Порушення режиму водних систем 2 страница

383

• Сучасне виробництво тісно пов'язане з природним середо­вищем, яке виконує безліч економічних функцій (джерело ре­сурсів, середовище здійснення виробничої діяльності, «резерву­ар» відходів, що видаляються, ін.). Кожна з функцій, як прави­ло, чутлива до зміни характеристик природного середовища. Будь-яке їх відхилення в той чи інший бік негайно позначаєть­ся на економічних показниках суспільних систем (Гор, 2001; Стан, 2002; Майєр та ін., 2003; Маслов, 2002). В одному випад­ку (при зміні якості середовища, сприятливому для даної функції) відбувається поліпшення показників у певній економі­чній сфері (збільшуються доходи підприємств, знижуються ви­трати тощо); в іншому (несприятливому) - зміна показників має негативний характер, що може кваліфікуватися як еконо­мічний збиток (зниження доходів, збільшення витрат та ін.).

Існує принципова можливість: з одного боку, оцінити у вар­тісній формі витрати ресурсів людського суспільства, що спря­мовуються на перетворення компонентів природного середови­ща; з іншого боку, за допомогою кількісних показників дати економічну інтерпретацію змін, що відбуваються в природі. Це створює об'єктивні передумови порівняння результатів і витрат еколого-економічної діяльності, дозволяє усвідомлено і ціле­спрямовано обґрунтовувати і планувати прийняття господарсь­ких рішень. Чим глибшим є розуміння економічної природи процесів, що відбуваються в суспільстві і природі, тим більше існує можливостей вибору найбільш ефективних варіантів реа­лізації виробничої діяльності і суспільної поведінки людини. Саме це прагнення підвищити ефективність функціонування ви­робничих і суспільних систем з урахуванням їх впливу на при­родне середовище змушує вивчати особливості формування еко-лого-економічних оцінок.

Розділ 17

Закономірності взаємодії суспільства

і природи

17.1. Загальносистемні закономірності взаємовідносин

людей і природи

Концепція стійкого розвитку ґрунтується на застосуванні ідей загальної теорії систем. Це стосується перш за все екологічної сфери, де відносини типу «людина - суспільство* трансформу­ються у відносини «людина - суспільство - довкілля».

Будь-який вплив людини на природні екосистеми призво­дить до їх змін, які викликають як позитивні, так і негативні наслідки. Саме ці наслідки є об'єктом оцінки досягнення цілей стійкого розвитку на макро- та мікрорівнях. Оцінити їх можна тільки за умови вивчення законів і принципів функціонування системи «людина - довкілля».

М.Ф. Реймерс, досліджуючи взаємовідносини людини та природи, виділяє ряд закономірностей (табл. 17.1) (Реймерс, 1994).

З наведеної сукупності закономірностей ми розглянемо лише основні. І почнемо з аналізу закономірностей системи «людина - природа».

17.2. Закономірності розвитку системи «людина - природа»

Історичні зміни, що відбуваються у зв'язках між природою і людиною, одночасно призводять до змін у природі і формах го­сподарювання. Форми господарювання змінюються відповідно до змін у природі. У свою чергу, зміни в економіці викликають

385

Таблиця 17.1. Закономірності взаємовідносин людини і природи

Назва

Закономір- Закони

ності системи "людина -природа"

Правила

Закономір­ності

соціальної екології

Закономір­ності

природоко­ристування

Принцип Закони

Правила

Принцип Закони

Правила

бумерангу або зворотного зв'язку взаємодії людина -біосфера

незамінності біосфери

оберненості біосфери

необерненості взаємодії людина - біосфера

спадної віддачі

історичного зростання продукції внаслідок сукцесійного омолодження екосистем

міри перетворення природних систем

демографічного насичення

прискорення історичного розвитку

старого автомобіля

історичної соціально-екологічної необерненості ноосфери В. і. Вернадського

соціально-екологічної рівноваги соціально-екологічного заміщення

культурного управління розвитком

обмеженості (вичерпності) природних ресурсів

відповідності між розвитком продуктивних сил і природно-ресурсним потенціалом суспільного процесу збільшення наукоємності суспільного розвитку падіння природно-ресурсного потенціалу

