільсь­ко­гос­по­дарсь­кій прак­ти­ці ви­му­ше­на зас­то­со­ву­ва­ти за­со­би їх приг­ні­чен­ня, при­то­му в та­ких кіль­кос­тях, які на ба­га­то ра­зів силь­ні­ше ді­ють, ніж при­род­ні абі­отич­ні і бі­отич­ні ре­гу­ля­то­ри. В аг­ро­еко­сис­те­мах низь­кий рі­вень бі­оріз­но­ма­ніт­нос­ті, у них до­мі­нує по­пу­ля­ція од­но­го ви­ду тва­рин чи рос­лин, які є про­дук­том се­лек­ційної ді­яль­нос­ті, а не при­род­но­го до­бо­ру. Спро­щен­ня при­род­но­го ото­чен­ня лю­ди­ни, з еко­ло­гіч­них по­зи­цій є ду­же не­без­печ­ним. То­му не мож­на пе­рет­во­рю­ва­ти увесь при­род­ний лан­дшафт в аг­ро­гос­по­дарсь­кий, не­об­хід­но збе­рі­га­ти і прим­но­жу­ва­ти всю його бі­оло­гіч­ну різ­но­ма­ніт­ність, за­ли­ша­ючи не­до­тор­кан­ни­ми за­по­від­ні ді­лян­ки, які б мог­ли бу­ти дже­ре­лом ви­дів для уг­ру­по­вань, що від­нов­лю­ють­ся в сук­це­сійних ря­дах (Ко­роб­кин, Пе­ре­дельский, 2001 р.).

Згід­но з Ю. Оду­мом (1986 р.), ва­ло­ва про­дук­ція, яка пог­ли­нається сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми тва­ри­на­ми, у п'ять ра­зів пе­ре­ви­щує ва­ло­ву їжу для лю­дей. Крім то­го, їжа для лю­дей ста­но­вить 0,5 % ва­ло­во­го збо­ру. Та­ким чи­ном, про­дук­тив­ність Зем­лі для хар­чу­ван­ня лю­дей ви­яв­ляється 1016 ккал/рік.

Проб­ле­ма про­до­воль­чо­го за­без­пе­чен­ня люд­ства зав­жди бу­ла ак­ту­аль­ною і не втра­ти­ла сво­го зна­чен­ня на по­чат­ку третьо­го ти­ся­чо­літ­тя, нез­ва­жа­ючи на те, що на­уко­во-тех­ніч­ний прог­рес і енер­го­оз­броєність лю­ди­ни до­сяг­ли не­бу­ва­ло­го рів­ня. На­се­лен­ня Зем­лі пе­ре­ви­щи­ло шес­ти­мілья­р­дну від­міт­ку і що­річ­но збіль­шується на 100 млн. чо­ло­вік. Але, проблеми прогодувати людей не було б, якби штучно не були створені умови перенасичення їжею одних районів Землі, і створення умов голоду в інших.

Сьогод­ні їжі в ці­ло­му вис­та­чає. Для су­час­но­го на­се­лен­ня пла­не­ти її в ос­нов­но­му за­без­пе­чу­ють куль­тур­ні рос­ли­ни та свійсь­кі тва­ри­ни. Із за­галь­но­го різ­но­ма­ніт­тя рос­лин лю­ди­на ви­ко­рис­то­вує 6 тис. ви­дів, із них 1,5 тис. ви­дів куль­ти­ву­ють­ся, ін­ші – ди­ко­рос­лі. Ма­со­во куль­ти­вується ли­ше 90 ви­дів, а ос­нов­ну ма­су їжі да­ють не біль­ше ніж 20 ви­дів, 14 із них – зер­но­ві та бо­бо­ві. В Ук­ра­їні прак­тич­ну цін­ність як хар­чо­ві, кор­мо­ві або си­ро­вин­ні рос­ли­ни ма­ють 65 % ви­дів її фло­ри. Кіль­кість ви­дів свійсь­ких тва­рин та­кож нез­нач­на, але чи­сель­ність їх осо­бин дос­татньо ве­ли­ка. На по­чат­ку 1990 ро­ків у сві­ті ви­ро­щу­ва­ло­ся 1 млн. 226 тис. го­лів ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би, 1 млн. 138 тис. овець, 774 тис. сви­ней, близь­ко пів­мільйона кіз та біль­ше 7 млн. свійсь­ких пта­хів (Зло­бін, Ко­чу­бей, 2003 р.).

У 1995 р. бу­ло ви­роб­ле­но 321 кг зер­на на од­ну лю­ди­ну (нор­ма­тив ФАО ООН – 300 кг, для ве­ге­та­рі­ансь­ких кра­їн (Ін­дія) – 200 кг). Пе­ре­хід­ний за­пас зер­на сьогод­ні дос­тат­ній, щоб про­го­ду­ва­ти люд­ство впро­довж 57 днів (вва­жається, що тре­ба ма­ти зер­на на 70 днів).

Люд­ство не­по­га­но за­без­пе­че­не тва­рин­ним біл­ком. Уло­ви ри­би ста­нов­лять близь­ко 100 млн. т/рік, про­дук­ція тва­рин­ниц­тва (вклю­ча­ючи і ви­роб­ниц­тво яєць) і штуч­но­го роз­ве­ден­ня ри­би да­ють приб­лиз­но 200 млн. тонн. Та­ким чи­ном, у се­редньо­му на од­но­го жи­те­ля пла­не­ти при­па­дає до 50 кг м'яс­них і риб­них про­дук­тів на рік, що зов­сім не по­га­но.

