Концепція ООН про сталий людський розвиток.

Глобальна безпека

Концепція ООН про сталий людський розвиток. - student2.ru

ТЕМА

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

Концепція ООН про сталий людський розвиток.

Безпека людини в концепції ООН про сталий людський розвиток.

Глобальні екологічні проблеми та їх вплив на здоров’я і безпеку людини

Концепція ООН про сталий людський розвиток. - student2.ru

Рекомендована література: 6, 7, 9, 14, 15, 16, 17

Додаткова література.

1. Дорогунцов С., Ральчук О. Сталий розвиток – цивілізаційний діалог природи і культури // Вісник НАН України. – 2001. – №10. – С. 17.

2. Трегобчук В. Концепція сталого розвитку для українців // Вісн. НАН України. – 2002. – №2. – С. 31-40.

3. Карп И.Н. Основные задачи по устойчивому развитию нефтегазового комплекса // “Экотехнологии и ресурсосбережение”. – 2001. – №11.

Концепція ООН про сталий людський розвиток.

Останнє століття з бурхливим розвитком науки і техніки дозволило усвідомити неминучість майбутніх катаклізмів. Спроби збалансувати можливості людства з його зростаючими потребами зусиллями лише високорозвинених країн не дали відчутних результатів. При виборі шляхів гармонізації соціально-економічного розвитку людства найдійовішою виявилася концепція “сталого розвитку”.

Сталий розвиток — це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не має стави­ти під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольня­ти свої потреби».

(Із доповіді «Наше спільне майбутнє», підготовленої Комісією Гро Харлем Брутланд).

Сталий людський розвиток —розвиток суспільства, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загаль­нолюдського досвіду.

Термін “сталий” стосовно соціально-економічного розвитку є трохи спрощеним перекладом англійського “sustainable”. Фактично ж останнє має ширший зміст – не тільки “сталий”, але й “гармонійний”, “стабільний”, а можливо, також “прогресивний” розвиток.

Поява ідеї пов'язана з діяльністю Організації Об'єднаних Націй (ООН). З ініціативи ООН в 1983 році була створена Міжнародна комісія з довкілля та розвитку, яку очолила ко­лишній прем'єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брутланд. Завдан­ням комісії було створення довгострокових стратегій у галузі охорони навколишнього природного середовища. Комісія підго­тувала доповідь «Наше спільне майбутнє», яку було заслухано і схвалено Генеральною Асамблеєю ООН в 1987 р. і в якій сформульовано принцип сталого розвитку, як основну стра­тегію взаємодії природи й суспільства.

У найповнішому вигляді цю концепцію, так звану “Декларацію Ріо”, обґрунтовано і викладено в рішеннях Конференції ООН у Ріо-де-Жанейро 1992 р. Прийнята на ній декларація містить 27 рекомендаційних принципів, серед яких:

ü визнання пріоритету соціальних факторів (у центрі уваги перебувають люди, які повинні мати право на здорове і плідне життя в гармонії з природою);

ü визнання нерозривності процесу розвитку суспільства і охорони навколишнього природного середовища (його охорона повинна стати невід'ємним компонентом процесу розвитку і не може розглядатися у відриві від нього);

ü урахування інтересів майбутніх поколінь людей (право людини на розвиток має реалізовуватися так, щоб рівною мірою забезпечити задоволення потреб її розвит­ку і збереження НПС як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь);

ü забезпечення соціальної справедливості як усередині кожної з країн, так і між ними (зменшення розриву у рівні життя народів різних регіонів світу).

Концепція сталого розвитку визнана світовою спільнотою народів домінантною ідеологією розвитку людської цивілізації ще у XXI ст., стратегічним напрямом забезпечення матеріального, соціального і духовного прогресу суспільства. Це сучасна найбільш поширена концепція взаємодії сус­пільства і природи, якою зараз керуються передові країни сві­ту. Необхід­ність переходу на модель сталого розвитку всіх країн світу об'єктивно зумовлена демо­графічним “вибухом”, сучасною науково-тех­нічною революцією, а також нинішнім кризовим станом земної біосфери, істотним зниженням її відновлювальних, відтворювальних і асиміляційних можливостей внаслідок надмірних антропотехногенних навантажень на природу.

Сталий людський розвиток означає моральне зобов’язання зробити для наступних поколінь як мінімум стільки ж, скільки наші попередники зробили для нас. Це означає раціональне використання природних ресурсів, екологічну чистоту. інвестиції в освіту, науку, охорону здоров’я тощо. Всі борги які ми беремо, це борги у майбутнього і нашим дітям і внукам розплачуватися за них. Ми повинні забезпечити наступному поколінню ті ж блага якими користуємося і ми самі.

Концепція стійкого розвитку передбачає вирішення питання про можливість і доцільність передачі сучасного способу життя наступним поколінням.

Основні принципи сталого розвитку:

— Принцип «задоволення потреб» — найбільшу увагу слід приділяти задоволенню потреб найбідніших країн світу;

— Принцип «встановлення обмежень» — на стан технології та на розвиток людства мають накладатися обмеження задля збереження довкілля; враховуються також обмеження у спро­можності біосфери ліквідовувати наслідки діяльності людства.

Однією з причини появи теорії сталого розвитку було погіршен­ня економічних і соціальних умов у багатьох країнах світу, зростання чисельності населення, яке проживає в умовах злиднів.