зменшення енергетичної ефективності природокористування

сукупної дії природних факторів

максимальної врожайності

максимуму

граничної врожайності К. Пратта

спадної родючості

зменшення природоємності готової продукції

збільшення темпів обороту природних ресурсів, що

залучаються

основного обміну інтегрального ресурсу (неминучих) ланцюгових реакцій "жорсткого" управління природою "м'якого" управління природою компонентної екологічної рівноваги

386

Продовження таблиці 17.1

Закономір- Закони • шагреневої шкіри

^ності • неусуненості відходів

охорони _# незмінності кількості відходів у технологічних

"РЧРОДИ ланцюгах

• "залізні закони" охорони природи П. Ерліха

• афоризми Б. Коммонера

Правила • "екологічне-економічно"

• економіко-екологічного сприйняття Ф. Стайкоса

Принцип • унікальності

• розумної достатності і допустимого ризику

• неповноти (невизначеності) інформації

• інстинктивного заперечення - визнання

• оманливого добробуту

• віддаленості подій

ланцюгові реакції в природі. Цей постійний зворотний зв'язок дістав назву закону бумеранга, чи закону зворотного зв'язку взаємодії людина — біосфера П. Дансеро, інакше — четвертий законБ. Коммонера: «ніщо не дається даром». Зміст закону полягає в тому, що людині завжди доводиться розплачуватися за ті зміни, які вона привносить у навколишнє природне сере­довище (Реймерс, 1994).

Неминучість платежів підкреслюється також законом неза­мінності біосфери В.І. Вернадського. Тільки біосфера може за­безпечувати стійкість навколишнього середовища. Тому скоро­чення природної біоти в обсязі, що перевищує граничне значен­ня, позбавляє навколишнє середовище стійкості, яка не може бути відновлена шляхом проведення природоохоронних заходів.

Закон оберненості біосфери П. Дансеро полягає в тому, що біосфера прагне до відновлення екологічної рівноваги тим силь­ніше, чим більший тиск на неї.

Закон необерненості взаємодії людина - біосфера: природні ресурси, що поновлюються, перетворюються на природні ресур­си, які не поновлюються, у випадку перевищення можливостей їх відновлення.

Саме на цій сходинці розвитку взаємовідносин людина -природа знаходиться наша цивілізація. Сучасний розвиток не може забезпечити стабільних умов існування життя на Землі, у тому числі і людині.

387

Далі можна виділити більш окремі закономірності впливу людини на природні екосистеми. Наприклад, закон спадної від­дачі А. Тюрго — Т. Мальтуса: підвищення питомого вкладен­ня енергії в агросистему не дає адекватного пропорційного збі­льшення її продуктивності (врожайності). Іншими словами, па­діння енергетичної ефективності сільськогосподарського вироб­ництва неминуче і викликане заміною ручної праці механіч­ною, а природної родючості ґрунтів - штучною.

Дія законів обумовлює існування правил і принципів взає­мин у системі «людина - природа». Правило міри перетворен­ня природних систем: у ході експлуатації природних систем не можна переходити деякі межі, що дозволяють цим системам зберігати властивості самопідтримання (самоорганізації та са­морегуляції). Надсистема більш високого рівня ієрархії може підтримувати деякі підсистеми зруйнованої системи нижчого рівня, але не спроможна відновити їх.

З правила міри перетворення природних систем випливає ряд висновків:

1. Одиниця (відновного) ресурсу може бути отримана лише в деякий період часу, обумовлений швидкістю функціонуван­ня системи. Протягом цього періоду не можна переходити рубежі екологічних обмежень.

2. Проведення господарських заходів раціональне лише в рам­ках деяких оптимальних розмірів. Вихід за ці рамки зни­жує їх ефективність.

3. Діяльність, що спрямована на перетворення довкілля, не повинна виводити природні системи зі стану рівноваги вна­слідок надлишку якогось із компонентів, які утворюють се­редовище. Тобто якщо це необхідно, потрібна достатня ком­пенсація у вигляді первісних природних систем, наприклад, оптимальна лісистість.