Але це все в се­редньо­му. Про­дук­ти у сві­ті, на жаль, роз­по­ді­ле­ні ду­же не­рів­но­мір­но. На­се­лен­ня ба­га­тих кра­їн (за вда­лим вис­лов­лен­ням акад. М.М. Мо­їсеєва "зо­ло­тий мілья­рд") спо­жи­ває 80 % усіх ви­дів їжі. Близь­ко 1,5 млрд. жи­те­лів жи­вуть так бід­но, що на їх хар­чу­ван­ня вит­ра­чається мен­ше од­но­го аме­ри­кансь­ко­го до­ла­ра на день. Як­що се­ред­ній аме­ри­ка­нець з'їдає 45 кг яло­ви­чи­ни, 31 кг сви­ни­ни, 46 кг м'яса до­машньої пти­ці та ви­пи­ває 288 л мо­ло­ка за рік, то ін­дус – з'їдає всьо­го 1 кг яло­ви­чи­ни, 0,4 кг сви­ни­ни, 1 кг до­машньої пти­ці, 25 яєць та ви­пи­ває 34 л мо­ло­ка. Крім то­го, за під­ра­хун­ка­ми, ще кіль­ка со­тень мільйонів лю­дей від­чу­ва­ють так зва­ний при­хо­ва­ний го­лод, тоб­то на пер­ший пог­ляд от­ри­му­ють пов­но­цін­не хар­чу­ван­ня, але їх­ня їжа бід­на на життєво не­об­хід­ні по­жив­ні ре­чо­ви­ни, лю­ди страж­да­ють від біл­ко­во-ка­ло­рійної не­дос­тат­нос­ті. До 2015 р. го­ло­ду заз­на­ва­ти­муть 2 млрд. чо­ло­вік.

Сьогод­ні за оцін­ка­ми ВО­ОЗ 830 мільйонів лю­дей не­до­їда­ють (20 % усіх лю­дей в кра­їнах, що роз­ви­ва­ють­ся), від не­до­їдан­ня що­річ­но по­ми­ра­ють 10,4 млн. ді­тей. 75 % смер­тей пов'яза­ні з лег­ким і по­мір­ним не­до­їдан­ням. ЮНІ­СЕФ ООН офі­ційно по­ві­до­мив, що 100 млн. ді­тей у сві­ті страж­да­ють від де­фі­ци­ту в ор­га­ніз­мі ві­та­мі­ну А, що вик­ли­кає слі­по­ту. Це та­кож ос­лаб­лює іму­ні­тет і зни­жує опір­ність ін­фек­ційним та ін­ва­зійним хво­ро­бам.

Хо­ча найбіль­ша кіль­кість лю­дей, які страж­да­ють від не­до­їдан­ня, жи­вуть в Азії, в ос­нов­но­му в пів­ден­них і цен­траль­них ре­гі­онах, у від­сот­ко­во­му від­но­шен­ні найбіль­ше ця проб­ле­ма сто­сується на­се­лен­ня Аф­ри­ки. Да­лі в цьому спис­ку йдуть кра­їни Ла­тинсь­кої Аме­ри­ки і Ка­рибсь­ко­го ба­сейну. У 2001 р. в кра­їнах з пе­ре­хід­ною еко­но­мі­кою (особ­ли­во кра­їнах Схід­ної Євро­пи і ко­лишньо­го СРСР) нес­та­чу їжі заз­на­ва­ли 27 млн. чо­ло­вік, а в про­мис­ло­во роз­ви­не­них кра­їнах – 11 млн. чол.

За да­ни­ми дос­лі­джен­ня, про­ве­де­но­го на­уков­ця­ми Уні­вер­си­те­ту ім. Джон­са Хоп­кін­са, "як­що зрос­тан­ня сві­то­во­го на­се­лен­ня не спо­віль­нить­ся, а ви­роб­ниц­тво сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких про­дук­тів не збіль­шить­ся на ба­га­то ра­зів, то до 2025 р. для прог­но­зо­ва­них 8 млрд. го­лод­них ро­тів не бу­де вис­та­ча­ти їжі". Від­по­від­но до прог­но­зу дос­лід­ни­ків, до 2025 р. тре­ба бу­де ви­роб­ля­ти вдвоє біль­ше про­дук­тів хар­чу­ван­ня, щоб за­по­біг­ти го­ло­ду. Проб­ле­ма по­си­люється та­кож нес­та­чею пріс­ної во­ди, заб­руд­нен­ням ґрун­тів, еро­зією їх верхньо­го ро­дю­чо­го ша­ру і гло­баль­ни­ми клі­ма­тич­ни­ми змі­на­ми. Не мен­ше зна­чен­ня має со­ці­аль­но-еко­но­міч­ний рі­вень ви­роб­ниц­тва. Нап­рик­лад, у Ка­лі­фор­нії (СІ­ЛА) уро­жайність ри­су ста­но­вить 8,5 т/га, а в Ін­дії – ре­гі­оні більш спри­ят­ли­во­му для ви­ро­щу­ван­ня цієї куль­ту­ри – тіль­ки 2,5 тонн/га.

Сільсь­ке гос­по­дар­ство і ри­баль­ство – дві найбільш важ­ли­ві га­лу­зі гос­по­дар­ства, від кіль­кос­ті і якос­ті ви­роб­лю­ва­ної ни­ми про­дук­ції за­ле­жить на­ше здо­ров'я і жит­тя. За від­сут­нос­ті вре­гу­лю­ван­ня де­мог­ра­фіч­ної си­ту­ації не­ми­ну­чою є ін­тен­си­фі­ка­ція ви­роб­ниц­тва про­дук­тів хар­чу­ван­ня ци­ми га­лу­зя­ми.