За даними Доповіді про людський розвиток, яка щорічно го­тується Програмою розвитку ООН, у 1998 році один мільярд людей на планеті були не в змозі задовольнити свої навіть мінімальні потреби, із 4,4 мільярдів людей, які проживають у країнах, що розвиваються, майже три п'ятих живуть без належ­них санітарних умов, третина не має доступу до якісної питної води. Соціальні умови населення країн оцінюються за індек­сом людського розвитку.

Індекс людського розвитку визначається як третина суми індексів тривалості життя, рівня освіти і скоригованого валово­го внутрішнього продукту країни на душу населення. Це є інте­грований показник, який використовується для оцінки можли­вості людини в окремій країні:

— прожити довге та здорове життя;

— здобути освіту;

— отримати доступ до засобів, які забезпечують гідний і якісний життєвий рівень.

В практиці моніторингу ситуації, крім індексу сталого розвитку використовуються індикатори сталого розвитку — екологічні, економічні, соціальні.

Індикатори сталого розвитку — це показники, які використову­ють для оцінки стану здоров'я та рівня життя людей, стану довкілля на окремій території, кількісна оцінка впливу людської діяльності на стан довкілля і на стан здоров'я людей, якість і три­валість їхнього життя. Ці показники мають бути єдиними для за­гальної оцінки певної території чи порівняльної оцінки декількох територій. Також можуть бути окремі фіксовані індикатори, які застосовуються для оцінки лише конкретної території.

Приклади індикаторів сталого розвитку

Соціальні індикатори:

— середня тривалість життя;

— співвідношення середньої і мінімальної зарплати;

— чисельність населення, яке прожи­ває в екологічно небезпечних умовах;

— темпи росту зайнятості населення;

— зниження дитячої смертності;

— доступ до послуг у сфері санітарії.

Економічні індикатори:

— темпи росту внутрішнього валового прибутку на одно­го жителя;

— зміна характеру особистого споживання продуктів харчування;

— використання природних ресурсів одним жителем;

Екологічні індикатори:

— споживання водних ресурсів, в т. ч. чистої питної води;

— площа природно-рекреаційної зони;

— обсяги викидів в атмосферу окису вуглецю, сполук сірки та азоту;

— обсяги побутових відходів та стічних вод;

— обсяги промислових відходів.

Концепція сталого розвитку закріплена у низці міждержавних угод і міжнародних документів.

1. Програма дій «Порядок ден­ний на 21 століття», яка була схвалена в червні 1992 року на конференції ООН з проблем на­вколишнього середовища і роз­витку в Ріо-де-Жанейро (Бра­зилія). Ця конференція відома ще як самміт «Планета земля», оскільки в ній брали участь керівники 178 країн світу.

В основу Програми дій покладено доповідь Гро Харлем Брут­ланд «Наше спільне майбутнє», яка є Концепцією економічного, соціального й екологічно збалансованого розвитку людства. В цих документах зроблено спробу задовольнити потреби людей і країн через визначення загальних цілей як у сфері екології, так і в сфері розвитку людства: економічне зростання й соціальний прогрес.

Програма дій «Порядок денний на 21 століття» засвідчує встановлення глобального партнерства країн світу задля досяг­нення сталого розвитку суспільства.

На самміті також було прийнято Декларацію Ріо «Про еко­логічний та економічний розвиток», де визначено права й обов'язки держав світу у рамках концепції сталого розвитку.

2. Основні принципи сталого розвитку населених пунктів проголошено у заключних документах Конференції ООН з на­селених пунктів (ХАБІТАТ-П), яка відбулася 1996 року в м. Стамбулі (Туреччина).

3. Програма «Ріо +5» — Програма дій з подальшого впровад­ження «Порядку денного на 21 століття», ухвалена на дев'ятнад­цятій спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН у червні 1997 року. На зібранні було розглянуто досягнення країн та їхніх урядів, міжнародних агенцій, громадськості та неурядових ор­ганізацій з виконання «Порядку денного на 21 століття» за п'ять років, узагальнено набутий досвід і поставлено нові завдання.

4. Наступна зустріч керівників країн та урядів світу на найвищому рівні — «Ріо +10», відбулася у 2002 році в М.Йоганнесбург, Південна Афри­ка. На цьому зібранні були розглянуті результати, досягну­ті країнами з виконання зобов'язань, взятих у 1992 та 1997 роках, та оцінені успіхи на шляху просування до сталого розвитку.

Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни означає, зрештою, таке фун­кціонування її народногосподарського комп­лексу, коли одночасно забезпечуються: задо­волення зростаючих матеріальних і духовних потреб населення; раціональне та екологобезпечне господарювання й високоефективне використання природних ресурсів; підтриман­ня сприятливих для здоров'я людини природ­но-екологічних умов життєдіяльності, збере­ження, відтворення і примноження якості довкілля та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва. Інакше кажучи, сталий розвиток — це насамперед економічне зростання, за якого ефективно розв'язуються найважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і за­бруднення довкілля.

Сталий розвиток в Україні — це процес розбудови держа­ви на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучас­них і майбутніх поколінь. Сталий розвиток розглядається як такий, що не тільки породжує і сприяє економічному зро­станню держави, а й справедливо розподіляє його результа­ти, відновлює довкілля та сприяє подоланню бідності.

Наши рекомендации