4. Перетворення природи (якщо воно не відновне) дає локаль­ний чи регіональний виграш за рахунок погіршення певних показників на сумісних територіях чи в біосфері в цілому. (Це є наслідом законів бумеранга і необерненості та взаємодії людина - природа.)

5. Природні ланцюгові реакції ніколи не обмежуються зміною речовини й енергії, але впливають на динамічні якості при­родних систем.

388

6. Технічні системи впливу в кінцевому підсумку (у тривалому інтервалі часу) завжди менш економічно ефективні, ніж при­родні. Тут слід звернути увагу на принцип природності або правило старого автомобіля: з часом еколого-економічна ефективність технічних пристроїв, що забезпечують «жорс­тке» управління природними системами і процесами, зни­жується, а економічні (матеріальні, трудові, грошові) витра­ти на їх підтримання зростають. Зрозуміло, технічні при­строї, які старіють, зрештою стають нерентабельними і їх необхідно заміняти, У той же час природні системи, що са-мовідновлюються, являють собою «вічний» двигун, який не потребує економічних вкладень доти, поки ступінь тиску на них не перевищує їхніх можливостей до відновлення. Наслідком чинності закону бумеранга і правила міри пере­творення природних систем є правило демографічного наси­чення: у глобальній чи регіонально ізольованій сукупності кі­лькість народонаселення завжди відповідає максимальній мож­ливості підтримання його життєдіяльності, включаючи всі ас­пекти сформованих потреб людини. Недотримання цього пра­вила приводить до різкого дисбалансу у взаєминах людина -природа, що може привести до демографічної катастрофи. Од­нак на противагу цьому правилу діє правило прискорення істо­ричного розвитку, яке полягає в тому, що чим стрімкіше під впливом антропогенних факторів змінюється середовище існу­вання людини й умови ведення господарства, тим скоріше від­буваються зміни в соціально-екологічних властивостях люди­ни, економічному і технічному розвитку суспільства. Антропо­генний вплив, з одного боку, впливає і змінює середовище існу­вання людини, а з іншого - є рушійною силою створення меха­нізмів, що прагнуть його поліпшити (наприклад, очисні спору­ди, ресурсо- і природозберігаючі технології, наукомісткі вироб­ництва, демографічне регулювання, ін).

17.3. Закономірності соціальної екології

Еволюція соціоприродних відносин має досить тривалі періоди стійкого розвитку, що чергуються з більш короткими періода­ми стану нестійкості. Розвиток соціоприродних відносин відріз­няється безперервністю його прискорення, що обумовлено

389

змінами культури. Ці зміни називають культурологічними або соціальним антропогенезом.

За темпами кількісних змін виділяють прискорений і упові­льнений розвиток. Причому за якісних перетворень можливі тенденції ускладнення або спрощення. Еволюція соціоприрод-них відносин змінюється від антитехнічних (повне ігнорування процесу цивілізації) до технократичних (економічне зростання без обмежень при повному ігноруванні його негативного впливу на природне середовище) (Соколов, 2001).

Процес еволюції відносин суспільства і природи можна роз­ділити на два періоди: пасивний і активний. Пасивний характе­ризується не зовсім усвідомленим або зовсім не усвідомленим ставленням до природи, що має більше біологічний, ніж куль­турний характер. При цьому соціальна поведінка є біологічною передумовою появи моральності, що дозволило перейти від під­порядкування природному середовищу до перших спроб його перетворення (табл. 17.2).

Активний період пов'язаний з культурною еволюцією і має два етапи. На першому з них має місце осмислення причин вза­ємодії суспільства і природи, другий передбачає реалізацію за­думаного. Осмислення та усвідомлення розвитку спочатку від­бувається в релігійній, містичній формі, на більш пізніх етапах релігія зберігається, але паралельно з нею з'являються нерелі-гійні, світські, наукові та філософські вчення.