Усьо­го в сільсь­ко­му гос­по­дар­стві зайня­то 4,5 млрд. га зем­лі, з них під зер­но­ви­ми пе­ре­бу­ває 1,5 млрд. га.

Уп­ро­довж XX ст. об­ся­ги ви­роб­ле­но­го зер­на на ду­шу на­се­лен­ня бу­ли дос­тат­ні­ми і збе­рі­га­ли­ся ста­біль­ни­ми, але нап­ри­кін­ці XXI ст. во­ни ста­ли по­міт­но змен­шу­ва­ти­ся. Кож­ній но­вій лю­ди­ні тіль­ки для ви­роб­ниц­тва їжі не­об­хід­но 0,4 га ріл­лі, а ре­зерв ор­них ґрун­тів на пла­не­ті вже прак­тич­но ви­чер­па­ний. У сві­ті за­ли­ши­ло­ся близь­ко 3,2 млрд. га при­дат­ної під ріл­лю зем­лі. Але ро­зо­рю­ван­ня реш­ти – приб­лиз­но 1,7 млрд. га – різ­ко пі­дір­ве еко­ло­гіч­ний ре­жим сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких те­ри­то­рій і приз­ве­де до знач­но­го змен­шен­ня уро­жайнос­ті (Зло­бін, Ко­чу­бей, 2003 р.).

За­без­пе­чен­ня ви­со­кої час­тки м'яса та мо­ло­ка в ра­ці­онах хар­чу­ван­ня пот­ре­бує ве­ли­кої про­дук­тив­нос­ті від аг­ро­еко­сис­тем. Та­ким чи­ном, як­що спо­жи­ван­ня м'яса у сві­ті до­вес­ти до рів­ня спо­жи­ван­ня в США, то ви­роб­ниц­тво зер­на тре­ба под­во­їти, що не­ре­аль­но. Не­об­хід­не ін­ше: на­се­лен­ню роз­ви­не­них кра­їн слід від­ки­ну­ти па­ра­диг­му спо­жи­вац­тва сто­сов­но м'ясо-мо­лоч­ної про­дук­ції і ста­ти на шлях са­мо­об­ме­жен­ня. Вза­га­лі змен­ши­ти на­ван­та­жен­ня на бі­ос­фе­ру з бо­ку аг­ро­еко­сис­тем мож­на тіль­ки од­ним шля­хом: змі­ни­ти міс­це лю­ди­ни в тро­фіч­но­му лан­цю­гу шля­хом збіль­шен­ня час­тки рос­лин­них про­дук­тів у її їжі. Як­би у наш час на­се­лен­ня еко­но­міч­но роз­ви­не­них кра­їн різ­ко ско­ро­ти­ло спо­жи­ван­ня м'яса, мо­ло­ка, вер­шко­во­го мас­ла та ін­ших про­дук­тів тва­рин­ниц­тва й пе­рейшло на тип хар­чу­ван­ня на­се­лен­ня кра­їн, що роз­ви­ва­ють­ся, для яких ха­рак­тер­не пе­ре­важ­не ви­ко­рис­тан­ня про­дук­тів рос­лин­ниц­тва, то­ді зер­на, яке вит­ра­чається на корм ху­до­бі, вис­та­чи­ло б для хар­чу­ван­ня ще 2-3 млрд. лю­дей (Зло­бін, Ко­чу­бей, 2003 р.).

"Зе­ле­на ре­во­лю­ція" – пе­ре­не­сен­ня пе­ре­до­вих тех­но­ло­гій ви­ро­щу­ван­ня ви­со­коп­ро­дук­тив­них та низь­ко­рос­лин сор­тів пше­ни­ці і ри­су з роз­ви­не­них кра­їн у кра­їни третьо­го сві­ту – у XX сто­літ­ті ство­ри­ла пе­ре­ду­мо­ви для ви­рі­шен­ня про­до­воль­чої проб­ле­ми, але не внес­ла особ­ли­вих змін у кіль­кіс­ні та якіс­ні па­ра­мет­ри хар­чу­ван­ня в бід­них кра­їнах. Як­що прийня­ти ін­декс сві­то­во­го ви­роб­ниц­тва про­до­воль­ства у 1979-1981 ро­ках за 100, то ди­на­мі­ка його ру­ху в 1993-1995 ро­ках на­бу­ла від'ємно­го зна­чен­ня і скла­ла в Аф­ри­ці 95,9, у Пів­ніч­ній та Цен­траль­ній Аме­ри­ці 95,4, у Євро­пі 99,4. Це пос­та­ви­ло під заг­ро­зу до­сяг­нен­ня "зе­ле­ної ре­во­лю­ції". По­су­хи в США і Ка­на­ді в 1989 р., які зни­щи­ли тре­ти­ну вро­жаю, на­га­да­ли про нес­тійкість зем­ле­роб­ства в умо­вах гло­баль­но­го по­теп­лін­ня (Глаз­ко, 2003 р.).

Ста­но­ви­ще в сільсь­ко­му гос­по­дар­стві ус­клад­нюється у зв'яз­ку зі зни­жен­ням ро­дю­чос­ті та ско­ро­чен­ням площ ор­них зе­мель. Дег­ра­да­ція ґрун­тів з 1945 по 1990 рік приз­ве­ла до зни­жен­ня ви­роб­ниц­тва про­до­воль­ства у сві­ті на 17 %. Спро­би ком­пен­су­ва­ти ці втра­ти за ра­ху­нок іри­га­ції та хі­мі­за­ції да­ва­ли пев­ний ефект, але руйнів­ним чи­ном впли­ва­ли на нав­ко­лишнє се­ре­до­ви­ще та здо­ров'я лю­дей.

