Право на екологічну інформацію

Право на екологічну інформацію (або право вільного досту­пу до інформації про стан довкілля чи на одержання повної, до­стовірної інформації про стан довкілля) в Україні закріплене в ст. 50 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також відображене в багатьох інших актах екологічного законодавства (наприклад, у ст. 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епіде­міологічного благополуччя населення», ст. 10 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», ст. 14 Закону України «Про відходи», ст. 5 Закону України «Про за­хист населення і територій від надзвичайних ситуацій техноген­ного та природного характеру» та ін.).

Особливу роль у створенні механізмів реалізації цього пра­ва відіграла Орхуська Конвенція про доступ до інформації і участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуд­дя з питань, що стосуються охорони навколишнього середо­вища. У зв'язку з її прийняттям були внесені зміни до Закону України «Про охорону навколишнього природного середови­ща», якими, насамперед, введено визначення поняття «екологіч­на інформація». Так, відповідно до ст. 25 Закону: «Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) — це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізу­альній, електронній чи іншій матеріальній формі про:

стан навколишнього природного середовища чи його об'єк­тів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тва­ринного світу та рівні їх забруднення;

біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи гене-тично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами нав­колишнього природного середовища;

джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випроміню­вання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо за­ходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на при­родні об'єкти та здоров'я людей;

екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середо­вища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, прове­дений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються дов­кілля.

Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизо­вані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповно­важеними на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими поса­довими особами.»

Детальний порядок доступу до екологічної інформації ви­значений загальними законодавчими актами, такими як Закон України «Про інформацію»1, Закон України «Про звернення громадян»2, а також спеціальним Положенням про порядок надання екологічної інформації, затвердженим на виконання положень Орхуської конвенції наказом Мінприроди України 18.12.2003і.

Яким ж чином можна реалізувати дане право? По-перше, доступ до інформації означає можливість самому збирати її шля­хом спостережень, аналізу (наприклад, зміни кольору, вигляду води у річці).

По-друге, шляхом ознайомлення з офіційно поширюваною інформацією державними органами. Так, Верховною Радою України прийнята постанова «Про інформування громадськос­ті з питань, що стосуються довкілля»2, якою рекомендовано Ка­бінету Міністрів України забезпечити щорічне інформування населення через засоби масової інформації про 100 об'єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного се­редовища, та щоквартальне інформування — про десять об'єк­тів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього при­родного середовища на загальнодержавному рівні за минулий квартал; Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування та місцевим органам виконавчої влади, Київській та Севасто­польській міським державним адміністраціям забезпечити що­квартальне інформування населення через засоби масової інфор­мації про об'єкти, які є найбільшими забруднювачами навко­лишнього природного середовища; екологічно небезпечні аварії та надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, дії, які можуть застосовуватися громадянами для зменшення їх впливу на здоров'я людей та довкілля, а також про заходи, що вживаються для подолання і ліквідації наслідків таких аварій та надзвичайних ситуацій.

По-третє, через звернення громадян до відповідних органів з вимогою про надання інформації. Детальний порядок подан­ня і розгляду запиту про надання екологічної інформації регу­люється статтями 32—36 Закону України «Про екологічну ін­формацію», пунктами 3.2—3.9 Положення про порядок надан­ня екологічної інформації, затвердженого наказом Мінприроди України 18.12.2003р.

У випадку відмови у наданні інформації, наданні неповної, перекрученої інформації громадяни можуть звертатись в суд по захист свого порушеного права, зобов'язувати в примусовому порядку надати інформацію, притягнути через суд винних осіб до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Наши рекомендации