Світогляд розвивається у взаємодії з усіма сторонами духов­ного процесу, включаючи і науку. Зростання матеріальних по­треб суспільства визначає розвиток фізики і хімії на третьому етапі еволюції (табл. 17.2). У зв'язку з екологічними проблема­ми, що виникають і ускладнюються наприкінці третього і на четвертому етапі, розвиток природничих наук відбувається усе більш інтенсивно, що сприяє формуванню єдиної наукової дум­ки. Початок п'ятого етапу характеризується прискореним роз­витком гуманітарних наук, також відбувається перехід до фор­мування і вирішення комплексних наукових проблем. При цьо­му спостерігається зближення наукової спеціалізації та інтеграції осмислення еволюції соціоприродних відносин на базі розвитку теорії синергетичних систем.

390

Таблиця 17.2. Усвідомлення, осмислення еволюції взаємодії суспільства

Мета суспільства - задоволення потреб
Біологічні потреби - «мати»
вижити	жити краще (зростаючі матеріальні потреби обмежені захопленою територією і ресурсами, що використовуються)	жити дуже добре (нескінченно зростаюч матеріальні потреби) д ховні потреби - додатк
пасивність (біологічна еволюція)	активність (культурна еволюція)
а. Інтегральне, філософське усвідомлення (світогляд, уявле
релігійне, сакральне, містичне, харизматичне	нереліг
тотемізм, віра в духовну єдність із природою	язичество, ідолопоклонство	політеїзм	монотеїзм
боротьба, пристосування, підпорядкованість	партнерство, кооп
- себе природі, заглибленість суспільства в природу	- природи собі, панування над природою АНТРОПОЦЕНТРИЗМ	ПРОТОКООПЕРАЦІЯ
принцип -
- сили, обману (право сили, корисливості)	- справедливості (справедливого обміну
Соціально-екологічна концепція
б. Диференціальне усвідомлення (спеціалізація н
		фізика-техніка хімія-технологія	природні (біологія, географія, екологія) суспільні (психологія соціологія)
Хронологія
35 0000-7000	6600-4600	1470-1650	1950-1970
лет назад	-----------------------— нової е-----------------------------

Подробиці_________________________________________________

Економічна безпека суспільства безпосередньо пов'язана з рівнем культу­ри, освіти та вихованості пюдей у цьому суспільстві. Ступінь врахування май­бутнього в сучасній поведінці людини, колективу або держави можна пред­ставити у вигляді:

RP F= І-----, (17.1)

Т

де F - коефіцієнт майбутнього; / - індекс цивілізованості (рівень культури, освіти та вихованості); R - ступінь ризику, імовірність негативних наслід­ків; Т - час, передбачувана віддаленість наслідків.

Індекс цивілізованості має ключове положення. Від нього залежить стан ще одного параметра, який не вказаний у формулі, - ступеня добробуту на сьогодні. При високому значенні / добробут ставиться в чисельник, а при низькому / - у знаменник. Це необхідно підкреслити, тому що коефіцієнт майбутнього характеризує поведінку і «простих людей», і суспільства в ціло­му. При низькому рівні культури формула зводиться до співвідношення жа­дібності та страху. Коефіцієнт майбутнього повинен мати важливе значення при формуванні та реалізації екологічної політики, але це можливе тільки за умови, що І в політиці, і в економіці керівні ролі належатимуть дійсно Homo sapiens (Акимова, 1998).

Примітка

З погляду соціальної складової екологічних проблем практичний інтерес ста­новить думка громадськості про пріоритетність тих чи інших екологічних про­блем у процесі соціально-економічного розвитку. У ході одного з вибірко­вих обстежень різних груп населення, проведеного природоохоронними ор­ганами, 56% опитаних сказали, що забруднення навколишнього середовища викликає в них тривогу, а стан навколишнього середовища за місцем прожи­вання викликає незадоволення. Найбільш актуальними в результаті виявилися такі проблеми: забруднення повітряного басейну - 81% опитаних, забруд­нення питної води - 73%, засміченість населених пунктів - 71%. При цьому 74% опитаних вважають, що розглянуті проблеми загострюються розпадом господарських зв'язків країни.