За­без­пе­чен­ня про­до­воль­чої без­пе­ки люд­ства пе­ред­ба­чає от­ри­ман­ня дос­татньої кіль­кос­ті еко­ло­гіч­но чис­тих, без­печ­них для здо­ров'я про­дук­тів хар­чу­ван­ня. Іс­ну­ючу еко­ло­гіч­ну не­дос­ко­на­лість су­час­но­го тра­ди­ційно­го сільсь­ко­го гос­по­дар­ства, на дум­ку фа­хів­ців, мож­на по­до­ла­ти шля­хом роз­вит­ку аль­тер­на­тив­но­го сільсь­ко­го гос­по­дар­ства. Во­но ке­рується еко­ло­гіч­ним ім­пе­ра­ти­вом і міс­тить два ком­по­нен­ти: а) найбільш до­ціль­ні спо­со­би ви­ко­рис­тан­ня ре­сур­сів; б) від­тво­рен­ня ре­сур­сів та їх охо­ро­ну від вис­на­жен­ня та дег­ра­да­ції. Аль­тер­на­тив­не сільсь­ке гос­по­дар­ство пе­ред­ба­чає ви­ко­рис­тан­ня тех­но­ло­гій адап­тив­но­го рос­лин­ниц­тва, еко­ло­гіч­но­го зем­ле­роб­ства, ви­ро­щу­ван­ня ге­не­тич­но мо­ди­фі­ко­ва­них рос­лин і тва­рин.

6.3. Роль води в житті людини

Во­да – над­зви­чайно цін­ний при­род­ний ре­сурс. Во­на на­ді­ле­на та­ким ши­ро­ким спек­тром уні­каль­них (ще да­ле­ко до кін­ця не вив­че­них) влас­ти­вос­тей, які тіль­ки під­твер­джу­ють іс­ну­ючий за­галь­ний вис­но­вок, що це дійсно без­цін­ний дар Гогсподній. Во­да ві­діг­рає над­зви­чайну роль у бі­охі­міч­них про­це­сах об­мі­ну ре­чо­вин, що є ос­но­вою жит­тя. Во­да бе­ре участь у ре­гу­лю­ван­ня тем­пе­ра­ту­ри ті­ла, в під­три­ман­ні кис­лот­но-луж­но­го ба­лан­су ор­га­ніз­му.

Ор­га­нізм до­рос­лої лю­ди­ни на 65 % скла­дається з во­ди, а в но­во­на­ро­дже­них вміст во­ди до­ся­гає 80-90 %.

Дві тре­ти­ни на­яв­ної в ор­га­ніз­мі во­ди пе­ре­бу­ва­ють у зв'яза­но­му ста­ні. Са­ме в та­ко­му ста­ні во­да за­без­пе­чує пе­ре­біг бі­охі­міч­них про­це­сів у клі­ти­нах ор­га­ніз­му. У віль­но­му ста­ні во­да вхо­дить до скла­ду кро­ві, лім­фи, тка­нин­ної рі­ди­ни. Ор­га­нізм лю­ди­ни на­віть в умо­вах го­ло­ду­ван­ня, спра­ги та за від­сут­нос­ті фі­зич­но­го на­ван­та­жен­ня втра­чає де­яку кіль­кість во­ди, яка ство­рюється внас­лі­док без­пе­рер­вних окис­них про­це­сів. На­віть наймен­ший де­фі­цит во­ди в ор­га­ніз­мі лю­ди­ни приз­во­дить до серйоз­них по­ру­шень ста­ну здо­ров'я. При втра­ті во­ди до 10 % від­зна­ча­ють­ся різ­кий нес­по­кій, сла­бість, тре­мор кін­ці­вок. В ек­спе­ри­мен­таль­них умо­вах на тва­ри­нах по­ка­за­но, що втра­та 20-22 % во­ди приз­во­дить до їх за­ги­бе­лі внас­лі­док то­го, що та­кі найваж­ли­ві­ші життєза­без­пе­чу­валь­ні чин­ни­ки, як про­це­си трав­лен­ня та син­тез ре­чо­вин в ор­га­ніз­мі здійсню­ють­ся тіль­ки у вод­но­му се­ре­до­ви­щі. Без їжі лю­ди­на мо­же про­жи­ти 2 тиж­ні, без во­ди – 5-7 днів.

Що­ден­но ор­га­нізм втра­чає 2-3 л во­ди з ди­хан­ням, се­чею і ка­лом. То­му нор­ма до­рос­лої лю­ди­ни – 2 л во­ди на до­бу. Реш­та її кіль­кос­ті над­хо­дить з їжею (фрук­ти, ово­чі).

Ен­до­ген­на во­да в ор­га­ніз­мі ут­во­рюється при окис­нен­ні 100 г жи­ру – 107 г во­ди, при окис­нен­ні 100 г вуг­ле­во­дів – 55 г во­ди. До ен­до­ген­ної во­ди на­ле­жить сли­на (до 3 л на до­бу), шлун­ко­вий і киш­ко­вий сік (3 л на до­бу) і жовч (0,5 л на до­бу).

Кон­троль вміс­ту во­ди в ор­га­ніз­мі здійснює центр спра­ги, роз­мі­ще­ний у гі­по­та­ла­му­сі по­ряд із цен­тра­ми го­ло­ду і тер­мо­ре­гу­лю­ван­ня. Ос­мо­ре­цеп­то­ри здійсню­ють цей про­цес. Як­що ор­га­нізм втра­чає 1 % во­ди, роз­ви­вається від­чут­тя спра­ги. Во­но мо­же ви­ни­ка­ти при втра­ті кро­ві (не мен­ше 10 %). Сиг­нал про спра­гу над­хо­дить із ни­рок.