Екологічний фактор став реально лімітувати народний добробут, що про­являється в погіршенні здоров'я населення, збільшенні кількості генетичних порушень, скороченні середньої тривалості життя. Так, за даними Всесвіт­ньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), суспільне здоров'я на 50% зале­жить від способу життя і на 25% від стану навколишнього середовища.

Вивчаючи еволюцію відносин між суспільством та приро­дою, можна виділити ряд закономірностей (Реймерс, 1994) (рис. 17.1).

392

Закономірності соціальної екології

історичної соціально-екологічної необерненості

ноосфери В.І. Вернадського

Рис. 17.1. Закономірності соціальної екології

Тиск суспільства на навколишнє середовище і зміни в само­му суспільстві дають можливість сформулювати правило соці-ально-екологічої рівноваги: суспільство розвивається доти й ості­льки, оскільки зберігає рівновагу між своїм тиском на середо­вище і відновленням цього середовища - природним і штуч­ним. Внаслідок того, що зовнішні умови історичного розвитку - середовище життя людей і функціонування їхнього господар­ства - зруйновані або значно порушені, відтворення природних ресурсів і підтримання соціально-екологічної рівноваги потре­бують значних матеріальних, трудових і грошових ресурсів. Епоха «незалежного» від природи екстенсивно-експансивного розвитку людства закінчилася.

Закон історичної (соціально-екологічної) необерненості: процес розвитку людства як цілого не може йти від більш піз­ніх фаз до початкових, тобто суспільно-економічні формації, певним чином взаємодіючи з природним середовищем і природ­ними ресурсами, не можуть змінюватися у зворотному напрям­ку. Хоча окремі елементи соціальних відносин (рабство, яке від­родилося в епоху сталінізму) в історії повторювалися, як і уклад господарювання (повернення від осілого до кочового господарс­тва в Західному Сибіру), але загальний процес залишається од-носпрямованим, як і еволюція.

Але якщо соціально-екологічний процес спрямований, як уся еволюція, то в яку сторону? На це питання відповідає закон ноосфери ВЛ. Вернадського: біосфера неминуче перетвориться в ноосферу, тобто сферу, де розум людини буде відігравати до­мінуючу роль у розвитку системи «людина - природа». Іншими словами, хаотичний саморозвиток, заснований на процесах при­родної саморегуляції, буде замінено розумною стратегією, що

Правило соціально-екологічної рівноваги

Закони

T

393

ґрунтується на прогнозно-планових принципах та регулюванні процесів природного розвитку.

Основоположники цього вчення (Е. Леруа, П. Тейяр де Ша-рден, В.І. Вернадський, П. Флоренський) вкладали в це понят­тя «розум людини» і божественне начало (сходження до людей божественного розуму), що випливало з їхнього загального сві­тогляду. У наведеному формулюванні закон ноосфери здається логічним, оскільки людство як частина природи, перетворив­шись на руйнівну загальносвітову «геологічну силу», може або остаточно зруйнувати біосферу, і тим самим знищити себе, або зберегти її і власне існування.

Подробиці

Професор Ю. Пузаченко (1993), спираючись на докази Д. Гільберта, Г. Геге-ля і численні дані сучасних екологів, стверджує, що ідея побудови гармонійно­го, несуперечливого світу засобами наукових знань, які завжди формалізують реальні відносини й процеси, недосяжна, і сюрпризи виникатимуть у надрах самого суспільства. Прикладом може бути удар по «всемогутності» науки, якого їй завдали комахи. Розроблені в 1950-х роках пестициди обіцяли велике майбутнє сільському господарству у сфері боротьби зі шкідниками. Проте виявилося, що впродовж кількох років комахи виробили добру стійкість до цих отрут, адаптувалися, виживали, розмножувалися. Виникала необхідність у про­веденні дедалі нових розробок, багаторазових збільшеннях доз хімікатів. ВрештІ-решт, людина виявилася безсилою розв'язати проблему: комахи пристосову­валися швидше, ніж люди знаходили нові ефективні засоби боротьби з ними. З'ясувалося, що біогогІчні системи взагалі мають схильність «вислизати» з-під управління і контролю. Ці природні відкриті системи і об'єкти можуть стрибко­подібно набувати непередбачених станів і відносин. З аналогічними проблема­ми зіткнулися кібернетики, соціологи, економісти.

Абсолютно утопічною ідею управління біосферою вважає і відомий біо­фізик В. Горшков (м. Санкт-Петербург), який із 1970 р. розробляє теорію біотичної регуляцм та стабілізації стану навколишнього середовища. Нині ця теорія добре обґрунтована, загнала перехресної перевірки з біологічних, фізико-хІмічних і математичних позицій, має прогностичні властивості. Висно­вки В. Горшкова широко використовували останнім часом (1994-2000) такі відомі вчені, як М. Моїсеєв, К. Лосєв, В. Данилов-Данильян, Т. Акимова, В. ХаскІн та інші для розробки власних теорій екологобезпечного, збалансо­ваного розвитку цивілізації.

Головним досягненням наукових розробок В. Горшкова є визначення дуже важливого поняття - критерію, який він назвав рубежем сталості (стій­кості, витривалості, усталеності) екосфери до антропогенних навантажень, або несучою ємністю біосфери (ЇЇ екологічною техноємністю). Ця величина становить 1% чистої первинної глобальної продукції біоти, що дорівнює бли­зько 23 ЕДж/рік або 0,74 ■ 10¹²Вт/рік.

394

За оцінками різних фахівців сучасне пряме споживання людством б'ю-продукції складає від 7 до 12%, тобто в десять разів перевищує межу стій­кості біосфери- Валова потужність енергетики нашої цивілізаци становить близько 18 -10¹² Вт, тобто у 24 рази більше від енергетичної оцінки межі. Єдиний висновок, що випливає з таких розрахунків, - це необхідність негай­ного зменшення техногенного тиску на біосферу. Найголовнішими шляхами зниження цього тиску є зменшення чисельності населення планети та еколо-гізац/я економіки і всіх сфер виробництва.

Крім того, В. Горшков розрахував, що в сучасній біосфері живе близько 10^гб живих організмів, якими, якщо стати на позиції ноосферистів, потрібно буде керувати, формуючи середовище існування майбутньої цивілізації. Це завдання абсолютно утопічне. Адже мікроскопічні живі організми — це при­родні комп'ютери, у яких обчислювальні пристрої поєднані з елементами активного впливу на довкілля, і ці «комп'ютери» вкривають усю Землю кіль­кома суцільними шарами. Жоден рівень комп'ютерізаци не в змозі забезпе­чити обмін інформаційними потоками всіх живих істот біосфери ні з техноло­гічного погляду, ні як, згадувалося вище, з енергетичного. Оскільки управ­ління біосферними процесами за допомогою незбагненно великої кількості вироблених людиною комп'ютерів різних розмірів і характеру поглинуло б, як зазначалося, не менш ніж 99% усієї енергії цивілізаци (Білявський, 2004).

Попри певні розбіжності в поглядах на ідею ноосфери, усі вчені досягли єдності в головному: у тому вигляді, у якому ця ідея була подана і обґрунтована півстоліття тому, без урахуван­ня величезних змін, що відбулися за цей період і в біосфері (природі), і в техносфері, вона не може служити базою для роз­робки шляхів виходу нашої цивілізації з глобальної екологічної кризи та розбудови в перспективі еколого-економічного збалан­сованого суспільства. Потрібні нові підходи, нове бачення біо-сферно-техносферних процесів і взаємозв'язків, нові форми по­ведінки людини в довкіллі, сформовані на засадах нової еколо­гічної культури. Інакше розвиток глобальної екологічної кризи призведе до загибелі нашої цивілізації (у віддаленій перспек­тиві) та дуже серйозного погіршення й ускладнення життєвих умов найближчим часом (Білявський, 2004).

17.4. Закономірності природокористування

Закономірності розвитку обумовлюють чинність закону обме­женості (вичерпності) природних ресурсів: усі природні ре­сурси (і природні умови) Землі не є безмежними. Це обумовлено їх безпосередньою вичерпаністю або спричинене змінами навко-

395

лишнього середовища, яке стає непридатним для життя і діяль­ності людини (Реймерс, 1994).