Влас­ти­вос­ті во­ди обу­мов­ле­ні здат­ніс­тю її мо­ле­кул ут­во­рю­ва­ти вод­не­ві зв'яз­ки між ато­ма­ми кис­ню і вод­ню. Елек­трон­на струк­ту­ра во­ди дає змо­гу ство­рю­ва­ти з ін­ши­ми мо­ле­ку­ла­ми во­ди чо­ти­ри вод­не­вих зв'яз­ки. Во­да в рід­ко­му ста­ні яв­ляє со­бою сис­те­му з силь­но роз­ви­ну­ти­ми вод­не­ви­ми зв'яз­ка­ми. Ви­со­ка по­ляр­ність мо­ле­ку­ли во­ди та ви­со­ка ді­елек­трич­на про­ник­ність (є = 81) зу­мов­лю­ють гар­ні роз­чин­ні влас­ти­вос­ті во­ди, внас­лі­док чо­го пе­ре­важ­на кіль­кість еле­мен­тів і спо­лук ди­со­ціюють у вод­них роз­чи­нах,

пе­ре­хо­дя­чи в хі­міч­но ак­тив­ну фор­му, яка бе­ре участь у по­даль­ших пе­рет­во­рен­нях. Во­да на­ді­ле­на уні­каль­ною влас­ти­віс­тю, а са­ме: мі­ні­мум теп­лоємнос­ті во­ди на кри­вій тем­пе­ра­тур­ної за­леж­нос­ті при­па­дає на тем­пе­ра­ту­ру близь­ко 37 °С. Вра­хо­ву­ючи, що пи­то­ма теп­лоємність во­ди від­нос­но ви­со­ка (С = 4,1869 кДж/кгК), цей на­яв­ний рі­вень за­без­пе­чує ор­га­ніз­му лю­ди­ни ста­біль­ний теп­ло­вий ре­жим.

Во­да та­кож має ано­маль­не теп­ло­ве роз­ши­рен­ня в ін­тер­ва­лі від 0 до 3,98 °С, а при тем­пе­ра­ту­рі 3,98 °С гус­ти­на во­ди мак­си­маль­на. При­чи­на ано­маль­нос­ті по­ля­гає в то­му, що зі змі­ною тем­пе­ра­ту­ри і тис­ку змі­нюється спів­від­но­шен­ня мо­ле­кул Н₂О; 2Н₂О; 3Н₂О. Крім то­го, во­да ха­рак­те­ри­зується ста­біль­ни­ми ви­со­ки­ми ве­ли­чи­на­ми по­вер­хне­во­го на­тя­гу (8 = 72 нМ/м), що зу­мов­лює уні­каль­ні ка­пі­ляр­ні влас­ти­вос­ті во­ди. Се­ред усіх ві­до­мих рі­дин ця ве­ли­чи­на біль­ша тіль­ки у рту­ті.

6.4. Сучасні уявлення про воду як фрактальну структуру

Японсь­кі вче­ні в 1980 ро­ки ви­яви­ли, що клі­ти­ни ди­ти­ни міс­тять "нез­ви­чайну", особ­ли­ву во­ду. Мік­рос­коп з 20-ти­сяч­ним збіль­шен­ням по­ка­зав, що ця во­да має клас­тер­ну струк­ту­ру. Су­пер­ста­біль­ні клас­те­ри – струк­тур­ні еле­мен­ти во­ди. Ге­омет­рія клас­те­рів зав­жди од­на­ко­ва, але влас­ти­вос­ті різ­ні і за­ле­жать від то­го, в яко­му спів­від­но­шен­ні ви­хо­дять на по­вер­хню ато­ми кис­ню і вод­ню (Мя­кин, 2000 р.). На­яв­ність струк­тур­ної упо­ряд­ко­ва­нос­ті во­ди є до­ка­зом її фрак­таль­ної при­ро­ди (від лат. frac­tus – роз­ко­ло­тий, под­ріб­не­ний, фраг­мен­тар­ний).

Вста­нов­ле­но, що скру­че­ні мо­ле­ку­ли ста­нов­лять у во­ді клас­те­ри ге­омет­рич­но пра­виль­ної фор­ми у виг­ля­ді п'яти "тіл Пла­то­на": тет­ра­ед­ра, гек­са­ед­ра, ок­та­ед­ра, до­де­ка­ед­ра і іко­са­ед­ра.

Зав­дя­ки на­яв­нос­ті клас­те­рів та змі­ні їх кон­фі­гу­ра­ції во­да чут­ли­во ре­агує на зов­ніш­ні впли­ви. Дос­лі­джен­ня­ми бу­ло вста­нов­ле­но, що бі­оло­гіч­ний об'єкт не­за­леж­но від його при­ро­ди сприймає ко­ли­ван­ня в ді­апа­зо­ні їх зву­ко­вої час­то­ти. Ці об'єкти об'єднує те, що всі во­ни – вод­ні сис­те­ми. З цього мож­на зро­би­ти вис­но­вок, що пер­вин­ною "мі­шен­ню", з якою взаємо­ді­ють ко­ли­ван­ня зву­ко­вої час­то­ти, є во­да, яка є ос­нов­ною хі­міч­ною ре­чо­ви­ною в скла­ді людсь­ко­го ор­га­ніз­му (По­лон­ни­ков, 2001 р.).