Примітка

Обмеженість природних ресурсів і факторів довкілля обумовлює обмежен­ня в розвитку соціально-економічної системи. Основні види цих обмежень подаються в табл. 17.3.

Таблиця 17.3. Обмеження розвитку соціально-економічної системи

Ознака	Вид обмежень

1. По відношенню до системи

2. За ступенем унікальності

3. За сферою походження

4. За кількісною характеристикою

5. За якісною характеристикою

6. За здатністю до зміни

7. За станом (здатністю розвиватися)

8. За впливом на процеси розвитку

9. За масштабом впливу

10. За об'єктом обмежень

• внутрішні (внутрішньосистемні)

• зовнішні (зовнішньосистемні)

• унікальні

• неунікальні

• економічні

• політичні

• соціальні ■ екологічні

• виробничо-технологічні

• абсолютні

• відносні

• об'єктивні

• суб'єктивні

• постійні

• умовно-постійні та умовно-змінні

• змінні (тимчасові)

• динамічні

• статичні

• стимулюючі

• нейтральні

• пригнічувальні

• для підсистем

• для систем

• для групи однорідних систем

• для макросистем

• для групи макросистем

• для глобальної системи

• природні (ресурсні)

• фінансові

• матеріальні

• трудові

• інформаційні

396

Продовження таблиці 17.3

11. За антропогенною ознакою • побутові

• етичні

• психологічні (пам'ять)

• культурні

• релігійні

12. За місцем розташування * норми відносно системи • стандарти

• інтервали (діапазони)

• межі

13. За просторово-часовим • часові

впливом • просторові (одно-, дво- і тривимірні)

• просторово-часові

14. За мотиваційним механізмом • самообмеження (вимушені і добровільні) походження • адміністративні обмеження

• кримінал

Наприклад, внутрішніми по відношенню до соціально-економічних сис­тем можна назвати обмеження щодо здатності суспільства і технологій, що використовуються у виробництві, перейти у відносно короткі терміни на які­сно новий вид ресурсів. А зовнішнім обмеженням у даному контексті висту­пає обмеженість самих природних ресурсів.

Обмеженість природних ресурсів, охоплюючи і природні умови розвитку людства, не могла не впливати на виробничі сили суспільства, а через них - на соціальні відносини. Завжди спостерігалася відповідність між розвитком продуктивних сил і природно-ресурсним потенціалом суспільного прогресу. Кри­зові ситуації можуть виникати при дисбалансі не тільки в пра­вій, але й у лівій частині наведеної нижче динамічної системи;

Природно-ресурсний —>• Продуктивні —>• Продуктивні потенціал -<— сили -<— відносини

Ця динаміка, в кінцевому підсумку, є зовнішньою причи­ною суспільного розвитку, який зазнав чисельних екологічних криз.

397

Подробиці

Таблиця 17.4. Екологічні кризи та революції в історії цивілізації

Види криз

Революції

Криза ресурсів збирання Біотехнічна революція

Криза консументів Перша аграрна революція (перехід до

землеробства)

Криза примітивного землеробства Друга аграрна (освоєння неполивних земель)

Криза продуцентів Промислова революція

Криза редуцентів Науково-технічна революція

Теплова криза Енергетична революція

Глобальна криза екосистеми Революція екологічного планування

М.Ф. Реймерс виділяє цілий ряд екологічних криз та відповідних екологі­чних революції (табл. 17.4). Найбільш важливими є кризи збиральництва і промислу, які обумовили перехід виробничого господарства, та криза про­дуцентів, яка спонукала людство інтенсивно використовувати мінеральні ене­ргетичні ресурси. Ці обставини стали передумовою промислової революції та розвитку індустріальної цивілізації, що призвели до сучасної кризи. Сучас­на екологічна криза названа кризою редуцентів тому, що сукупність реду­центів уже не в змозі справлятися з масою антропогенних забруднювачів середовища. Сучасна екологічна криза дійсно набула глобального характе­ру і стрімко розвивається в історичних масштабах (Реймерс, 1994).