Згід­но з дос­лі­джен­ня­ми С.В. Зєні­на, во­да зав­дя­ки та­кій струк­ту­рі є ін­фор­ма­ційною мат­ри­цею для уп­рав­лін­ня бі­охі­міч­ни­ми про­це­са­ми. На пер­шо­му рів­ні в кож­ній ко­мір­ці во­ди ви­яв­ле­но 44 тис. ін­фор­ма­ційних па­не­лей. У кож­ній ко­мір­ці пам'яті во­ди зак­ла­де­на ін­фор­ма­ція не тіль­ки про ми­ну­ле, але й про майбутнє.

Струк­ту­ра вод­но­го се­ре­до­ви­ща лю­ди­ни та­ка ж ін­ди­ві­ду­аль­на, як від­бит­ки паль­ців. Са­ме во­на виз­на­чає якість кро­ві, впли­ває на окис­но-від­нов­ні про­це­си, по­яс­нює спе­ци­фі­ку кож­но­го ор­га­ніз­му.

У 1932 р. бу­ла від­кри­та важ­ка во­да, у якій за­мість во­ди міс­тить­ся дейте­рій D2 – важ­кий во­день, ізо­топ вод­ню з ма­со­вим чис­лом 2. З кис­нем він ут­во­рює мер­тву во­ду, яка зав­жди в не­ве­ли­кій кіль­кос­ті міс­тить­ся в ор­га­ніз­мі. Під­ви­щен­ня її до­зи от­руює ор­га­нізм і вик­ли­кає різ­ні па­то­ло­гії.

Та­кож до­ве­де­но, що во­да жи­вої і мер­твої клі­тин не­од­на­ко­ва. Більш то­го, аме­ри­кансь­кі вче­ні вста­но­ви­ли, що клі­ти­ни здо­ро­во­го ор­га­на ото­че­ні струк­ту­ро­ва­ною (жи­вою) во­дою, а клі­ти­ни хво­ро­го ор­га­на – нес­трук­ту­ро­ва­ною (мер­твою) во­дою. Вза­га­лі, ба­га­то ав­то­рів вва­жа­ють від 3/4 до 2/3 клі­тин­ної во­ди ма­ло­ру­хо­мою, струк­ту­ро­ва­ною. Ін­ша час­ти­на має ту са­му ру­хо­мість, що й "зви­чайна", нес­трук­ту­ро­ва­на во­да. При­чо­му на струк­ту­ри­за­цію во­ди ор­га­нізм вит­ра­чає свої енер­ге­тич­ні ре­сур­си.

Та­ким чи­ном, во­да, яка ото­чує нас і міс­тить­ся в усіх жи­вих ор­га­ніз­мах, є суб­стан­цією, що об­мі­нюється з нав­ко­лиш­нім сві­том. Не­га­тив­на ін­фор­ма­ція впли­ває на во­ду, яка у віль­но­му і зв'яза­но­му ста­ні ста­но­вить 40-85 % ма­си ор­га­ніз­му. В ре­зуль­та­ті змі­нюється струк­ту­ра тка­нин­ної во­ди, яка пе­ре­дає не­га­тив­ну ін­фор­ма­цію клі­ти­нам, і це стає при­чи­ною ви­ник­нен­ня хво­роб.

З від­крит­тям "тіл Пла­то­на" в струк­ту­рах во­ди но­ві на­уко­ві знан­ня зім­кну­ли­ся з ти­ся­чо­літ­ні­ми езо­те­рич­ни­ми знан­ня­ми. Во­да має єди­ну в своєму ро­ді кос­міч­ну ре­зо­нан­сну здат­ність. Ос­кіль­ки "ті­ла Пла­то­на" іс­ну­ють в усьо­му Всес­ві­ті, во­да шля­хом ре­зо­ну­ван­ня з віб­ра­ційним зраз­ком та­кої ж фор­ми мо­же сприйма­ти ін­фор­ма­цію і від­да­ва­ти її зно­ву. Во­да в ін­фор­ма­ційно­му пла­ні пов'яза­на з фі­зич­ним ва­ку­умом. Во­да г це лан­ка, че­рез яку Кос­мос впли­ває на зем­ні про­це­си.

Знан­ня про фрак­таль­ність во­ди має прин­ци­по­ве зна­чен­ня для на­уко­во­го ро­зу­мін­ня біоін­фор­ма­ційних влас­ти­вос­тей пит­ної во­ди, бо са­ме фрак­та­ли як ін­фор­ма­ційно-польо­ві струк­ту­ри по­яс­ню­ють особ­ли­ві (ін­фор­ма­ційно-енер­ге­тич­ні) влас­ти­вос­ті пит­ної во­ди, що зна­хо­дить своє зас­то­су­ван­ня в но­вих нап­рям­ках су­час­ної ме­ди­ци­ни – біоін­фор­ма­ційній ме­ди­ци­ні, но­вих фі­зич­них ме­то­дах кон­тро­лю пит­ної во­ди з ура­ху­ван­ням її біоенер­ге­тич­них влас­ти­вос­тей (Ку­рик, 2001 р.).

Жи­ва во­да у ве­ли­кій кіль­кос­ті міс­тить­ся у фрук­тах і ово­чах. Нап­рик­лад, ла­тук і огі­рок на 95 % скла­да­ють­ся з во­ди, біль­ше 90 % во­ди міс­тить­ся в ди­ні, кольо­ро­вій ка­пус­ті, шпи­на­ті, пер­ці, ка­ву­ні; біль­ше 80 % – у ба­гатьо­х фрук­тах (гру­ша, апель­син, сли­ва, ана­нас та ін.). Ба­га­то во­ди в мо­ло­ці. їх спо­жи­ван­ня є ду­же ко­рис­ним для збе­ре­жен­ня жит­тя; жи­ва во­да про­дов­жує три­ва­лість жит­тя. "Свя­та во­да" є струк­ту­ро­ва­ною і то­му здат­на ці­лес­пря­мо­ва­но да­ва­ти по­зи­тив­ну ін­фор­ма­цію на­шо­му ор­га­ніз­му.

Ду­же ко­рис­ною є во­да з гірсь­ких рі­чок та льодо­ви­ків. Льодо­по­діб­на струк­ту­ра мо­ле­кул та­лої во­ди від­по­ві­дає струк­ту­рі мо­ле­кул в ор­га­ніз­мі лю­ди­ни і має низь­кий вміст дейте­рію. Та­ла во­да сти­му­лює фун­кції здо­ро­вих клі­тин ор­га­ніз­му, а ті, у свою чер­гу, приг­ні­чу­ють хво­рі клі­ти­ни. Вжи­ван­ня тіль­ки та­кої во­ди зни­жує ри­зик зах­во­рю­ван­ня на рак, сприяє здо­ров'ю і дов­го­літ­тю. Є да­ні про те, що вжи­ван­ня роз­та­лої во­ди змен­шує сер­це­ві бо­лі, роз­чи­няє тром­би ко­ро­нар­них су­дин сер­ця, усу­ває силь­ні ге­мо­ро­їдаль­ні кро­во­те­чі і ге­мо­ро­їдаль­ні бо­лі, по­ліп­шує кро­во­обіг при тром­бо­зі, до­по­ма­гає при ва­ри­коз­но­му роз­ши­рен­ню вен, зни­жує вміст хо­лес­те­ри­ну в кро­ві і по­ліп­шує об­мін ре­чо­вин. Роз­та­ла во­да є ефек­тив­ним за­со­бом лі­ку­ван­ня ожи­рін­ня. У по­хи­ло­му ві­ці та­ка во­да кра­ще зас­воюється, ос­кіль­ки во­на по­діб­на до між­клі­тин­ної рі­ди­ни.

Дейте­рій пот­рап­ляє у во­ду з кос­мо­су і на­ко­пи­чується в ній, та­кож мо­же ут­во­рю­ва­ти­ся при три­ва­ло­му кип'ятін­ні во­ди. Гли­бо­кі ша­ри Ан­тар­кти­ди (біль­ше 4,5 км) прак­тич­но не міс­тять дейте­рію. Роз­та­лу во­ду мож­на го­ту­ва­ти са­мос­тійно з во­доп­ро­від­ної во­ди в по­бу­то­вих умо­вах за до­по­мо­гою прос­тої ме­то­ди­ки.

По­га­ні дум­ки, прок­лят­тя з ве­ли­кою си­лою енер­гії змі­ню­ють струк­ту­ру во­ди, і во­на пе­рет­во­рюється на мер­тву, яка не­га­тив­но впли­ває на ор­га­нізм. Ці ефек­ти впро­довж ба­гатьо­х сто­літь ви­ко­рис­то­ву­ва­ли­ся в різ­них окультних, па­рап­си­хо­ло­гіч­них і ма­гіч­них ме­то­дах. Ни­ніш­ні уяв­лен­ня про струк­ту­ру во­ди під­твер­джу­ють ці мож­ли­вос­ті.

Руйнів­ні по­ве­ні, штор­ми і цу­на­мі є про­це­сом ви­ки­ду во­дою не­га­тив­ної ін­фор­ма­ції, от­ри­ма­ної від лю­дей внас­лі­док їх аг­ре­сії, зло­би, війн, заз­дрос­ті то­що. То­му, крім заб­руд­нен­ня, во­да мо­же на­бу­ва­ти не­без­печ­них влас­ти­вос­тей від не­га­тив­ної ін­фор­ма­ції, яку ми їй пе­ре­даємо.

6.5. Проблеми забезпечення населення питною водою

Пит­на во­да є не­об­хід­ним еле­мен­том життєза­без­пе­чен­ня на­се­лен­ня, ос­кіль­ки від її якос­ті та кіль­кос­ті за­ле­жать стан здо­ров'я лю­дей, рі­вень са­ні­тар­но-епі­де­мі­оло­гіч­но­го бла­го­по­луч­чя, сту­пінь бла­го­ус­трою жит­ло­во­го фон­ду та по­бу­то­во­го се­ре­до­ви­ща, ста­біль­ність ро­бо­ти ко­му­наль­но-по­бу­то­вої сфе­ри та ба­га­то ін­шо­го. Во­да ві­діг­рає над­зви­чайно важ­ли­ву роль у жит­ті су­час­но­го сус­піль­ства. На кож­но­го жи­те­ля Зем­лі при­па­дає до 9 000 м³ во­ди. Найбільш ба­га­ті на вод­ні ре­сур­си Ка­на­да і Нор­ве­гія: на од­но­го жи­те­ля Ка­на­ди при­па­дає 123 тис. ку­бо­мет­рів, а Нор­ве­гії – 107,8 м³ пит­ної во­ди. Вод­но­час, нап­рик­лад, в Ін­дії і Фран­ції пос­та­чан­ня во­ди до­сить об­ме­же­не – від­по­від­но 2,8 і 3,4 тис. м³ на лю­ди­ну (йдеть­ся про дос­туп­ну пит­ну во­ду з рі­чок і озер).

Що­річ­ні пот­ре­би во­ди за всі­ма ви­да­ми во­до­пос­та­чан­ня ста­нов­лять 3300-3500 км³. Слід від­зна­чи­ти, що пи­то­ме спо­жи­ван­ня во­ди в міс­тах у 10 ра­зів біль­ше, ніж у сільсь­ких районах. За да­ни­ми Євро­пейсь­кої еко­но­міч­ної ко­мі­сії ООН, кра­їна, вод­ні ре­сур­си якої на од­но­го жи­те­ля ста­нов­лять мен­ше 15 тис. м³, вва­жається во­до­не­за­без­пе­че­ною.

Пріс­на во­да ста­но­вить тіль­ки 2 % усіх вод­них ре­сур­сів Зем­лі. За­па­си пріс­ної во­ди в гід­рос­фе­рі оці­ню­ють­ся в 3 · 1016 тонн, із них 86 % в сніж­но-льодо­вих ут­во­рен­нях, 13 % – у під­зем­них во­дах і тіль­ки 1 % – в озе­рах, бо­ло­тах і річ­ках.

Сьогод­ніш­ні за­па­си пріс­ної во­ди на од­ну ду­шу на­се­лен­ня у два ра­зи мен­ші, ніж бу­ли 50 ро­ків то­му. Крім то­го, за прог­но­за­ми, сві­то­ві за­па­си во­ди бу­дуть змен­шу­ва­ти­ся і в майбутньо­му. Та­ке різ­ке ско­ро­чен­ня вод­них ре­сур­сів по­яс­нюється тим, що в ре­зуль­та­ті зрос­тан­ня на­се­лен­ня, а та­кож роз­вит­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства і про­мис­ло­вос­ті збіль­ши­ла­ся не­об­хід­ність у пріс­ній во­ді.

Приб­лиз­но 70 % (у кра­їнах, що роз­ви­ва­ють­ся, – 90 %) вод­них за­па­сів Зем­лі ви­ко­рис­то­ву­ють­ся в сільсь­ко­му гос­по­дар­стві. Се­ред найгос­трі­ших проб­лем – проб­ле­ма час­тої втра­ти во­ди че­рез не­ра­ці­ональ­ні ме­то­ди зро­шен­ня і про­ті­кан­ня труб (до 60 %).

Од­нією з го­лов­них проб­лем є не­рів­но­мір­ність роз­по­ді­лу за­па­сів пріс­ної во­ди. Не­рів­но­мір­но роз­по­ді­ляється і до­що­ва во­да. У де­яких районах Зем­лі до­щі майже не ви­па­да­ють, в ін­ших ре­гі­онах, не зов­сім су­хих, іно­ді бу­ва­ють силь­ні по­су­хи. Спе­ці­аліс­ти вва­жа­ють, що на кіль­кість опа­дів впли­ва­ють ан­тро­по­ген­ні змі­ни клі­ма­ту.

Уче­ні, які дос­лі­джу­ють роз­по­ді­лен­ня за­па­сів во­ди на зем­ній ку­лі, вста­но­ви­ли, що в де­яких районах стан ка­тас­тро­фіч­ний. Сьогод­ні 35 % на­се­лен­ня Зем­лі не має пря­мо­го дос­ту­пу до пит­ної во­ди. Вод­на кри­за заг­ро­жує на­се­лен­ню, яке жи­ве на пів­но­чі Аф­ри­ки і пів­ден­ні­ше Са­ха­ри, на Близь­ко­му Схо­ді і в Угор­щи­ні. Над­зви­чайно кри­тич­ні си­ту­ації з во­дою мо­жуть ви­ник­ну­ти в цих ре­гі­онах при по­су­хах.

Де­фі­цит во­ди вже сьогод­ні мо­же не­га­тив­но поз­на­чи­ти­ся на здо­ров'ї лю­дей і еко­но­мі­ці. У но­во­му сто­літ­ті при­чи­ною війн ста­не во­да. Та­кі су­пе­реч­ки вже ви­ни­ка­ли. До 40 % сві­то­во­го на­се­лен­ня жи­ве в ба­сейнах 250 рі­чок, за во­ду яких зма­гається більш ніж од­на кра­їна. Річ­ки Брах­ма­пут­ра, Інд, Ме­конг, Ні­гер, Ніл, Тигр про­ті­ка­ють че­рез ба­га­то кра­їн, які на­ма­га­ють­ся ви­ка­ча­ти з них яко­мо­га біль­ше во­ди. Че­рез по­діл во­ди вже ви­ни­ка­ли кон­флік­ти. З кож­ним ро­ком та­кі кон­флік­ти на­бу­ва­ють ха­рак­те­ру не еко­но­міч­ної кон­ку­рен­ції, а бо­роть­би за ви­жи­ван­ня.

Щоб за­без­пе­чи­ти все люд­ство чис­тою пит­ною во­дою і ка­на­лі­за­цією, що від­по­ві­дає са­ні­тар­ним нор­мам, не­об­хід­но, за під­ра­хун­ка­ми вче­них, біль­ше 36 млрд. до­ла­рів на рік – а це приб­лиз­но 4 % сві­то­вих воєнних вит­рат.

Для ви­рі­шен­ня проб­ле­ми де­фі­ци­ту пріс­ної во­ди вжи­ва­ють різ­них за­хо­дів і про­по­ну­ють різ­но­ма­ніт­ні про­ек­ти. Ос­тан­ні­ми де­ся­ти­літ­тя­ми в ба­гатьо­х кра­їнах знач­ну ува­гу при­ді­ля­ють оцін­ці ре­сур­сів під­зем­них вод як важ­ли­во­го і на­дійно­го дже­ре­ла во­до­пос­та­чан­ня на­се­лен­ня пріс­ною і еко­ло­гіч­но чис­тою во­дою.